Традиції Подвір’ївка

Як колись відзначали весілля в селі.

Весіллю передували дошлюбні обряди. Молодь збиралася ввечері на посиденьки, під час яких не тільки розважалися, а й працювали. В основному дівчата пряли, вишивали сорочки, рушники.

В холодну пору року збиралися в приміщенні. Приходили лише дівчата. Якщо вже молоді люди подобалися одне одному, то посли від молодого і він сам йшли до батьків обраниці укладати попередню угоду про шлюб. Сваталися у вільний від польових робіт час (на М’ясниці та від Великодня до Трійці).

Йшли два-три чоловіки, які перебували у щасливому шлюбі, з ними парубок. Їх запрошували до хати. Сідали на лавку, вимиту піском. На долівці настелено околіт – житня солома замість доріжок, килимів. Потім чоловік казав:

– У вас є дівчина. Чули ми, що вона гарна і працьовита. Хотіли б ближче з нею познайомитись.

У цей час мати із дівчиною пряли на кожівці. Участі у розмові не приймали. Якщо дівчина сподобала парубка, то пошепки казала про це мамі і та передавала слова. Якщо ж дівчині не подобався хлопець, тоді батьки відмовлялися:

– Вона ще мала, та й зестри ми ще не приготували.

Коли не відмовляли, то люди приходили ще раз. Це вже був договір. З собою мали два калачі, горілку. Це клали на стіл. Дівчина з матір’ю подавали на стіл страви: квасоля товчена з часником та олією, жарену картоплю, варені сливки. Розливали горілку у порційки-рюмочки.

-А що ви даєте за молоду? – запитував старості.

-Десятину, зестри (подушки, налавники, сорочки)

Котрі бали багатші, то давали й скорцу. Обговорювали, де мають жити молоді.

Чоловік – староста просив знак, щоб дівчина не зрадила хлопця. Якщо ж дівчина передумала йти за нього, то знак залишався йому. Знак – це сорочка, рушник, щось із одягу дівчини або навіть і килим.

Після цього сходилися свати. Сватами називали батьків дівчини і хлопця. Призначався день весіллі, домовлялися про дари, які мали дарувати свати один одному і молодий молодій. Хлопець купував для дівчини плаття, вінок взуття. Дівчина, в свою чергу, шила сорочку із сатізного (найтоншого) полотна. Комір у такій сорочці обов’язково мав бути вишитим. Крім того, шила білі штани. А панталони (верхні штани) він купував собі сам. Мати молодої купляла для дівчини немитицю (фату)

У суботу перед весіллям свашки (жінки, що допомагали готувати на весілля їжу), несли одяг – від нареченої нареченому те, що вона пошила, і від

нареченого нареченій – те, що він купив. Спочатку жартували, давали старий, поношений одяг, а потім – новий. Всього було 5-7 жінок. Їх запрошували до столу. На стіл клали страви, які готували на весілля: буряк з часником, оселедець, холодець. Пекли також медівники на сметані. Повертаючись назад, свашки голосно вухкали, щоб люди чули, хто йде.

Дружки (дівчата) були і в молодого і в молодої. Вони ходили вдень селом, запрошували на весілля того, кого хотіли господарі. Молода ходила також з дружками. Бувало, що їй дарували рушник, сорочку, повісмо. В голові у нареченої була квітка з воску.

Потім йшли до матки (вінчальної наншки). Та давала більш дорожчий подарунок або більше грошей.

Коли приходили до свекрухи, то вона дарувала нареченій корал (намисто) дівчата-дружки приходили з калачами. Просили так:

– Просили молода (молодий), мама й тато і ми вас просимо, щоб ви прийшли до нас на весілля.

Якщо вінчальна нанашка мала своїх гостей, то вона теж ходила запрошувати їх на весілля в суботу.

В неділю вранці ці ж дружки приходили рвати барвінок на вінок. Обов’язково брали з собою маленьку дівчинку. Це – символ чистоти і безгрішності. Крім того, за народним повір’ям, це впливало на здоров’я нареченої. Майже у кожному дворі ріс барвінок. І коли дружки рвали його, свашки співали:

 

Пішла молода в городчик,
Та до зіллячка свого,
Та й рве барвінок собі на вінок,
Та й жалібненько плаче.

Приходить сам батько її:
– Чого ти, донько плачеш?
Ой чи жаль тобі подвір’я цього,
Чи мене, старенького?

– Ой, не жаль мені подвір’я цього,
Ані вас, старенького,
Лише жаль мені за русов-косов,
За дівоцьков вродов.

Дівоцька врода, дівоцька врода,
Як мак процвітає,
Жіноча доля, жіноча доля,
Як мак обпадає.

