Духовність Ленківці

 

1.Рання історія церкви

 

Легенди, перекази, історичні відомості свідчать що ще у 1Уст. до н.е виникли перші поселення на території нашого села Ленківці. Перша письмова згадка про село датується 1559 роком, коли у грамоті воєводи Александру засвідчено продаж за 2000 золотих логофету Могіла маєтків сіл Оверкауц і Макакрова Лука (нині Ленківці), що по річці Дністер межують з Шуршею, через Шуршу межують з Грушево, а від Кельменців межа тягнеться до долішнього Дністра.  В цей же період  на наших землях закріплюється християнство. І ось перша згадка з сивої давнини про Цимбалеву церкву. Понад Дністром у скелі є таємне місце, яке звуть Цимбалевою церквою. З приводу цього існують різні легенди, Нібито у важкодоступному місці колись дрімучого лісу жив відлюдник Цимбал, який відокремився від усього мирського і тільки служив Богу. Цимбалева церква – це місце таємного зібрання християн у часи турецького панування, коли село входило до складу Молдавського князівства. За матеріалами Кишинівських єпархіальних відомостей №13 від 15 липня 1880 року відомо, що в селі Ленківці було дві церкви.На місці першої залишилися знаки – кілька кам’яних хрестів. Хрести ці символічно були розташовані по долині, що іде до урочища Безшлюбна або Андріяшова ( за іменами осіб, що жили по ту і другу сторону долини). Про цю церкву є різна інформація. Одна із них, що під час набігу буджацьких татар на хотинську райю, церква була пограбована і спаплюжена. Татари – мусульмани, які керувалися фанатичним духом перетворили церкву на конюшню.Друга церква находилася біля теперішньої. Вона була спалена в середині ХУ111 століття турками, так як останні не могли дивитися на те, що церква заступає їхню мечеть

 

2.Історія Храму Воздвиження Христа Спасителя

 

У 2 половині ХУ111 століття храм Воздвиження Хреста Спасителя побудовано прихожанами тесом з дубового дерева. Церква була розташована посередині села. Біля неї з західної сторони була невелика дзвінниця, побудована в 40-х роках Х1Х століття. Церква в середині і зовні була пофарбована масляною фарбою. Новий іконостас придбано стараннями священника Мелетія Завойчинського і поміщика Миколи Христофоровича Червонводалі – тодішнім церковним старостою, за що разом із своєю дружиною  Катериною Аврамівною одержали грамоти від Священного Синода.  До ленковецького приходу була приписана церква Іоанна Богослова села Макарівка. В 1824 році в ленковецькій церкві побував Архієпископ  Дімітрій , під час інспекції єпархії. Він побував в гостях у поміщика Палаузова. На другий день відправив Божественну Літургію. В 1867 році в церкві побував Архієпископ Антоній. А 1 травня 1875 року Архієпископ Павло, який побачивши, що тодішня церква є тісною порадив прихожанам потурбуватися про будівництво нової кам’яної , більшої церкви. В селі Ленківці є кілька старовинних цвинтарів.  За 3 км від села по дорозі до села Макарівна в урочищі Бурдеї ( назва походить від періоду, коли люди ховалися від татар і жили в напівземлянках, які звалися бурдеї), був перший цвинтар. Другий цвинтар був поза тією церквою, що спалили татари ( на місці сучасної школи ). Третій цвинтар знаходився на місці сучасного базару, автобусної зупинки, скверу та магазину Гермес. Четвертий цвинтар засновано в сер. Х1Х століття біля території сучасної церкви. І новий цвинтар зараз розташовано на околиці села в напрямку села Мошанець. Ще існував невеликий цвинтар для християн – баптистів, який закрито. І було поховання під лісом Вила людей, які померли від чуми і тифу. До 1808 року при церкві не було ніяких даних про священників. З 1808 року в метричних книгах були записи про священників ленковецької церкви.

1. 1.Мелетій Орловський (родом з Кам’янець-Подільської губернії).
2. 2.Петро Цвинтарний Місцевий).
3. 3.Максим Ілліч Завойчинський (Кам’янець-Подільська губернія. 12.07.1822-27.03.1842).
4. 4.Мелетій Максимович Завойчинський (1852-1861).
5. 5.Антон Максимович Веселовський.
6. 6.Іоан Сугак (23.12.1862-1863).
7. 7.Євграф Мелетійович Ранецький (24.11.1863-1873).
8. 8.Дмитро Дмитрович Шевадуцький (12.03.1873-1875)
9. 9.Василь Мелетійович Завойчинський (28.07.1875 . З 22.01.1876 благочинний 1-го округу хотинського повіту)

В цей період замість шлюбного свідоцтва видавалася церковна довідка про вінчання. Частина цих документів зараз знаходиться в церковному архіві . Крім того церква була єдиною установою на селі, де надходили та зберігалися державні документи: укази імператора, оголошення, відомості тощо.В церковному архіві збереглися фінансові відомості приходу і розходу цього періоду.

