Home / Кельменецький район / Бабин к / Історія Бабин к

Історія Бабин к

Матеріали зібраноimage0001 та узагальнено учнями 9 класу:

Франтійчук  Марія,

Ряба Юлія,

Книш Ірина,

Ілаш Анастасія.

На Буковині у дивному краї,

Між зелених і синіх лісів.

Там, де сонечко променем грає

Є село, поміж сотні садків.

Виринає з-за лісу розкішна,

Неспокійная річка Дністер.

І, ховаючись в скелях поспішно,

Все шумить і співає пісень.

Я вслухаюсь у музику тиху,

Скрізь я бачу природу сільську.

Відганяючи болі і лихо,

Я шепочу: «Село я люблю»

Бо отут я колись народилась.

Тут, уперше ступаючи крок,

Я Вкраїну любити навчилась

І несу по життю цей урок.

Це село моє, серденьку миле,

Рідний край мій, що Бабином зветься.

Я люблю тебе сильно і щиро

І любов моя вже не минеться!..

Аліна Андрущак

 

Історія села.

З давніх-давен людина без природи існувати не могла, і завжди зароджувалося життя поселення там, де була вода. Вздовж річки Дністер ще в добу раннього палеоліту в урочищі Яма, поблизу села Бабин Кельменецького району Чернівецької області, було знайдено найбільшу стоянку первісних людей. Ця стоянка говорить про те, що територія нашого краю була заселена людьми іще до наступу льодовика. На зміну життя одній епосі приходила інша, а життя в поселенні тривало. Знайдені були в с. Бабин і мезолітичні стоянки, які існували 10 – 11 тисяч років. Є також тут поселення трипільської культури, доби раннього заліза, черняхівської культури та слов’ян ІХ –ХІ ст. Засноване мальовниче , уквітчане садами село Бабин, у другій половині ХV ст., а перша документальна згадка зафіксована 20 травня 1601 року. В ній говориться , що воєвода Єремія Мовіла половину села Бабин Хотинського цінута віддає братам і сестрам: Антону і Петрашку, Медвінічерел і Вестенічерел. У середині Х століття, опрацювавши «Повість минулих літ» з’ясувала, що на території Буковинського краю, зокрема, Бабині жили слов’янські племена – тиверці, які були втягнені в процес створення і зміцнення Київської Русі. Відомо також, що тиверці («толковани» – перекладачі), ходили у військовий похід з Олегом в 907 році та Ігорем в 944 році на Візантію Після розпаду Київської Русі, землі Середнього Подністров’я входять до Галицько – Волинського rнязівства, а згодом були загарбані Угорським королівством. В 1359 році Богдан І – заснував на Буковині, вигнавши угорців, нову державу – Молдавію. Наприкінці ХІV у першій половині ХVІ на півночі князівства вже існувала Хотинська волость до якої входили і Бабинські землі. У 1450 році Хотинська волость опинилася під владою поляків, але за польсько – молдавським договором 1457 року повернулась у склад Молдавського князівства, а також згодом ввійшла до «Шипинської землі». За часів перебування Північної Бессарабії у складі Молдавського князівства на її землях виникло чимало сіл та містечок. В тому числі і наше село Бабин. Монголо-татарська навала й загарбницькі походи турецьких султанів, османське гноблення не раз спустошували наш багатостраждальний край. Скелі і рівнини, дерева і квіти за щораз нагадують про почуте за ті роки з народних вуст . З другої половини ХVІ століття значний вплив на Молдавське князівство, справляло козацтво. Жителі краю виступали на боці козаків, а можливо навіть хтось і був самим «справжнім» козаком, брали активну участь у визначних битвах. Наприклад: битва під Хотином в 1621 році в якій отримали блискучу перемогу. В добу Хмельниччини землі Північної Бессарабії також неодноразово ставали ареною запеклих битв. Не змінилось становище краю і в ХVІ-ХVІІІ ст.. Північна Буковина, а з нею і наш край переходили з рук в руки іноземних держав: Османська , Австро – Угорська, Російська імперії. Суспільно – політичне життя Північної Бессарабії у ХІХ ст.. розвивалося під впливом загальноукраїнського та російського визвольних рухів, революційних подій у сусідніх державах. Проте переважна більшість населення краю залишалась пасивною до політичних подій і майже не брала участі в суспільному житті, та все ж були