Традиції Дністрівка

До щастя стежина стелилась І двоє зустрілись на ній Вона їм серця поєднала, Даруючи радість надій, їм в парі судилося стати На вишитий щастям рушник, Толе хай же кохання і вірність Вони збережуть на весь вік.

Ненав’язливо, але впевнено увійшла в свої права осінь. Зібрано врожай, у достатній кількості є харчів, відтак можна й перепочити і погуляти на весіллях.

Починаючи з Покрови ( 14 жовтня ) вже дозволялося справляти весілля. Це був час коли в селах масово шлюбували дітей.

Весільна обрядовість – це духовна культура народу, яка видозмінюється з кожним роком, набуває все нових і нових форм протягом багатьох століть. Хочемо коротко розказати про обряд весілля у Дністрівці початку XX століття.

Починалося весілля із сватання. Увесь складний обряд сватання вельми стисло описав Т.Г. Шевченко (так, до речі, було і у нас ) : ” Покохавшись літо чи два, парубок до дівчининого батька і матері посила старостів, людей домброваних і на таку річ дотепних. Коли батько й мати поблагословлять, то дівчина перев’язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці крамну або самодільну хустку.”

На другий день після сватання молодий із своєю родиною ішов до молодої. Родини обмінювались подарунками

накритим    стравами    столом   обмірковували    і    визначали    дату весілля.

Молодий і молода одягалися святково. Народний костюм Дністрівки початку XX століття мав багато спільного із костюмами інших місцевостей України.

У Дністрівці спеціально для сорочок ткали лляне полотно. Шили сорочки. Сорочка була водночас як натільною, так і верхньою одежею. Вона складалася із верхньої частини – станка, і нижньої частини – пітячки. Швеї у селі тоді не було і кожна жінка сама обшивала свою родину, та ще й дочок навчала цієї справи.

Пізніше у селі появилася швейна машинка. За пошиття треба було платити, тому до швеї звертались тільки в окремих випадках, а так старалися шити самі.

На полотняні сорочці дністрівчан не було дорогоцінних оздоблювальних матеріалів : бісеру, сухозліток, леліток. Скромно виглядали нагрудні та нашийні прикраси та інші доповнення до костюмів.

Вишивки на сорочках концентрувались на рукавах, пазусі сорочки, у жінок вишивався ще й низ (подол) сорочки.

Симетрична,         рівна         структура        крупнозернистого

домотканого   полотна   сприяла   вишивці   хрестиком   й   досягти високого рівня майстерності виконання.

Вишивалась вузька смужка рослинного орнаменту (польових і лісових квітів, листя, стебел ). Фактуру вишивки доповнювали, урізноманітнювали витончені узори ажурних мережок. Низ рукавів, подол, горловина і пазушний розріз візерунчасто обв’язувалися гачком.

Цікаво й те, що для всіх сорочок Дністрівки основною ознакою був білий колір.

Катринці не мали тих барвистих аплікацій і вишивок, які були характерні для Заставнівського, Кіцманського, Новоселицького районів.

Катринця – прямокутне полотнище, виготовлене з чорної вовняної пряжі полотняним переплетінням, переткане кольоровою ниткою чи кількома. Розміри були в основному однакові: 1,6 м х 0,9 м.

Катринці для дівчат ткались у тому ж ритмі поздовжніх смуг, тільки чорні були вужчі. Манера носіння катринець теж відрізнялась : дівчата обгортали стегна справа наліво й підтикали під пояс лівий край. Жінки – навпаки. (Див. додаток 1 )

Ось у такому вбранні були одягнені молодята у п’ятницю. Молоду прикрашають бинда на голові і намисто на шиї, часто дівчата одягали ще й ковтки, молодого – капелюх.

Взуті молоді : молода у жіночі чобітки на шнурках, а молодий у хромових чоботях. Підперезані обоє барвистими баюрками. Для молодого не така багата обрядовість, як для молодої.

У п’ятницю зранку дружки приходили до молодої і йшли за барвінком. Молода мала з собою у вузлику з білої тканини калач і копійки. Коли дружки нарвуть барвінку, то молода відлуплювала від калача цілушку, брала копійки і залишала все це на пеньку. Повертаючись з лісу кожна молода хотіла зустріти чоловіка. Тому що, зустрінеться чоловік – першим народиться хлопчик, і навпаки.

