Home / Кельменецький район / Новоселиця к / Історія Новоселиця к

Історія Новоселиця к

Історія села Новоселиця

 

Здавалося  б  життя  вперед  спішить,
Не  вимагає  історичних  фактів
І  можна  жить,  бездумно  в  світі  жить,
Стираючи  життя  важливі  дати!
Проте  колись  нащадки  не  простять,
Загублених  у  круговерті  років
Цінних  подій,  перепетій  життя,  –
Таких  важливих  і  значимих  кроків!
Тому  історія,  символіка,  події,
Що  відбуваються,  що  сталися-були,
Повинні  стати  нашим  першим  ділом,
Яке  б  зібрали  ми  і  зберегли.
Нехай  традиції  живуть  і  не  вмирають,
Нехай  не  губляться  людей  тих  імена,
Що  гідну  справу  в  світі  починають
Вичерпуючи  зміст  життя  до  дна!

Історія місцевості нинішнього села Новоселиця сягає сивої давнини. Підтвердженням P1000917цього є курган і трипільське поселення (урочище «Під горою), також археологічні знахідки зроблені  в урочищі «Говди». Досить багато знахідок, виявлених випадково. Серед них столова і кухонна кераміка та інші вироби з глини, кремінні, кістяні та камінні знаряддя праці тощо.

В свій час – в пору раннього заліза місцевість входила до скіфських земель. У ІІ-му ст. через ці землі пройшли германські племена сполів і готів, які вірогідно витіснили скіфів. Споли де який час жили в Подністров’ї, а згодом вони, а за ними і готи пішли до низу Дунаю. Це десь ІІІ-V сторіччя н.е. В VІ сторіччі Північна Бессарабія входила до ареалу проживання західних антів.
У Х-ХІІ ст.. територія, де стоїть село входило до складу Київської Русі. У середині ХІІ ст.. територія міжріччя Дністра та Пруту була відрізана від Русі половцями. Русічі, що жили по Дністру (нащадки уличів і тиверців) пішли в ліси кодрової зони Молдови і Хотинської лісової зони . У ХІІ-ХІІІ ст. територія нинішнього села перебувала майже на самому кордоні Галицько-Волинського князівства. Кордон проходив у хутора Галиця і чи входила територія, яку на цей час займає село, у Галицько-Волинське князівство – не відомо, як не відомо і те, чи взагалі існувало саме в ті часи поселення на місці Романківців. Галицько-Волинське князівство згодом підпало під владу Золотої Орди. В 1345 р., коли угорські війська здолали татар і вигнали їх з правобережжя Дністра, територія відійшла до Угорщини, з середини XIV ст. – до складу Молдовської держави.
За даними історичних фактів, знайдених на території Бессарабії і Північної Буковини, які тісно були пов’язані між собою, видно, що село виникло приблизно в першій половині ХV ст. після селянського повстання під керівництвом І. Мухи 1492 році в нашому краї. Населення нашого села жило бідно, в не достатках, працювало на панів, феодалів. В селі панувала повсюдна не писемність, медичного обслуговування не було, хворих бралися лікувати шептухи.
У 1768 році спалахнула чергова російсько-турецька війна, яка тривала до 1774 року. Територію від турків у 1769-му році звільняла російська армія під командуванням генерал-фельдмаршала князя А.А.Прозоровського. Безпосередньо в селі та поряд з ним боїв не було. Бойові зіткнення відбувалися на території сучасного Кельменецького району біля села Вартиківці. Достеменно відомо, що 16 квітня 1769 року значна частина армії разом з князем зупинялася на постой в селі Романківці.  17 квітня армія перейшла в табір під селом Новоселиця, а ввечері перейшла під село Нелипівці.
Після завершення цієї війни Новоселиця (як і вся Бессарабія) входять до складу Російської імперії. Точніше, формально на той час це була нейтральна територія, яка не підлягала заселенню ні турецькою ні російською сторонами, але фактично вона перебувала під контролем Росії.
М.І.Кутузов, який був призначений головнокомандуючим Дунайскої армії, у квітні 1811 року запропонував тим, хто побажає оселитися у Бесарабії, вільні землі, які вони самі оберуть, пообіцяв захист від місцевих поміщиків, звільнення на декілька років від податей та повинностей. Щоправда, це більше стосувалося іноземних переселенців, наприклад болгар, німців, греків. Після того, к 1812 р. кількість переселенців у Бессарабію зросла з 4 тиc. у 1809 р. до 25 тис. Але з від’їздом Кутузова з Бесарабії через війну з Наполеоном, управління у краї стало здійснюватися за місцевими законами і звичаями. Переселенців позбавили прав на особливе становище і відновили його лише у 1818-му році, коли про порушення узнав імператор Олександр І.
По Бухарестському мирному договору 1812 р., укладеному між Туреччиною і Росією ця територія остаточно була приєднана до Росії. Село відносилося до Хотинського повіту Бесарабської губернії. Адміністративним центром губернії став Кишинів – колишнє монастирське володіння.