патріотично налаштовані громадські діячі, які намагалися вплинути на підвищення національної свідомості бабин чан, але майже безуспішно. Спокійне життя краю порушила світова війна, розпочата влітку 1914 року між країнами Австро – Німецького блоку і Антанти, зокрема між Австро –Угорською і Російською імперіями. Це була жорстока несправедлива боротьба між державами, що принесла народам незчисленні жертви, руйнування, злидні страждання, смерть і каліцтво. З самого початку війни Північна Бессарабія перетворилася на важливий пункт підготовки російських військ для ведення бойових дій. На землі краю претендувало кілька держав. Айстро – Угорщина н6амагалася приєднати цей край до своїх територій. Російська імперія хотіла «визволити» і приєднати землі Північної Бессарабії, придушити тут будь – які прояви українського національного руху. Румунія розглядала Хотинщину як свою «історичну спадщину», як давні володіння Молдавського князівства. Румунське королівство прагнуло за будь – яких умов здобути цю землю. Тим більше, що за участь у війні на боці Австро – Угорщини і Німеччини їй обіцяли приєднання областей, заселених румунами. Під час Першої світової війни село Бабин оминули бойові дії, а тільки мирно перейшли кілька разів солдати, різних армій. Зі слів односельчан жінки доброзичливо готували солдат, і навіть давали їду з собою. За словами очевидця Андрущак Надії Федорівни, в будинку Андрущака Віктора Івановича, уродженця села, відбувався збір «руських» в 1914 році, і на другий день вони вийшли з села. В 1918 році Хотинський повіт окупували румунські війська. Влада румунів була дуже жорстока: безпідставні арешти, грабіж, ув’язнення і розстріл, комендантська година, вводилась румунська мова і запроваджувались румунські школи, згадка про які ще й досі лунає серед її учнів, закриття ярмарків і базарів. Злидні й безправ’я залишились постійними супутниками селян. А село як і всі села Подністров’я, було на табірному становищі. В селі був жандармський пост. Чотирьом жандармам допомагали місцеві поліцаї. Крім того, вночі по селу постійно чергували прикордонники. З настанням темноти село завмирало. Заборонялося освітлювати помешкання, відвідувати сусідів, не говорячи про появу на вулиці. Порушники, в ліпшому випадку, ризикували бути побитими. Було й таке, що прикордонник застрелив лоша, прийнявши стукіт копит за ходу людини, бо то „не відгукнулось на попередження”. Люди жили убого в старих приземистих обшарпаних хатинках. Серед яких виділялися тільки школа, будинки священника та вчителя і ще кількох заможних селян. Постіллю слугували нари, збиті з дошок. Замість матраца – солом’яний околіт, а ковдра-верета. Святкові чоботи були одні на всю сім’ю. Все це викликало невдоволення. У 1923 році бабинчани за кельменчанами об’єднуються в осередок підпільної організації ”Союз революційних селян Бессарабії. ”Для перевезення і розповсюдження прокламації та зв’язку між селами слугував бузовицький оркестр, що складався з музикантів сусідніх сіл. З Бабина до нього входили баритоніст і басист Пилип Кіндратович Юзьков, барабанщик-його син та трубач Роман Самойлович Бодянчук. Потім створюється партійний осередок, очолюваний Юзьковим, а його син очолив-молодіжний .Рясним на виступи селян був 1934 рік .За прикладом подвір’ївських селян – поденників, вони не вийшли на роботу в поле. Вимога-виплачувати не двадцять, а шістнадцять леїв щодня. На третій день економ поступився вимогам .Завдяки популярності духовного оркестру, від Дністра до Прута, страйкоми створювались в інших селах. І так само було до самої осені. А першого проводилась акція-антивоєнний день. . У Бабині листівки розміщувались на сільському млині та паркані біля нього, їх могли прочитати рано-вранці ті, хто приходив до млина .Але скоро, за доносом підісланого, заарештовано було декілька молодих людей. Газета ”Вяца Бесарабійє” за 6 жовтня 1935року писала, що в трибуналі в Хотині слухалась справа п’яти дівчат і хлопців з села Бабин та містечка Липкани, звинувачували в розклеюванні на парканах Бабина 50 комуністичних прокламацій. Суд виніс вирок С. Та І. Пікчер і С.