Home / Кельменецький район / Бузовиця / Духовність Бузовиця

Духовність Бузовиця

Дорога до Храму – дорога Любові і Добра

 image003Матеріал зібрали та узагальнили

учень 8 класу Дуплава Олександр

та вчитель історії

Дуплава Лариса Іванівна

Щовечора наші мами складають руки в молитві до Бога.  Вони пошепки говорять «Отче наш..»,  просять  пробачення  за  всі помилки, які ми зробили протягом дня. В кожній молитві мами просять, щоб ми були здоровими, щасливими, щоб ми гарно вчилися, слухалися, були розумними.  Коли мама молилась, я завжди думав: «Чи знаю я хто такий Бог»?  Який він, де він Живе?

image011Люди мають різне уявлення про Нього. Деякі ду­мають, що Бог старенький дідусь з палицею і тільки че­кає, щоб когось покарати, а інші люди взагалі не вірять, що Бог є, а є і такі, і їх дуже багато, які люблять Його і щоденно дякують за все. Дякують за сонечко і дощик, за їжу і одяг, за Його ласку і турботу, яку постійно відчувають і бачать.

Як же нам дізнатися про Бога? Ось у кожного із нас є голова.. Ми її бачимо.  А що ж у голові? Так, справді, там живе наш розум. Але ж ми його не бачимо, а кажемо, що він там є. А в небі є також ро­зум. Це Вищий Розум. Його ще ніхто не бачив. Щас­ливий той, хто не бачив, але вірить і знає, що цей  Вищий Розум — Бог.

Про  Бога  ще  з  раннього  дитинства  ми дізнаємося  зі  священної  книги – Біблії.

Біблія – це книга всіх книг. Ми дуже  любимо  гортати  її  сторінки.  Вона особлива, бо старша і мудріша за всі-всі книги разом узяті. Ви уявляєте, яка  це мудрість і сила! Вона дає відповіді на всі питання.  Це особливе відчуття, почуваєш себе  дуже щасливим,  коли  читаєш  дитячу Біблію,  бо  вона  вчить  добру,  вчить  любити  Бога  і  один  одного.image004

Що ж говорить про Бога Біблія. Хто є Бог?

Бог — творець.

Біблія показує нам, що Бог — творець. Це значить, що він створив абсолютно все. Тільки Бог може створювати. Людина ж може лише щось зробити, але  не створити…

Творець — це той, хто творить. Дивимося на блакитне небо, ми­луємося ним. Яка краса! Задумуємося:  «Хто його ство­рив?»  – Бог!

Все:  чудову природу, тварини, пта­хи, навіть нас, людей,  — все створив Бог.

Бог — вічний.

image007

Ми часто запитуємо себе: «А хто ж створив Бога?»

Відкриваємо  Біблію,  шукаємо  відповіді  там:  «Бог завжди був і буде. В Нього немає ні початку ні кінця».  Отже, Бог ніколи не народжував­ся. Він був і буде. Кожна людина на землі народжується і приходить час, коли людина помирає. А Бог ніколи не по­мре! Він  завжди  буде  нас  охороняти.

Бог — святий.

Ми   часто  чуємо таке слово «святий». Що воно означає? Воно означає безгрішний. Бог — святий,  бо Він – безгрішний.   Як  же  жити,  щоб  менше  було  в  людини  гріхів? Треба  знати  Заповіді  Божі,  і  виконувати  їх.

В  дитячій  Біблії  сказано:  «На третій місяць після виходу народу з Єгипту ізраїльтяни підійшли до гори Синай.image008

На вершині Мойсею з’явився Господь і дав дві кам’яні дошки, скрижалі, із викарбуваними на них заповідями. Бог Сам написав на цих плитах слова. Це 10 заповідей, що були дані єврейському народові в Старому Завіті.

Бог знає все.  Знає наші імена, скільки кому років, що у кого болить, що ми доброго сьогодні зробили, як ми маму і тата слу­хали. Навіть знає про що кожен з нас думає, або робить щось лихе. image010Бог знає скільки зірок на небі, кожній зірочці Він дав ім’я.  Все може лише один Бог.

Бог — добрий.

