Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Матеріал зібрали та узагальнили учні 9 класу
Кушнір Ірина, Геленюк Вікторія, Штефанко Юлія
Історія села – це буття тих, хто тут живе, хто працює в полі, вчить дітей, лікує тіло і душу… Історія села – це доля тих, хто тут народився, хто своєю щоденною працею, успіхами непомітно залишає вагомий слід, хто назавжди залишається в пам’яті поколінь. Таких людей в Бузовиці дуже багато. Це наші діди і прадіди, які вже відійшли в інший світ, але про них ми не маємо права забувати. Це наші славні сучасники, з якими ми зустрічаємось, яких знаємо.
ОТЕЦЬ ВАЛЕРІЙ
Ми розповімо про людину, яку поважають не тільки в нашому селі. До нього приїжджають із близьких і віддалених міст, містечок та сіл. Він рятує людські душі від спокуси і ненависті, серця наповнює любов’ю і Божим благословенням через молитву, заспокоює людей добрими порадами, розумінням, співчуттям. Отець Валерій священик нашої церкви більше як 15 років. Він прийшов у наше село ще тоді, коли люди, особливо молоді, не дуже зверталися до церкви. Але поступово Отець Валерій своєю доброю вдачею, надзвичайною мудрістю, щирою душею, інколи гумором, інколи повчальним словом захоплював тих, хто Його слухав. До церкви разом із бабусями та дідусями почали ходити діти, а потім і їхні батьки. Кожна служба, яка проходить тепер у Бузовицькій церкві багатолюдна. Цей священик дуже скромний, не любить особливої уваги до своєї особистості. Він переконаний, що смиренність і скромність – це основні ознаки людини, яка служить у Божому храмі.
Наш земляк, Патрюк Микола Васильович, відомий на всю Україну
Заслужений юрист України, заступник голови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, суддя вищого кваліфікаційного розряду..
Удостоєний медалі ”За військову доблесть“, ”Почесної грамоти Верховної Ради України“, ”Почесної грамоти Кабінету міністрів України“, указом Патріарха Київського і всієї Русі – України Філарета в 2005 році нагороджений орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня. Життєве кредо: ”Стався до інших так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе“.
Його професійна позиція: впровадження у життя принципу верховенства права, не відчуженості та непорушності прав і свобод людини.
Своїм успіхам Микола Васильович завдячує батькам, педагогам, співробітникам. Але найбільше – вірній супутниці життя – дружині Аллі Іванівні. Вона надихала чоловіка на успішне навчання, додає наснаги в роботі.
М.В. Патрюк – щасливий батько двох доньок., які обрали відповідальну професію юриста. Наталя працює приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу. Світлана – суддя Господарського суду Чернівецької області. У житті та праці йому допомагає любов онуків Ірини, Надійки, Антона та Андрія, підтримка зятів Андрія Віталійовича та Бориса Івановича, сестер Ганни та Євгенії (матері нашого молодого вчителя – Ласія А.І.)
Сьогодні Микола Васильович проживає в Києві. В Бузовиці жив його батько, Патрюк Василь Миколайович, ветеран Великої Вітчизняної війни, інвалід І групи. Вдячний і турботливий син часто навідував батька. Але щороку є дата, коли бузовичани знають, що Патрюк стовідсотково буде в селі.
На 9 травня, за будь-яких обставин і умов – ЩОРОКУ! – Микола Васильович приїздив святкувати День Перемоги разом з татом, а тепер… навідує його могилу. На рідному бузовицькому подвір’ї, в день його приїзду завжди гамірно, бо в Миколи Васильовича багато друзів у селі.
ДОВГАНЧИН ГРИГОРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
Хоча родом Григорій Васильович Довганчин не з Бузовиці (батько з сусіднього Бурдюга, мати – з Київщини, сам народився на Уралі) – всі бузовичани вважають його своїм славетним земляком. І недаремно! Протягом 13 років очолював колгосп імені Калініна. Саме тут, вперше, як колишнього голову колгоспу, бузовичани у добрий час назвали своїм депутатом у вищий законодавчий орган України. Довгий час проживав Григорій Васильович зі своєю сім’єю в Бузовиці. Дружина – Тетяна Василівна – працювала в Сільській раді бухгалтером. Доньки Оксана та Руслана закінчили Бузовицьку школу, їх по праву називають гордістю школи.
