Home / Кельменецький район / Зелена к / Історія Зелена к

Історія Зелена к

Експедиційний загін гуртка «Пошук» школи І-Ш ст,  с. Зелена

 

Фишко АннаКерівник Фишко Ганна
Григорівна,  вчитель історії.

 

Ми хотіли більше дізнатися про своє село. Зверталися у архіви,  писали листи Євгену Григоровичу Луцишиву,  просили допомоги у професора Чернівецького університету Масана Олександра,  але ніхто нічим не зміг допомогти. Тому історія села базується на спогадах та документах старожилів села.

 

У музеї є ще документ на купівлю землі Василем Андрійчуком у пані Марії Ріго-Яманді. Марія і Амандійка – дочки пана Плясецького. Марія вийшла заміж, жила в Кишиневі і носила прізвище Piro. Вона продала землю і побудувала електростанцію у Кишиневі. А друга дочка Амандійка вийшла заміж за полковника Штефана Лукіна і жила у Петрограді. Другий документ на продаж землі підписаний Лукіна. Гроші за оренду землі (по 50 коп. за десятину ) Іван Миколайович Балацький 1831 р.н. возив у Петроград три рази на рік.

 

27 березня 1944 року Чернівецьку область і наш район звільняла 133 Смоленська Стрілкова дивізія.

 

Із нашого села на війну пішло – 360 чоловік,  повернулося – 166 чоловік,  загинуло – 115 чоловік,  пропало безвісті – 33 чоловіки,  померло вдома ветеранів – 95 чоловік,  вдів – 30, інвалідів – 13 чоловік,  трудівників тилу Великої Вітчизняної війни – 23,  учасників бойових дій -12 чоловік.

 

Людина – творець своєї долі,  свого щастя. Саме так можна сказати про Чебана Онисія Ілліча. В нього поруч із військовими нагородами красувався Орден Трудового Червоного Прапора та значок Переможець соціалістичних змагань шостої п»ятирічки.

 

Пригадував ветеран ті жахливі події 19 жовтня 1944 року. Військова частина,  в якій служив Онисій Ілліч, потрапила в оточення.Солдати стояли на смерть.Та невдовзі, стятий ворожею кулею, впав Онисій Ілліч на полі бою.Страшна звістка полетіла в рідне село до матері.

 

А він вижив. Бажання вижити перемогло. У маленькому латвійському селі його підібрали люди і допомогли переправити в госпіталь.

 

Зажили рани,  знову далекий шлях до Берліну. Знову поранення і знову страшна звістка краяла серце матері. А він живий. Повернувся в рідне село в 1947 році.

 

З кожним роком все менше і менше стає свідків тих жахливих подій.

 

В цих альбомах записані спогади учасників Великої Вітчизняної війни. А також,  наша пошукова група музею зібрала матеріали про вчителів прирівняних до учасників Великої Вітчизняної війни.

 

Знання – це багатство,  яке неможливо вкрасти,  загубити або купити.. А розумні люди користувалися авторитетом колись і тепер. Грамотні,  освічені люди є взірцем для всіх,  з них беруть приклад,  у них вчаться старі і малі. І колись перед вчителями знімали шапку і кланялися. Люди розуміли,  що без школи,  вчителя навіть найздібніші та найрозумніші діти нічого не варті,  у них немає майбутнього.

 

Першу школу у селі було відкрито у 1898 р. Школа була дерев’яною,  мала дві класні кімнати і конурку для вчителя Дмитра Васильовича Горбицького. Школу відвідувало 8 учнів. Пізніше було відкрито другу школу у Ковиковій хаті (так називали чоловіка,  який раніше тут проживав) директором якої був Лисий О.Ф. У «Часописі» за 1907 р. випуск № 5,  було записано,  що у церковно-приходській школі Кишла-Зеленої навчалося 163 дитини від 8 до 11 років і був один учитель.  Тому біля Ковикової школи було побудовано дерев’яну школу. У 1912-1914 рр. у селі було ще відкрито три школи.

 

У 1918 р. в село вступили румуни.  Почалася румунізація навчання в школі,  спів у церкві,  на вулиці,  скрізь вимагали говорити тільки румунською. Дітей били за найменшу провину,  били по руках і долонях аж до крові. Та діти продовжували освоювати знання,  вчитися грамоти.