Він все створив для нас і нам добре. Якщо в холод­ний день засвітить сонечко, нам добре, ми радіємо. Як­що дуже жарко, то всі люди хочуть дощику. Бог посилає сонце, дощик для всіх людей: і поганих і хороших.

Бог – то Любов.

Він любить всіх дуже-дуже, лише не любить зла.  Бог любить людей. Він чекає, щоб лю­ди до Нього зверталися, молилися, читали Його Слово і виконували  Його.  Бо Бог – то любов.  “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але мав життя вічне.”

image011

На планеті Земля більше ніж 6 млрд. людей. Більшість з них вірять у Бога, або богів.  Існує Три  найбільші  Світові  релігії:  християнство,  мусульманство,  буддизм.  Ми – християни.  Чому  наша  релігія  так  називається?  Які  символи  віри  у  християн,  які  свята  та  святині?

Християнство – віра заснована на “Христі”, яким вважається Ісус із Назарета. Ісус був євреєм і жив у І ст. н.е.   Християни вірять, що він був одночасно і людиною і Богом, вищим єднанням Небес і Землі.  За  християнськими  віруваннями  Ісус – Син  Божий, Він прожив  33  роки,  вчив  людей  добру,   зцілював  хворих, воскрешав померлих, годував  голодних,  вчив любити оточуючих, піклуватися одне про одного, творив чудеса,  які  людина  зробити  не  могла.  Але люди повстали проти Нього. Вони схопили Ісуса, жорстоко побили Його батогами, насміхалися і знущалися з Нього, поклали на Його плечі важкий хрест і змусили нести на Голгофу. Там вони розіпнули Його на хресті разом із двома розбійниками. Черз розпяття на хресті, через муки. які переніс Христос християни ознаменовують себе хрестячись.

Ще одним символом християнства є голуб?image014

 В Євангелії Святий дух представлений у вигляді голуба, який спускається з небес. Саме таким побачив Ісус  Дух  під час Хрещення. Хрещення Ісуса Христа відбулося через 30 років після Різдва. Хрестив Його чоловік на ім’я Іоанн.

У Духа є і інша сторона, яку зображують у вигляді вітру, вогню і води – стихій, що символізують очищення.  Православні  християни  запалюють  у  своїх  храмах  та  церквах  свічки  біля  ікон.  Саме  через  мерехтіння  свічок,  в  молитві,  вони  звертаються  до  Бога  з  очікуванням  того,  що image025

Він  почує  всі  їхні  молитви,  захистить  від  бід,  охоронятиме  протягом  життя.

Немає жодного села на Україні, де б не було Храму.

 

м Київ.  Києво-Печерська  Лавра, 2009 р

я з_сашком

Мої  батьки  з  самого  дитинства  прививають  мені  любов  до  історії,  до  минулого.  Саме  з  такою  метою  ми  їздимо  на  екскурсії  в  різні  історичні  місця.  Були  і  в Києві  в  святих  православних  храмах: Софійському  соборі,  Михайлівському  Соборі,  Києво-Печерській  лаврі, Андріївській  церкві.  І  хоча  я  ще  по  віку  не  зовсім  дорослий,  не  розумію  багато  чого  в  архітектурі,  релігії,  але  ці  храми  справили  на  мене  величезне  враження:  величні  споруди,  гарні,  сяючі… Я  таких  ще  ніколи  не  бачив!  Мама  розповіла  мені  історію  цих  храмів,  я  мало  що  запам’ятав  тоді,  але  було  дуже  цікаво!

воскові ігури

 

м. Одеса. Музей воскових  фігур, 2007 р.

Про  тих  відомих  людей,  які  запроваджували  християнство  на  нашій  землі  я  поступово  дізнаюся  із  різних  джерел:  підручників,  додаткової  літератури, кінофільмів,  мультфільмів а  також  власних  подорожей.  Особливо  запам’яталася  поїздка  в  м. Одеса,  де  ми  всією  сім’єю  відпочивали  влітку.   Там ми відвідали музей  воскових  фігур.  Серед  багатьох  відомих  історичних  постатей  були  і  Княгиня  Ольга,  і Володимир Великий,  і  Ярослав  Мудрий.  Біля  воскових  фігур  ми  сфотографувалися,  а  в  цьому  році  на  уроках  історії я  дізнався  хто  ці  люди,  і  що вони зробили  для  запровадження християнства.