Перед тим, як іти просити людей до вінка, молода брала “куклу” із коноплі і своїх дружок, заходили до кожної хати із словами : ” Просили мама й тато, і я вас прошу, прийдіть до нас увечері до вінка .” Дружки теж були із “куклами”. Господарі дякували за запрошення і в дарунок мали дати молодій теж “куклу”, а якщо немає “кукли” , то відріз полотна чи рушник. Але обов’язково мали дати щось, аби молода мала з чого почати господарювати. Ходили по селі до вечора. Дружки повертались із клумками подарунків.

У суботу прибирали стіл для того, щоб одягати молоду у вінок, а молодому пришивати квітку. Вінок і квітка клалися на калачі. На столі ніяких страв не було. Лише по вуглах столу були розкладені “гусочки” ( у деяких селах – жевни ) – вироби з тіста.

Надвечір починають сходитися люди до вінка. Грає музика. Молода і дружки сідають за довгий стіл, розкладають увесь барвінок, який вони принесли зранку у п’ятницю і плетуть вінки до “гусочок”, до квіток дружбів і дружок. Під час плетіння вінків дружки співали пісні. Нам вдалося записати частину однієї такої пісні :

Да благослови, Боже,

І отець, і мати

Своєму дитьови

Віночок починати.

Сходься родочку,

Бо Маруся в віночку.

Потім несуть дружки плетені вінки і молодому.

Гуляння в суботу тривало до півночі, бо не можна веселитись проти неділі, та й раненько треба одягати молоду – розплітати косу їй, робити прощання з дівоцтвом.

У неділю під музику одягають весільні вінки кожен з молодих у себе вдома. Вінок молодої був лойовий ( як з парафіну), який прикрашали лєнти різних кольорів.

Щоб одягнути вінок, потрібно благословіння. Староста звертався спочатку до мами і тата, матки і батька, а потім і до усіх хрещених :

–   Благословіть цей вінок.

–   Хай Бог благословить.

–   Другий раз, третій раз.

Молода сідала на подушку. З обох сторін стояли дружби, а в молодого – світилки. Мати, а потім батько, за тим дідусь і бабуся, вінчальні батьки чесали молодих і дарували гроші. Спеціально найняті жінки, які мали гарний голос співали жалісливу пісню :

Посіяла чорнобривці на бриду

І вже моя руса коса на виду.

Та вже ж мої чорнобривці розцвітають,

Та вже мою русу косу розплітають.

Та вже ж мої чорнобривці розцвіли,

Та вже мою русу косу розплели.

Розцвіли чорнобривці на квітки,

Розплели мою косу на віки. Музики   грали ” до   вінка ”     і   молоді   одягали   вінок ,   а молодому пришивали квітку. Жінки співали “до вінка” :

За городом черешенька, А   в саду дві.

Та й зацвіли білим цвітом обидві.
А під ними Ваня лежить
В карти грає            ,

Та й із собою Марусю підмовляє

Йди, Марусю, йди, Марусю зо мною

Будеш моїй старій неньці   послугою,

Будеш мені молодому дружиною,

Та ще й моїй старій неньці послугою.

Коли   закінчили   одягати   вінок,    а   молодому – квітку,   їх брали   під   руки   дружби   чи   дружки,   піднімали   із   стільця   і намагались   швидше   сісти   на   подушку.   Хто   вправніший,   той швидше вийде заміж ( ожениться ).

Фотографа на селі свого не було. Тому люди йшли фотографуватися у с. Студениця, по той бік Дністра. Фотограф появився вже пізніше. Тому ми пропонуємо вам фотографію молодят уже   1939 року. ( Див. додаток 2 ).

Потім    молода    кланяється    тричі    батькам.    Під    мелодію молода   водить   процесію   тричі   навкруг   столу,   цілує   у   руки батьків,  які  тримають у руках  на  вишитому  рушнику  хліб-сіль (на щасливу долю своїй дитині), хреститься на вуглах. Молода ніби прощається із своєю хатою :

Поклон вам , мамко, поклон вам, татку,

Що не давали мені довго спати.

