Історія Вовчинець к

Історія

У 5 – ти кілометрах від районного центру селища Кельменці та 8 кілометрах від станція Ларга розкинулося мальовниче село Вовчинець. Селом протікає невеличка річка Вілія (притока Прута), яка поділяє село на дві частини, На південний схід від села розмістилося тваринницьке містечко, близько до якого прилягає колгоспний став.

У письмових документах вперше село Вовчинець згадується в 1634 року. На північ від села знаходиться ліс. Колись на місці теперішнього села також росли величезні ліси, в яких водилося багато вовків, тому село і дістало назву Вовчинець.

Центр населеного пункту не переміщався, змін ніяких не відбулося. Лише за роки Радянської влади забудований Новий план. З давньої культури в селі є церква, назва якої є Покровська, на честь релігійного свята Покрови. Хуторів не було і немає.

В 1912 році була проведена земельна реформа, за якою селяни одержали по 3 га землі. Ста гектарами землі володів землевласник Бурдейний, що проживав у Хотині, і цю землю віддавав у оренду. 700 га землі належали куркулю Панько. Ліс, який зберігся     в     селі          тепер     має     назви: Паньків, Петрашевський, Фльондрів.

Селяни, маючи по 3 гектари землі, хліба не мали, харчувалися погано, іноді голодували, жили в поганих будинках. Багато селян були боржниками куркулів, яких не та і мало було в селі. Це такі, як Лекар   який мав у своєму володінні 22 га землі, молотарки. Філііпець М.С. — 14 га землі, молотарки, Коновчук ВЛ., Маруха В.С Цундик Є. 27 га землі знаходились в руках духовенства, 18 га володів піп і 9 і жаломщик. Всю цю землю обробляли віруючі селяни.

Був у селі кооператив (так званий “Каляра агріхова”), який заснували більш заможні куркулі Мігас М.В., Лекар , Філіпець М.С., Коломієць П.Д. В їхніх рука знаходилася вся торгівля, як хотіли так продавали свої товари. Не один селяни попадав у кабалу до цих куркулів,

Погано було з освітою в селі. Була так звана народна школа, приміщення яке складала одна класна кімната, де навчалися діти 1-го, 2-го, 3-го класів. На всі класи був один вчитель. Всього навчалося 30-40 дітей. Починаючи з 1932 року школа розпочала надавати     освіту     за     7     класів.     Випуск кількістю 5-6 чоловік, то були діти куркулів Селянські діти  обмежувались  освітою за 3 класи. Багато дітей зовсім не навчалися. З приходом Радянської влади в селі не було клубу, ні бібліотеки. Про кіно і радіо в селян уяви не було,

В селі, серед дорослих селян був один письменний Орновицький Ф., які виписував газету та інколи читав її сусідам; Не краща справа була з охороною здоров’я  під час панування румунських бояр Медичних працівників в селі не було. Багаті возили хворих в Кельменці, а біднота обходилася без медичної допомоги, то й смертей в селі було багато. Скарлатина, кір, віспа, тиф забирали з життя багато людей, туберкульозом хворіла майже половина населення.

В 1940 році пригноблений народ Буковини з допомогою Радянської Армії скинув з себе ярмо румунських бояр встановив Радянську владу. Першим кроком Радянської влади була передача землі бідним селянам. Відкрився широкий світ, науки, як дітям так і дорослим в денних вечірніх школах. Відкрито медичний пуга встановлений телефонний зв’язок, магазини люди вперше побачили кіно. Та недовго довелося пожити новим радісним життям.

В 1940 році разом з німецькими окупантами на наші землі ступили румунські бояри. До лав Радянської армії вступили селяни нашого села. В 1944 році село було звільнено. Зі східних районів України приїжджали в село вчителі, медичні працівники, агрономи, Школа давала освіту за 4 класи, а пізніше за сім. Вже працювало 10 вчителів. В селі було відкрито клуб, бібліотеку при клубі, амбулаторію. Раз на тиждень демонструвалось кіно. Так змінювалося обличчя села.

В 1947 році почалася колективізація, а в 1948 році всі селянські господарства були об’єднані в два колгоспи “Красное знамя” з “Фрунзе”* Першими головами колгоспу були Гладкий Д.С.,  Дерев’янський І.Д., Філіпець І.Г.

В 1950 році колгосп було об’єднано в один  імені Фрунзе, а в 1974 році на базі двох “Прогрес” і “Фрунзе”, створене багатогалузеве господарство – колгосп “Росія”, яке об’єднувало 3 села. Очолював колгосп Король Хома Васильович.

В 1952 році в селах Бурдюг і Вовчинець утворилась      одна      партійна   організація Першими комуністами були Ковальчук М.А. Деревянськии В.Л,

Ще  в   1940   році  в  селі  була  створена  комсомольська      організація. Першим комсомольцями були Бенедь Н.В.,   Бреймаг Р,Я,, Орновицький СХ, Буняк О.М,

В 1940-1941 роках була створена сільська рада, Першими головами сільської Ради були Ковальчук І.Д.,  Присяжнюк П. Є.

Почало зміцнюватись село. Колгосп з року в рік збирав високі врожаї зернових й технічних культур. За роки 9-ї п’ятирічки в селі було побудовано адміністративний будинок, де розміщена сільська рада відділення зв’язку, бібліотека, дитяча дошкільна установа, Двоповерховий будинок для спеціалістів сільського господарства двоповерхова школа, медичний пункт торговий комплекс,

Перші бригадири, які працювали в селі Орновицький І,П, Фшіпець П.Г., Гуска М.Т. Тацюк І.М., Повержук Ф,М,, Довгань М.П. Маруха В.А.