Тепер  я  учень  8 класу,  і вже  багато  чув  в  школі  на  уроках  про  історичні  події,  культуру  українського  народу,  його  духовність.  Але  ще  більше дізнаюся вдома,  коли  мама,  готуючись  до  своїх  уроків,  гортає  сторінки  великої  кількості   історичних  книг,  переглядає  уривки   історичних  фільмів.  Збирає  вона  та  записує  історію  нашого  села.  Про  історію  церкви,  що  розташована  на  території  с. Бузовиця  ми  дізнавалися  вдвох,  у  святого  отця  Валерія.

image016Церква збудована в 60-х роках 19 століття.  До 1860 року в селі була дерев’яна  церква. Вона була маленькою, низькою та тісною. Та все ж – це було єдине місце, куди сходились разом бузовичани.  Перед церквою знаходився майдан, де вирішували різні сільські справи на  “сходах”  села.

Священиком в цей час був Фішер. В 1866 р. в його сім’ї народилася донечка, яку нарекли Єлизаветою.  В 4 роки дівчинка тяжко захворіла. Дуже бідкалися батьки, лікували різними засобами, та все ж Єлизавета померла.  Священик  звернувся до Церковної ради, аби та дозволила поховати дитину на території церкви. Батьки були  переконані,  якщо  могила  доньки  буде  на  території  церкви,  то  вона  ніколи  не  буде  покинутою,  завжди  її  доглядатимуть  люди. За це Фішер пообіцяв збудувати нову церкву.

сашкоЄлизавету поховали на території церкви. А згодом там виросла новозбудована  церква.

Церква дерев’яна, побудована у вигляді восьмикутника, що символізує Вифлиємську зірку, яка привела волхвів до спасителя.  Привході до храму ззовні влаштована паперть (майданчик, ґанок). Усередині храм ділиться на три частини:

1) притвор,

2) влас­не храм (середня частина храму, де стоять віруючі)

3) вівтар.image018

Вівтар означає – Царство Небесне. Саме слово «вівтар» означає підвищений жертовник. Тут знаходиться найсвятіше місце у всьому храмі – святий престіл.Престолом називається особливо освячений чотирикутний стіл, який знаходиться посередині вівтаря. Торкатися престолу можуть лише священнослужителі. Вівтар відокремлюється від середньої частини храму особливою перегородкою, яка обставлена іконами і називається іконостасом. В іконостасі є троє дверей. Найбільші, посередині, називаються Царськими вратами. Через них нікому не дозволяється проходити, крім священнослужителів. Для людини, після гріхопадіння, Царство Небесне було закрите. Та коли Христос помер на хресті, завіса у храмі, яка закривала Царство Небесне, розірвалася навпіл. З  цього моменту  врата Царства Небесного відкрилися для всіх, хто з вірою приходить до Нього. У середній частині храму  стоять усі віруючі християни. Притвор тепер суттєвого значення немає. Іноді у притворі стоять для виправлення ті, хто тяжко згрішив.

Православні храми будуються вівтарем на схід – у бік світла, де сходить сонце. Кожен храм присвячується Богу, носячи ім.’я в пам’ять тієї чи іншої священної події або угодника Божого. Наш храм названо на честь Успіня Пресвятої Богородиці. Читання та спів молитов у храмі за встановленим порядком, на чолі зі священнослужителем, називається Богослужінням. Богослужіння – це догодження Богу добрими думками, словами, ділами, тобто виконання волі Божої.Богослужіння почалися на землі з часу створення перших людей. Спочатку богослужіння проводили просто неба. Люди приносили жертву Богу, де хотіли, і молилися такими словами, які підказували їм власне почуття і настрій.

З часом богослужіння відбувалися у  храмах, проводили їх священні особи за даною їм від апостолів заповіддю: «Все повинно бути благопристойним і за чином»

В нашому селі церква функціонувала постійно.  В наш час її реставрували. Багато людей, які є меценатами в нашому селі,  надають власні кошти для утримування церкви, для її оздоблення.

