Home / Кельменецький район / Зелена к / Видатні особистості Зелена к

Видатні особистості Зелена к

image010

Балацький І. П.,  самодіяльний композитор

 

 

 

Гордість села і району – Балацький І. П.,  самодіяльний композитор,  який побачив світ на третій день війни – 24 червня 1941 р. У сім’ї ріс один,  єдиний і довгоочікуваний син. Все було добре,  та до хати прийшла біда: малий Іванко захворів на поліомієліт. Та так важко,  що вже й свічку засвітили,  але сусідка,  Тодорчук Ганна,  повернула хлопчика до життя. Отак і стало в Івана два дні народження та дві матері: та,  котра народила і та,  яка повернула до життя. Його,  мов невидима сила,  вабила музика,  він тікав від матері туди,  де лунали українські народні пісні. Тому,  аби не сталось чого,  мати часто прив’язувала його вдома.

 

У 1948р. до села приїхали солдати. Вони мали з собою балалайку,  кожного вечора збирались,  грали на ній та співали пісень,  а Іван підігрував їм на розносі. Мати пожаліла хлопчика і купила йому на базарі балалайку за 50 копійок,  струни до якої малий музикант брав від телефонного кабеля.

 

Дивом-дивним для Іванка став приїзд у Зелену артистів агіткультбригади. Саме у них Іван Парфенійович уперше побачив кривенький ящичок,  у якому був баян. І з того часу з’явилась у хлопця заповітна мрія – хоч раз доторкнутись до тих чорненьких та біленьких кнопочок. Мати все це бачила і хотіла допомогти.

 

Одного разу вона,  отримавши зарплату,  пішла купувати синові черевики,  але,  побачивши в магазині на полиці дитячу напівіграшку – гармошку,  купила її,  а йдучи додому плакала – хлопчик залишився босим. По дорозі зустріла сусіда – Петра,  розповіла,  що сталося,  а він сказав: «Не знаю,  що з нього вийде,  а музикант буде,  та ще й видатний».  Ітаким чином напророчив хлопчику долю.

 

А Іванко й справді дуже зрадів покупці. З цим інструментом він ховався, мов малий Шевченко,  в бур’яни і вчився грати. І вивчився. Ходив грати по селі на весіллях,  хрестинах і заробив власні кошти,  на які придбав справжню гармошку «Житомир». І більш ніколи з нею не розлучався. З кожним днем він вдосконалював гру на музичному інструменті,  а в 5 класі самостійно забезпечив музичний супровід проведення збору загону.

 

Після закінчення восьмирічки в 1958 році закінчив курси керівників художньої самодіяльності,  став акомпаніатором у рідній школі. Згодом закінчив Чернівецьке музичне училище. Працював у Молдові,  в школі та Будинку культури. І вже тоді писав пісні для агіткультбригади. Одними з перших його пісень були: «Карі очі»,  «Виноградна лоза»,  «Рідний край»,  та тоді він ще нікому не зізнавався,  що це його вірші та музика.

 

В 1963 р. повертається в рідне село і стає директором Будинку культури. Створює ансамбль,  духовий оркестр. В 1972 р. закінчує хормейстерський відділ Чернівецького училища. І складаються пісні про щасливе життя,  кохання,  працю… А в 1965 пише пісню «Пам’ять матері». Та відійшла в забуття його матір… Забриніла музикою сльоза і заридала в пісні «Впали на трави роси».

 

Обпекла серце Івана Парфенійовича звістка про загибель односельчанина-афганця Нікули Сергія. І вилилась туга в пісні «Сергій Нікула»,  котру вперше виконав дует Пуюлів. Саме ця пісня зайняла І місце на І конкурсі авторської пісні у Чернівцях.

 

Працює І. П. Балацький у школі. Оформлює стенди для школи та колгоспу. Створює МАНМ,  стає керівником одного з факультетів («Пісня – душа народу»),   а заступником  його  стає  дочка  Оксанка.  І  поринає  Іван Парфенійович у пошукову роботу  по  відродженню пісенного  скарбу старожилів. Записує давні народні пісні,  звичаї,  обряди,  традиції,  дитячі ігри-пісеньки. Знахідкою для нього стала Василова Ольга Іванівна,  від котрої він записав весільні пісні: «Дайте,  мамо,  голку»,  «Пісня сватів»,  «Куди ружа та й калина». Але складає наш самодіяльний композитор і нові пісні,  вітання,  гуморески,  частівки. Його гумореска «Плутанина» у виконанні братів Яремчуків отримала 1 місце.   Його пісні друкуються на шпальтах газети «Рідне слово». Пише музику до віршів поета Вадима Крищенка,  Богдана Гури,  Алли Климчук,  Юрія Качана,  Ірини Фадеєвої,  Віктора Семенка. Спілкується з В. Косовським,  Г. Ясюк,  записує пісні від канадців. Разом зі Мариною Бояриною видає збірку «Зустрінь свою весну». В 1991 р. у конкурсі «Козацької слави» до 370-річчя перемоги у Хотинській битві,  в Хотині,  його пісні «Козацька колискова» та «Козацька похідна» зайняли І місце. В 1992 р. на І міжнародному фестивалі «Доля» отримав II місце  за твір під назвою  «Козацька пісня». В 1993 р. став лауреатом районної премії ім. М. Ткача. Його пісні виконують ансамблі «Дністрові серпанки» (побували у Угорщині,  Молдові,  Румунії,  Польщі)  «Журавка»,  чоловічий ансамбль «Кам’янецькі козаки»,  народний ансамбль «Червона калина»,  хор «Вінок Поділля»,  ансамблі Ковельщини,  Коломийщини,  Молдови. Веде творчу дружбу з композиторами – Б. Бібіковим,  В. Крупком,  А. Кушніренком. За плідну працю   нагороджений   багатьма   грамотами,    серед   них   обласна   та республіканська.

 

Але 7.12.2007 сповзли навіки руки з клавіша,  серце зупинилось назавжди. Та його пісні люблять і співають. Вони живуть у серцях і прикрашають наше життя.