Перші директори будинку культури:

–  Дерев’ ямський Василь Іванович

–  Повержук Любов Олексіївна

Перші вчителі:

–   Пислар Валентина Петрівна

–   Мігас Ольга Іванівна

–   Копилова Катерина Тимофшша

–  Смичок Валентина Іванівна

–   Коцюбан Марія Пантелеймонівна

–  Гергелійник Катерина Тимофіївна

Перші доярки:

–   Гергелійник Марія Петрівна

–  Воронюк Наталя Іванівна

–   Герцен Степанида

Перша ланкова: Гладка Марія Іванівна

В 1993 році було утворено колгосп “Вовчинецький”.- Головою колгоспу був Ф.В Король.

Навесні 2000 року колгосп перестав існувати і на території села було утворене кооператив     “Хлібороб”.         Його     очолювала Довгань Євдокія Петрівна.

Наше село – Вовчинець – дуже мальовниче. Із спогадів старожилів ми дізналися про мікротопонімію села – давні назви окремих частин села –садів, лісів, місць випасання худоби, горбів, річок тощо.

Через наше село протікає річка  „Вілія”. Звідки в неї така назва ? Говорять, що одна притока починається біля залізничного мосту, а друга тече з села Бурдюг. Долину, яка знаходиться між притоками „Вілії” називають „Вила”, можливо, звідси і назва… На долині, де з’єднуються дві притоки, був водяний млин. У ставку було дуже багато риби.

Лекарю Петру Єфимовичу під час війни довелося бачити військову карту, на якій було нанесено нашу річку „Вілка”. Старожили стверджують, що урочище ”Вила”  називається так тому, що там колись ріс грабовий ліс. Люди ходили до лісу і вирубували гілки для вил. Вила на той час були дерев’яні.

Панська садиба, яка називалася Одая була розміщена на місці де зараз курятник. Існує легенда про Одаю… Біля Одаї була панська криниця. Вона була не глибокою і з часом завалилася. Мешканець нашого села Іван Карпович Костей вичистив її, обклав камінням. П’ють люди з цієї криниці воду по сьогоднішній день.

Пан Фльондр був власником лісу, який і до цих пір називається ФЛЬОНДРОВИМ. На той час ліс був дуже густим . Кажуть, що не було навіть, як возом обернутись.

Згадує житель села Слухінський Григорій Митрофанович, що зайців було колись стільки, скільки зараз ворон…

   Трави були високі і квітучі. Наприклад, трава   тимофіївка  росла  до  1 метра у висоту.

В селі є ще один ліс – Патрижевський. Кажуть, що Фльондровий і Патрижевський ліси були як єдиний ліс. Згодом частину лісу вирубали, викорчували, зробили поле між лісами.

Пан Патрижевський жив у селі Новоселиця. Пам’ятають люди, що приїжджав пан на бричці, запряженій білими кіньми. Він доглядав за лісом, в якому на той час було дуже гарно. Вражали красотою молоді берізки, які стоять до нашого часу. Їх оберігали і оберігають, як реліквії села, як добрий спогад про пройдешні часи. Згадують люди, що заходили в березовий гай, наче в рай. Вони заготовляли в лісі сіно, збирали гриби, пасли худобу і ходили на полювання.

Згадує Іван Орновицький, що ще коли він був молодим хлопцем, то ходив в ліс ставити пастку на борсука. А тут, звідки не візьмись прямісінько на нього біжить вовк. Молодий Іван не розгубився, виліз на дерево. Вовк постояв під деревом, прибігли собаки і відігнали вовка.

Кажуть, що різної звірини було в наших лісах і дикі кабани, олені, козулі, лемінги, куріпки, сови. Багато було гадюк.

Невелику частину лісу тримав Костя Пенько, від цього і ліс отримав свою назву – Пеньків ліс. Він був не із заможних, але все ж таки володів певним маєтком. Пенько мав поле, ліс і дуже багато вуликів. Бджільництво – улюблене і основне його заняття. При долині, по той бік річки, в сторону тваринницької ферми було урочище „Сіножатка”. Тут косили сіно. Трави вражали своєю густотою, висотою різнобарв’ям та різномаїттям. Згадують люди, що коли зацвітали трави, то був живий квітчастий килим. Коли жінки жали на „Сіножаті” серпами, згадують, що стояв такий аромат різнотрав’я, що так не пахне ні один одеколон.

За Фльондровим лісом стоїть кам’яний хрест, біля нього криничка. Вода в ній завжди холодна і дуже смачна. На хресті викарбувано напис, що копав криницю Стефан Гуска з дружиною Марією у 1908 році 1 квітня. П’ють люди воду з криниці досі, і досі за криничкою доглядають жителі села. А взимку хрест вказує, що поблизу криниця і дорога.

Між лісами Петражевським і Фльондровий є місце, яке старожили розповідають, було найвищим і турки ставили вишку, з якої солдат оглядав навколишню місцевість. Місце називають „Могила”. Лекар Петро Єфимович, ще чув від батька – під час битви Росії з Австрією було вбито командуючого австрійських військ. На цьому місці солдати викопали могилу і поховали командуючого. Землю солдати носили пілотками і шапками. „Могила” збереглася ще за часів Румунії, а потім коли землю розібрали колгоспи, тракторами цю землю розгорнули. Залишилась лише згадка.