Це місце – де разом збираються православні бузовичани,  люди з навколишніх та віддалених сіл і міст, щоб засвідчити Богу свою любов, шану. Сюди ідуть зі своїми бідами і радощами. Тут чути плач за покійниками та дзвінкоголосий крик новонароджених. А також  сюди приходять наречені, щоб “заключити шлюб на небесах”. Сьогодні серед могутніх кленів, на святому місці, стоїть, ніби наречена в білому вбранні,  церква. Хвилюють душу людям церковні дзвони. А місцевий священик – отець Валерій – молиться за духовність, добробут, здоров’я своїх прихожан.

image022 Я  хочу розповісти  про  людину,  яку  поважають  не  тільки  в  нашому  селі.  До  нього  приїжджають із  близьких  і  віддалених  міст,  містечок  та  сіл.  Він  рятує  людські  душі  від  спокуси  і  ненависті,  серця наповнює  любов’ю  і  Божим  благословенням  через молитву,  заспокоює  людей добрими  порадами,  розумінням,  співчуттям.  Отець  Валерій   священик  нашої  церкви  більше  як 15  років.  Він  прийшов  у  наше  село  ще  тоді,  коли  люди,  особливо  молоді,  не  дуже  зверталися до  церкви.  Але  поступово  Отець  Валерій  своєю  доброю  вдачею,  надзвичайною  мудрістю,  щирою  душею,  інколи  гумором,  інколи  повчальним  словом  захоплював  тих,  хто  Його  слухав.  До  церкви  разом  із  бабусями  та дідусями  почали  ходити  діти,  а  потім  і їхні  батьки.  Кожна  служба,  яка  проходить  тепер  у  Бузовицькій  церкві  багатолюдна.  Цей  священик  дуже  скромний,  не  любить  особливої  уваги  до  своєї  особистості.  Він  переконаний,  що  смиренність  і  скромність – це  основні  ознаки  людини,  яка  служить  у  Божому  храмі.    У  нашого  батюшки  п’ятеро  вже  дорослих  дітей.  Дві  доньки,  які  вже  подарували  батькові  онуків, та  троє  синів.  Дмитрик  і  Юрко вирішили  піти  батьковою  дорогою:  Дмитро  вже студент  духовної семінарії  при  Києво-Печерській  Лаврі,  а  Юра теж  мріє  піти  вчитися  слідом  за  старшим  братом.

Важке  горе  довелося  пережити  родині  Фуштеїв.  Ще  зовсім  молодою,  у  повному  розквіті  сил  померла  дружина  Отця  Валерія – Матушка  Георгіна.  Вона  також  похована  на  території  церкви.  На  її  могилі  вже  п’ять років горить  свічка  пам’яті.  Щодня  біля  її  могили  можна  побачити  її  дітей  та  чоловіка,  який  щоразу,  поки  вона  жила,  молився  за  її  здоров’я,   а  тепер…  молиться  за  упокій.  Несправедлива  смерть  забрала  найдорожчу  людину,  але  життя  продовжується  для  тих,  кого  любила  Матушка  більше  за  життя.image020

Своїх  дітей  отець  Валерій,  разом  із  своєю  покійною  дружиною  виховали добрими,  щирими,  побожними,  такими,  з  яких  можна брати  приклад.  Особливо Отець Валерій опікується своїми онуками.  Відрадно,  що  тепер  щоразу на службі  Божій  у  нашій  Бузовицькій  церкві    багато  дітей,  молоді,  дорослих  і  старих  людей.  «Дорога  до  храму»  кожного,  хто  переступає  його  поріг,  встелена молитвами  перед  Господом  славною  людиною  сучасності,  відомим  священиком   – Отцем  Валерієм.