Ройсмана позбавлено волі на 6 місяців, а інших двох –на три місяці. У 1937 році починаються повальні арешти підпілля .Частина нелегально перетнула кордон СРСР.В їх числі був молодий ватажок Анатолій Юзьков. Біля стін Ленінграда 1942 зустрів свою смерть. Пилип Юзьков, до визволення пішов в глибоке підпілля. Наприкінці 30 –х років ХХ століття зростає міжнародна напруженість у Європі, й «бессарабське питання» знову привернуло увагу політиків. Бессарабія, як і вся Північна Буковина, опинилась у сфері інтересів Радянської Росії. Її уряд розрахував на визнання своїх прав на цю територію з боку інших провідних держав світу. Питання державної приналежності Бессарабії обговорювалося на радянсько-німецьких переговорах 23 серпня 1939 р.. В секретному протоколі до пакту Молотова – Ріббентропа було зафіксовано «інтерес СРСР до Бессарабії» 26 червня 1940 уряд СРСР подав ультимативну ноту Румунії з вимогою передачі Бессарабії. 27-28 червня на територію краю вступили радянські війська. Місцеві жителі радо зустрічали Червону Армію – свою визволительку, сподіваючись, що вона принесла їм визволення від національного поневолення. 28 червня 1940 р. стало в історії Північної Буковини днем об’єднання краю з українським народом в єдиній державі Україні, хоча остання й перебувала у складі більшовицької тоталітарної держави. 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про включення північної частини Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР. 7 серпня Хотинський повіт ввійшов до новоствореної Чернівецької області. А 4 листопада 1940 р. згідно з указом «Про встановлення кордону між УРСР та Молдавською Радянською Соціалістичною Республікою», від Північної Бессарабії до Молдавської РСР відійшли Бричанська та Липканська волості, 76 населених пунктів. 12 листопада 1940 р. замість Хотинського повіту утворено Хотинський, Новоселицький, Кельменецький і Сокирянський райони. Приєднавши Північну Бессарабію, більшовицька влада відразу розпочала радянізацію краю. Створювались сільські, селищні, міські та районні ради. Однак реальна влада зосереджувалися в руках парторганів – райкомів і обкомів. Вже в 1940році була утворена перша сільська рада. Першим сільським головою був Ройзман Михайло Йосипович, а секретарем – Юзьков Пилип Кіндратович. Вони ненавчені, без досвіду роботи, поринули в нову справу. Скільки сил доклали , аби налагодити роботу серед населення, мобілізуючи на виконання поставлені перед ними завдання: школа , відділення зв’язку , клуб. Постійно відчували допомогу від голови райвиконкому Тимчика. Здавалося життя налагодилось, але в 1941 році над бабинськими будинками пролунали постріли німецьких ворогів. Вже в перші дні війни з Бабина було мобілізовано до лав Червоної армії на захист Вітчизни близько 70 чоловік. Більшість з них попали під бомбардування німецької авіації в Шепетівці та Проскуров: в живих залишилися одиниці . Одні померли на полі бою в перші ж дні війни, другі рахуються зниклими безвісти, а значна частина потрапила в полон.6 липня Кельменецький район окупували румунські війська. Встановили кривавий режим терору та свавілля. В селі Бабин вони заарештували та засудили до страти 12 чоловік. Пізніше ця кара була замінена довічним ув’язненням. Під час ув’язнення в’язні-бабинчани прокладали асфальт у Молдові. Троє з дванадцяти повернулися додому, а інші „просто зникли”. Але ні вбивства , ні насилля не злякали бабинчан, вони не скорились ворогові , шкодили окупантам , де тільки могли. 22 березня 1944року група місцевих партизанів встановила контроль над селом Бабин, а 26 березня1944року радянські воїни під командуванням старшого лейтенанта М.М . Габова визволили село. Під час війни до лав армії було мобілізовано більше 300 чоловік, 240-померли, в тому числі зникли безвісти .Жителі села свято шанують пам’ять про своїх односельчан, що полягли в боротьбі з фашизмом. На їх честь в селі встановлено пам’ятник.

