Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Підготував
Василіка Володимир Миколайович,
вчитель музичного мистецтва
Дністрівського НВК
Дністрівський народний хор – наша історія, наша гордість
Село Дністрівка має свою історію, що сягає кількох століть.
В архівних документах знаходиться свідчення про те, що село було засноване в 1756 році княгинею Марією Гікою, котра походила із знатної грецької сім’ї. Її батько купив землі навколо Липкан, Єдинець та в околицях сучасної Дністрівки у турків і подарував їх Марії.
Коли молода княгиня досягла повноліття і вийшла заміж то вирішила оглянути свої володіння. Виїхавши на берег Дністра вона була вражена красою місцевих краєвидів. Милуючись чудовим пейзажем, Марія вирішила організувати тут місце для відпочинку. За її наказом сюди було завезено 30-40 сімей кріпаків з села Христинівка, що на Черкащині. Вони і стали засновниками нашого села, яке назвали Ростяне (Рестео)
Княгиня Марія Гіка, як тільки заснувала поселення, почала турбуватись про духовний і культурний розвиток місцевих жителів. У 1757 році вона збудувала першу церкву в нашому селі. У 1883 році церква згоріла. За рік церква була відбудована за кошти громади (3 тисячі рублів) та генерал-майора Костянтина Андрійовича Лішина і його дружини Роксандри Миколаївни – внучки княгині Марії Гіки. А ще генерал Лішин задумав відкрити церковно-приходну школу для дітей місцевих селян.
Коли діти поступово почали оволодівати грамотою, з’явилося бажання утворити церковний хор із школярів, які б на свята співали Божественну Літургію в місцевій церкві. За цю справу взявся Костянтин Андрійович Лішин.
Як добре, що збереглись окремі документи, ознайомлення з якими дає змогу причаститися до витоків своєрідної школи співу, простежити становлення колективу, у якому змінилось кілька поколінь.
Ось рядки з документа більш як сторічної давності. Йдеться про збірник ”Кишинівські Єпархіальні Відомості”, у якому читаємо: „Хор Рестео-Атакський своєю організацією, музичністю, голосовими засобами і виразністю у церковному співі є безумовно кращим з хорів не тільки провінційних, але й багатьох губернських міст. При цьому організований і хор балалаєчників з 16 гравців, набраних з вихованців церковно-приходної школи та змішаний хор півчих. що складався з 35 голосів. Щорічно він поповнювався 10-12 новачками.
З ініціативи К.А.Лішина у Рестео-Атаках побували композитори Фатєєв та Березовський, твори яких були в репертуарі хору, а здібний музикант і співак Яків Іванович Гречанюк був направлений на навчання у Петербурзьку консерваторію, після закінчення якої він став першим, якщо не зважати на настоятелів церкви, керівником хору.
Народився Яків Іванович 1870 року. Саме у ньому генерал Лішин побачив найздібнішого юнака. І знову не поскупився коштами на його навчання. Відповідальним звітом Якова Гречанюка були гастролі в Петербурзі 1895 року. Хор гастролював у Казані, Кишиневі, Одесі, Харкові, Бухаресі.
Керував він хором до 1940 року, бо через втрату слуху змушений був залишити керівництво хором і наступником його стає Григорій Федорович Шевчук.
Але сталося так, що Григорію Федоровичу запропонували очолити ансамбль пісні і танцю при обласній філармонії і він передає диригентський пульт своєму товаришеві Федору Маланчуку, який віддав хору майже 40 років.
Ми з гордістю сьогодні називаємо хор академічним, насолоджуємося повнозвучним акордовим, і обов’язково а-капельним звучанням, то маємо при цьому шанобливо вклонитися Федору Васильовичу. Отже, не перевелися на світі знавці справжнього мистецтва, оцінити саме те, що хор співає як у церкві. Для когось це завчений афоризм антихриста, а насправді треба дослужитися до такого порівняння.
Майже сорок років хором керувала Лариса Василівна Цекало.
