Освіта Ленківці

 

1.Історія школи в ХІХ на початку ХХ століття

 

  До 1875 року ленковецькі священники кілька разів намагалися  влаштувати в своєму приході школу для навчання дітей грамоти. Але ця справа проходила недостатньо. Священники то відкривали, то закривали школу. Так, що при такому веденні справи в селі не було жодної людини , з місцевих поселенців, яка б знала грамоту. З призначенням в 1875 році нового священника Василя Мелетійовича Завойчинського справа по начанні дітей пішла на краще. Він звернув увагу на шкільну справу. Порадившись з ленковецьким поміщиком Миколою Христофоровичем Червонводалі, від якого одержав 10 рублів на стартовий капітал для школи, запросив дозволу хотинської повітової училищної ради.24 листопада 1875 року він  відкрив школу в своєму домі.  Спочатку на навчання прийшло 5 хлопчиків і до середини грудня їх було уже 30 учнів. Так, що шкільна кімната стала тісною для навчання. З січня 1876 року до школи поступили і 5 дівчаток. В новій школі цілий навчальний рік священник без підручників і посібників займався з дітьми, ознайомлюючи їх з азами російської граматики – читання і письма. В той же час навчав їх молитви з поясненням, і коротку святу історію Старого та Нового Заповіту. Крім того  він не переставав запрошувати прихожан до будівництва окремого училищного будинку, тому, що училищна рада відмовила у фінансуванні будівництва та забезпечення ставки вчителя, про що описано в Кишинівських Єпархіальних відомостях. В 1876 році з призначенням священника благочинним 1-го округу Хотинського повіту, він став ще більше просити училищну раду про призначення йому помічника, для заняття школою. Повітова шкільна рада погодилась на його прохання і з 2 половини 1876 року на оклад вчителя призначено 15 рублів на місяць, що становило 180 рублів в рік. До листопада 1876 року ніхто з учителів не погоджувався іти на роботу на такий малий оклад. На початку листопада Северіан Лисинський, що закінчив курси Кишинівської духовної семінарії, погодився бути вчителем ленковецької школи. Це був перший вчитель нашого села. Але при цьому потрібно було подумати про пошук приміщення для училища і квартири для вчителя. Після пошуків було вийнято дві селянські хати: одна під училище, а друга під квартиру вчителю. Плата за оренду покладалася частково на ленковецьке суспільство, частково оплачував священник, а частково вчитель. На другий рік свого існування школа перебувала в хаті селянина Івана Моніча, а на третій рік в хаті псаломщика Маркіяна Поремського.

 

Приміщення першої церковно – приходської школи

 

Перше приміщення школи почало будуватися жителями села з квітня 1877 року. В тому ж році училищна рада виділила на будівництво 200 рублів. Але за деякими перепонами, які виникали в першу чергу через безгосподарність тодішнього сільського старости, в тому році будівництво не було закінчене. І лише завдяки допомозі поміщика Червонводалі приміщення школи було побудовано в 1878 році. На початку цього року після офіційної ревізії повітової ради паном Булатовичем, школа отримала статус однокласного народного училища з утриманням штату. В 1878 році 10 травня повний курс школи закінчили перші випускники: 4 хлопчики і 1 дівчинка. « Исповедная роспись видана из Кишиневской Духовной  Консистории в Кресто-воздвиженскую церковь села Ленковци Хотинського уезда на 1890 год» А далі на сторінках «Духовние лица и их домашние» наприкінці читаємо:…учитель народного училища Ипатий Андреевич Перепелюк.А далі відомості черпаємо з преказів старожилів. Ось що згадує Грушка Люба 1912 р.н. Розповідав її батько Грушка Василь, що в квітні місяці 1890 р. була побудована нова кам’яна церква. А поряд уже стояла церковно-приходська школа. В ній навчалися діти селян. Тодішній князь Григорій Катакузін був людиною щедрої душі, та хотів, щоб у селі була школа. З своїх володінь виділив декілька гектарів землі для утримання вчителя. Дані істори чні відомості описані в книзі «История селения Ленковци Хотинского уезда» 1896 рік. « Исповедная роспись видана из Кишиневской духовной Консистории». І знову запис в якому читаємо цінну для нас інформацію: в свої володіння приїзжає поміщиця Катерина Аврамівна Червонводалі « 58 лет, вдова, и с ней учительница Вера Ипатиевна Нелюновская». На початку ХХ століття в селі працювала двокласна церковно-приходська школа. В Кишинівських Єпархіальних відомостях № 27 за 6 серпня 1906 року записано, що в Кишинівській губернії існувало 5 двокласних шкіл: Ленковецька Хотинського повіту, Нападенська і Данульська Бельцького повіту, Котюжанська Сорокського повіту, і Девлет-Гірейська Аккерманського повіту. В Ленковецькій навчалися і хлопчики і дівчатка. Згідно цього документу в Хотинському повіті це була єдина двокласна школа.

