Освіта Бабин

Матеріал зібрали та узагальнили учні 9 класу

 

 Румунський період навчання

Дослідити історію села неможливо без освіти. Адже вивчаючи джерела освіти,  можна охарактеризувати рівень розвитку населення, його освіченість та культурність.

Мають чим пишатися бабинчани, адже велика триповерхова школа,  збудована їхніми руками, є окрасою села, центром знань, культури, вогником добра і радості.

До 70-х років ХІХ ст. в селі не було жодного освітнього закладу. Тільки зі слів старшого покоління можна дізнатися, що був дяк, який за „натурну” плату навчав грамоті і арифметики, але і то вибраних дітей. Бувало, що з’являвся на селі якийсь панич і вихвалявся перед людьми своїми знаннями іноземної мови.  В основному люди села були освідченні.

Вже в кінці ХІХ ст. з’являється багато народних вчителів. З’явився такий і в Бабині – Яків Іванович Липковський. Саме він започаткував недільні уроки, а згодом відкрив школу. Діяла дана школа в старенькій хатині, під солом’яною стріхою, але учнів було небагато. Вивчали закон Божий, арифметику і грамоту. Навчання проводив сам Яків Липковський. В неділю,  після служби,  збиралися послухати уроки народного вчителя і дорослі. Книг не було зовсім, писали на спеціальних випалених з глини табличках, покритих воском, замість ручок використовували  дерев’яний клинок з гострим кінцем. Такою канцелярією володіли бідні діти, але вони більше працювали в полі ніж навчалися. Діти з багатих сімей мали зошити для письма та спеціальні пера. Більшість з них навчалися вдома.

На початку ХХ ст. замість глиняних табличок використовували зошити з випареної соломи та „папори”. Писали спеціальною чорнильною ручкою. Саме чорнило робили, як стверджує моя бабуся, з сажі, бузини і дерев’яного клею.

З 1918 по 1940 рік в селі діяла початкова п’ятирічна школа, або як її називали земська школа. Вивчалися предмети: історія, математика, грамота, закон Божий. Навчання проводилося румунською мовою та „жидівською” і було безкоштовним. Зі спогадів Андрущака Анатолія Дмитровича, вчитель арифметики завжди ходив з довгою указкою: „ і якось я не зробив задачу, то три рази отримав по плечах дубовою указкою і п’ять разів по пальцях залізною лінійкою, з тих пір, як не знав, то намагався списати у Ярини по парті”. У земській школі директором був Андрущак Григорій Іванович, але через кілька років він пішов працювати у Румунію і директором школи став Іван Іванович брат Григорія Івановича. Вчителями працювали Городецький Михайло, матушка Таїсія, отець Феофан. Вчителів учні називали по імені, додаючи „домнуле” чи „домнул” або „домнішора” (панночка).

Матушка Таїсія Савівна в 1939 р купила город, неподалік центру села, де побудувала на зібрані з населення кошти та з  допомогою земства нову школу. Хотіла побудувати ще одну школу, адже учнів було багато, але на нову землю коштів уже не вистачило. Тому в селі працювало тільки три школи в різних будинках. Згодом одну закрили і працювало тільки дві, а незабаром через нез’ясовані факти закривають школу і Таїсії Савівни. Працює тільки одна – земська школа до якої діти ходять на навчання у дві зміни.

У 1940 р прийшли радянські війська. Радянський уряд почав проводити ліквідацію неписемності, тому в селі, крім денної, працювала і вечірня школа. Навчалися не тільки діти а й дорослі.

Але незабаром почалася війна. І знову територія області була окупована румунськими військами. Директором школи став румун Морар, жорстокий до дітей-українців.

Нерідко діти вивчали псалми на колінах і на струках кукурудзи. „Чарівний батіжок” з різок верби був присутній завжди на уроках, а за непослух його на своїх плечах відчували всі діти без винятку. З появою на городах кропиви, вона ставала указкою в руках Морара і його колег учителів.

Радянський період навчання

          В березні 1944 р прийшли радянські війська, знову помінялася влада, і знову діти пішли повторно в ті самі класи. Прийшли до школи і нові вчителі. Директор школи – Колодніцький, далі Антиминюк Василь Миколайович, Андрущак Андрій Іванович.

