Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Матеріал зібрали та узагальнили учні 8 класу
Дуплава Олександр, Никитюк Яна,
Кувіла Надія, Боднар Ольга,
Продан Андрій під керівництвом вчителя історії Дуплави Л.І.
На світі безліч тягнеться доріг:
Одні, як мудрість, інші – в терен-цвіті
А поміж них крізь промені проліг
До школи шлях, що найкоротший в світі.
Перша згадка про Бузовицю датується 1620 роком. А перша письмова згадка про школу записана 1870 роком.
У 1870 році в Бузовиці почала діяти двокласна школа. Всього письменних, дорослих і дітей налічувалось 50 чоловік, серед них — 3 дівчинки і 26 хлопчиків. З 130 дітей шкільного віку в кінці XIX століття школу відвідувало лише 50 дітей і то не регулярно. В 1907 році в селі працював один учитель.
Важким тягарем на селян лягала окупаційна система королівської Румунії. Принизливе становище українців було у різних соціальних сферах тодішнього життя, а особливо в освітній.
Надзвичайно низьким залишався культурний рівень населення. Окупанти проводили політику насильницької румунізації. В сільській школі було заборонено українську мову, всі предмети викладалися тільки румунською мовою. Понад дві третини дітей шкільного віку залишались поза школою. З 1918 по 1940 рік 7 класів школи закінчило лише 20 чоловік. В школі працювали вчителі, які викладали арифметику, румунську граматику, церковний спів.
Приєднання нашого краю до Радянського Союзу ознаменувалось якісними змінами. В кінці 1940 року в селі відкрився медичний пункт.
З початком навчального року в селі стала працювати початкова школа з українською мовою навчання. Діти вперше побачили українські підручники, познайомилися з творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського. Для ремонту приміщення під школу Кельменецький райвиконком виділив 54 тис. карбованців. Вперше всі діти шкільного віку пішли до школи. На батьківських зборах вчителька Є. І. Даневська, зустрічаючи батьків, сказала, що настав новий період у житті наших дітей. Вони повернулися до рідної мови, якою говорили їх предки, що тепер їм забезпечений великий і швидкий розвиток, і недалеко той день, коли серед них з’являться чудові лікарі, учителі, інженери.
Багато уваги приділялося ліквідації тяжкої спадщини окупації — неписьменності. При школі і на десятихатках почали працювати групи по ліквідації неписьменності і малописьменності. Близько 600 жителів пішли навчатися грамоти. В селі розпочали роботу хата-читальня і бібліотека.
Головним осередком культури і освіти в усі часи була школа. До 1941 року, в роки румунської окупації на території нашого села діяла чотирикласна румунська школа. У роки війни діти не мали змоги навчатися, хоча саме тоді почалося будівництво приміщення школи.
Почалося будівництво нової школи в 1942 році з ініціативи і частково за кошти мадяра (угорця), який займав якусь посаду в селі. Нажаль ні імені, ні прізвища старожили не пам’ятають. Велику роль у будівництві школи відіграв і сільський батюшка Прядій Іван Федорович. Під час війни будівництво на деякий час було призупинено. Місце розташування: по ліву сторону від асфальтної дороги Кельменці – Сокиряни за 150 – 200 м від автобусної зупинки. Частину грошей збирали із жителів села. Працювали на будівництві і самі жителі. Возили з Комарова пісок, щебень своїми підводами (Стаднійчук Іван Васильович 1922 року народження). Діти підносили і подавали черепицю (Ферфецький Дмитро Іванович 1935 року народження).Закінчили будівництво в 1946 – 1947 роках. Стіни школи зведені з червоної цегли. Накрита будівля була червоною черепицею, тому її до 80-х років називали Червоною школою.
В Червоній школі навчались діти школі з 1947 по 1981 рр. Навчання проводилось у 2 зміни. У приміщенні був один клас, (від дороги) великий і два класи менші, учительська, кабінет директора, коридор. На початку 60-х років Бузовицька семирічна школа була реорганізована у восьмирічну. Перші випускники 8 класу закінчили школу в 1961 році.
Коли була побудована нова школа (1981 рік), в зв’язку з розширенням дороги, частину будівництва знесли, переробивши вхід з протилежної сторони, добудували частину будинку від стадіону, перекрили шифером. З того часу в цьому приміщенні знаходиться сільська рада.
Школою був і будинок, в центрі села, який раніше належав батюшкові. Будинок побудований приблизно в 1933 – 1934 роках на кошти тодішнього батюшки Прядія Івана Федоровича. Знаходиться по праву сторону від асфальтної дороги Кельм енці – Сокиряни в п’яти – шести метрах вправо, за 150 м до мосту біля колишного побутового комбінату („красільні”).
Хата побудована з лампачу, але через кожні два ряди лампачу ставили дошки. Тому до сьогоднішнього дня стіни хати не дають тріщин, хоча поруч кожного дня проїжджають сотні машин. Накрита хата була черепицею. Верх на хаті робили теслярі Гордійчуки: Авксентій Федорович із своїми синами Василем та Михайлом (за свідченням Івана Михайловича Гордійчука, жителя села Бузовиця).