 

2.Історія школи часів румунського володарювання

 

1918 рік. Село Ленківці в складі Хотинського повіту відійшло до Румунії. В селі з’явилася семирічна початкова школа. В ній навчалися діти різновікових груп, в складі одного класу різновікового віку. Перша вчителька Софія Олександрівна Нігаєва. Навчання розпочиналося 15 вересня і проводилося на румунській мові.  Українська суворо заборонялася. Основними предметами були румунська мова, Закон Божий, арифметика. Значна кількість дітей не ходили в школу через відсутність у батьків коштів на навчання у зв’язку з економічною кризою. Сформовано різновікові класи для опанування грамоти. Зменшується кількість уроків праці і збільшено кількість румунської мови. Підручники, зошити, письмове приладдя були неможливими для бідних верств населення. Учителі жорстоко били дітей і таким чином діти змушені були вивчати той чи інший предмет на незрозумілій для них мові, яку необхідно було швидко опанувати. Порушників дисципліни і невстигаючих вчителі били нагайками, що стояли в діжці в кутку кімнати. Вся робота школи спрямовувалась через позакласні заходи, уроки релігії та багато іншого.В пам’яті багатьох старших людей залишилося муштра, строгість, страх, послухання, переживання. 1924 рік – румуни розпочали будівництво нової кам’яної школи . Завезли дикого каменю, заклали фундамент. А потім… Політична карта Європи починає перекроюватись. На зміну одним господарям , які панували в краї 24 роки, приходять інші. Школа залишилася недобудованою.

 

3.Школа за першого радянського періоду та часів війни

 

1940 рік. На зміну румунській владі приходить радянська влада. В цьому ж році відкрито неповну середню школу з українською мовою навчання. Всі діти села отримали можливість навчатися. Велика увага приділялася ліквідації неписьменності і малописьменності. При школі і на десятихатках почали діяти класи і групи навчання грамоти. На зміну румунській муштрі прийшло створення піонерської та комсомольської організації, проводяться спортивні змагання. В учнів змінюється інтерес до навчання. Їм не зрозумілий Великий Жовтень, але вони змагаються між собою, і це викликає в них захоплення. До свят проводяться суботники з прибирання території. Дуже велике значення мало моральне заохочення, для когось отримати грамоту – велика честь. Вивчалася сталінська конституція, біографія вождів Леніна і Сталіна.  Над цими питаннями працював довоєнний колектив школи.1941 рік. Знову село під румунами. І знову відновлюються старі порядки і румунізація. Знову жорстока муштра, страх, покора. Румунські власті ще жорстокіше карають учнів, особливо тих, яким уже встигли привити любов до рідної мови. Другий румунський період відрізняється від першого тим, що в цей час ще менше учнів стали відвідувати школу, так як частина батьків пішли на фронт до Радянської армії.

 

4.Історія школи за другого радянського періоду

 