Поклон за те вам, що мене будили

Та й до роботи мене приучили.

Поклон й за те вам, що вже велика,

Що доросла вже до чоловіка.

Прощайте, мамко, прощайте, тату, Прощай навіки, рідна хато.

Покорися, Маруся, покорися

Низенько матусі вклонися.

Бо матінка не раз, не два годувала

Поки твого поклону ся діждала.

Покорися , Маруся, покорися

Низенько батечку вклонися.

Бо в батечка рученька біленька

Буде тобі доленька добренька.

Старший дружба  виводив  усіх  на  подвір’я.  Молодий ( молода ) кланялися  на  чотири  сторони,  аби  з  усіх  сторін  світу  до  них ішло     щастя.     Батьки     посипали     молодих     житом,     кропили свяченою водою.

Після цього молодий і молода виходять кожен із свого дому і зустрічаються на одній із вулиць села, кланяються і ідуть до церкви вінчатися. Багаті їхали на бричках, запряжених добротними кіньми, заквітчані стрічками, квітами.

Після вінчання молоді розходяться по домах. Розпочинається весільне застілля.

До нашого часу у Дністрівці зберігся елемент обряду -танець матері ” за колиску “. Це ніби шана матері за те, що вона колисала, ночі не досипала, виростила дитину, а тепер дочекалася   весілля. Танцюється танець два рази, аби молоді.

жили у парі. Скільки відтанцьовано у нас весіль, а до цих пір танець “за колиску” викликає у гостей непрошену сльозу. Мати із чаркою обходить усіх гостей, після чого танцюють і старости. На фотографії молоді із вінчальними батьками ( Див. додаток 3 ).

Для всіх гостей був характерним танець ” у два боки “.

У неділю увечері дружби приносять молодій “покривало” ( хустку ), яке їй зав’яже чоловік у понеділок.

Весілля гуляє до ранку. Молоді ходять одні до одних на танці. Весілля гуляло і співало до тих пір, аж поки і гості І хазяї не заспівають жартівливої :

Ой летіли горобці, та й сіли на мості,

Якби пили хазяї, то би пили й гості.

Ой летіли горобці, та й сіли в солому,

Якби мали гості розум, то би йшли до дому.

У понеділок молодий з дружбами приїжджав за молодою і купував її у дружок. Знову дві сторони сідають за стіл, а тим часом дружби молодого забирають у господарстві молодої те, що вони вважають, може знадобитися молодим господарям. Мама і тато молодої щось навмисне залишають на видному місці, аби дружбам не приходилось самим довго шукати.

За столом у цей день і молоду “покривали”. Старший дружба, який умів дуже гарно танцювати, брав дві палиці гарно прикрашені барвінком і квітами, накидав на них хустку і танцював між рядами столів. По боках молодих стояли дві світилки з хусточками і відгонили дружбу хусточками з “покривалом ” від молодих. Коли дружба покрив молодих ” покривалом “, він вибігав надвір і переломлював до коліна оті

палиці,  щоб  більше  не  покривати  цих молодих  і  перекидав  їх через хату. А молодий зав’язував молоду у хустку.

Після того, як гості вийдуть із-за стола – ” розгулюють вінок “. Молоді сідають на стільці з подушками. Матка скидає вінок молодої і квітку у молодого. Молоду піднімають дві дружки, а молодого два дружби. Коли молоді встали дружки і дружби стараються швидко сісти на їхнє місце. Хто перший сяде, той скоро вийде заміж ( ожениться ). Вінчальна матка одягає вінок і чіпляє квітку усім охочим дружбам і дружкам. Ці пари танцюють коротенькі таночки. Це й називається ” розгулювати вінок “. Ввечері всі гості ішли до молодого на пропій. Гостей приймали вже молоді господарі.

У вівторок ішли “свою горілку пити “, господаря пригощати.

А у середу – хлібини. Гості приносили хто що мав ( ягнятко, курку, ложки, миски, пілки, веретки… ) для того, щоб молоді господарі мали чим розпочати хазіювати ( господарювати). На цьому наша робота не завершується. Надалі ми плануємо зібрати матеріал про роль вінчальних батьків, про роль старости на весіллі. Адже від того , яким був староста, залежало як пройде велике дійство – весілля.