Духовність Рингач

У житті кожної людини наступає момент, коли вона розуміє, що крім матеріальних благ, речей повсякденного життя, які є необхідними для життя і розвитку людства, є ще й інші потреби. Це речі, яких ніколи не буває багато, а навпаки, людині дуже часто не вистачає їх.
Передусім – це духовність, яка так потрібна нам тепер і про яку ми так мало журимось. Ми дбаємо більше про те, що потрібно для нашого тіла, а про духовні потреби забуваємо. А потім питаємо: звідки береться байдужість, грубість, підлість серед людей?
Хто нам може дати вірне розуміння правил морального життя?
Відповідь одна, тільки церква, бо вона є джерелом правди. І коли ми говоримо про етичні норми у нас на Україні, то мусимо визначити, що саме наша Українська Православна церква може дати нашому суспільству створені нею моральні основи.
Православна віра, церковні закони входили в повсякденне життя нашого народу, в його звичай, традиції, обряди, які набували духовного змісту, неповторної краси і національного забарвлення.
Свято-Вознесенська церква села Рингач стала центром духовного відродження села, яке має свою давню та неповторну історію.
Колись дуже давно, в нашому селі жив один поміщик (на жаль, його ім’я не збереглося в історичній пам’яті) і побудував він для села дерев’яну церкву. Збудована вона була за різними даними чи то в 1736 році чи то в кінці ХVІІІ століття за наказом молдавського володаря за сприяння місцевого пана.
Споруда церкви унікальна. Вона повністю зроблена із дерева, і, за переказами, при її будівництві не було використано жодного цвяха. Вже у пізніші часи, перекриваючи крівлю, використовували сучасні матеріали та цвяхи. Останню реставрацію ( перекриття покрівлі та фарбування дощок) було здійснено у 1985 році силами місцевої парафіяльної громади.
Свято-Вознесенська церква має хрестоподібну форму. Церковна споруда поділяться на три основні частини: притвор (вестибюль), нав (або власне церкву) та святилище (вівтар, святе місце, Святая Святих).
За словами місцевого настоятеля ігумена Порфирія в церкві зберігаються унікальні старовинні пам’ятки: плащаниця, датована ХVІІІ століттям, літографії ХІХ століття, ікона Святого Пантелеймона, написана маслом по дереву початку ХІХ століття, двоголовий орел – символ приналежності церкви до Московського патріархату, покритий сусальним золотом ( ІІ половина ХІХ століття).
За свідченнями старожилів села, у церкві було багато старовинних дерев’яних ікон, але їх подальша доля невідома.
Окрім цього в церкві є ще багато символічних ікон, кожна з яких має свою таємничу місію. Це такі ікони: ікона Діви Марії, Ікона Святої Трійці, ікона Марії Магдалини та інші.
У 2007 році була побудована елегантна і витончена нова церква поряд із старою. І вона зовсім не затьмарює своїм виглядом давню споруду, а виглядає ніби юна внучка поряд з мудрою, досвідченою бабусею. А ще кожен гість нашого села обов’язково зверне увагу на величну споруду – церкву Адвентистів сьомого дня. Історія цієї церкви не менш цікава і захоплююча. Вона бере початок з 1844 року, коли буковинські емігранти привезли догми цієї церкви із Канади в У країну. «Адвентист» у перекладі означає «той, що чекає другого приходу Христа». У народі їх ще називають «штундами» (самі віруючі пояснюють цю назву як «ті, що штудіюють (вивчають) Біблію ») або суботниками (від дня богослужіння – суботи).
В грудні 1999 року був збудований новий молитовний будинок ( такого типу споруд у нашому краї нема ніде). Його збудували самі віруючі за фінансової підтримки і сприяння канадців українського походження братів Івана та Василя Борзиків, Френка Скорика та Івана Шевчука.