Культура Перківці

Розвиток культури

 

 

В 1955 році в будинку Волощука Федора Миколайовича було відкрито сільський клуб. В 1961 році було побудоване нове приміщення будинку культури, яке діє по сьогодні. У ньому проводяться різноманітні цікаві зустрічі, конкурси, дискотеки, що сприяє культурному розвитку наших односельчан.

Культура

 

На сучасному етапі розвитку села Перківці в селі діє Перковецька ЗОШ, в якій налічується 150 дітей і їм дають знання 23 вчителі. Тут обладнано куточок національної символіки, спортивно – оздоровчий комплекс. Діє шкільне об’єднання за інтересами.

 

В школі обладнано кімнату «Бойової слави», кімнату «Українознавства», кімнату «Становлення і розвитку  Перковецької середньої школи».

 

Неодноразово на базі школи проводились районні та обласні семінари вчителів.

 

Учні виборювали призові місця на районних та обласних олімпіадах. А наша зірочка Довга Олександра виборола І ти ІІ місце на ІІІ етапі всеукраїнської олімпіади в Києві із українознавства.

 

При школі діє дитячий садок, який відвідують 19 дітей.

 

Школа газифікована, в ній діє кабінетна система. З нового 2007 року наші учні мають можливість опановувати комп’ютерну справу.

 

На жаль із села виїжджає молодь до міста. Тому й рівень смертності перевищує рівень народжуваності, зменшується кількість жителів села, а особливо молоді до 28 років. Ніде їм застосувати свої руки, тільки на просапці в  період весняно – літніх польових робіт. Не вистачає робочих місць на селі.

 

На території села діє приватна пекарня, де можна купити смачний, запашний  хліб та різноманітні булочки.

 

Діє три приватних магазини.

 

Кожного понеділка в село з’їжджаються машини на наш, сільський базар, де можна придбати продукти та речі першої необхідності і продати лишки сільськогосподарської продукції.

 

24 серпня 2004 року в перших оселях села запалав блакитний вогник газу. На пуск газу вирушили майже всі жителі села приїжджало районне начальство. Це було справжнє свято для односельчан.

 

На жаль не обминула наше село і проблема «порожньої хати». Душа болить, серце кров’ю обливається, коли ідеш по селу і бачиш чепурну хатинку, а на подвір’ї – довге бадилля бур’янів, які заступають хату від пильних очей перехожих. А запитавши сусідів, тут же отримаєш відповідь, що хазяїв вже немає в живих, а до хати нікому і діла немає. Таких хат у селі 5 – 6.

 

На території села є пам’ятник загиблим воїнам односельчанам, яким опікуються учні місцевої школи.