Видатні особистості Росошани

Петро Чабан. Про нього донька Дворська Ольга, 1955р.н. Її чоловік Віктор Дворський, 1953р.н.

 

Петро Чабан – знаменитий копач криниць. Про нього колись писали всесоюзні видання. Він фронтовик, і коли повернувся з війни, поклявся в пам’ять  про кожного загиблого односельчанина викопати криницю і назвати його іменем. Понад триста криниць викопав за своє життя Петро Чабан.

« То таки спеціально була бригада, що він з ними їхав – по селу, по полях… Він ще, може сараку, прожив би свої годи, але така трагедія зробилася: у сусідстві копали колодязь, і кадки попали – тако недобре, і тато покійний післав свого внука Анатолія, братового сина – 22 роки – прийшов з армії, женився, післав туда, атам газ метан був, і та дитина задушилася, він собі додав того. І він дуже скоро після того помер.

 Вся наша велика Україна складається з маленьких батьківщин. І однією з таких батьківщин є наша батьківщина – рідне село Росошани. Вже багато років існує наше село. Скільки односельчан залишили на цій землі пам’ять про себе. А скільки легенд збереглося про село і односельчан. Кожна людина виконувала і виконує найсвятіший обв’язок – любов і бережливість до свого рідного села.

 

 

Про село, про прекрасних людей, які живуть в цім селі. Колишня  вчителька Галина Іванівна Сідлецька, яка викладала українську мову й літературу в Росошанівсчькій школі у 50-60 роки, склала пісню. Її й тепер з любов’ю співають всі росошанівці.

 

Всміхається сонце ясне, променисте

Веселкою грає у срібній росі

Купаються рідні мої Росошани

У радості, щасті, достатку й красі.

Ідуть росошанівці в поле з піснями

Вони повноправні землі хазяї

І хто завітає до нас в Росошани,

Ми хлібом та сіллю стрічаємо всіх.

Ластівко рідна, лети понад краєм

У світ ти далекий, усім сповісти

Що люди привітні живуть в Росошанах

Бажають всім щастя добра назавжди.

 

Кринична вода це так само ж важливо для людини, як земля, хліб, вогонь.

У Росошанах є багато криниць і майже кожна носить чиєсь ім’я .В селі або біля села є чимало криниць, які носять ім’я майстра, який копав. По дорозі до Бричан (там зараз державний кордон з Молдовою) Є криниця, яка носить ім’я майстра Івана Корнійового. Недалеко від неї була криниця, яка носила назву Христова. Поряд з нею було встановлено хрест. Потім, коли хрест викинули, криниця засмітилася, і її засипали. За садом є Грабарьова криниця. Коли в’їжджати  в село , на горбі – Брейнішова криниця. А по дорозі до Лука чан біля тракторної бригади стояла криниця на полі з журавлем. Вона мала назву Миколаїва. Через декілька десятків метрів у полосі викопав криницю син цього майстра Михайло Миколаїв. Батькова криниця зруйнувалася, зате синова втамовує спрагу зараз усім бажаючих.

На Яшовій долині викопав криницю Мітітюк Петро Ілліч. Багато криниць у селі викопав чабан Петро. Він майстер, фронтовик. Пройшовши дорогами війни, не раз відчував на власному досвіді, як страждали від спраги солдати Великої Вітчизняної війни. Тож повернувшись додому, він почав копати криниці, які називав іменами своїх загиблих друзів і односельчан. Він виконав своє слово.

Люди пам’ятають тих, хто зробив таку потрібну справу.

У селі дуже сильні традиції вшановування  предків. Зокрема і при копанні криниць. Після того, як викопали криницю, давали людям обід за померлих близьких. Тому хто копав, «за поману» (в пам’ять про когось з померлих) давали відро та кружку. Через пару днів-чистили криницю, та також робили обід. Криниця обов’язково освячується священником. А вже потім пили з криниці воду.

Існують такі прикмети-копати криницю повинна тільки добра людина, яка не вбила у своєму житті ні кота, ні собаки.