Поспішає  Отець  Валерій  творити  добрі  діла.  На  території  церкви,  за  могилою  одного  з  попередників  сучасного  батюшки  Отця  Трофима, започатковано  будівництво  монастиря.  Вилито  тільки  фундамент  цієї  споруди,  і  робиться  все  можливе  і  Священиком  і  прихожанами,  аби  це будівництво  не  затягувалось,  аби швидше  здійснилися  мрії  і  прагнення  Батюшки  Валерія – дати  притулок  бідним  і  нужденним,  тим,  хто  хоче  прийти  до  Бога…

–         До  кого  наші  мами  щовечора  звертається  з  молитвою?

–         Хто  такий  Бог?

–         Які  заповіді  Бог  дав  людям?

–         Чи  справді  Бог  благословляє  всіх,  хто  йде  до  церкви, «Божого храму»?

–         Хто  побудував  нашу  бузовицьку  церкву?

–         Чому  до  Отця  Валерія  йдуть  так  багато  людей?

–         Як  вести  себе  в  Божому  храмі?

На  ці  досить  складні  запитання  я  намагався  знайти  відповідь  у  ході  роботи над проектом «Дорога до храму – дорога любові і добра».  Ми опрацювали багато книг, літератури,  потім мама та бабуся тихими  вечорами  довго  розказувала  про  Бога,  про  християнство.

Ми були  на  Богослужінні  в  Церкві  Пресвятої  Богородиці  в нашому  селі.  А  потім  довго  розмовляли  з  нашим  священиком –  Отцем  Валерієм.  Він  розповів  нам  багато  цікавого і  корисного  про  Бога,  про  історію  нашої  церкви,  про  церковний  етикет.

Коли  сіли  оформляти  зібраний  матеріал, то  я  відчув  себе  справжнім  науковцеми:  переді  мною  багато  книг,  зібраної  інформації,  фотографії…   Для  мене  все  було  важливе,  все  необхідне.  Мама тільки  посміхалася,  вона    сказала  про  те,  що  ця  тема дуже  багатогранна,  і  в  одну  творчу  роботу  помістити  все  неможливо!  Тому  я  мушу  вибрати  для  себе  те,  що  на  даний  момент  є    важливим,  і  зрозумілим.

Уважно  все  перечитав,  і  зрозумів,  що  початком  всього є  ЛЮБОВ.  А  моє  життя  оберігає  цілий  букет  любові.

По – перше – це – Всевишня  любов,  яка  має  надзвичайну  силу. Бог любить нас.  Я  зрозумів,  що  тільки  Бог  може  захистити  нас від  усього  злого  і  поганого  в  цьому  житті. Я  теж  люблю  Бога!

Ми з молодшим братиком любимо маму   і  тата,  як  сказано  в  Божих  заповідях. Знаємо,  що і  вони  люблять  нас  понад  усе  на  світі.  Більше  за  своє  життя!  Моляться  за  нас,  щоб  ми  були  здоровими,  щасливими  і  розумними. Любов до ближніх.  Ісус казав “Як полюбив мене Отець, так і я полюбив вас. Любіть один одного, так як я полюбив вас.” – це нова заповідь Ісуса. Тому  ми  намагаємося  гарно  поводитись  з  усіма, хто нас оточує.

Я дуже  люблю  вчитися.  Щодня  дізнаватись  про  щось  нове,  цікаве. Школа – це храм науки. Місце, де ми збагачуємо розум знаннями, а душу – добром, любов’ю. людяністю.

Працюючи  над  проектом  я почав  ходити  до  церкви.   Зрозумів,  що треба йти   «своєю дорогою  до  Храму».

І  остання  свічка  любові – це  мрії,  здійснення  яких  я  прошу  в молитвах.  Я прошу  Бога,  щоб  всі   рідні  були  здоровими,  щоб  я гарно  вчився, щоб  Бог  наповнив моє  серце  добром і любов’ю,  щоб  мене  поважали  люди  за  добрі  справи.

Ми і  надалі  будемо  працювати  над  темою  « Дорога  до  Храму – дорога любові і добра». Я  буду  ставати  дорослим  і  мені поступово  відкриються  нові  таємниці  і  знання,  які  я буду збирати  і описувати  для  історії  свого  села.

 

Рисунок1

 

Нехай букет  любові  горить,  і не гасне  жодна  із  запалених  свіч!  Нехай  цей  букет  живиться  Божим  благословенням  та  молитвою  матері…

<