Традиції Бернове

Бешлей Микола, Глібіщук Дмитро, Живогляд  Денис, Бабій Анатолій , Сироїд Олександр, Андрушкевич Сергій, Глібіщук Ольга, Щербатюк Тетяна- учні 9 класу.

 Традиції

Під Новий рік селом ходила «Маланка»,персонажі якої готувалися заздалегідь. Це щось на зразок святкового карнавалу.

. Головний персонаж- дід з Маланкою. Роль Маланки виконував хлопець , переодягнений у дівоче вбрання , потім пастух з козою , два цигани , козак , лікар , ворожка , жид , а також цікаві персонажі , яких вигадувала собі «Маланка». Сценарій маланкування : вся група під вікном виконує пісню , виходить господар , вручає калач під гучні вітання. А потім всі до танцю.

Пісня-маланки:

Ой , звечора , я звечора пасла Маланка , тай качура.

Пасла , пасла , загубила , в чистім полі заблудила.

В чистім полі , край дороги , там мій милий плужком оре.

Та не так оре  , не так плужить , за Маланкою вірно тужить.

Наша Маланка Дністром плила, червоний фартух замочила.

Повій вітре буйнесенький, висуши фартух тонесенький,

повій вітре з болота, висуши фартух з золота.

А в ваших дверях три-штири дошки,

Пустіть Маланку до хати трошки,

Пустіть до печі загріти плечі,

Пустіть до груби загріти зуби,

Пустіть до ложки погрітись трошки

Дівчат-паннок шанувати,  йдемо до хати танцювати.

 

За бернівською традицією всі бажаючі з району оздоровляються й очищаються в Йорданській купелі.

« Я візьму той рушник , простелю , наче долю…»

Не було , здається , жодної в Україні  оселі, якої не прикрашали б рушниками. Чи то була приземкувата мазанка, чи чепурна хата багатія- всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без рушників , казали в народі, – що родина без дітей.        Рушник  із давніх-давен був не просто прикрасою , а обличчям оселі, відтак і господині. Ніщо , здається , так не характеризувало жіночу вправність , майстерність і працьовитість , як мережані витвори.

Згадки про найдавніші рушники відносяться ще до часів Київської Русі. Зі стародавніх літописів відомо , що під час весняних заклинальних обрядів дерева обвішувалися  «рушниками-убрусами». Вишиті на них орнаменти символізували родючість. З давнини і до сьогодні хліб і рушник ідуть у парі. До хліба в Україні завжди ставилися шанобливо, усвідомлюючи його величезну цінність. Господині стежили , щоб він ніколи не лежав на «голому» , не покритому рушником столі. Рушниками накривали хліб на столі , миску з крашанками , які несли святити до церкви.

Рушник , вишитий відповідними узорами-символами, був невід’ємним атрибутом багатьох обрядів. Напевно , в усьому декоративному мистецтві немає іншої такої речі  , яка б концентрувала в собі скільки різноманітних символічних значень. Що ж саме зробило рушник постійним учасником всіляких традицій ? Частково це пов’язане з тим , що рушник завдяки своїй формі є символом шляху , життєвої дороги. Тому він незмінно використовувався в усіх ритуалах , пов’язаних із обрядами переходу : народження (на рушник приймали новонародженого ) , хрестини , весілля , проводи в далеку дорогу або ритуали поховання. Під час будівництва нового будинку вишитими рушниками піднімали сволок , а потім дарували їх будівельникам.

В нашому селі є вправні рукодільниці , які люблять своє захоплення берегинь української самобутньої вишивки , а отже – душі українського народу.

Бернівські майстрині : Лопушора Тетяна Михайлівна та Івасюк Марія Миколаївна.