Землі нижньої території села з 1812 року  були у володінні пана Федора Казиміра. Реформа 1861року скасувала кріпосне право, селяни одержали мізерні наділи землі, за яку вони платили в три рази дорожче. В цей час в селян було 360 нив. Жовтнева революція відкрила  нову сторінку в історії села, вона мала великий вплив на розгортання революційних подій на Бессарабії, і Північній Буковині. Селяни і солдати Селандутського полку, що стояв в  Новоселиці, підняли повстання. В селі була проголошена радянська влада, а панська сім’я  втекла в Кам’янець-Подільський, а залишився в Новоселиці господарством керувати Натрошевський А.А. В лютому 1918 року Хотинський повіт був окупований Австро–Угорськими військами. Восени 1918 року відбувалася революція в Німеччині і Австро-Угорщині,  у зв’язку з цим війська були відкликані з Хотинського повіту. 17-18 листопада боярська Румунія зайняла весь Хотинський повіт, в тому числі і село Новоселиця. Всі передові люди а особливо селяни-фронтовики, були  дуже налаштовані проти румунів. Але окупація була проведена так швидко, що селяни не встигли підготуватися до збройного опору, які одержали від радянської влади свободу, мир і землю. Рятуючись від румунського терору багато людей втекли за Дністер. В усіх була одна думка: не допустити  приєднання Хотинського повіту до боярської Румунії. Для підготовки озброєного повстання було створено комітет, а по всіх селах повіту були організовані повстанські осередки. В  с. Новоселиця членами повстанського осередку були Чебан Василь Федорович, Рубльовський Іван Миколайович та ін..
Окупанти знову повернулися  в Новоселицю, румуни в друге прийшли 28.01.1919 року. На площі румуни організували сільський схід. На цьому сході румуни розстріляли членів повстанського осередку – Петровського Миколу Дем’яновича, Чебана Василя Федоровича, Петровського Сергія Дем’яновича.  Румунські жандарми запропонували населенню села негайно здати зброю в указане місце .Румуни зробили декілька гарматних пострілів через село.
Лісовський (місцевий пан) радо зустрів прихід Румунських військ. Він запевнив їх, що в селі ніхто не буде виступати проти румунських бояр. Це був чорний день в історії села. Люди розходилися по домівках засмучені і пригнічені. Допомоги чекати було нізвідки. Наступили жахливі роки румунської окупації. Румунські жандарми почали масове  катування людей. Били за найменші провини, били і без всяких причин. Перед жандармами люди повинні були знімати шапки і низько кланятись. Хто цього не робив, був жорстко покараний.
Ось наприклад: Пасічник Григорій був хворий на туберкульоз, він стояв біля своєї  хати і не зняв шапку, коли проїжджали вулицею шеф з жандармами. Шеф його помітив, покликав до себе і так побив, що той  опух і помер. Самоуправству і знущанню не було меж.