Через сто років, уже при Ларисі Василівні, дністрівські хористи знову побували у Петербурзі (тоді Ленінграді), повторивши колишній маршрут хору разом з Я.І. Гречанюком. На одній з площ Ленінграда самодіяльних артистів у барвистому національному вбранні обступили зі всіх боків не лише корінні жителі, а й численні гості, в тому числі й зарубіжні. Перший імпровізований концерт давали тут же, посеред площі.
Демонстрували дністрівчани своє мистецтво і під склепінням Казанського собору, співаючи, зокрема, Шевченків „Заповіт”.
А потім була Ленінградська консерваторія. Та сама, де понад сотню літ тому вчився Яків Гречанюк, звідки беруть початок витоки своєрідного співу. Це засвідчили й студенти консерваторії на відкритому уроці а-капельного хорового співу.
1988 року хоровий колектив брав участь у республіканського святі „З народної криниці”, що проводилося у Львові.
З нагоди 50-річчя возз’єднання Північної Буковини та Бессарабії з Великою Україною влітку 1990 року у Дністрівці проводилася творча зустріч учасників місцевого народного хору і такого ж народного (відомого у багатьох країнах світу) колективу „Либідь”, яким керував наш земляк Олег Долгий.
Наприкінці 1994 року отримали призове місце в першому обласному огляді-конкурсі духовної музики.
Минулоріч – уже вкотре – хоровий колектив захищав звання народного. Масовий захист проводився у Дністрівці. На суд журі, що його очолював доцент кафедри музики Чернівецького національного університету композитор А.В.Плішка, Лариса Василівна представила діючий репертуар – майже півсотні творів. Хто іще, окрім дністрівчан, може похвалитися тим, що в репертуарі хорового колективу є пісні, звучанню яких пішла… друга сотня літ!
У діючому репертуарі – немало класичних творів: „Молитва за Україну”, „Стелися барвінку” М. Лисенка, „Різдво Христове”, „Святий Боже” К.Стеценка, окрім згадуваних вище, „Гей ви, стрільці січовії”, „Чогось милий затужив”, „Зашуміла ліщинонька” М.Лентовича, „Тече вода з-під явора”, „Утоптала стежечку” С.Воробкевича. Співають дністрівчани „Хліборобську привітальну”(муз. А.Чекаля на вірші А.Демиденка), „Радості сльози”(муз. П.Процька на вірші О.Богачука), „ Явір і Яворина”(муз. А.Кушніренка на вірші М.Бакая), „Ой виїхав мужик”, „Пісню про Дністрівку” Ф. Маланчука. Традиційно завершувалася програма піснею Григорія Шевчука „Веселка над Дністром”.
Тож, яка кількість творів у 150-річного хору? Точно не скаже ніхто, але коли вони їхали на телевізійну програму „Надвечір’я”, як починали співати у Дністрівці, доїхали до Києва, усіх пісень не могли переспівати.
- Відчувається виспіване чотириголосся, – зауважив тоді Андрій Володимирович Плішка.
А загалом він назвав хоровий колектив оригіналом, аналогів якому в області немає.
Оглядаючи вітрини-виставки нагород Дністрівського народного хору бачимо, що їх дуже багато.
В сучасних умовах, на культуру виділяються мізерні кошти і вижити, навіть найтитулованішому колективу дуже важко. Ніяк не можна обійтись без спонсорів. Таким для дністрівчан був генеральний директор товариства „Дністрові роси” Василь Григорович Телешман.
Народний дім у Дністрівці, – казав Василь Григорович, – це насамперед Дністрівський народний хор, найдавніший у нашім краї. Але ж я усвідомлюю, що як керівник господарства зобов’язаний підтримувати культуру в селі не тільки словом, а й матеріально.
Нині цю хорошу традицію Василя Григоровича продовжує його дружина, солістка хору Євгена Василівна Телешман.
То все-таки, скільки років Дністрівському народному хору? Старожили твердять, що у їхньому селі співали півчі значно раніше, хор існує з 1864 року. Лішин же подбав про школу співу. Отже, сто чи сто п’ятдесят років. І та, і та дата підтверджує, що Дністрівський народний хор – це й справді наша історія, наша гордість
Дністрівський самодіяльний хор.
