Традиції Нелипівці

Матеріал зібрали і узагальнили Мафтуляк Юлія, Чорна Анастасія та Шурхай Анастасія під керівництвом вчителя української мови та літератури Головатюк А. Л. та заступника директора з виховної роботи Чоботар О. О.

 

 

Історія Кельменецького цукрового заводу

 

 

 

Мало хто знає, що значного розвитку селу Нелипівці надало будівництво на його болотистій місцевості, Кельменецького цукрового заводу, що  розпочалося у квітні 1954 р. Ця місцевість вибрана з економічного розрахунку, тобто найближчого розташування до вузлової залізничної станції Ларга, Львівської залізниці та найближчого розташування до двох водонакопичувачів до 0,5 мільйонів  кубічних метрів води в кожному, що споруджувались на базі річки Вілія між селами Вовчинець, Нелипівці, Новоселиця. В будівництві цукрозаводу, а також в подальшій його роботі приймала велика кількість як командировочних спеціалістів так і селян з навколишніх сіл: Вовчиця, Бурдюг, Бузовиця, Новоселиця, Росошани, Лукачани, Браїлівка, Ларга, Путрине, Вартиківці, Медвежа, Зелена та інших.

 

Мета полягала в тому, щоб на основі вивченних матеріалів і літератури відтворити етапи та історичні особливості Кельменецького цукрового заводу, починаючи з 1953 цукрового заводу року по 2004 рік. Для досягнення вказаної мети необхідно розглянути такі завдання:

 

–         дослідити  будівництво і розвиток Кельменецького цукрового заводу у

 

хронологічній послідовності;

 

–  висвітлити зв’язок та роль керівництва заводу в культурному розвитку

 

села;

 

–  з’ясувати стан села після демонтажу цукрового заводу.

 

1.   З історії будівництва

 

Колись Нелипівці були маленьким селом (одним з найбідніших в районі) і, правду кажучи, мало знаним у Бессарабії і теперішній Чернівецькій області. Лише у 1953 році населений пункт опинився у центрі уваги влади, яка організувала „ударну” будову цукрового заводу. Проектне завдання на будівництво було затверджене Міністерством промисловості продовольчих товарів УРСР 12 листопада 1953 року, а будівництво розпочалося в квітні 1954 р., яке виконувало будівельно-монтажне управління №1 тресту Цукробуду Головпродбуду УРСР.

 

В дуже важких умовах, на дуже болотистому місці, за чотири роки вже в 1958 році будівництво під керівництвом Горди Льва Кириловича було завершено. Вартість будівництва цукрозаводу разом з житловим комплексом становила в межах 70-75 млн. крб.

 

Пущений у дію 1959 року, разом з ТЕЦ, АТП і робітничим селищем він зайняв 225 га нелиповецьких земель, але чомусь отримав назву Кельменецького.

 

2. Роль керівництва заводу в культурному розвитку села.

 

Подальша доля цукрового заводу значною мірою залежала від найвищих посадовців (керівників). Потужність цукрозаводу на переробці в той час (в 1959 р.) становила в межах 1,2 тисячі тонн цукрових буряків за добу. На заводі працювали понад 1000 робітників та службовців. Першим директором четвертого наймолодшого на Буковині, Кельменецького цукрового заводу, який в грудні 1958 року розпочав переробку цукрового буряку на цукор, був призначений  Демченко Олександр Іванович. Перший цукор зварили апаратники: Іващук Микола Якович, Продан Петро Максимович та Рудий Микола. Це був пробний запуск заводу.

 

Під час керівництва Демченко В.І. завершувалось в 1960 р. будівництво Будинку культури. На завершальні фази будівництва керівництво цим об’єктом були покладено на Баранецького Віктора  Михайловича. До речі, люстра, що збереглася до нашого часу, була закуплена в Москві за 1000 крб. Зараз Будинок культури знаходиться з 2009 р. в ремонті.

 

Другим директором з 1963 р. був призначений Макаревич Леонід Флоріанович. З великим стажем роботи в цукровій галузі, дуже вимогливий. Під час його керівництва у виробництві впроваджуються локальні схеми автоматизації виробничих процесів, зокрема, розпочинається автоматизація випарної станції. Будується та вводиться в експлуатацію паровий котел вітчизняного виробництва ТС – 20/39.

 

Пропрацював він не довго, трохи більше двох років. але всі запам’ятали його як керівника, який не тільки звертав увагу на виробництво, але й забезпечення культурного відпочинку працівників. Директором Будинку культури цукрозаводу працював Ковтун Петро Іванович, художником – Дячук Василь Семенович, хоровим гуртком керував – Афонін Сан Санович, зав.бібліотекою – Якушева Луїза Іванівна (вела ще драматичний гурток). Танцювальним гуртком керував – Мішин Леонід Макарович, до речі, тут і сформувалась його подальша трудова кар’єра. Спортивно-масовою роботою на заводі керував Рогозняк Василь Романович. Керівником духового оркестру та дитячого гуртка акордеоністів був Співак Григорій Іванович (Додаток 8).  В заводському кінотеатрі працював кіномеханіком Олійник Віктор Федорович. Всі жителі і сьогодні згадують ті часи, коли Макаревич Л.Ф. зробив суботник, під час якого було скопано і посаджено парк відпочинку, що розміщений навколо Будинком культури і аж до школи.  Він був заснований з метою створення місця відпочинку для дітей, робітників заводу, які змайстрували вздовж алеї лавочки, а у центрі, на галявині, збудували танцювальний майданчик. Вечорами грала гармошка, чулася задушевна пісня, гуляли парком пари.