1959-1960 н.р. став роком реформування освіти в селі. Школа отримала статус восьмирічної. В цей час у школі навчається 334 учні. При школі працює буфет, де діти отримують гарячі сніданки.

На протязі 60 – х років директорами школи працюють:

1959- 1960 р.- Акіменко Свирид Гнатович

1960-1966 р. Лисак Іван Степанович

1966-1967р.- навчальний рік  став роком чергового реформування  освіти .Школа стає середньою .В ній навчається 360 учнів. Директором школи призначається Нижник Петро Васильович.

1968- 1971р.- директором школи був Прокопів Микола Васильович, завуч – Лисак Іван Степанович.

1971-1972р. – директор Лисак Іван Степанович, завуч Онуцька Надія Михайлівна.

1972-1974р. – Грубий Василь Миколайович, завуч Онуцька Надія Михайлівна.

1975-1976р. – Смирнова Ангеліна Іванівна, завуч Онуцька Надія Михайлівна.

1976-1984р. – Гречанюк Анатолій Григорович, завуч Толошняк Валентина Володимирівна.

До 1980р. було 4 приміщення школи і окремо була столова. Кожне приміщення знаходилося в центрі села і у всіх одночасно велося навчання. Це було дуже важко для учнів тому, що вони змушені були переходити від будинку до будинку, а також і для вчителів. Тільки початкові класи навчалися в одному і тому ж приміщенні.

Будівництво та розвиток нової школи

1980 рік став знаменитим у житті всіх жителів. Було збудовано сучасну світлу простору і затишну школу.

Ініціатором будівництва школи був голова колгоспу „Іскра” Рудий Василь Васильович. Будували школу будівельні бригади колгоспу і райагробуду (бригадири Малай Борис Петрович, Колесник Петро Іванович, Новоселецький Василь Васильович, Ковальчук Петро Федорович, Мититюк Тамара Федорівна). Керівником робіт був Осадчук Дмитро Данилович.

В будівництві школи приймали участь учні, батьки, вчителі. Благоустроєм території школи керував директор Гречанюк Анатолій Григорович.

Нова школа розбудила в учнів і вчителів творчу фантазію. Треба було озеленити її і зробити квітучою, затишною, гарною. Працювали всі. І скоро забуяли квіти на шкільних клумбах, коридорах і класах.

Школа повниться дзвінкими дитячими голосами, піснями, музикою, діти  танцюють , займаються  в гуртках.

Зі спогадів про нову школу  Сніжани Андрущак (Бодянчук) – кореспондента газети „Рідне слово”, яка закінчила школу в 1988р. „Пригадую, як у 1980р. відбулося відкриття нової школи. Перший вчитель Михайло Іванович Малай запросив нас у 3 –му класі до нового, просторого кабінету. Приміщення нової школи не йшло ні в яке порівняння з колишнім. Ми дуже раділи тим зручностям, простору і чистоті, які були в сучасній новобудові. І як приємно бачити , що вже 28років школа утримується в гарному стані. Все це завдяки співпраці батьківського, учнівського та педагогічного колективів.

У 1984р .  школу очолює Толошняк Валентина Володимирівна, а  завучем працює Дереторська Зінаїда Олексіївна, а з 1994р.-завуч Бойчук Лідія Павлівна.

Вже 24 роки, як невтомна бджілка, працює на благо школи Валентина Володимирівна.  Ця жінка належить до людей, над якими роки, час не мають влади. І все той же привітний погляд та оптимістично настроєна душа. Закінчивши Хмельницьке педагогічне училище за направленням попадає на Кельменеччину в мальовниче село Бабин піонервожатою. До посади директора ішла крок за кроком: старша піонервожата, вчитель російської мови і літератури, заступник директора з навчально-виховної роботи.

Неодноразово за досягнення у роботі отримувала грамоти, нагороди районні та обласні, але найбільшою гордістю є її дві міністерські нагороди  і нагорода ім.О.Поповича.

На сьогоднішній день завдяки її праці  і праці педагогічного колективу, школа одна з перших в районі .Школа завжди радо зустрічає нових учнів та молодих вчителів, які стають повноправними членами колективу і шанованими жителями села.