             Розвиток краю у Х – ХІ століттях

У середині Х століття, опрацювавши «Повість минулих літ»  з’ясувала, що на території  Буковинського краю, зокрема, Бабині жили слов’янські племена – тиверці, які були втягнені в процес створення і зміцнення Київської Русі. Відомо також, що тиверці («толковани» – перекладачі), ходили у військовий похід з Олегом в 907 році та Ігорем в 944 році на Візантію.

Після розпаду Київської Русі, землі Середнього Подністров’я входять до Галицько – Волинського князівства, а згодом  були загарбані Угорським королівством. В 1359 році  Богдан І – заснував на Буковині, вигнавши угорців, нову державу – Молдавію. Наприкінці ХІV  у першій половині ХVІ  на півночі князівства вже існувала Хотинська волость до якої входили і Бабинські землі.

У 1450 році Хотинська волость опинилася під владою поляків, але за польсько–молдавським договором 1457 року повернулась у склад Молдавського князівства, а також згодом ввійшла до «Шипинської землі».

За часів перебування Північної Бессарабії у складі Молдавського князівства на її землях виникло чимало сіл та містечок. В тому числі і наше село Бабин.

Монголо-татарська навала й загарбницькі походи турецьких султанів, османське гноблення не раз спустошували наш багатостраждальний край. Скелі і рівнини, дерева і квіти за щораз нагадують про почуте за ті роки з народних вуст .

З другої половини ХVІ століття значний вплив на Молдавське князівство, справляло козацтво. Жителі краю виступали на боці козаків, а можливо навіть хтось і був самим «справжнім» козаком, брали активну участь у визначних битвах. Наприклад: битва під Хотином в 1621 році в якій отримали блискучу перемогу.

В добу  Хмельниччини землі Північної Бессарабії також неодноразово ставали ареною запеклих битв.

Не змінилось становище краю і в ХVІ-ХVІІІ ст.. Північна Буковина, а з нею і наш край переходили з рук в руки іноземних держав: Османська , Австро – Угорська, Російська імперії.

  Перша світова війна

Суспільно – політичне життя Північної Бессарабії у ХІХ ст.. розвивалося під впливом загальноукраїнського та російського визвольних рухів, революційних подій у сусідніх державах. Проте переважна більшість населення краю залишалась пасивною до політичних подій і майже не брала участі в суспільному житті, та все ж були патріотично налаштовані громадські діячі, які намагалися вплинути на підвищення національної свідомості бабин чан, але майже  безуспішно.

Спокійне життя краю порушила світова війна, розпочата влітку 1914 року між країнами Австро – Німецького блоку і Антанти, зокрема між Австро –Угорською і Російською імперіями. Це була жорстока несправедлива боротьба між державами, що принесла народам  незчисленні жертви, руйнування, злидні страждання, смерть і каліцтво.

З самого початку війни Північна Бессарабія перетворилася на важливий пункт підготовки російських військ для ведення бойових дій. На землі краю претендувало кілька держав.

Айстро –  Угорщина н6амагалася приєднати цей край до своїх територій. Російська імперія хотіла «визволити» і приєднати землі Північної Бессарабії, придушити тут будь – які прояви українського національного руху.

Румунія розглядала Хотинщину як свою «історичну спадщину», як давні володіння Молдавського князівства. Румунське королівство прагнуло за будь – яких умов здобути цю землю. Тим більше, що за участь у війні на боці Австро – Угорщини і Німеччини їй обіцяли приєднання областей, заселених румунами.