 

Всі вулиці в селищі асфальтуються та робиться електричне освітлення від заводу до центральної дороги Кельменці – Бричани.

 

На новорічні свята в будинку культури встановлюється ялинка, що крутилась разом з електроосвітлювальними лампами. З Чернівців завозяться новорічні маскарадні костюми. А біля 24 –ї години до ялинки приходив директор, щоб привітати всіх з новорічним святом. Ця традиція продовжувалася довгі роки.

 

Макаревич Л.Ф. запровадив змагання між жителями селища „На кращу житлову квартиру”. Переможців нагороджували цінними подарунками.

 

Третім директором, з 1965 р. по травень 1973 р., був призначений Лазаренко Іван Фоміч. Цей період характерний тим, що автоматизація виробничих процесів починає впроваджуватися ще інтенсивніше, а в літній період цукрозавод переробляв тростиновий цукор, що постачала нам республіка Куба, який перероблявся на білий цукор. При цьому вихід цукру становив в межах 93-99%. Також цей період характерний переходом на роботу заводу на автоматизованій дифузій установці ДДС – 20 (Датська) польської поставки. Завод працює дуже добре з великим прибутками. Собівартість цукру становить 19 коп. за 1 кг. В ті часи вироблений цукор був високої якості і відправляється не тільки в різні куточки країни, а й у Фінляндію, а завод декілька років працює до березня місяця.

 

Завод працює так, що займає призові місця по Україні. З Бабино – Томахівського цукрового заводу передають Кельменецькому призовий перехідний червоний прапор завойований в змаганні серед 190 заводів України.

 

З ініціативи І.Ф.Лазаренка за кошти заводу будується трьохповерхова дільнична лікарня,поліклініка. Головний лікар Таранець Ф.Н. працюють: хірургічний, терапевтичний, зубний, гінекологічний, рентген кабінети, лор і т.д.

 

Завдяки Лазаренкові І.Ф., дуже багато наших передовиків виробництва та й працівників середньої ланки закінчили вечірню школу, технікуми та інститути. Він  настояв на тому, щоб ведучі спеціалісти з числа ІТР, службовців навчались заочно в Московському Всесоюзному заочному інституті харчової промисловості.

 

Директор сам ходить на репетиції хору разом з дружиною. Майже всі вчителі є учасниками художньої самодіяльності.

 

Четвертим директором з травня 1973 р. призначається Берещук Григорій Іванович. Піл час його керівництва у виробництві інтенсивно та планомірно з кожним роком впроваджується автоматизовані системи виробничих процесів. Зокрема, на бурякопункті впроваджується друга із 198 цукрових заводів на Україні автоматизована лінія по визначенню цукристості буряків перша впроваджена на Верхнягескому цукровому заводі Черкаської області, а друга на Кельменецькому заводі. За своєчасне впровадження її у виробництво, ряд працівників нагороджені урядовими медалями. Всі парові котли (чотири) в ТЕЦ переведені на мазутне паливо, та їх роботу автоматизовано. Реконструйовано продуктовий цех з заміною центрифуг на вітчизняного виробництва Сумського машзаводу, встановлено новий вакуум апарат ВАЦ – 600 підвищеної продуктивності, встановлено автоматизовані фільтри ФІЛС соку І та ІІ сатурації, побудовані залізобетонні сплавні площадки для цукрових буряків. Побудований та введений в роботу двохповерховий дитячий садок.

 

Завдяки впровадженим технічним нововведенням продуктивність заводу зросла вдвічі і виробництво цукру за добу зросло до 220-240 тонн

 

П’ятим директором в березні 1983 р. був призначений Чирва Ярослав Михайлович. Цей період характерний подальшим вкладом коштів в реконструкцію заводу та оновлення його виробничих потужностей.

 

Так з 1996 р. було замінено на новий турбоагрегат потужністю 6 тисяч кіловат (існуючий був на 3 тисячі кіловат) замінено на вітчизняну дифузійну установку з комп’ютерним управлінням технологічними процесами. Дифузійну установку виготовив Харківський завод імені Малишева. Були закуплені нові два тепловози, два гусеничні крани німецького виробництва, вантажопідйомністю по 16 тонн кожний, один автомобільний кран (завод виготовлювач м. Дрогобич.)