 

3.Будівництво Петро – Павлівського Храму

 

Ось черпаємо відомості з історичної пам’ятки – великого кам’яного хреста, що височить на цвинтарі « На сем месте покотися священник села Ленковци Завойчинский Мелетий со своей женой. Скончался 15 января 1883 года. От роду 43 года». 20 років служив він у нашій церкві.

 

На утримання церкви в цей період  виділено 33 десятини землі в 1839 році з поміщицьких земель.

 

Та архівні відомості розповідають , що горіла церква. І тоді люди вирішили, що

Довідка про вінчання за 1869 та 1880 рік

всією громадою збудують нову кам’яну Петро – Павлівську церкву. Проект церкви виготовлено Будівельним відділенням Бессарабського Губернського правління. Будувалася церква під керівництвом Василя Мелетійовича Завойчинського . Спочатку планували будувати 5 купольний напівсобор. Але у зв’язку з нестачею коштів будівництво скорочено в об’ємі на 5 метрів. Значні кошти на будівництво церкви виділив князь Катакузін та поміщик Червонводалі. Та невдовзі після цього священник помер. І ось на цвинтарі поруч з хрестом Завойчинського Мелетія височить і другий хрест. А на ньому написано «  здесь почил вечним сном священник села Ленковци Завойчинский Василик Мелетийевич при котором постоена новая церковь в месяце апреле в 19 день в год 1890». А помер він 21 листопада 1890 року. Від роду 54 роки. А село прикрасила церква довжиною 21 метр і шириною 13,5 метра. Стіни з місцевого каменю. Над входом у церкву побудована дзвінниця, де розташовано три церковні дзвони. Їх закупив для храму Філіпчук Яків за 25 тисяч рублів.  З 1891 року священник в селі Іоан Ксенофонтович Халдевич.  Створено задум про розширення вже збудованої церкви. Та проект на розширення прийшов дуже пізно.

Проект

На расширение здания церкви села Ленковци Хотинського уезда Бессарабской губернии. Проекть рассмотрень и одобрень строительним отделениемь Бессарабського Губернського правления по протоколу оть 28 июня 1905 года за № 41. Губернський інженер. Губернський архітектор. Делопроизводитель. Епархиальный архитектор М. Стражинский.

 

До наших днів дійшли документи за ХІХ століття, в яких проводився облік жителів села Ленківці. Частина цих документів зараз знаходиться в церковному архіві, а частина в музеї історії села Ленківці. Зараз в церкві знаходяться церковні предмети призначені для богослужіння: чаша, хрест, ложечка для причастя періоду початку ХХ століття .Так як люди жили в цей період бідно, то відповідно обряд вінчання проводився скромно, про що свідчить весільний одяг молодих. В цей же час в мальовничому місці, де майже на поверхні землі били фонтаном водні джерела, споруджується величезна криниця з капличкою під назвою « Фонтала».

Капличка    «Фонтала»

4.Історія церкви часів румунського панування

 

1921 рік. Священником працює Єлизар Боровенко, який мав трьох дітей. Старожили говорили, що зятем його був  Гойда – румунський офіцер. Помер священник 4 грудня 1931 року. Як відгомін тих далеких часів є розповідь дочки Василя Грушки – Люби. Із сльозами на очах вона пригадує свої молоді роки, коли реєнтом хору був Василь Арсенійович Грушка. На чотири голоси линув у церкві спів хору, а налічував хор до 60 чоловік. Спів хору та богослужіння повністю було переведено на румунську мову. Для цього не тільки дітей , але й дорослих навчали румунської мови. До цих пір в церковному архіві збереглися ноти церковної служби на румунській мові.Крім того все церковне діловодство (облік, прихід і розхід, видача довідок, опис майна тощо) проводилося на румунській мові. За румунської влади священники проводили в школі заняття Закону Божого. Підтвердженням цього є фото, на якому зображено учнів школи за румунських часів, що ставлять сценку різдвяного вертепу

Жителі села підтримували народні традиції різдвяних свят. Одне із них свято Маланки на старий новий рік, коли сільська молодь ходила з «маланкою» по селі. Церковний обряд вінчання був обов’язковим для кожного жителя села.  А потім священником був Борис Гербановський , який дітей не мав. З приходом радянської влади втік до Румунії.

