Історія Рокитне

Історія та доля села Рокитне дуже схожа на історію інших сіл рідного краю. Але є щось в ньому особливе, рідне та дороге кожній людині, яка тут живе . Як відомо, на території Чернівецької області найдавнішою є поселення первісних людей, яка відносяться до раннього палеоліту, 300 – 100 тисяч років тому.

У ході пошукової роботи учні Рокитненської школи знайшли гостроконечних, який відноситься до періоду мустьє, раннього палеоліту а також різець з епохи мезоліту. Це дає нам підставу стверджувати, що на території нашого села відбувалися ті ж процесу розвитку первісної людини, що й у нашому краї. Також були знайдені залишки кераміки, яка відноситься до трипільської культури. На території краю представлені також пам ‘ятки черняхівської культури. Під час великого переселення народів територією нашого краю проходили, гуни, готи , авари печеніги , половці . Більше чотирьох сторіч Буковина входила до складу давньоруської держави в Х-ХІІІ сторіччях була форпостом Київської Русі на її південно-західному кордоні а пізніше належала Галицько-Волинському князівству. Майже на триста років наш край був у складі Молдавського князівства яка потрапила у васальну залежність від Османської імперії.

Моє село одне з найдавніших сіл у Новоселицькому районі , як згадується з писемних джерелах періоду Молдавського князівства. Вперше ми можемо знайти його  назву в грамоті яка датується 20 груднем      1437 року , як землі що належить боярину «Міхай де ла Дорохой.»

Село мало декілька назв : Рекіцелеле де жос, Ракітнянка, Ракітоаса, але всі вони мають один корінь і походять від назви верби ; по румунські рекіта які росли у великій кількості на березі річки що знаходиться у південній частині села.

Основними галузями сільського господарства було землеробство і тваринництво. Вирощували пшеницю , овес , кукурудзу, картоплю різні овочі та фрукти. З худоби найбільш поширеною були розведення корів, овець , свиней із птиць, кури, гуси , качки. Головним транспортом засобом був кінь який запрягався у підводи , вози. Те господарство , де були пара коней, рахувалася заможним . Пройшли сторіччя і народ жив відносно спокійно , обробляючи землю та турбуючись   про хліб насущний.

Прийшов тривожний ХХ ст, коли у 1914 у світі пролунали перші постріли , котрими почалась Перша світова війна. Наш край , а згодом і село з самого початку війни стали ареною бойових дій , між російськими та австрійськими арміями .

Російські війська почали наступати   і лінія фронту проходила на річці Рокитнянка , що тече на півдні нашого села. Оскільки австрійців селяни називали німцями то правий берег річки   і понині носить назву «нємцаска». З півночі стріляли російські війська , з півдня , тобто за річкою Рекитнянка , австрійські. З свідчень очевидців багато хат та господарських будівель було зруйновано артилерією обох воюючих сторін. Місцеве населення щоб врятувати життя , було змушене   будувати землянки по румунські бордее і там ховатись від куль.

Після війни у 1918 році Буковина і Хотинщина , Бессарабія були окуповані Королівською Румунією.

Політика яку проводила румунська влада у головному , не відрізнялася від Австро – Угорської чи царської Росії. Буковина і надалі залишалися відсталим , у економічному плані , краєм . Основною тенденцією в культурі краю була інтенсивна румунізація всіх сторін життя . І в нашому селі були й українці які жили зі своїми сім ‘ями . Із згадок наших односельців , тих українців які не вміли говорити по румунські жорстоко били палицями. В той час , зубожіння , бідність та післявоєнна розруха , змусили багатьох буковинців поїхати за кордон у пошуках роботи : в Канаду, Бразилію, США. З нашого села , у ті часи , теж поїхали на роботу в Канаду.

 

Водночас зі вступом нашого краю у складі Радянського союзу місцеве населення було змушене терпіти жорстокі сталінські репресії. Великих поміщиків , торговців у нашому селі не було . Але декілька сімей із числа селян були засуджені і вислані у Тюменську область:

1.Цуркан Григорій Яковлевич з дружиною та чотирма дітьми . Засуджений на 25 років . Повернувся у 1957р.

2.Кіореско Порфирій Єремійович  з дружиною та двома дітьми Засуджений на 25 років . Він помер а сім я повернулася.

3.Кіореско Яків Єфринович був репресований у 1940 . Він помер на засланні його сім я не повернулось.

4.Данилов Володимир Агафонович , вчитель був засуджений на 25 років додому не повернувся.

5.Данило Георгій Агафонович був директором у Сорочинському районі Засуджений на 25 років . Розтріляний в 1941р.

