Видатні особистості Зелений Гай

З дитинства Денис ГОРБАТЮК плекав у собі любов до рідної землі, до Буковини, і переніс цю любов у слово, з яким завжди йшов до людей.
Народився Денис Флорович у селі Зелений Гай Новоселицького району, звідки виніс закоханість у землю, красу природи, де навчився найвищих людських чеснот — порядності, відчуття справедливості, шани і поваги до праці. Та наука супроводжувала його всюди: коли навчався в Чернівецькому педагогічному училищі та Кишинівському університеті, а пізніше — на відділенні журналістики ВПШ в Москві, коли працював учителем, директором школи. Однак справжній його талант як керівника і творчої особистості відкрився, коли прийшов на журналістську роботу. Спочатку працював головним редактором Чернівецького радіомовлення, головним редактором студії телебачення. Своїм словом у теленарисі “Мрії збуваються” він проклав першу сходинку до популярності своєї краянки Софії Ротару, яка стала народною артисткою Радянського Союзу, України, Молдови, Героєм України.
Впродовж ЗО років Денис Флорович очолював Головну редакцію Всесвітньої служби радіо України, яка готувала передачі на закордон англійською, німецькою, українською, румунською мовами.
Як журналіст-міжнародник, щомісячно готував радіопередачі “Дискусійний клуб” і “Політична студія”, в яких висвітлював процес розбудо¬ви України, її економічні, культурні й політичні зв’язки з багатьма країнами світу.
Він пише і розмовляє українською і румунською мовами, є автором численних нарисів, статей, репортажів, опублікованих в часописах України і Молдови. Видав книги “Люди землі буковинської”, “Творцідобробуту”, “За щастя народів”, нариси про Дмитра Гнатюка, Софію Ротару, Івана Холоменюка, відомих людей праці Буковини.
Денис Горбатюк шість років поспіль брав участь у міжнародних семінарах журналістів США («Голос Америки»), Англії («БнБІ-Сі»), Німеччини («Німецька хвиля»), Китаю, Туреччини, Ізраїлю та інших.
Дениса Флоровича Горбатюка, члена спілки журналістів України, нагороджено знаком “Відмінник телебачення і радіомовлення”, а нещодавно надійшла ще одна радісна звістка — Указом президента йому присвоєно високе звання заслуженого журналіста України. Отож колеги по перу та рідня вітають його з цим високим званням і бажають доброго здоров’я, радості, довгих років життя.
Михайло Ревуцький, Член НСЖУ

Народився в селі Зелений Гай (нині Новоселицького району Чернівецької області) в селянській сім’ї.
Юнаком розпочав трудовий шлях у місцевому колгоспі. Вимогливий до себе, прагнув в усьому бути кращим. Дисциплінованого, працелюбного трудівника помітили, і правління рекомендувало його на посаду бригадира рільничої бригади. У своєму виборі воно не помилилося. Невдовзі очолювана Спиридоном Костянтиновичем бригада, виконуючи рекомендації агрономів та інших спеціалістів сільського господарства, стала постійно, незважаючи на примхи погоди та інші негаразди, добиватися високих врожаїв. Особливо щедро вродила кукурудза у 1966 році. За високий врожай цієї культури Спиридон Костянтинович нагороджений орденом Леніна.
Нерідко правління колгоспу направляло ЛИТВИНА С.К. на ті ділянки виробництва, де треба було усунути недоліки, виправити на краще стан справ. Коли виникли проблеми у тваринницькій галузі, Спиридона Костянтиновича призначили завідуючим фермою великої рогатої худоби. І з приходом нового керівника справи зрушилися з місця: підвищилися добові надої молока, зросли прирости ваги телят, що перебували на відгодівлі.
Навіть перебуваючи на пенсії, ЛИТВИН С.К. не розлучався з роботою. Тривалий час працював їздовим. А всього його загальний трудовий стаж складає 45 років.
Разом з дружиною виростив і виховав двох дітей.

Народилась 15 серпня в 1937 році в селі Зелений Гай (нині Новоселицького району Чернівецької області) в сім’ї селян, освіта середня.
Свою трудову діяльність розпочала з 1955 року у місцевому колгоспі.
Сидонія Флорівна й дня не працювала різноробочою, а одразу очолила ланку, яка вирощувала цукрові буряки. Так п’ятдесят років і відпрацюва¬ла ланковою.
У1961 року вступила до Компартії.
В 1977 року ланка Сидонії Флорівни зібрала по 550 центнерів цукрових буряків з гектара.
За високі врожаї цукрових буряків ланковій присвоєно почесне звання Герой Соціалістичної Праці (1977).
Має багато нагород: медаль “Золота Зірка”, два ордени Леніна, орден Трудового Червоного Прапора, інші медалі.
ШИНКАРЮК Сидонія Флорівна – добра, чуйна, працелюбна, врівноважена людина, що мала авторитет серед колег і працівників колгоспу. Свій виробничий досвід передавала молодим колегам.