Апофеозом краси – назвав українську народну творчість великий російський письменник Максим Горький. Український народ проніс через століття рабства і неволі дорогоцінне багатство свого генія. Говорив він: “Гляньте, який ласкавий і співучий світ розкривається в його безсмертних піснях!” Чудова і самобутня пісня українського народу, яка здавна привертала увагу найвизначніших музик світу, стала тією основою на якій створювався і розвивався Дністрівський хор.
Славну історію має цей хор – найдавніший не лише в Кельменецькому районі, а й взагалі в нашому краю. Йому понад 149 років, про що, зокрема, свідчать записи в “Кишинівських Єпархіальних Відомостях”: “Хор Рестео-Атакський (колишня назва с. Дністрівки), своєю організацією, музичністю, голосовими засобами і виразністю в церковному співі є безумовно кращим із хорів не тільки провінційних, але ц багатьох губернських міст.”
Із появою школи в селі з’являється і церковний хор із школярів, які на свята співали Божественну Літургію в місцевій церкві. А допоміг у створенні цього хору генерал-майор у відставці К. А. Лішин, який дуже любив хоровий спів. Він запросив, за свої кошти, народного вчителя з сусіднього села, який знав трохи церковний спів, і таким чином, почалась важка справа – навчання майже не грамотних і напівдиких хлопчиків і дівчаток церковному співу.
Більшість місцевих жителів і самі діти з недовірою відносились до цих починань і нововведень, так як батьки стверджували, що церковний спів і, взагалі, грамота не потрібна дівчаткам. Та поступово такі думки розсіювались.
В село знайшли самостійного вчителя, який добре володів скрипкою та якого призначили псаломщиком на прихід. Таким чином, спів почав розвиватися краще. Діти почали вчитися грі на скрипці. До школи купили фортепіано. Тепер, коли сформований хор, одягнений в однакову форму співав у сусідніх селах на освяченні церкви, співаки отримували грошову винагороду і похвалу від людей – діти зрозуміли користь від навчання. Отже, навчально-освітня справа стала на тверду ногу.
Змішаний хор півчих складався з 35-ти голосів, щорічно поповнювався 10-12 новачками. Цей хор запрошували, в повному складі, співати на освячення церков в уїзді, при вінчаннях, похоронах.
При церковному хорі організований і хор балалаєчників з 16-ти гравців, набраних з вихованців школи. Гра і технічний бік хору балалаєчників не бажають кращого. Такій прекрасній постановці і організації хору Рестео-Атакська школа безумовно зобов’язана своєму попечителю генералу К.А. Лішину, який, будучи знавцем музики, керує, вдосконалює хор, жертвуючи на цю справу власні кошти.
Генерал К.А. Лішин не залишали осторонь і здібних дітей. Як результат, вони знову не поскупились коштами і здібного, музично обдарованого юнака з благородної сім’ї Якова Івановича Гречанюка, який виділявся талантом серед учнів церковно-приходської школи, відправили на навчання до Петербурзької консерваторії. Після її закінчення у 1884 році Я.І. Гричанюк став першим, якщо не зважати на настоятелів церкви, керівником хору, вихідцем нашого села. З ініціативи К.А. Лішина в селі побували композитори Фадєєв та Березовський, твори яких були в репертуарі хору.
Перші виступи хору припадають на 1863 рік. У 1895 році дністрівчана гастролювали в Петербурзі, побували в Казані, Одесі, Кам’янці – Подільську, Кишиневі, Чернівцях.
Я.І. Гричанюк керував колективом до 1940 року. На той час у цьому хоровому колективі співав Григорій Федорович Шевчук (нині композитор, голова обласного об’єднання самодіяльних композиторів) та Федір Васильович Маланчук. В цьому ж році Я.І. Гричанюк втрачає слух і наступником свого вчителя Г.Ф. Шевчук, але потяг до навчання ів пошуках дороги до мистецтва, він передає диригентський пульт своєму товаришеві Ф.В. Маланчуку, який стає керівником Дністровського хору.