1945 рік. В селі відновлено роботу української школи, яка зразу ж стала семирічною. З січня 1949 року директором школи був Михайлець А.В. Навчальна програма включала в себе слідуючі предмети : російська мова і література, українська мова і література,  фізика, математика, хімія, арифметика, географія, радянська конституція, англійська мова, військова фізична підготовка, фізична культура.  Працює жовтенятська, піонерська та комсомольська організація  В цей період школа розташовувалася у трьох будиночках, споруджених ще до 1914 року. Велику кількість класів – комплектів неможливо було розмістити навіть у дві зміни, і доводилося орендувати приміщення у селян. З 19 січня 1951 року директором школи призначено Завалецького Омеляна Юхимовича, що працював на цій посаді 10 років. Директор школи господарським методом розпочав спорудження нового приміщення. В таких умовах директор перетворився на виконроба, постачальника, прохача, котрий мусив ходити з протягнутою рукою, випрошуючи кошти на будівельні матеріали для спорудження об’єкта, та продукти харчування для дітей-сиріт.В 1957 році в селі побудовано нову школу, на місці фундаменту закладеного ще румунами в 1924 році. З 1957 року розпочала роботу середня школа. Закінчили цього року школу 612 учнів, частина яких були із сусідніх сіл Коновка, Макарівка, Вороновиця, Мошанець, Берново та із сіл Велика Слобода і Баговиця із Хмельниччини. При школі був інтернат на 80 місць, в приміщенні колишнього панського маєтку, відкрито їдальню,  працювала група продовженого дня. Біля школи відкрито новий пам’ятник  воїнам-односельчанам, які загинули у Великій Вітчизняній війні, і учні стали шефами по догляду за пам’ятником і навколишньою територією. З  1 вересня  1960 року по 14 серпня 1961 року директором школи працював Ботушан Анатолій Арсенійович. Село цього періоду переживало крайню нужду. Селяни жили впроголодь. Школярі молодших класів росли без молока, що негативно впливало на їх здоров’я. Учителям видавали по кілограму вермишелю на місяць .Але ніхто не ремствував. Пам’ятали, що не так давно багатьох відправляли на «Колиму», що минуло лише кілька років, як пережили великий голодомор 1946-1947 років. З  14 серпня 1961 року по 1 вересня 1965 року директором школи працював Добржанський Володимир Францович. Саме в ці роки школа нараховувала найбільшу кількість учнів за всю свою історію.

В цей період за ініціативи директора  створено хор хлопчиків та хор старшокласників, що був постійним учасником районних і обласних конкурсів художньої самодіяльності. Керував його роботою і проводив музичний супровід учень школи Павло Дворський. Учні під його керівництвом влаштовували для колгоспників  концерти на току та фермах колгоспу.Про них писали в газетах, записували на радіо. В цей період проходило становлення особистості учня Павла Дворського, як музиканта. Він крім відмінного навчання в школі, ходив за 7 кілометрів пішки до Кельменців для заняття в музичній школі.

 

Павло Дворський з агітбригадою

 

Директор школи багато зробив для створення матеріальної бази школи, випрошуючи обладнання та спортивний інвентар в обласному магазині наочного приладдя для школи новобудови. Саме в цей період став запроваджуватися в школі новий вид спорту – настільний теніс. Ініціаторами його були Добржанський Володимир Францович – директор школи, Марянін Олександр Григорович – вчитель фізкультури та Добрецький Григорій Михайлович – вчитель фізкультури. 1962 року збудовано шкільну майстерню. З 15 серпня 1966 року по 26 жовтня1967 року директором школи працював Марянін Олександр Григорович. Вчитель історії Колодніцький О.В. створив шкільний історико-краєзнавчий музей, в якому нараховувалося понад 500 екземплярів історії минулого і сучасного села. Активну позакласну роботу школи проводять піонери та комсомольці. При школі учні вирощували кролів та птицю. З дошкільних установ 1966 року працювало 5 дитячих садків та ясел. 26 жовтня 1967 року директором школи призначено Домбіка Станіслава Леонтійовича – людину водночас і серйозну, і з почуттям великого гумору, що працював на цій посаді найбільше з усіх директорів. Саме в цей час школа досягла найбільших результатів. Танцювальний колектив школи роками був лауреатом районних та обласних конкурсів художньої самодіяльності.

Шкільний духовий оркестр

 

За допомогою колгоспу в школі створено учнівський духовий оркестр, один з кращих в області.Великі досягнення мав шкільний хор – переможець обласних конкурсів (художній керівник Кицюк В.Д.). Вагомий внесок в розвиток танцювального мистецтва вносив керівник танцювального ансамблю Паламарчук Володимир Григорович.1974 року колгосп отримав новий автобус для перевезення учнів. Значна увага приділялася трудовому вихованні учнів. Діти займалися вирощуванням кролів, допомагали колгоспу в обробці та зборі урожаю. В цей період сформовано сильний педагогічний колектив, який формував атмосферу праці і зацікавленості учнів у навчанні. До його складу входили видатні особистості Буряк Ольга Василівна, Бортнікова Галина Василівна, Літавська Віра Володимирівна, Жалоба Галина Степанівна,  Дворська Валентина Володимирівна, Моніч Глафіра Павлівна, Маренюк Людмила Миколаївна,  Біла Софія Петрівна, Паламар Людмила Василівна, Гречанна Марія Ананіївна, Петришина Катерина Федорівна, Паламарчук Ганна Дементіївна, Мартинюк Надія Олексіївна, Думітраш Ганна Іванівна, Цвинтарна Ольга Кирилівна, Коркоїл Дора Павлівна, Кицюк Василь Дмитрович, Рибак Анатолій Миколайович, Грушка Ліда Іванівна, Мартинюк Марія Володимирівна, Моторнюк Марія Ананіївна, Друганов Іван Миколайович, Думанський Анатолій Миколайович та інші. З 2 вересня 1980 року по 10 червня 1982 року директором школи працювала П’ятницька Валентина Михайлівна.