Під час Першої світової  війни село Бабин оминули бойові дії, а тільки мирно перейшли кілька разів солдати, різних армій. Зі слів односельчан жінки доброзичливо готували солдат, і навіть давали їду з собою.

За словами  очевидця Андрущак Надії Федорівни, в будинку Андрущака Віктора Івановича, уродженця села, відбувався збір «руських» в 1914 році, і на другий день вони вийшли з села.

В 1918 році Хотинський повіт окупували румунські війська. Влада румунів була дуже жорстока: безпідставні арешти, грабіж, ув’язнення  і розстріл, комендантська година, вводилась румунська мова і запроваджувались румунські школи, згадка про які ще й досі лунає серед її учнів, закриття ярмарків і базарів.

Злидні й безправ’я залишились постійними супутниками селян. А село  як і  всі села Подністров’я, було на табірному становищі. В селі був жандармський пост. Чотирьом жандармам  допомагали місцеві поліцаї. Крім того, вночі по селу постійно чергували  прикордонники. З настанням темноти село завмирало. Заборонялося освітлювати помешкання, відвідувати сусідів, не говорячи про появу на вулиці. Порушники, в ліпшому випадку, ризикували бути побитими. Було й таке, що прикордонник застрелив лоша,  прийнявши стукіт копит за ходу людини, бо то „не відгукнулось на попередження”.

Люди жили убого в старих приземистих обшарпаних хатинках. Серед яких   виділялися тільки школа, будинки священника та вчителя і ще кількох заможних селян. Постіллю слугували нари, збиті з дошок. Замість матраца – солом’яний околіт, а ковдра-верета. Святкові чоботи були одні на всю сім’ю. Все це викликало невдоволення. У 1923 році бабинчани за кельменчанами об’єднуються в осередок підпільної організації ”Союз революційних селян Бессарабії.”Для перевезення і розповсюдження прокламації та зв’язку між селами слугував бузовицький оркестр, що складався з музикантів сусідніх сіл. З Бабина до нього входили баритоніст і басист Пилип Кіндратович Юзьков, барабанщик – його син та трубач Роман Самойлович Бодянчук. Потім створюється партійний осередок,  очолюваний Юзьковим, а його син очолив молодіжний. Рясним на виступи селян був 1934 рік. За прикладом подвір’ївських селян – поденників, вони не вийшли на роботу  в поле. Вимога -виплачувати не двадцять, а шістнадцять   леїв щодня. На третій день економ поступився вимогам .Завдяки популярності духовного оркестру, від Дністра до Прута, страйкоми створювались в інших селах. І так само було до самої осені. А першого проводилась акція-антивоєнний день.

У Бабині листівки розміщувались на сільському млині  та паркані біля нього, їх могли прочитати рано-вранці ті, хто приходив до млина .Але скоро, за доносом підісланого, заарештовано було декілька молодих людей. Газета ”Вяца Бесарабійє” за 6 жовтня 1935року писала, що в трибуналі в Хотині   слухалась справа п’яти дівчат і хлопців з села Бабин та містечка Липкани, звинувачували в розклеюванні на парканах Бабина 50 комуністичних прокламацій. Суд виніс вирок С. Та І. Пікчер і С. Ройзмана позбавлено волі на 6 місяців, а інших двох –на три місяці.

У 1937 році починаються повальні арешти підпілля .Частина нелегально перетнула кордон СРСР.В їх числі був молодий ватажок Анатолій Юзьков. Біля стін    Ленінграда 1942 зустрів свою смерть. Пилип Юзьков, до визволення пішов в глибоке підпілля.

      Входження Хотинщини до складу УРСР

обговорювалося на радянсько-німецьких переговорах 23 серпня 1939 р.. В секретному протоколі до пакту Молотова – Ріббентропа було зафіксовано «інтерес СРСР до Бессарабії»

26 червня 1940 уряд СРСР подав ультимативну ноту Румунії з вимогою  передачі Бессарабії. 27-28 червня на територію краю вступили радянські війська. Місцеві жителі радо зустрічали Червону Армію – свою визволительку, сподіваючись, що вона принесла їм визволення від національного поневолення. 28 червня 1940 р. стало в історії Північної Буковини днем об’єднання  краю з українським народом в єдиній державі Україні, хоча остання й перебувала у складі  більшовицької тоталітарної  держави.

