Home / Кельменецький район / Михайлівка к / Історія Михайлівка к

Історія Михайлівка к

 

В мальовничому куточку Кельменеччини, в невеликій заглибині, що

 

сховалась за звивистим шляхом, обрамленого струмками красунями тополями, розташувалось село Михайлівка.

 

Всього 20 км відділяє його від районного центру-селища міського типу Кельменців і 3 км від с.Лівинці, в якому знаходиться сільська рада нашого села.

 

Розлоге, розкинуте на двох крижанистих горбах, село Михайлівка поважно, неквапливо відраховує сотні років з того дня коли, сюди, хтозна з яких міркувань, завітали перші мешканці. Споконвічно село жило багатонаціональним гуртом, а звідти і той величезний водограй, багатобарвний спектр духовних і фізичних рис його мешканців.

 

Історія села! Звучить гучно і зобов’язує до вельми великого, шляхетного.

 

Історія села – це запорука безсмертя, це вічна пам’ять тим, що були, тим, що прийшли і тим, кому належить її вивчити і продовжувати творити.

 

Зазираючи вглиб віків і вчитуючись в наявні історичні джерела, ми часто запитуємо себе: чому саме тут, поміж цими пагорбами і видолинками так міцно вглибилося наше родове коріння? Що спонукало котрихось перших людей осісти тут назавжди?

 

З розповідей старожилів дізнаємося про те, що колись, дуже давно, ці землі належали, молдавському, а може румунському панові Мигаю (Михайлу). В часи кріпацтва люди змушені були обробляти панську землю, відбувати панщину. За розповідями людей старожилів (а це розповіли їхні батьки) пан виділив частину своєї землі на заснування населення (села). При цьому і умову поставив: “Село нехай збереже моє ім’я”.

 

Збереглось, люди згадують і переказують від старого до молодого цю правдиву історію найменування рідного села. Книга “Історія міст і сіл Чернівецької області” датує дату заснування села.

 

Як відомо, в 1514р. територія нашого краю разом з Молдавським князівством, в складі якого він перебував, попали під гніт Османської імперії. Перебуваючи у складі Туреччини, жителі нашого краю змушені були сплачувати щорічну данину.

 

Жителі нашого села не відчули на собі гноблення осман, так, як села в той час ще не було. А от наша земля має відбиток на собі османського панування.

 

З розповіді покійної Цуркан Параски Іллівни (а їй розповідала ще її бабка), турки насипали посеред села великий земляний пагорб (гору). Існувало припущення, що тут вони хотіли побудувати фортецю. Але не встигли, так, як у 1812р., в результаті російсько-турецької війни територія нашого краю була включена до Росії і була утворена Бессарабська область. З того часу і аж до 1918р., коли наш край опинився в складі Румунії.

 

У листопаді 1918р. село захоплюють румунські війська. Румуни з перших днів окупації запроваджують тут суворі порядки, насаджується румунська мова. Наш край пробув під владою Румунії до 28 червня 1940р.

 

Червень 1941р. ліг на долі людей важким тягарем розпочатої війни. Відгомін, що Київ та інші міста України зазнали бомбардувань німецькою авіацією, буквально приголомшили людей. Вже з 25 червня в селі було оголошено загальну військову мобілізацію. Було призвано 24 чол., які пішою колоною попрямували у бік Сокирян – Окниці – Могилева-Подільського.

 

Багато людей з села було також вивезено на роботу в шахтах, військові заводи. Це стосується тих чоловіків, які ще до війни змушені були служити в румунській армії. Цим людям нова влада не довіряла, тому не призивала на фронт, а відправлена на роботи.

 

Уже в липні 1941р. німецько-румунські війська захопили край, запанував “новий”, воєнного часу румунський режим. З приходом нової влади розпочалися масові розстріли, знущання, пограбування. Окупанти влаштовували жорстокий режим, край знову було приєднано до Румунії.

 

У березні 1944р. в ході Проскурівсько-Чернівецької операції територія краю була визволена від ворога. З кровопролитними боями ворог відходив в напрямку Бричани, Липкани до Румунії. Важкі бої точилися поблизу нашого села в районі сучасної тваринницької ферми.

 

З приходом радянської армії було призвано на війну ще 112 чоловік. Всього з села призвали на фронт – 136 чоловік.

 

Односельці воювали на різних фронтах, визволяли країни Європи. Дехто дійшов до самого Берліна, зустрівши там перемогу. Багатьом із наших не пощастило повернутися в рідне село. На різних фронтах війни загинуло 57 чоловік, 79 чоловік повернулося з війни живими.

 

Загиблим воїнам-односельчанам в селі, в 1968р. було встановлено пам’ятник-обеліск за ескізом Чернівецьких художньо-виробничих майстерень за замовлення колгоспу.

563

В повоєнний період в селі було створено сільську раду. Першим головою сільської ради був – Яковець Тихон, Кут Василь.

З діяльністю новоствореної сільради, яка розмістилася в будинку Яковця Тихона, жителі села пов’язували свої долі і сподівання. Перше, з чого почалася діяльність цієї управи, на плечі якого покладалася деяка агітмасова робота в селі (розуміється в дусі радянської ідеології), звичайно, проведення колективізації. За цих умов, буквально з перших днів, у селі організовується десятки (стрибки).

Згодом з цього активу зароджується ініціативна група, яка на перших порах являла собою ядро, з якого повинен організовуватися майбутній колгосп.

Колгосп почали створювати в 1948р. першим тут стояло питання про створення земельних громад.

Земгромада – це свого роду громадська організація, яка в своїй основі нагадувала колгосп. На перших порах до цієї земгромади ввійшло декілька господарств.

564