Змигнула диригентська паличка, і звуки народної пісні зринули під склепінням концертного залу. Присутніх у ньому зачарувала незвична для тутешніх місць мелодія, барвистий одяг аматорів. Цікавість до них булла настільки високою, що співаків запросили виступити на одній з найбільш велелюдній площ багатомільйонного міста.
Ось так через сто років зустрічали наших земляків на берегах Неви, у Ленінграді; Учасники хору не знали, що пощастить виступити під склепінням Казанського собору. Але саме в ньому співали дністрівчани Шевченків “Заповіт” , буковинські
народні пісні, які здавна ввійшли в його репертуар. Та поїздка була щаслива не тільки цим. Неабияке враження справили на учасників хору відвідини Ермітажу, Петропавловської фортеці, містечка Пушкіно. А ще побували в Ленінградській консерваторії, тій самій, де колись навчався Я. Гричанюк.
Центром заняття і формування колективу стає сільський Народний дім.
До складу хорового колективу входять люди різні за віком і спеціальністю. Тут є і вчителі, і лікарі, і спеціалісти сільського господарства, але об’єднує їх одне -любов до хорового співу. Ця любов стала своєрідною традицією села, яка передається із покоління в покоління.
Склад хору налічує понад 50 учасників. Серед них ветерани, які співають більше 30-ти років. Це: Захарчук Ольга, Бугайчук Василь, Янчук Микола, Толошняк Ганна, Власова Катерина. Колектив особливо відзначається манерою співу. Це повнозвучне, акордове, органоподібне звучання. Обов’язково а-капельний спів. Художній творчий успіх відзначається зрілою майстерністю співаків, їхньою культурою, технікою виконання, яких зумів домогтися керівник разом з колективом.
Щорічно хор дає 8-10 концертів. На високому рівні колектив виступає на районних, обласних оглядах-фестивалях, на сцені обласного театру народної творчості, за що неодноразово нагороджувався почесними грамотами та дипломами районного і обласного відділів культури.
Великого успіху домігся колектив хору під час участі в республіканському фестивалі, за що нагороджений дипломом ІІ-го ступеня та срібною медаллю.
Друге нагородження колективу було в грудні 1967 року за пропаганду пісенно-хорового мистецтва та успішні виступи в оглядах-фестивалях на протязі багатьох років, хору було присвоєно звання “Народний”. З того часу хор кожних 5 років відстоює це звання. Остання атестація відбулась у 2002 році, результати якої дали право на збереження присвоєного звання “Народний аматорський хор”.
До складу хору входять чоловічі та жіночі вокальні ансамблі, дуети, тріо, які успішно виконують твори російських, українських композиторів та народні пісні.
Налагоджена навчально-виховна робота. Починаючи з організаційних питань закінчуючи добором репертуару, все вирішується колективно.
Значна увага приділяється спеціальним дружнім розмовам про мистецтво, колективному відвідуванню концертів.
Згідно положення “Про самодіяльний народний колектив” створено художню раду, яка проводить обговорення репертуару, складає плани роботи, контролює їх виконання. Колектив забезпечений костюмами, окремою кімнатою для репетицій. Бібліотечка нотної літератури систематично поповнюється новим виданнями хорових творів. Минають літа, десятиліття, але любов до народної пісні і творчості, як естафета, передається з покоління в покоління і дійшла до наших днів. Хор і зараз
захоплює слухачів чарівністю співу. В січні 2012 року дністрвіський хор був запрошений на програму «Надвечір’я».
У червні цього ж року Дністрівський самодіяльний хор прийняв участь у ІІІ Всеукраїнському фестивалі народної творчості «Червона калина» у номінації «Народні самодіяльні хори» Умовою конкурсу було виконання українських народних пісень та пісень класиків. Як підсумок всієї роботи хор здобув диплом ІІ ступеня у номінації «Народні самодіяльні хори»