 

Рвали барвінок обов’язково через дірку в калачі. Для цього пекли спеціальний калач – на дві пелюстки. Хлопці – дружби йшли до матки -кликати на весілля. З собою мали два калачі, горілку. Нанашки приходили зі своїми гостями. Нанашка мала весільні свічки. А нанашко – два калачі. Обов’язково мали також васильок – за переказами старожилів, це – сльози Божої матері.

Перший раз – йшли до молодого. Матка казала такі слова: – Благословіть, батьку й мати, вінець почати.

Музики грали жалісливої «До вінка». Матка брала барвінок, який рвали дружки і клала листочки поміж квітки.

Квітка молодого була з воску, як і вінок молодої. В цей час свашки співали:

Посіяла жито, жито над водою.
Чи не буде жалко вам, мамко, за мною?

Жалко, доню, жалко, жалко за тобою,
Бо я остаюся навік сиротою.

Лишаю вам, мамко, молодшого брата.
Лиш буде без мене невесела хата.

Лиш буде без мене невесела хата.
Не будуть ходити хлопці і дівчата.

Заграйте, музики, та в мідяні труби.
Бувайте здорові, всі мої подруги.

Заграйте, музики, бийте в барабани,
Бо я від’їжджаю від рідної мами.

Бувайте, бувайте, та й не забувайте,
Добрими словами мене споминайте.

Всім дівчатам і хлопцям, які запрошені на весілля, давали квітки, які прикріплювали на ліву сторону до одягу.

Коли молодий виходив з хати, то батько з мамою кидали за ним барвінком і житом – на щасливу дорогу і довге життя.

Так само проводжали і молоду. Молодого брали попід руки дівчата, а молоду – хлопці. Вони й вели їх до церкви. Молода мала в руках Ікону Божої Матері, молодий – Христа Спасителя. Молодий з дружками йшов попереду, а молода – за ним. Після обряду вінчання біля церкви молоді роздавали присутнім цукерки й печиво.

Нанашки брали в руки по одній свічці, біля якої була квітка. Від одної до другої була прив’язана стрічка. Її несли перед молодими. Молоді разом із гостями йшли до молодого. Назустріч виходили батьки нареченого. В руках мали калачі, горілку. Зустрічали і запрошували гостей. Свашки співали:

Гей, виходьте, мамо й тату, своїх діточок стрічати,
З хлібом-сіллю виходіт ви, бо від шлюбу ідуть діти.
Тато й мамо, почастуйте та й до двору їх справуйте,
Най заходя у господу на пропровід свого роду.

Гей, бояри, си ввихайте, молодого проводжайте.
Музиканти до ладу, припрошайте молоду.
Най за стіл вони сідають, тату-мамі си вклоняють.
Що зросли їх до родини від маленької дитини.

 

Горілку на весілля купляли у магазинах, або на базарі. Вино було домашнє. Кухарки подавали борщ, картоплю з м’ясом, галак (ячмінь чищений з м’ясом), голубці (з кукурудзяною крупою). Якщо батьки були заможними, то купляли оселедець, рибу.

Весілля робили в кімнатах. Замість світла були гасові лампи №12 (це лампи від яких було світліше в кімнаті).

Коли гості виходили з-за стола, то хлопці і дівчата виводили молодих (звучала повільна музика і, танцюючи, виводили з-за столів). Гості танцювали, а в цей час кілька чоловіків – родичів або друзів відправляли до будинку молодої за тими гостями, батьком і матір’ю молодої.

За звичаєм , їх перев’язували ниткою червоного кольору, на яку насиляли калач. Біля калача був васильок. Мали з собою горілку. Коли вони приходили, їх запрошували за стіл, пригощали. Турки (так їх називали), запрошували гостей на весілля до молодого від імені батьків молодого.

Були випадки, що турки хотіли заскочити так, щоб їх ніхто не побачив, зненацька.

Калачі жінки-свашки старалися розламати і з’їсти , поділившись з гостями.

В цей час у молодого готувалися до прийому гостей. Стелю в кімнатах сотали червоними нитками. На столах, де мали сідати свати і гості від молодої, ставили горілку, перев’язану червоними нитками. Це – символ цноти молодої.

На тому місці, де мала сидіти мати молодої, ставили на лавку подушку.

За другий стіл сідали всі разом. Знову свашки подавали ті ж страви, а потім – солодке (печиво). Після цього весільні нанашки починали витати (дарунки молодим).

Приносили дві миски та кружку з водою. Зливали на руки нанашкам, вони мили руки. Брали миски і проходили поміж столів, де сиділи гості. На початок дарували молодим подарунки батьки молодого і молодої. Це були гроші, щось із худоби, ткані килими. Крім того, свати дарували один одному подарунки.

Мати молодої обов’язково дарувала своїй свасі сорочку. Та одягала її і повинна була танцювати перед гостями.

Кухарка (була головною серед свашок) приносила вечерю матері молодої. В миску клали щось із солодкого, обов’язково накривали рушничком і давали через стіл. Сваха віддячувала кухарці грошима.

