Традиції Іванівці

«Будемо просити коровай замісити»

З такими словами зверталися колись коровайниці до матері нареченої чи нареченого, аби благословила замісити весільне тісто.

Наш народ з давніх-давен понад усе цінував хліб. Свою шану і любов до нього передавав із покоління в покоління. Особливою була і традиція випікання короваю, колись поширена майже по всій Україні, яку тепер мало хто знає. Та своїх традицій забувати не можна, бо коли представники старшого покоління відійдуть у вічність, з ними можуть зникнути і наші традиції.

Піжовська Л.І. заступник директора з виховної роботи разом з музичними керівниками Дзик Р.Б. та Волошиним Д.М. вміють зацікавити дітей піснями, грою, концертами й навіть… чудовим сценарієм випікання короваю.
Наближався фестиваль дитячої творчості «Чисті роси», на якому навчальні заклади повинні були показати номер автентичного фольклору.

Вчителі вирішили відновити старі традиції, нагадати дітям праукраїнські звичаї, які тепер мало хто пам’ятає.

Багатьох дивувало, що в селі довгий час підтримувалась ця традиція випікання весільного короваю і все відбувалось, як у  давнину. Діти записали зі слів старожилів села сценарій випікання короваю, а потім почали збирати всі атрибути, необхідні для цього – глечики, корито, коромисло, дерев’яні лопатки.
Дівчатка-коровайниці за стародавньою традицією були у хустинах, волосся з-під яких не повинно бути видно.

Дітям дуже сподобалося брати участь у стародавньому обряді. Вони дотримувалися співу і вимови тих часів.

«Ой скоро мої коровайнички прийдуть, де ж це вони забарилися?» –

з такими словами мати звертається до коровайниць, виглядаючи їх з хати.      Коли ж майстрині заходять до хати, то  просять у матері нареченого чи нареченої благословити молодим коровай замісити. Мати благословляє, і тоді коровайниці йдуть мити руки, співаючи:

Молодиї молодички, та й ходіте до кринички,
Будемо руки мити, короваю замісити.
Майстрині місять коровай, жартують між собою, співають:
– Зібралися штири коци, коцалися до півночі.
Якби ви нас попросили, то би ми вам замісили.
– Ми не будемо просити, самі будемо місити.
Як замісим, так і буде, з’їдять його добрі люди!
Згодом коровай сажають у піч.
Піч наша регоче, та й чого ж вона хоче,
Припічок посміхається, короваю дожидається!
А в нашої печі, а в нашої печі
Та золотії плечі, а срібнії крила, щоб коровай гнітила.

Коли коровай спечеться, його виймають з печі. Всі дивуються, захоплюються, який гарний вдався. Коровай гарно прикрашають. Після цього  вже й майстриням можна йти додому:

Ой по всьому, жіночки, по всьому, по всьому.
Познімаймо фартушки та й ідім додому