2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про включення північної частини Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР. 7 серпня Хотинський повіт ввійшов до новоствореної Чернівецької області. А 4 листопада 1940 р. згідно з указом «Про встановлення кордону між УРСР та Молдавською Радянською Соціалістичною Республікою», від Північної Бессарабії до Молдавської РСР відійшли Бричанська та Липканська волості, 76 населених пунктів.

12 листопада 1940 р. замість Хотинського повіту утворено Хотинський, Новоселицький, Кельменецький і Сокирянський райони.

Приєднавши Північну Бессарабію, більшовицька влада відразу розпочала радянізацію краю. Створювались сільські, селищні, міські та районні ради. Однак реальна влада зосереджувалися в руках  парторганів – райкомів і обкомів.

Вже в 1940році була утворена перша сільська рада. Першим сільським  головою був Ройзман Михайло Йосипович, а секретарем – Юзьков Пилип Кіндратович. Вони ненавчені, без досвіду роботи,  поринули в нову справу. Скільки сил доклали , аби налагодити роботу серед населення, мобілізуючи на виконання поставлені перед ними завдання: школа , відділення зв’язку , клуб. Постійно відчували допомогу від голови райвиконкому Тимчика.

              Велика Вітчизняна війна і село

Здавалося життя  налагодилось, але в 1941 році над бабинськими будинками пролунали постріли німецьких ворогів. Вже в перші дні війни з Бабина було мобілізовано до лав Червоної армії на захист Вітчизни близько 70 чоловік. Більшість з них попали під  бомбардування німецької авіації в Шепетівці та Проскуров: в живих залишилися одиниці . Одні померли на полі бою в перші  ж дні війни, другі рахуються зниклими безвісти, а значна частина потрапила в полон.

6 липня Кельменецький район окупували румунські війська. Встановили кривавий режим терору та свавілля. В селі Бабин вони заарештували та засудили до страти 12 чоловік. Пізніше ця кара була замінена довічним ув’язненням. Під час ув’язнення в’язні-бабинчани прокладали асфальт у Молдові. Троє з дванадцяти повернулися додому, а інші „просто зникли”. Але ні вбивства , ні насилля не злякали бабинчан,  вони не скорились ворогові , шкодили окупантам , де тільки могли.

22 березня 1944року група місцевих партизанів встановила контроль над селом Бабин, а 26 березня1944року радянські воїни під командуванням старшого лейтенанта М.М . Габова  визволили село.

Під час війни до лав армії було мобілізовано більше 300 чоловік, 240-померли, в тому числі зникли безвісти .Жителі села свято шанують пам’ять про своїх односельчан, що полягли в боротьбі з фашизмом. На їх честь в селі встановлено пам’ятник.

Від  колективізації до сучасного товариства з обмеженою відповідальністю

Війна принесла багато лиха , страждань і нову владу, яка втілювала в життя велику політику-колективізацію. В людей –куркулів забирали земельні наділи, збирали зерно для посіву,  упряж та сільськогосподарський реманент, а також коней, корів, биків. Це все необхідно було для колективної  справи.  Залишившись без землі, люди залишились і без їди, тому змушені були іти працювати в колгосп за дарма(хоча ні, на благо Вітчизни).Тільки через два роки почали нараховувати та виплачувати заробітні плати в нових  колгоспних господарствах.

В 1947 році в с. Бабин засновано колгосп „Іскра”, який мав 2529га. земельних угідь. Напрям господарства – зерново-буряковий з розвиненим м’ясо-молочним тваринництвом. Провідні культури-пшениця ,кукурудза, цукрові буряки, картопля, соняшник, тютюн. На птахофермі – було понад 6000 курей. Колгосп має млин, олійню, пилораму, водонапірну башту, кузню. Очолював колгосп  Юзьков Пилип Кіндратович.