 

На бурякопункті 6 автомобільних ваг для зважування автомобілів вагою до 60 тонн з комп’ютерним управлінням. Побудовані два житлових будинки: один трьохповерховий, другий – одноповерховий будинок для працівників заводу з роздягальнями (чоловічі, жіночі) душеві, їдальня, медичні пункти з фізкабінетом та стоматологічним кабінетом.

 

Шостим з 1996 р. призначається Круглий Володимир Петрович. Цей період характерний різким стартом виробництва цукру та різким ростом заборгованості по заробітній платні. При заводі організовано підприємство „Надія”.

 

Сьомим директором був призначений у 1999 році Швець Сергій Дмитрович. Період характерний тим, що у 2000 р. парові котли в ТЕЦ були переведені на газове паливо, але виробництво цукру за сезон впало до 6 тисяч тонн.

 

Восьмим директором, з 2002 р. працює Пастух Василь Іванович. Період характерний тим, що завод перестав працювати і перейшов на процес „санації”. (Слово „санація” означає збереження в кількісному та якісному стані обладнання заводу).

 

Дев’ятим директором з 2003 р. знову призначається Берещук Григорій Іванович котрий одночасно виконує обов’язки голови профспілкового комітету заводу. Розпочинається різання обладнання, труб, металевих конструкцій в металобрухт, продається цінне енергетичне та технологічне обладнання, вивозяться залізно дорожні рейки, нібито на ремонт і т.д. На етапі „санації” починається демонтаж та вивіз обладнання.

 

Три історичні довідки:

 

1. 1.1958 рік – Кельменецький цукровий завод розпочав випуск цукру (Додаток 9).
2. 2.2000 рік – ВАТ „Кельменецький  цукровий завод” припинив випуск цукру – піску.
3. 3.2004 рік – ВАТ „Кельменецький  цукровий завод” демонтували і здали в металобрухт під час „санації” (Додаток 10).

 

Після 42-х річної роботи, четвертий, наймолодший цукровий завод на Буковині припинив своє існування. В 2004 році викинувши на лаву безробітних 500 штатних висококваліфікованих працівників, стільки ж сезонних та більше 4000 працівників сільського господарства, які займалися вирощуванням цукрових буряків і доставкою їх на завод.

 

Отже, завершуючи потрібно сказати, що під керівництвом вищеназваних директорів, інженерно-технічні працівники та службовці разом з колективом робітників за 42 роки роботи заводу, зуміли переробити біля 7,5 млн. тонн цукрових буряків, вирощених на полях Кельменецького та Сокирянського районів, виробивши з них понад 800 тисяч тонн цукру.

 

Сільське господарство отримало понад 5 мільйонів тонн бурякового жому, спиртова галузь отримала понад 220 тисяч тонн цукрової меляси на заводі постійно мали роботу до 600 чоловік. Слід також відмітити, що завдяки тому, що працював будинок культури, кінотеатр, гуртки художньої самодіяльності на належному рівні була спортивно масова робота, злочинність на заводі та й в селі була дуже на низькому рівні.

 

Швидкий ріст продуктивності праці на цукрових заводах України в минулому двадцятому тисячолітті, розробка нової технології, впровадження нового прогресивного автоматизованого обладнання, направленого на підвищення потужності по переробці цукрових буряків, покращення якості цукру, підвищення ефективності виробництва завжди вимагали поновлення системи управління на базі найновіших систем вимірювання, автоматизації та комп’ютеризації виробничих процесів. Все це знаходилося під безпосереднім контролем всіх директорів та керівного складу Кельменецького цукрового заводу з 1958 року по 2004 рік.

 

В селі Нелипівці за цей час (з 1954 по 2004 р.) було побудовано: селище цукрозаводу. В ньому була питна вода, яка качалася з трьох свердловин 150 метрової глибини, каналізаційна мережа, водяне опалення, вуличне освітлення, асфальтовані вулиці та тротуари, чудовий будинок культури на 400 місць, кінотеатр, двоповерховий дитсадок, трьохповерхова лікарня, аптеку, кафе, продовольчий магазин, магазин для продажу одягу, пошту, автоматичну телефону станцію, житлові будинки, адмінкорпусу та й село Нелипівці за цей час обновилося та побудувалось (Додаток 11). Склад для зберігання 30 тисяч тонн цукру, дві їдальні, механічні майстерні по обробці металу та залізничні колії довжиною 10 км. З виходом на ст. Ларга.

 

вто механізований цех налічував до 30 автомобілів, 15 буртоукладочних машин для вигризки цукрових буряків, 15 тракторних лопат.

 

Було збудовано та облаштовано зону відпочинку на базі двох водонакопичуваних станцій, водонасосну станцію потужністю до 500 метрів кубічних за годину, поля фільтрації, площею понад 25 га, стадіон, спортивні майданчики біля будинку культури, танцювальну площадку, парк відпочинку.

 

Але ми знаємо, що суспільство розвиваючись має на своєму шляху періоди злету та падіння. Отже, можна надіятися, що в нашому селі колись знову настануть часи злету і жителі нашого села, як молодь, так і люфди похилого віку будуть задоволені наслідками своєї праці.