Григорій Васильович, перебуваючи на посаді депутата Верховної Ради України протягом 8 років брав участь у прийнятті важливих для держави законопроектів. Зокрема був у числі тих депутатів, котрі 28 червня 1996 року прийняли Конституцію України.
Григорій Васильович людина сталих традицій. 
Постійний і послідовний у своїх думках, переконаннях і діях. До його розсудливих порад прислухалися великі політики нашого часу.
- Відомих, знаменитих людей у Бузовиці чимало. Але Григорій Васильович, мабуть, єдиний серед них, хто дійсно піклувався про своїх односельчан, як про громаду. Завдяки його старанням Бузовицька восьмирічна школа була реорганізована в середню, саме завдяки зусиллям Довганчиного до села було підведено газ. Коли доводилось відвідувати місцеве товариство ”Бузовицьке ”, то можна було почути: ”Комбайн, та трактори, які допоміг придбати Довганчин”…
Завжди щирий, відкритий, відвертий, допомагає по мірі своїх можливостей всім, хто звертається зі своїми проблемами і труднощами.
В житті завжди намагається дотримуватись життєвого принципу: якщо маєш робити добро – роби, не задумуючись, чим швидше. Коли ж бачиш, що може статися зло – чим швидше постарайся відвернути його. Це те саме, чого повчав нас Апостол Павло: ”У злі будьте немовлятами, а розумом будьте повнолітніми ”.
Гордістю для Григорія Васильовича є його родина: дружина Тетяна Василівна, діти та онуки.
Дівчата обидві обрали нелегку професію педагога.
- Оксана Григорівна – викладач педагогіки Київського педагогічного університету імені М. Драгоманова.
- Руслана Григорівна – викладач англійської мови Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка.
- Гордість батька, син Василь, випускник юридичного факультету Київського національного університету імені Т. Шевченка.
ПОПОВ ВАЛЕРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
У довідково-біографічному виданні Волинської області під назвою ”Хто є хто на Волині. Видатні земляки“ у розділі ”Економіка і фінанси“, окрему сторінку відведено для нашого земляка, односельчанина
Попова Валерія Васильовича. Під світлиною, з якої на нас проникливим поглядом дивиться мудра людина видрукувано: ”Народився 27 жовтня 1959 року в селі Бузовиця Кельменецького району, Чернівецької області.
Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. У банківській системі працює з 1986 року. З вересня 2001 року очолює Волинську Дирекцію банку ”Аваль“
В основу своєї роботи ставить принципи:
- Чесність і прозорість відносин з партнерами.
- Відкритість для громадськості.
- Робота за найвищими стандартами.
- Впровадження нових технологій.
Валерій Васильович частий гість у своїх батьків. Разом з дружиною та дітьми приїжджають на всі свята. У нього багато друзів в селі, з якими разом ще зі шкільної лави. І хоча постійне місце проживання Валерія Васильовича – місто Луцьк, він себе вважає Бузовичанином!
Віктор Іванович Недільський – інвестор колективного господарства в с. Бузовиця. Керівник УкрАгро. Сам проживає в Києві, але вирішив допомогти своїм землякам вийти із скрутного становища в сільському господарстві, зберегти та примножувати добробут рідного села. Стежиною добрих справ і вчинків завітав славетний земляк не тільки до рідної Бузовиці, але й до нашого майбутнього – учнів школи. Вже кілька років поспіль ця дорога від Києва до рідної школи встелена розумінням, вдячністю і конкретними справами. Як учні школи раділи, коли Віктор Іванович подарував новий телевізор! Потрібна річ в школі: скільки уроків проведено з використанням телевізійних передач, відео уроків. Як гарний господар він бачить, що потрібно рідній школі в першу чергу. Тому сам запропонував нові вхідні двері, такі сучасні і вкрай необхідні напередодні цьогорічної суворої зими. Багато чого в дарунок отримав учнівський та педагогічний колектив школи від Віктора Івановича.
Сьогодні ми велику подяку складаємо меценату, за добрі справи і хороші вчинки. Більше б таких щирих та щедрих випускників!