 

В 1933 р. примарія прийняла рішення про будівництво нової школи у центрі села,  біля церкви. Камінь возили з Китросів і Перківців,  дерево для вікон і дверей з Липкан і Кривої. Саман робили у двох великих ямах біля місця де мали будувати школу. Будували її будівельники з Хотина,  а односельчани їм допомогали. За кілька місяців підняли стіни і покрили «драницею». Керував будівництвом школи примар Балацький Г.В. та директор школи Лисий О.Ф. Вчителями були дружина дяка Бріцка Євгенія та дружина директора Лиса Віра Петрівна. До 4 класу навчання було безкоштовним,  а від четвертого до сьомого – платним.Крім навчання займалися художньою самодіяльністю. Щороку 10 травня школярі йшли в ліс і виступали з кондертною програмою. Всі були одягнені у вишиті сорочки,  тобто в український одяг. Школа славилася запальними танцями та хором, яким керував Михайлов Василь.

 

З 1944 р. школа стала семирічною і перший випуск семирічки був у 1950 р,  – 14 учнів,  перший випуск десятирічки – у 1955 – 28 учнів.  Класним керівником була Шамрай Т.Т.

 

Директором школи з 1952 по 1963 роки був Уколов М. В.  Саме він випускав перший випуск середньої школи. Саме він мріяв побудувати ще одну школу,  але встиг закласти тільки фундамент.  Пізніше на ньому звели шкільну майстерню. Завдяки Микиті Васильовичу в селі було побудовано першу електропідстанцію. Так у 1956 р. у селі засвітилася перша електрична лампочка.

 

Школа, в якій навчаємося в даний час,  на 426 місць була побудована у 1969 році.

 

Колись давно у нашому селі церкви не було і наші люди молитися ходили у Кишло (Подвір’ївка). Тоді у чоловіків були дуже довгі чуби і коли били поклони, вони падали на землю і кишляни ставали їм на ці чуби. Тому і в нашому селі було вирішено збудувати церкву. Місце вибирали на пагорбі, бо село було у ямі.

 

Спочатку за роботу узялося всього декілька чоловік, яких очолив Короткошейко Аксентій Петрович. Щоб зібрати гроші на будівництво він купував малих бичків, вигодовував їх  і продавав. Коли грошей стало достатньо, закупили матеріали та запросили майстрів з Хотина, Динівців, Шишківців.

 

28 серпня 1875 року церкву було освячено. В цей день ми святкуємо як день Храму Божого. Церкву було покрито звичайною бляхою, та пройшов час і її знову треба було перекривати. 163 багатих сімей здало гроші на покрівлю церкви, та їх було замало. Тому єврей Шиман Каухман погодився дати гроші за умови, що його перехрестять у християнина і дадуть наділ у 100 га землі.

 

Церкву перекрили оцинкованою бляхою, яка служить і досі.

 

Першим батюшком був Федір Гримальський. При ньому було побудовано церкву. Він незабаром помер і похований на подвір’ї церкви. Там стоїть кам’яний хрест з написом. Після нього було багато батюшків, зокрема Коцюбан Пантелеймон Ілліч. Батюшка Пантелеймон спочатку працював у Перківцях, у Мошанці а з 1935 року – у селі Зелена.

 

Його дружина, Коцюбан Тодосія Єфремівна довгий час була головою жіночої ради та організовувала акти допомоги вдовам, сиротам та ветеранам війни. З нашого села в даний час 10 вихідців працюють священиками. Один з них служить на Афоні, а інший в Японії.

 

У нашому селі працювало чотири колгоспи: ім. Кагановича, ім. Шверника, «Родина» та «30 лет Советской Армии».  20 серпня 1950 року вони були об’єднані у колгосп «Родина». Очолив його І.Л. Балахтар.

 

12 серпня 1951 року на загальних зборах колгоспників уповноважений РККПБУ Гордій вручив колгоспу «Державний Акт на вічне користування землею колгоспами». Було створено свиноферму і тракторну бригаду.

 

У 1955 році отримано перший комбайн, а першу машину отримав Нікула Іван Григорович.

 

За головування Коваля В.О. колгосп став мільйонером. Зелена в районі відома своїми підсобними промислами – ковбасним, консервним, кахельним цехами та цехом по виготов­ленню мінеральної води, цегельним заводом.

 

1946 році в селі відкрито медпункт у Фідонковій хаті, а весною 1947 – лікарню. Лікарем працював Лазаревич Ілля Юхимович. Фельдшером – Самсоненко Надія Захарівна. З 1955 року головним лікарем працює Заїнчківський Домін Ульянович. Саме він у 1989 році побудував нову лікарню на 25 ліжок, яка на той час була найкращою із сільських лікарень в області

 

 

 

Експедиційний загін гуртка «Пошук» школи І-Ш ст,  с. Зелена

 

Керівник Фишко Ганна Григорівна,  вчитель історії.