Зі сторінок газети „Наддніпрянська Правда” вдалося дізнатися про подальший розвито колгоспу ”Іскра”, який очолював В.В.Рудий і який сказав: „   Ми  живемо і працюємо в умовах агропромислового комплексу.”

З кожним роком багатшав колгосп „Іскра”, а село Бабин, де розташоване господарство, красивішало на очах. В селі заасфальтовано центральну проїжджу дорогу, інші вулиці вкриті твердим покриттям. 18 липня 1949р. працівникам колгоспу голова облвиконкому В.П.Лечинський вручив Грамоту Президії Верховної Ради УРСР за успішне виконання планів  і соцзобов’язань одинадцятої п’ятирічки.

Після розпаду колгоспу „Іскра”, утворився КСП ”Бабинське”. Слід зазначити, що  і на 1998р. не спадав трудовий ритм на ланках села Бабин. КСП ”Бабинське” очолює депутат районної ради Борис Григорович Андрущак. Його надійний помічник – головний   агроном Петро Бодянчук, який уміє працювати з людьми. Життя щоразу підносить сюрпризи. Настали нові часи. Селяни  вирішили розділитися. Так виникли два господарства. Щоправда, селянам вистачило   розуму,  не руйнувати виробничі приміщення, техніку. Тихо і мирно одна група селян вийшла із колгоспу, утворила товариство з обмеженою відповідальністю.(ТзОВ), інша залишилася в колективному господарстві.

Відповідно власником  ТзОВ став І.В.Рябий, а кооператив очолив – В.П.Козіцький. По-різному розпорядилися землею у товаристві і кооперативі. І.В.Рябий засіяв площі зерновими, цукровими буряками, тютюном. А ось В.П.Козіцький вирішив ще й поексперементувати. Задумав відродити картоплярство, овочівництво. Селяни поволі звикли з думкою, що вони колективно обробляють свою власну землю. У зв’язку із життєвими обставинами, невдовзі кооператив очолив І.Д.Палелюлько. Справи поліпшилися, інженер за фахом, він тривалий час працював провідним спеціалістом у колгоспі  сусіднього села Грушівці. Обирався там також  сільським головою.

 

Сучасне село

image001В 1991 р. Україна стала незалежною державою, а разом і з нею і маленькі адміністративні одиниці. Бабин є одним з кращих сіл в районі. Попри важку економічну ситуацію в країні бабинчани зуміли вистояти. В селі діє два ТзОВ під керівництвом Рябого І.В. та . Всі поля оброблені. Квітує сад, гарним урожаєм славиться огородина та смородинова поляна.

У 2007 році відбувся об’їзд району, який визнав, що такій впорядкованості , чистоті і благоустрою можуть позаздрити й Кельменці.

      Охайною на сьогоднішній день зустрічає селян сільська рада , яка за своє існування потерпіла багато змін .Бабинську керівну установу сімнадцять років очолював В.І.Гетьман. Це при ньому у селі споруджено середню школу, дитячу дошкільну установу, будинок побуту, адмінбудинок, восьмиквартирний житловий будинок, відкрито амбулаторію, аптеку, спортивну школу. Бабин став першим  селом у районі , куди надійшов природній газ.

Мабуть, приємно Василю Івановичу відчувати свою причетність до цього всього. А визнання і повага людей  хоча б у тому , що в 1994 році серед чотирьох претендентів на посаду голови він набрав не просто біліше голосів, а більше ніж три інші разом взяті.

У 1997 році послідовником В.І.Гетьмана став О.П.Захлівняк. Не менш важливий внесок у розвиток села вніс Олександр Петрович. У 2000 році вперше проводився конкурс на кращу забудову і благоустрій населених пунктів Чернівецької області. І селу Бабин присудили друге місце. За  сумлінну працю  Захлівняк Олександр Петрович  в 2008 році, до речі єдиний в області,  був нагороджений орденом Данила Галицького. З 2010 сільську раду очолює Григорошенко Віктор Васильович, який непокладаючи рук  працює на благо свого рідного села.