Далі продовжувалися танці.

Перед закінченням весілля вінчальна нанашка запрошувала всіх до хати, де розгулювали вінок. На лавку клали подушку. На подушку сідав молодий, а йому на коліна – молода. Нанашка знімала квітку молодого і прикріплювала старшому дружбі. Вінок молодої брала старша дружка. Звучала музика і вони танцювали. По черзі квітка і вінок переходили від дівчини до дівчини і від хлопця до хлопця.

Нанашка покривала молоду. Пов’язувала її хусткою, дарувала намисто і гребінець. Крім того, пов’язувала молоду фартухом, щоб була гарною господинею.

Молода, в свою чергу, дарувала нанашці намисто з червоною стрічкою – символ дівочої цноти.

Молода частувала свашок, дякувала за те, що приготували на весілля. Особливо виділяли кухарку. Їй дарували хустку.

Починалося проводжання сватів. Батько й мати молодого брали солодке, горілку і під музику проводжали сватів. Танцювали з ними. Потім нанашкам давали калач і через стіл. Калачі повинні були бути накриті рушничками. За калачі нанашки мали заплатити кухарці.

Проводжали нанашок. Вінок молодої був у нанашки, а квітка молодого – у нанашка. З ними вони йшли додому. Свої квітки нанашки віддавали своїм вінчальним нанашкам. Все це супроводжувалося танцями.

Закінчувалося весілля піснями:

 

–  Та й скочила молоденька з порога:

–  Бувай, бувай, моя мамко, здорова.

Не плач, не плач, моя мамко, за мною,

Не заберу я все добро з собою.

Лишаю ти ти ромен-зілля по саду,

Лишаю ти дрібні сльози по столу.

Тогди будеш, моя мамко, банувати,

Хто ти буде дрібні квіти поливати?

– Ой, є в мене, доню, мамка старенька,

Вона ж буде поливати з частенька.

Рано встану, моя доню, з зірочками,

З дрібненькими, моя доню, сльозочками.

 

Збиралися гості і на другий день. Називався він поправкою. Приходили нанашки з подарунками. Це мало бути щось із посуду. Інші гості приносили хто що мав, теж для господарства. На другий день весілля грала скрипка. Після того, як люди вставали з-за стола, починалися танці. Майже на кожному весіллі були жартівники, які переодягалися в молоду та молодого, танцювали, жартували з гостями. Намагалися вибрати таку пару, щоб молода була за зростом та вагою більша, ніж молодий. Все театральне дійство супроводжувалося танцями. Майстерність тих, хто переодягався оцінювалася тим, щоб їх ніхто не впізнавав. Гості намагалися вирахувати по тому, кого із запрошених не було в цей час на місцях.     На жаль, дуже мало збереглося фотографій у весільному вінку, а віночок давній знайти майже неможливо. По-перше, тоді люди були малозабезпечені і одним віночком вінчалося 20-30 дівчат. А по-друге, в селі є звичай, коли жінка помирає, віночок класти поруч із головою у труну. Та нам неймовірно поталанило знайти віночок із воску. Він пожовк з роками, але це ще більше надає йому цінності:

Цікавими для школярів є давні весільні фото наших односельчан, зроблені в середині минулого століття. Багатьох із тих, хто зображений на них, вже немає в живих:

 

 

Українські духовні скарби нетлінні. Дізнавшись про народні звичаї, люди ніби причащаються із невмирущого животворного джерела народної творчості, повертають собі все забуте, знаходять втрачене.

 

 

Прикмети, пов’язані з обрядом весіллля

 

–       Барвінок треба рвати у заможних господарів, кoтpi щасливо живугь – теж сім’я буде міцною, заможною.

–       Калач, через який рвали барвінок, треба залишити на тому місці, де рвали – на щасливе житгя молодих.

–       Коли йдуть молоді до церкви, нi в якому paзi не повертатися назад – життя буде щасливим.

–       На весільний рушник молоді намагалися стати раніше – хто стане, буде головним в ciм’i.

–      Під весільний рушник клали гроші – сім’я буде багата.

–      Під час вінчання в церкі не було вдів – сім’я буде міцною, молоді довго житимутъ в пapi.

 

 

Тлумачний словник місцевої говірки

 

Батько – вінчальний нанашко

Витати -дарувати

Воколіт – житня солома

Галак- варений чищений ячмінь

Зестри – придане

Матка – весільна нанашка

Молода – наречена

Молодий – наречений

Неметиця – фата

Панталони – верхні штани

Покривання молодої – покриття молодої хусткою

Поправка – другий день весілля

Порційка – рюмочка зi скла

Пропій – гості від нареченої

Сатізне полотно – найтонше

Свашки -жінки, що готували страви на весілля

Скорца – тканий килим

Турки – посли від нареченого до батьків нареченої