Для охорони села від проникнення в нього «більшовиків з-за Дністра», румунські власті по черзі виганяли на чергування по 100 чоловіків і розставляли їх на різних дорогах, що ведуть до села. Боячись нових повстань, румунський уряд був змушений у 1920 році провести аграрну реформу. За рахунок панського поля зробили мізерні наділи землі селянам.
В період румунської окупації в селі було створено підпільний комуністичний осередок. Члени  осередку мали зв’язок з підпільним осередком сіл Бузовиця та Іванівці та з комуністичною організацією. Учасники організації були заарештовані і посаджені в Чернівецьку тюрму. Жорстокому терору 28.06.1940 року прийшов кінець. В цей день Радянська Армія і звільнила Бессарабію і Буковину від румунських окупантів. Життя пішло по-новому, незабаром селяни обрали сільську раду, де першим головою сільвиконкому сільської ради була обрана Кушнір Євгена Андріївна, секретарем – Горобець Василь Тимофійович, а біднота села створила колгосп ім.Молотова. Його головою був обраний Ворожбит Іван Микитович, завгоспом – Горобець Семен Георгійович. На півдні від села в минулому поля не розорювалися, там були пасовиська. На захід від села – церковні землі, вони носять назву Попове поле. За Вовчинецьким лісом в напрямку с. Бузовиця було поле – Панська земля. Сьогодні воно називається Паньковим полем. На північний захід від села на лузі селяни іноді весною вивозили свої вулики.
Початок 1941 року в колгосп вступили 150 господарів. Господарями були Горобець Тимофій Олексійович, Ворожбит Іван Семенович. Все населення було охоплено денною, вечірньою школами і гуртками по ліквідації не писемності. Але мирну творчу працю припинив напад фашистів. Німеччина напала на нашу Батьківщину. У Новоселицю повернулися румуни. З новою силою розгорнувся терор. Були заарештовані всі активісти села. У селі було заарештовано: Кушнір Євгену Андріївну, Кушнір Івана Тимофійовича,  Анопа   Миколу Андрійовича, Горобця Миколу Васильовича.   Спочатку їх тримали в Чернівецькій  тюрмі, а потім перевели у місто Хотин. З Хотина перевели в село Ленківці на погранзаставу для розстрілу, потім вони були передані начальнику Вороновицької погранзастави, який повинен був вчинити розстріл, він наказав заарештованим перебратися на другу сторону Дністра. Коли заарештовані сховалися в густому тумані пролунав постріл, але нікого куля не зачепила, вони перейшли через Дністер, врятувалися від смерті.
21 березня 1944 року село повністю було визволено від німецько-румунських військ. Бою в селі не було, була коротка перестрілка, і фашисти втекли. Після приходу на території Бессарабії і Буковини Радянських військ весною 1944 року більшість чоловічого населення пішла на фронт. Для прискорення перемоги все населення працювало для фронту, 600 чоловік узяло участь в битвах Великої Вітчизняної війни. Загинуло смертю хоробрих 84 чоловіка, повернулися додому 270 людей, 286 чоловік пропало безвісті, за відвагу у битві з фашистами багато фронтовиків нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Здаволося б усі біди позаду, але саме на 1946-1947 роки припадають страшні роки голоду, які забрали багато життів наших односельчан, в першу чергу дітей та пристарілих

В 1947 році був організований колгосп ім. Молотова, Ткачука Гната Петровича було IMG 0003обрано головою. В 1948 році був організований,  ще один колгосп на Кутянщині –  колгосп  ім. Свердлова, головою якого був Аноп Микола Андрійович.
В серпні 1950 року колгоспи об’єдналися в один колгосп ім. Молотова, де головою колгоспу обрано Ткачука Гната Петровича. Пізніше в 1961 році колгосп став називатися колгосп ім. Свердлова. Справи пішли на краще. З року  в рік зростало колективне господарство, будувалися приміщення ферми, зросла матеріально-технічна база колгоспу, зросли прибутки.
Про неухильне піднесення колгоспного виробництва, про ріст прибутків за 1958 рік говорять такі дані  – 37800 крб, за 1959 – 4515000 крб у перші місяці 1957 року колгосп ім. Молотова перейменували на колгосп ім. ХХ з’їзду КПРС, а в 1961 – на колгосп ім. Свердлова.
Тринадцять років поспіль очолював колгоспне виробництво села Микола Федорович Горбатенко – з 1960-1973 роках за час його керівництва збудовано було будинок культури, 2-роверхове адміністративне приміщення, 3-поверхова середня школа, 8-квартирний 2-поверховий житловий будинок, 4 будинки для спеціалістів. Так колгосп ім. Свердлова став передовим у районі. Він збирав високі, сталі врожаї всіх сільськогосподарських культур. Незрівнянно зросли грошові доходи.