З 1944 по 1981 рік у приміщенні знаходилася школа. Тут навчалися 3 початкові класи. У сараї, біля дороги (зараз його уже немає) була майстерня, або вчився один клас. 
Ще в одному сараї була шкільна їдальня. Приміщень не вистачало, тому діти вчилися у дві зміни.
З 1983 року у хаті, зробивши деяку перебудову, проживав голова тодішнього колгоспу ім.. Калініна Довганчин Григорій Васильович із сім’єю. З 1996 року за рішенням сесії та сільвиконкому у будинку знову проживає сільський батюшка Фуштей Валерій Дмитрович.
Важливою подією для бузовичан було відкриття нової, двоповерхової школи яку було побудовано на кошти місцевого колгоспу. В 1981 році просторі, світлі класи заповнили гамірні учні. Спочатку школа була восьмирічною. 1981 рік був особливим ще й тим, що згідно нової програми для освітян започатковано було нульовий клас. Отож поріг школи вперше переступили учні 1 та 0 класу. 
Учні нульового класу 1 вересня 1981 року на сходах новозбудованої школи. Класовод Марчук Н.Д. (зліва), та вихователь групи продовженого дня Тарадай Н.Ф. (справа).
В школі працював молодий, творчий коектив, який давав учням міцні, глибокі знання.
Учительський колектив 1986 рік. Молодий педагогічний колектив.
В 1990 році Бузовицька восьмирічна школа реорганізована в Середню школу І – ІІІ ступенів с. Бузовиця.
- Із часу відкриття школи її очолювали мудрі, досвідчені, творчі керівники:
- Макітрюк М.М. (нині покійний);
- Рошко О.М.;
- Фортуна В.І. (нині покійний);
- Пензар В.С.;
- Гулійчук Д.Д.;
- Кондрацький В.В.;
- Мізерій Л.В.
- Марчук Н.Д.
Протягом 30 років із стін школи вийшло багато творчих і обдарованих випускників, які багато чого досягли у своєму житті. В школі завжди працювали досвідчені педагоги, які передавали свої знання сільським дітям.
Вчительський колектив 90-років разом з учнями-випускниками. Директо школи (в центрі) Гулійчук Д.Д.
Сьогодні школу очолює талановитий педагог, спеціаліст вищої категорії,
вчитель-методист, Відмінник освіти України Марчук Н.Д.
Заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель історії, вчитель-методист Дуплава Лариса Іванівна.
Заступник директора з виховної роботи, вчитель фізичної культури Добрюк Людмила Вікторівна.
Учительський колектив сьогодні – це 20 вчителів. Серед них – „вчителі – методисти”, „старші вчителі”, „відмінники освіти України”, переможці районних та обласних освітянських конкурсів „Учитель року”.
В 2012 році середню загальноосвітню школу реогранізованано в Бузовицький навчально-виховний комплекс ”загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад.” Сучасні умови, світлі затишні класи, творчі вчителі, працьовиті і талановиті учні – все це сьогодення освіти Бузовиці!
Запрошуємо в заочну подорож нашим навчально-виховним комплексом:
Школа-красуня (літо 2012 рік)
Директор школи Марчук Н.Д.
Учительська
Заступник директора з НВР Дуплава Л.І.
Класовод 1 класу Сайненко С.П.
Класоврод 2 класу Геленюк С.І.
Класовод 3 класу Крушенівська Г.П.
Класовод 4 класу Осадчук М.М.
Вчитель англійської мови Каралаш І.І.
Вчитель української мови Подолян І.Б.
Вчитель математики Марчук В.Д.
Заступник директора з ВР – Добрюк Л.В., бібліотекар школи – Тимчик Л.В.
Вчитель біології Кондрацька Н.І.
Кабінет історії
Вихователі старшої групи дошкільного підрозділу Бамбуляк С.Д. та Біла О.Ю.
Учительська доля…
А Бог дарував нам учительську долю.
Не ту, що гладенька,
Не ту, що по полі
між квітів пахучих стежиною в’ється
З краплини роси тобі щиро сміється.
Не ту, що байдужа,
Не ту, що не знає, де мрія дитяча по світу блукає.
А ту, що у серці пташиною б’ється
І перед лихом ніколи не гнеться.
Таку, що не спиниш, не скажеш: доволі.
Бо вчитель – це сцена, де є усі ролі.
Кожну не грати, а нею прожити
І мрію дитячу у щастя зліпити.
Любов’ю горіти, на мить не згасати,
Якщо й не вдалося навчити літати.
Весь світ пелюстковий до ніг пригорнути.
Щоб радість відчути.
Людиною бути!
У тому вся суть – не для себе прожити
А когось хоч трішки навчити любити.
Побігти в ромашках по літньому полю…
Спасибі, Господь, за учительську долю.
