Про традицію дізнавались, а потім відновили
вчитель українознавства
Андрущак Аліна Анатоліївна
та учениця 9 класу Ряба Юлія.
Бабинська маланка
Старий новий рік святкується в Бабині найвеселіше.13 січня на свято Преподобної Меланії селом ходить Маланка.
В кожному селі є неофіційна рада господарів. Вона вибирає найголовнішого серед них, який завжди знає порядок проведення новорічних свят у селі. В народі такого господаря прозивали „калфа”, саме він збирає гроші, розподіляє ролі, шиє одяг, наймає музики. В хаті калфи всі учасники готувалися і одягалися. Саме з його хати починався обхід.
Заздалегідь учасники Маланки готували собі маски: діда, баби, дівки і т.д. Маски виготовлялися з картону та сукна, з клоччя робили вуса та коси. Вірили що ці маски відганяють злих духів і нечисту силу.
– А шо, пішла вже комедія? – не раз чутно тут, коли вулицями села весело походжає перебраний гурт людей з гоноровитою Маланкою попереду. Тоді в Бабино царює таємниче дійство – наслідування природи. У вікна зазирають грізні діди, в яких замість чуприни – пасма старого клоччя. Біля нескупої руки вправно увиваються лукаві цигани, а малеча в новорічних масках гасає серед гурту народних лицедіїв і все намагається нашкодити комусь. У кишеню грудку снігу вкинути чи смикнути за наклеєний вус. – “Ха, ха, ха! Та се ж вуйко Іван. Дивиса, був дід, а став наш Іван”… І не існує межі між сановитою ходою Маланки і танцями, сміхом, витівками. – В Бабино царює таємниче дійство – наслідування себе.
Щиро здоровимо Вас із зимовими святами і пропонуємо розповідь про бабинську Маланку з уст безпосередніх учасників цього свята.
– Старші хлопці, які ведуть Маланку, а нас називають “калфами”. Вони наймають духовий оркестр, і ця музика грає по селі від Різдва аж до Йордана, а потім вже на другий – третій день Пасхи калфи знову виводять музику. Так само й на Маланку. В Бабино ще від давна повелося, що маланкувати ходять “козаки”. Шестеро чоловік переодягаються в козацькі костюми, один чіпляє собі на груди дерев`яного коника і так : він іде, ще й вифицькує – сміються люди! – ззаду йдуть козаки і ведуть його за вудила. Той, хто гуляє коло хати з коником, несе колач, замотаний в хустці. Отака вона – наша “комедія”. До вечора збирається зо чотири таких “партії” і лиш чути : то там співають, то там. А як проходять по дорозі – ніхто не всидить. Ні старе, ні мале. Всі виходять на “комедію” дивитися. “Гай, заходьте до нас”, – запрошують. В нас така “комедія”, що не передивишся. За козаками – музика, а після них Маланка йде. Від хати до хати. Разом з нею – коза, цигани, діди, обвіщані таланками. Спереду і ззаду. В кого таланки найдзвінкіші, той найкращий дід. Такі перебрані, підмальовані, що й не впізнати хто є хто. В масках, кожухах, з бородами й вусами. Як підходять до хати, виходить господар. Йому дають колач в хустці.
– Пане – господарю, у вас чиньчикали? – запитують.
– Чиньчикали…
– А нам можна?
– Можна, – каже господар.
Козаки стають в кружечок і починають чиньчикати :
– Ой, чиньчику, Васильчику,
Посію тебе в городчику.
Та буду ж тебе шанувати,
Тричі на день поливати.
В неділю рано ізривати,
За русу косу затикати,
Та й до танцю танцювати.
Затичко ж моя, затичена,
Дівчино ж моя заручена.
Заручив тебе в півтора року.
Щоб не знали вороги збоку.
А як узнали, розщебетали,
Бодай же ж вони щастя не мали.
Поплив качур долі водою, –
Йому затичка за головою.
– Приймаєте, – питають господаря.
– Приймаю, – каже він. Музика починаю грати “вівать” і чотири козаки гуляють перед хатою, а за ними – коник з поводирем. Далі, якщо в господаря є дочка, то береть її у танець, або ж господиню. Для кожного з них музика грає по-різному. Ну, а між тим усім увихаються цигани : “Позолоти ручку – всю правду скажу”. А діди, обступивши господаря, дзеленькають таланками і нібито суваро вимагають віддати застарілі борги : “Гай, давай рощитаємося. Я ж склепав тобі косу? Склепав. Зробив тобі сапу? Зробив. А могорич де?…” Важчає торба міхоноша. В танець пускається Маланка.
– Наша Маланка – піддністрянка.
Дністром плила, воду пила.
Тонкий фартух замочила.
Повій, вітре, у дорозі,
Висуши фартух на порозі.
А в порозі дві-три дошки.
Пустить Маланку до хати трошки.
Пустить до печі погріти плечі,
Пустить до груби погріти зуби…
Козаки жартують з Маланкою, беруть її в танець, хтось набивається до неї в женихи – сміються люди! Всі знають, що за Маланку в нас – перебраний хлопець.
Після виступу козаків відбувалося справжнє акторське дійство решти учасників маланки адже ними були: циган, циганка, жид, коза або цап, лікар, чорт, жебраки, баба (перебраний чоловік з накладними великими грудьми), дід одягнений у форму солдата. Зі спогадів старожилів циган обов’язково мав обмастити дівку сажею. За румунів Маланка була заборонена, тому пізніше до Маланки включили обов’язкового героя –жандарма з тюрком який нібито лякає Маланку за що отримує „на горіхи”.
Довгий період Маланка жила тільки в пам’яті, але бабинські учні і жителі села: Анатолій Дем’янович Пашковський та Іван Федорович Барладян взялися першими відродити її. Виготовили маски для Маланки, пошили костюми, роздали ролі, зібрали гроші, наймили музику. Це був 1988р а 14 січня 1989р їх побачили односельчани. Того року у селі була справжня Маланка. Живе вона і до наших днів. На жаль, більшість слів старожили позабували (особливо важко відтворити акторське дійство, яке відбувалося після виступу козачків).