 

5.Пострадянський період історії школи та сучасний етап історії школи

 

Далі Ленківці стають кузнею створення директорських кадрів. Школою керували:

З 10.06.1982 по 30.08.1987 р. Бабій Михайло Іванович,

З 30.08.1987 по 12.12.1992 р. Бурдейний Юрій Володимирович,

З12.12.1992 по 4.07.1994 р. Дімітрюк Олександр Павлович,

З 7.07 1994 по 7.09.1996 р. Мартинюк Любов Іванівна,

З 31.05.2000 по 30.08.2002 р. Кушнір Юрій Миколайович,

З 30.08.2002 по грудень 2004 р. Мартинюк Любов Іванівна,

2005 рік Дєдов Ігор Никанорович,

З 2006 по 2010 р. Бурдейний Юрій Володимирович.

З 2011 р. Грицик Анжела Володимирівна

За ці роки зроблено значний внесок в розвиток освітнього процесу та покращення навчально-матеріальної бази школи.

Кількість учнів у школі

1955 рік-  693 учні

1965 рік – 532 учні

1975 рік – 458 учнів

1985 рік – 385 учнів

1995 рік – 350 учнів

2006 рік – 201 учень

2010 рік – 138 учнів

2013 рік – 156 учнів

Нині в школі працюють 19 вчителів. Серед них : 2 вчителі-методисти, 7 старших вчителів, 11 вчителів – спеціалісти вищої категорії. За всі ці роки школа щороку має досягнення на районному та обласному рівні з предметних олімпіад, конкурсів наукових  та дослідницьких робіт, конкурсах « Історія міст і сіл України», « Об’єднаймося, ж брати мої», « До оберегів відродження», фестивалях « Чисті роси», спортивних змаганнях тощо. Стараннями учнів школи створено музей історії села, експонати якого датуються ХУ1 – ХХ1 століттями. На базі школи проводилися районні та обласні семінари. Всі ці досягнення школи виходять з науково – методичної проблеми « Розвиток творчого потенціалу учнів, та реалізація їх нахилів у різноманітних сферах діяльності».

 

Під час проведення позакласних заходів

 

Урізноманітнено позакласні заходи з учнями школи, які прививають інтерес і любов до навчання: свято останнього дзвоника, випускні вечори,свято Дня Перемоги ,фестивалі, конкурси і концерти. На жаль матеріальне забезпечення школи на сьогодні потребує кращого. Приміщення початкових класів побудовано ще в 1878 році. Приміщення середніх і старших класів закладено ще румунами в 1924 році, а побудоване в 1957 році. Немає актового залу, спортивного залу, газового, парового опалення. Але робота колективу школи ґрунтується на ентузіазмі , завдяки підтримки батьків. І цей ентузіазм приносить творчі успіхи.

Переглянуто останні сторінки історії школи. В 2010 році виповнилося 132 роки відкриття першої церковно – приходської школи, 105 років двокласній школі, 85 років закладено фундамент сучасного приміщення та 53 роки, як відкрито середню школу.

По-різному , в різні етапи складалася історія школи. Вона переживала періоди піднесення та етапи падіння. Русифікація і румунізація, насильницьке введення комуністичної ідеології та атеїзму пережили не одне покоління вчителів та учнів.  Переживали епохи реформацій та перебудов. Зараз іде становлення сучасної української національної системи освіти. Сьогодні наша школа – це єдиний монолітний колектив вчителів, учнів та батьків, який межу тисячоліть перетнув з новими ідеями, поглядами, результатами. І кожен випускник школи завжди буде пам’ятати, що де б він не жив, де б не працював , завжди залишиться пам’ять про будні і свята, сторінки власної історії, та сторінки історії розвитку нашої школи.

 

 

Переможець обласного етапу Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості “Обєднаймося, ж брати мої” 2013 учениця 10 класу Ткач Анастасія з науковим керівником вчиттелем історії, вчителем-методистом, відмінником освіти України Дєдовим Ігорем Никаноровичем на церемонії нагородження переможців.

Переможець районних та обласних конкурсів естрадно-вокального жанру учениця 8 класу Банар Тетяна

Автори: учасники гуртка “Музейна справа”