Належну увагу приділяють у нашому селі і медичному обслуговуванню населення. В післявоєнний період до 1980 року на території села працював фельдшерсько-акушерський пункт, а з 1980 – сільська лікарська амбулаторія.

Першими лікарями, які її відкрили, були подружжя Слободянів. Згодом їх замінило подружжя Георгіянів. Анатолій Іванович – лікар – терапевт, Людмила Петрівна -лікар-педіатр. Анатолій Іванович, як завідуючий СЛА і Людмила Петрівна на правах заступника багато зробили для створення незалежних умов праці колег, обслуговування хворих. Було здійснено ремонтні роботи приміщення, придбано обладнання для зуболікарського та фізіотерапевтичного кабінетів , машини швидкої допомоги. Звичайно, все це не обійшлося без допомоги  голови колгоспу В.Рудого і колишнього головного лікаря району І.Буряка.

Дякують працівники амбулаторії й теперішньому головному лікарю, сільській рад, керівникам місцевих агроформуфань за сприяння у вирішенні важливих питань, зокрема газифікації. Створені інші зручності. Наприклад, є три ліжка денного стаціонару. Також бабинська амбулаторія здає в оренду приміщення для аптечного пункту, де хворі одразу можуть придбати необхідні  ліки.

Нині Бабинська СЛА   вважається однією з кращих в районі з лікуальних установ сільської мережі.

На обслуговуванні знаходиться 3529 чоловік, які проживають на території Бабина, Грушівців, Нагорян.

Працівники амбулаторії здійснюють профілактичні заходи, обстежують диспансерних хворих, інвалідів, оздоровлюють їх. Крім того проводять спільно з районними спеціалістами бесіди з школярами про шкідливість паління, наркоманію, алкоголізм, про профілактику інфекційних

хвороб.

Не обминають бабинчани і сільський будинок культури, який збудували всім селом в 1957р.  Він розрахований на   450 місць. Користуються ним  усі жителі села. Загальні збори, сходи села, вибори всіх рангів, конкурси, концерти, фестивалі, масові заходи різних тематик, молодіжні вечори та дискотеки–проходять саме в сільському будинку культури.

До 1989 року в приміщенні БК  розміщувалась і сільська бібліотека, а потім її перенесли в колишнє приміщення школи. Тепер бібліотека має просторе і світле приміщення, де обладнано читальний зал, дитячу кімнату, книгосховище. Фонд бібліотеки нараховує 18 тисяч примірників літератури. При сільській бібліотеці створено кімнату – музей, де розміщені фотокопії сценічних образів співачки Л .Я Липковської, ксерокопії документів під час

навчання в Кам’янці – Подільськім, бібліографічні відомості з Петербурга, книги та вирізки з газет, в яких розповідається про життя видатної співачки. Організаторами музею стали В.Єренчук та її колега В.Кривов’яза. На цьому пріоритети бібліотеки не закінчуються. При бібліотеці було створено у 1989 році жіночий клуб за інтересами „Сучасниця”

Життя жінки на селі, навіть якщо вона інтелігентна,  легким не назвеш.  Тож вирішила якось В.Єренчук вивільнити жінок  з одноманітних будинків, щоб бодай на годину могли забути про свої турботи  просто відпочити. Хто ж вони сучасниці. Насамперед – гарні дружини, люблячі матері і просто милі жінки.

Яке  то щастя, що серед країн і країв у цілому білому світі кожна людина має рідний та милий серцю куточок, що зветься водночас  і величаво, і прозаїчно – рідна сторона. Це та, де судилося нам народитися, зробити перші кроки  і мовити перші слова. Маленька Батьківщина, яка невіддільно вплелася, мов квітка у вінок, у ту Батьківщину, що зветься Україною – державою нашою. Саме звідси, з краю дитинства, де в зелених вишнях – батьківська хата, де притаїлася колискова, співана ніжним і молодим маминим голосом, беруть початок самостійне , доросле життя. І де б ми не були згодом, скільки б нам не було літ, а рідна сторона приваблює і бентежить, милує і чарує.