Освіта Нелипівці

Матеріал зібрали і узагальнили Мафтуляк Юлія та Онолпрієнко Юлія під керівництвом вчителя початкових класів Колесник М. І. та бібліотекаря Требик А. І.

Перша школа.

Згідно перепису 1886 року в селі було всього 6 грамотних жителів, які закінчили початкову школу, з них троє дорослих і троє дітей. Нелиповецькі старожили пригадують десятиліття перебування села під владою Румунії, яка проводила політику румунізації місцевого населення. З цією метою у народних школах поступово було запроваджено навчання румунською мовою, а нові школи відкривались лише як румунські. До 1918 року у Нелипівцях не було жодного навчального закладу. Місцевий псаломщик Мина Попович навчав окремих селянських дітей за окрему плату у себе дома. Ініціатором відкриття початкової школи в селі став молодий учитель Григорій Черніт. Влада дала дозвіл на відкриття школи. 1 грудня 1918 року з Хотина було привезено шість парт, кожна з них розрахована на шість учнів, стіл і ослін для вчителя та книжкову шафу. Кімнату під клас орендували в хаті Омеляна Попова. Шостого грудня до школи було записано 37 дітей.

Вчителями після Георгія Черніта були Малиновський  та Костецька з Молдавії. Вона на відміну від Малиновського, який не знав жодного українського слова і не любив дітей, жорстоко карав їх, володіла українською мовою і любила дітей, а діти її, бо вона їх не карала за те, що вони не володіють румунською і, навіть, дозволяла на перервах розмовляти українською мовою (зі слів Залевського, який мав нагоду вчитись у Малиновського і Костецької).

Власне приміщення для нової школи – чотирирічки в Нелипівцях було збудовано лише восени 1938 року. Воно складалося з двох невеличких кімнат і коридору. Влітку в ній було дуже душно, а взимку – сиро. Першим директором уже річки був Сандурський Ф.Л. В одній з класних кімнат було виділено місце для бібліотеки, яка вміщувалася в одній шафі. Книги видавали учням вчителі для читання в класі і вдома. Це була переважно література релігійно-морального змісту. 28 червня 1940 р. в Бессарабію увійшли частини Червоної Армії. З осені навчання у місцевій початковій школі проводилося вже українською мовою на основі радянських підручників.

Однак на початку липня 1941р. внаслідок наступу німецько-румунських військ і відступу Червоної Армії Хотинщина знову потрапила під владу королівської Румунії. Всі заходи радянської влади було скасовано і запроваджено ще жорстокіший режим румунізації. Після війни діти навчались в будинках, що наймали в жителів села. Пізніше під школу виділили хату висланого поміщика Фукаревича. Згодом в селі на місці спаленої школи відбудували нову. Заняття в школі проводили вчителі Головатюк Тетяна Іванів­на та Анеліна Григорівна Колодніцька. Обидві жінки живі, про них є матеріал у музеї школи. В 1946 р. відкривається п’ятий клас (так звана прогресивна школа), директором призначають фронтовика Сандурського Ф.Л. Його дружина Ольга Драгомерецька була вчителькою початкових класів, заступником директора стала Тетяна Іванівна – викладач іноземної мови та біології. Вона разом з дітьми посадила садок, який зараз квітує за сільською радою, там же була дослідна ділянка.

Велику роль у ремонті школи відігравав Твердохліб Л.І., який на той час був техробітником, а також Ганна Гримаківська та Тетяна Цуркан.

З 1950 року постало питання, що очолювати школу мають люди з відповідною освітою і директором була призначена молода енергійна дівчина, яка закінчила педінститут по фаху історик – Давиденко Надія Костянтинівна.

Але працювала недовго, тому що вийшла заміж за механіка АТК і через рік пішла у декретну відпустку.