Історія Грушівці

Село в повоєнний час.

В лютому 1918 року село окупували айстро-угорські війська, а в листопаді того ж року на зміну їм прийшли війська королівської Румунії. Інтервенти встановили окупаційний режим, що ліг на плечі трудящих мас непосильним тягарем соціального і національного гноблення.

Але село не корилося загарбникам. Під час Хотинського повстання 1919 року окупанти були вигнані грушівчанами з села шляхом збройної сутички. Повернувшись, румунські війська люто розправилися з повстанцями. Найбільш активні повстанці відступили за Дністер. Частина з них повернулися тільки після Другої світової війни. В селі панувало безземелля, малоземелля та національне приниження з боку румунської боярщини.

28 червня 1940 року в Грушівці увійшли війська Червоної Армії зі встановленням радянської влади малоземельні селяни були наділені поміщицькою землею. Одночасно почалися репресії проти ні в чому не винних людей. Так було репресовано сімю колишнього примаря Луцишиного Івана Семеновича, вивезено до Сибіру. Сам іван Семенович загинув у таборі, а сімя, після довгих і довгих поневірянь повернулася в село наприкінці         50-х рр..

Репресовано також Фіщука Василя, Манчула Івана, звинуватили їх у шпіонажі, хоч вони не винні. Тим більше, що було взято зовсім іншого Фіщука Василя. Жоден з цих селян не повернувся живим. В даний час їх всіх реабілітовано.

28 березня 1944році війська 163 СД, 240 СД і 4-ї ПДСД визволили село. Все доросле населення, здатне носити зброю, зразу ж пішло на фронт. Понад 300 з них нагороджені орденами і медалями. 181 грушівчанин загинув у боях проти фашистів. Вдячні мешканці встановили в центрі села пам’ятник загиблим воїнам – односельчанам, які загинули під час Великої Відчизняної війни.

Після війни у холодному 1947 р.в селі організували колгосп ім.. Ватутіна. Займався колгосп вирощуванням зернових та зернобобових культур, цукрових буряків та м’ясо – молочною продукцією. Діяв плодоконсервний цех,олійня. Потім колгосп реорганізували в ТОзВ ім.. Ватутіна.