Видатні особистості Брідок

ГОРДІСТЬ СЕЛА

Галіп Мелетій (1845-1916 рр.) – буковинський церковний діяч, священик, оборонець православних українців у Чернівець­кій консисторії, голова товариства «Православна шляхта» в Чер­нівцях, голова Українського Народного Дому. Тривалий час пра­цював священиком православної парохії у с. Брідок.

Галіп Теодот Мелетійович (1873-1943 рр.) – письменник, громадський діяч

Закінчив юридичний факультет Чернівецького університету, працював адвока­том, ревно обстоював права скривджених і знедолених.

До 1918 року – лідер Української радикальної партії на Буковині (1906-1918 рр.), голова Союзу Січей і редактор його органів «Громадянин» і «Січ», посол до буковин­ського сейму. Видавав власним коштом і редагував двотижневик «Народна освіта». Був на службі в австрійській армії.

У 1918 році на короткий час повернувся до Чернівців і взяв активну участь в організації Буковинського віча.

Після окупації Буковини румунськими військами їде до Києва, переходить на службу до Міністерства закордонних справ, стає членом УНР у Станіславі, згодом член дипломатичної місії УНР у Римі. З 1920 року – адвокат у Хусті (на Закарпатті), 1939 року емігрував до м. Брно в Моравії.

Його літературний доробок становлять вірші українською, російською та ні­мецькою мовами, повісті й оповідання, публіцистика й мемуари, є переклади. Із друку вийшли дві збірки: «Думки та пісні» (1901) і «Дика рожа» (1919), цикл віршів «Хризантеми» (1934), історичні оповідання, спогади («Краківські вісті», 1943 р.), праця про звичаєве право на Закарпатті.

Помер Теодот Галіп 6 квітня 1943 року у м. Брно. Залишив у своїх мемуарах спо­гади про Брідок.

Бейко Іван Васильович (1937 р.) – доктор технічних наук, професор

Народився 11 квітня 1937 р. у с. Брідок. З 1954 по 1959 рік навчався на фізико-математичному факультеті Чернівецько­го держуніверситету. В аспірантурі Інституту кібернетики та Інституту математики Академії наук України розв’язав проблему повної керованості неавтономних систем (1963), побудував алгоритми обчислення екстремальних розв’язків диференціальних ігор, достроково захистив кандидатську дисертацію і був зарахований на посаду молодшого, а згодом старшого наукового співробітника Інституту математики. З 1977 р. обіймав по­саду доцента в Київському університеті імені Т. Шевченка, а згодом професора.

Захистив докторську дисертацію і створив наукову школу, в якій підготував 20 кандидатів наук, двох докторів наук, створив програмні комплекси для оптиміза­ції керованих процесів у ядерній фізиці, гідроакустиці, екології. Нагороджений пре­мією Міністерства освіти за кращу наукову працю. Активний у громадському житті, у вихованні патріотичної еліти молодого покоління студентів і науковців.

Ілюк Юрій Іванович (1937 р.) – нейрохірург, кандидат медичних наук

Народився 3 грудня 1937 р. на хуторі Підкіззя. З 1944 по 1948 р. навчався у Брідоцькій початковій, а з 1948 по 1954 р. – у Вікнянській середній школа. Після закінчення Чернівець­кого медінституту з відзнакою (1960 р.) працює у м. Молодог­вардійськ Луганської області. Через два роки стає аспірантом Київського науково-дослідного інституту, а після закінчення (1966 р.) працює хірургом і нейрохірургом у лікарні №1 ІV управління Міністерства охорони здоров’я України. Захис­тив кандидатську дисертацію з питань пухлин кісток черепа. У 1976 р. переведений на посаду завідувача відділення хірургічного лікування епі­лепсії Київської обласної психіатричної лікарні №1.

Терон Георгій Георгійович (1941 р.) – літератор, тележурналіст

Народився 13 червня 1941 року в с. Брідок, де здобув неповну середню освіту. Любов до рідної мови зародилася у Вікнянській школі. Філологія покликала юнака у Чернівецький державний університет, який закінчив у 1967 році.

Журналістську роботу розпочав у молодіжній газеті «Ровесник» на Тернопільщині, з серпня 1968 р. – на Чернівецькому телебаченні. Бере активну участь у багатьох Всеукраїнських і Міжнародних фести­валях. Його відеофільм «Зелена гілка України» відзначений на Міжна­родному фестивалі «Україна – рідний край». Такого ж успіху досяг відеофільм «Прозріння», який показав Г. Терон у співавторстві з В. Мигалюком на фестивалі «Агросвіт-2000».

Працює редактором і начальником редакційно-видавничого відділу Чернівець­кого облполіграфвидаву, Генеральним директором Чернівецької державної облтелерадіокомпанії.

Готує і веде телевізійні програми на публіцистичні теми, створює нові програми з безпосереднім спілкуванням з глядачами.

Андрушко Василь Іванович (1940-1997 рр.) – прозаїк

Народився 25 липня 1940 року в с. Брідок, де прожив 56 років. Закінчив Рідко­вецький сільськогосподарський технікум, Львівський державний сільськогосподар­ський інститут, майже все життя працював у сільському господарстві.

Дуже любив народну творчість, брав у часть в організації сільської художньої самодіяльності, збирав українські пісні, колядки.

Написав художньо-історичний твір «Брід». На основі легенд, переказів, спо­гадів старожилів розповідає про село Брідок у період з ХVІІ по ХХ століття. У сво­їй праці автор дослідив дев’ять поколінь родоводу Андрушків від 1651 року, коли було засноване село. Рід Андрушків – це широке віддзеркалення всіх історичних подій, які пережило село Брідок за час свого існування. Дуже прислужилися при написанні твору «Брід» спогади та історичні дослідження жителя села Миколи Ма­йовського.

Помер Василь Андрушко 1 січня 1997 року.

Плаксій Іван Васильович (1959 р.) – скульптор-монументаліст

Народився 8 лютого 1959 року в с. Брідок. Його шлях у професійне мистецтво пролягав через навчання в Чернівецькому художньо-ремісничому училищі, дійсну службу в армії, а завершувався здобуттям вищої освіти у Львівському державному інституті прикладного декоративного мистецтва. Закінчивши його в 1985 році, Іван влаштувався на роботу у Чернівецькому художньому фонді.
Найкращі досягнення молодого митця пов’язані зі скульптурною інтерпре­тацією героїв літературних творів Івана Франка та Лесі Українки. Уже на першо­му курсі йому доручають відповідальне завдання – створити серію дерев’яних скульптур для встановлення їх уздовж «Стежки Івана Франка» в рідному селі письменника.

Після успіху І. Плаксієві було замовлено створити скульптурні образи братів Андруся і Сеня Басарабів, героїв повісті І. Франка «Борислав сміється». Цю роботу автор завершив у 1983 році й зробив свій внесок у відзначення столітнього ювілею опублікування літературного твору.

Другий цикл творів митця складається із персонажів казок літературного і фоль­клорного походження. Втілені вони у дерев’яних скульптурах, що зведені на «Поля­нах казок» с. Івана Франка, оздоровчому таборі «Прикарпатська зірка» (с. Майдан на Дрогобиччині), у парку імені І. Франка у Львові. Свій слід І. Плаксій залишив і у художньому оздобленні Заставнівського палацу культури.

За досягнуті успіхи в галузі монументального мистецтва Іван Плаксій нагоро­джений медалями та Почесними грамотами.

За матеріалами вчителя української мови

Дяконович Марії Василівни

та вчителя географії

Маліщук Марії Василівни

За матеріалами книги Миколи Черешнюка