Воїни-інтернаціоналісти

Спогади воїна-інтернаціоналіста Горбатюка Івана Флоровича

«Війна випробовує сміливця,
Гнів – мудреця,
Нужда – друга»
(Східна мудрість)

Доля привела молодого юнака – Горбатюка Івана Флоровича 1987 року до м.Термес в Узбекистані. Півроку проходив навчання або, як тоді говорили «учебку». А пізніше потрапив до м.Баграм, у провінцію, що в Афганістані.
Народився Іван Флорович Горбатюк 1969 року в с.Зелений Гай. Батьки – Горбатюк Ольга Іллівна та Іванюк Флоря Георгійович виховали його працьовитим, дисциплінованим. Раділи, що син служитиме у лавах Радянської армії, це було дуже почесно – захищати Батьківщину. Родичі мріяли про те, як змужніє Іван, стане справжнім воїном.
Афганська природа не надто мальовнича – суворі гори, пісок, кам’янисті грунти
Скільки їх – юнаків – голубооких, русявих, чорнявих, одружених і тих, до яких не прийшло ще кохання, загинуло на тій землі.
1987-1989 рр. – це той період служби, яку Іван Флорович пройшов в Афганістані. Батькам не повідомив про місце проходження служби, не хотів, щоб мати хвилювалася, плакала, щоденно думаючи про долю сина. Поряд з Іваном Флоровичем служили юнаки з усього колишнього Радянського Союзу.
Звичайно, ми задали питання чи приймав Іван Флорович участь у бойових діях. Як справжній мужчина, він довго і виважено мовчить, а потім коротко каже: «Виїзди на операції були». А потім розповідає про афганські села, про старих людей і дітей, які переживали лихоліття війни. Не вистачало їжі у кишлаках, не скрізь була якісна питна вода і часто радянські солдати ділилися своїм пайком з дітьми, які щиро раділи з того.
Про бойовий шлях колишнього афганця свідчать нагороди.
– Нагороджений ювілейною медаллю “70 лет Вооруженных Сил СССР”.
– Нагороджений медаллю “Воину-интернационалисту от благодарного афганского народа”
– Нагороджений медаллю “Захиснику Вітчизни”
– Нагороджений грамотою Президії Верховної Ради СРСР.
– За зразкове виконання військового обов’язку Міністерство Оборони СРСР нагородило Горбатюка І.Ф. наручним годинником.
Щороку в цей день схилятимуть знамена над полеглими, подаватимуть на службу Божу за тих, що загинули, лунатимуть скупі тости тих, хто вижив. Вони згадуватимуть військову дружбу, людську честь, мужність побратимів. Попри смерть, втрату друзів, пролиту кров, вони по – доброму пам’ятатимуть Афганістан, який багато чого навчив їх.
За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді.

Відомості про воїна-інтернаціоналіста Костребу Георгія Ілліча

Костреба Георгій Ілліч народився 29 березня 1969 року у с.Михальча Сторожинецького району Чернівецької області. Батьки – Костреба Ілля Іванович та Зінаїда Петрівна, виховуючи сина, мріяли про те, що він стане опорою їм, справжнім помічником.
Служба Георгія Ілліча в Афганістані проходила у м.Кабулі – столиця країни. Кабулові надавалось велике військово-стратегічне значення, тому військові частини, які захищали важливі об’єкти у місті, були під особливим контролем командування.
Костреба Георгій Ілліч за виконання інтернаціонального обов’язку за мужність і військову доблесть у 1987 році був нагороджений грамотою Президії Верховної Ради СРСР та медаллю “Воину-интернационалисту от благодарного афганского народа”.
Георгій Ілліч служив у Кабулі один рік, але батькам не повідомляв про місце проходження служби, бо добре знав, що вони не зможуть спокійно сприймати цей період, який приносив українським матерям цинкові домовини.

Пержан Василь Петрович службу проходив у місті Кабул. 1984-1986 рік.
Військове звання старшина. Посада механік-водій. Інвалід третьої групи.
– Нагороджений ювілейною медаллю “70 лет Вооруженных Сил СССР”.
– Нагороджений медаллю “Воину-интернационалисту от благодарного афганского народа”
– Нагороджений грамотою Президії Верховної Ради СРСР
– Нагороджений медаллю за хоробрість.
– Орден Червоної Зірки.

Негруца Володимир Іванович службу проходив у місті Баграм, з 1985-1987 рік.
Військове звання рядовий. На посаді стрілця. Інвалід другої групи.

– Нагороджений ювілейною медаллю “70 лет Вооруженных Сил СССР”.
– Нагороджений медаллю “Воину-интернационалисту от благодарного афганского народа”
– Нагороджений грамотою Президії Верховної Ради СРСР
– Нагороджений медаллю за хоробрість.