Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Балацький І. П., самодіяльний композитор
Гордість села і району – Балацький І. П., самодіяльний композитор, який побачив світ на третій день війни – 24 червня 1941 р. У сім’ї ріс один, єдиний і довгоочікуваний син. Все було добре, та до хати прийшла біда: малий Іванко захворів на поліомієліт. Та так важко, що вже й свічку засвітили, але сусідка, Тодорчук Ганна, повернула хлопчика до життя. Отак і стало в Івана два дні народження та дві матері: та, котра народила і та, яка повернула до життя. Його, мов невидима сила, вабила музика, він тікав від матері туди, де лунали українські народні пісні. Тому, аби не сталось чого, мати часто прив’язувала його вдома.
У 1948р. до села приїхали солдати. Вони мали з собою балалайку, кожного вечора збирались, грали на ній та співали пісень, а Іван підігрував їм на розносі. Мати пожаліла хлопчика і купила йому на базарі балалайку за 50 копійок, струни до якої малий музикант брав від телефонного кабеля.
Дивом-дивним для Іванка став приїзд у Зелену артистів агіткультбригади. Саме у них Іван Парфенійович уперше побачив кривенький ящичок, у якому був баян. І з того часу з’явилась у хлопця заповітна мрія – хоч раз доторкнутись до тих чорненьких та біленьких кнопочок. Мати все це бачила і хотіла допомогти.
Одного разу вона, отримавши зарплату, пішла купувати синові черевики, але, побачивши в магазині на полиці дитячу напівіграшку – гармошку, купила її, а йдучи додому плакала – хлопчик залишився босим. По дорозі зустріла сусіда – Петра, розповіла, що сталося, а він сказав: «Не знаю, що з нього вийде, а музикант буде, та ще й видатний». Ітаким чином напророчив хлопчику долю.
А Іванко й справді дуже зрадів покупці. З цим інструментом він ховався, мов малий Шевченко, в бур’яни і вчився грати. І вивчився. Ходив грати по селі на весіллях, хрестинах і заробив власні кошти, на які придбав справжню гармошку «Житомир». І більш ніколи з нею не розлучався. З кожним днем він вдосконалював гру на музичному інструменті, а в 5 класі самостійно забезпечив музичний супровід проведення збору загону.
Після закінчення восьмирічки в 1958 році закінчив курси керівників художньої самодіяльності, став акомпаніатором у рідній школі. Згодом закінчив Чернівецьке музичне училище. Працював у Молдові, в школі та Будинку культури. І вже тоді писав пісні для агіткультбригади. Одними з перших його пісень були: «Карі очі», «Виноградна лоза», «Рідний край», та тоді він ще нікому не зізнавався, що це його вірші та музика.
В 1963 р. повертається в рідне село і стає директором Будинку культури. Створює ансамбль, духовий оркестр. В 1972 р. закінчує хормейстерський відділ Чернівецького училища. І складаються пісні про щасливе життя, кохання, працю… А в 1965 пише пісню «Пам’ять матері». Та відійшла в забуття його матір… Забриніла музикою сльоза і заридала в пісні «Впали на трави роси».
Обпекла серце Івана Парфенійовича звістка про загибель односельчанина-афганця Нікули Сергія. І вилилась туга в пісні «Сергій Нікула», котру вперше виконав дует Пуюлів. Саме ця пісня зайняла І місце на І конкурсі авторської пісні у Чернівцях.
Працює І. П. Балацький у школі. Оформлює стенди для школи та колгоспу. Створює МАНМ, стає керівником одного з факультетів («Пісня – душа народу»), а заступником його стає дочка Оксанка. І поринає Іван Парфенійович у пошукову роботу по відродженню пісенного скарбу старожилів. Записує давні народні пісні, звичаї, обряди, традиції, дитячі ігри-пісеньки. Знахідкою для нього стала Василова Ольга Іванівна, від котрої він записав весільні пісні: «Дайте, мамо, голку», «Пісня сватів», «Куди ружа та й калина». Але складає наш самодіяльний композитор і нові пісні, вітання, гуморески, частівки. Його гумореска «Плутанина» у виконанні братів Яремчуків отримала 1 місце. Його пісні друкуються на шпальтах газети «Рідне слово». Пише музику до віршів поета Вадима Крищенка, Богдана Гури, Алли Климчук, Юрія Качана, Ірини Фадеєвої, Віктора Семенка. Спілкується з В. Косовським, Г. Ясюк, записує пісні від канадців. Разом зі Мариною Бояриною видає збірку «Зустрінь свою весну». В 1991 р. у конкурсі «Козацької слави» до 370-річчя перемоги у Хотинській битві, в Хотині, його пісні «Козацька колискова» та «Козацька похідна» зайняли І місце. В 1992 р. на І міжнародному фестивалі «Доля» отримав II місце за твір під назвою «Козацька пісня». В 1993 р. став лауреатом районної премії ім. М. Ткача. Його пісні виконують ансамблі «Дністрові серпанки» (побували у Угорщині, Молдові, Румунії, Польщі) «Журавка», чоловічий ансамбль «Кам’янецькі козаки», народний ансамбль «Червона калина», хор «Вінок Поділля», ансамблі Ковельщини, Коломийщини, Молдови. Веде творчу дружбу з композиторами – Б. Бібіковим, В. Крупком, А. Кушніренком. За плідну працю нагороджений багатьма грамотами, серед них обласна та республіканська.
Але 7.12.2007 сповзли навіки руки з клавіша, серце зупинилось назавжди. Та його пісні люблять і співають. Вони живуть у серцях і прикрашають наше життя.