6.Якобець Федір   Васильович був заарештований у 1950 році . Засуджений на 10 років . Визволився у 1955р.

7.Рошка Петро Ісайович був засуджений на 10 років ув’ язнення   у 1950 Визволився 1955р.

22 червня 1941 р. з початком війни Німеччини з Радянським Союзом почалася мобілізація і багато жителів села були взяті на фронт.

У липні 1941 р. фашисти встановили тут жорстокий режим . Край був приєднаний до Румунії. По всій Буковині почалися арешти та розправи над діячами українського руху, письменниками , єврейськими організаціями та комуністами. У цій кривавій війни брали участь і 400 наших односельчан. Вони воювали у Прибалтиці , Латвії, Литві, Єстонії , на І та ІІ Українських фронтах , на І Білоруському фронті . Визволяли Чехословакію, Польщу, Австрію , Венгрію.

Храб Михайло Леонтійович

Дісар Андрій Данилович

Тофан Іван Васильович

Кіореско Давид Ісаєвич

Довган Калістру Олександрович закінчили війну у Берліні.

У воєнні роки вся тяжість роботи у полі і вдома полягла на тендітні жіночі руки. А 125 наших односельців не повернулися з тої жорстокої війни . У 1965 на честь 20 річчю Великої Перемоги в селі був збудований пам ‘ятник погиблим односельчан.

Після закінчення Другої світової війни по всьому краю була розпочата робота по створенню колгоспів та радгоспів. У нашому селі колгосп   «1 травня» був заснований у 1947 р.

Перші колгоспники входили до так званої двадцятки.

Це були:

Присняк Федір Лаврентійович

Чебан Сава Олександрович

Храб Дмитро Єлевтерович

Пілат Дмитро Іванович

Дуцук Олексій Микитович

Никифоряк Григорій Кирилович

Никифоряк Сергій Григорович

Статник Іван Петрович

Бордужа Яким Федорович

Штефанко Філіп Іванович

Шевцов Степан Іванович

Полянській Констянтин Леонтійович

Чупак Михайло Афанасійович

Бабіна Зінаїда Прокопівна

Чупак Марія Іванівна

Щербатий Борис Васильович

Як і всюди майно заможних селян конфіскувалося а їх самих відправляли у Сибір.

Селянам залишали тільки земельні наділи   що були коло хати , не більш ніж 25 соток.

Однією з білих плям нашого села є голод 1946р. Учні нашої школи проводять дослідницьку роботу по цьому питанню.

З давніх часів до другої половини   19 ст в Рокитне стояли невеличкі хатинки будівлі з однією чи двома кімнатами і з сіньми між ними . Всі будинки були дерев ‘яні покривалися здебільшого соломою або дощечками , рідше гонтами . Майже всі хати були обмащені глиною з обох боків . Навколо хати або лише спереду робили невисокі призьби (глиняні виступи, на які можна було сідати) і підводили синьою глиною або охрою трохи нижче підвіконників. У багатьох будинках , покритих соломою , коминків не ставили , димохідний отвір виходив з печі до сіней що було загрозою виникнення пожежі.

Кращі будівлі в Рокитне, накриті черепицею , з’ явилися лише після скасування панщини в Галичині та після того , коли в Коломиї запрацювали керамічні заводи , які виготовляли черепицею.

У 20-30-х роках ХХ ст. до освоєння виробництва шиферу , майже всі хати у Рокитне були покриті черепицею. Цілком змінився вигляд сільських будівель у 60-90 х рр ХХ ст. Тоді стали будувати великі цегляні   будинки , особливо після того як відкрили цегельний завод у Чернівцях…

Головними архітектурними прикрасами села є церква побудована в 1896 на кошти селян. У 1899 р. відбулася перша Божественна Літургі.

В центрі села в 1965 році було встановлено пам ‘ятник загиблим на війні односельчанам.

В 1953 році в центрі села було побудовано клуб на 250 місць.

В 1963 році була відкрита Рокитнянська восьмирічна школа пізніше Рокитнянська середня школа, а зараз Рокитненська ЗОШ І-ІІІ ступенів де зараз навчаються біля 380 учнів.

В 1968 році відкрито дитячий садок «Малятко».

В 1996році відкрито новий стадіон. Побудовано адміністративний будинок де знаходиться сільська рада бібліотека та вузол зв’ язку.

У вересні 2007року відбулась головна подія за останні роки – це газифікація села.

На сучасному етапі в селі нараховується 700 господарств та 2461 мешканців

Село живе і трудиться, в селі багато молоді, яка дивиться в майбутнє.