 

 

Ноти румунського періоду 

5.Радянський період історії церкви

Радянська влада не особливо поважала людей, які вірили в Бога, і відвідували Храм Божий, і особливо служителів храму. Тому до 1948 року в нашій церкві священники мінялися так, шо знайти будь-які відомості про них не було змоги. З 1948 по 1963 рік священником нашої церкви був Протоїрей Сімеон Табан. Шану й повагу заслужив він у наших односельчан., І пізніше, коли перейшов проживати до Кельменець, щороку приїздив до Ленківців на храмове свято, і його радо зустрічали півчі та прихожани. З 1963 року священником працює протоієрей Василій. Влада старалася витіснити релігію з життя селян, активно впроваджуючи нові обряди. Широко пропогувалися радянські свята. Храм села, що з 80-х рооків Х1Х ст.. відзначався на святих первоверховних апостолів Петра і Павла перенесено на день молоді. Проте у всі радянські роки церковна двадцятка не звертала увагу і не дозволяла зруйнувати храм. У Ленківцях питання про закриття церкви виносили на збори один раз.    Районне та місцеве керівництво зрозуміло, що люди не дозволять закрити    церкву, і тому терпіли громаду віруючих.Але цькували учасників  церковного хору, хоча останні дотримувалися своїх релігійних переконань. Жителі села дотримувалися православних релігійних свят,  таємно охрещувалися, брали шлюб у церкві. З 1970 по 1972 рік в церкві служив протоієрей Федір Борецький. Але сталася прикра подія: ввечері читав молитву благословляючи матір і дитя, а на зорі 9 травня відійшов у вічність. Прожив неповних 45 років.

Церковний хор в 50-х роках ХХ століття (фото 1952 р.)

 

З 1983 по 1986 рік протоієрей Михайло Миронюк. Пізніше настоятель Кельменецької церкви і благочинний.  З 1986 по 1988 рік ієрей Михайло Карпюк. Та 7 листопада 1989 року поїхав на храм на Хотинщину і разом з дружиною трагічно гине в автокатастрофі, залишивши 4 річну доньку.

1988-1989 роки править протоієрей  Корній Терлецький .

6.Церква на сучасному етапі

   З  1989 року митрофорний протоієрей Микола Афтанатійович Рус. Певне не кожне село може похвалитися таким священником. Для нього село стало рідним. Тут в нього народилися 4 доньки і 2 сини ( всього 6 дітей). Його проповіді сповнені любові до Бога і людей, милосердя. Доступні і зрозумілі всім. За роки свого служіння кілька разів провів ремонт храму  ззовні і всередині, після чого храм став одним з найкращих в районі. На посвячення храму приїздив владика митрополит Онуфрій.

Сім’я священника Рус Миколи Атанатійовича

   На уроках історії та українознавства, під час проведення гуртків учні школи вивчають історію рідного села та церкви. Підтвердженням цього є музей історії села, створений учнями школи під керівництвом вчителя історії Дєдова І.Н. в якому є окрема експозиція матеріалів про історію нашої церкви. За періоду незалежності побудовано капличку Віри, Надії, Любові та матері їх Софії , викопано біля церкви криницю та поставлено хрест, поставлено хрести з різних сторін при в’їзді в село. Складний і багатогранний шлях православної церкви в історії села. Перебуваючи при різних владах ( молдавській, турецькій, російській, румунській, радянській, українській) вона несла і несе  в душі людей добро і милосердя, натхнення і любов до Всевишнього. І багато років найкращою архітектурною спорудою села є церква святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Церква розташована в центрі села куди зручно можна дістатися з любого куточка села. Ленковецькому  Храму Святих Первоверховних апостолів Петра і Павла в 2010 році виповнюється 120 років. По – різному в різні часи складалася історія християнської церкви. Вона переживала етапи падіння за турецько – татарського панування, румунізації за Румунського періоду, атеїстичних нападів за комуністичного режиму, коли ми не бачили світла, і були глухими до спаплюженої духовності… Але й були етапи, коли проводилося становлення християнської релігії, будівництва та ремонту храмів, повернення до свободи віросповідання людини за періоду незалежності України. Петропавлівська церква стала в селі осередком  духовності, миролюбства, доброчинності, святості, релігійної терпимості. І хоча в селі є також протестантські вірування, добрим і повчальним прикладом толерантного відношення між конфесіями є мир і злагода, яка традиційно притаманна жителям села Ленківці в історичній ретроспективі.

 

 

 

 

Автор: Ткач Анастасія та Рибак Діана – учениця 10 класу