Історія Вартиківці

Над розділом працювали:

учениця 9 класу – Юрнюк Таісія Костянтинівна.

Керівник: Семенова Руслана Іванівна – вчитель світової літератури.

  

 

Місцевість нинішнього села заселялася здавна. В свій час – в пору раннього заліза місцевість входила до скіфських земель. Десь у ІІ-му ст. через ці землі пройшли германські племена сполів і готів, які вірогідно витіснили скіфів (але достеменно це не відомо). Споли де який час жили в Подністров’ї, а згодом вони, а за ними і готи пішли до низу Дунаю. Це десь ІІІ-V сторіччя н.е. В VІ сторіччі Північна Бессарабія входила до ареалу проживання західних антів.

 

Період енеоліту (друга половина У –ІІІ тис. до н. е.) представлений Трипільською культурою. На території Кельменецького району її пам’ятки виявлено біля сіл Банино, Берново, Ленківці, Мошанець, Перківці, Вартиківці, а виникла на території Подністров’я та Дніпра. Головним заняттям трипільців було землеробство. Саме в цей період виникають поселення в урочищах «Селисько» та «Капустянка», які були праобразом виникнення нашого села.

 

В епоху бронзи та заліза (ІІ-І ст. до н. е.) на нашій території виникло поселення в урочищі «Пуцита», залишки якого можна знайти і сьогодні. Цей період характеризується подальшим розвитком хліборобства та патріархального ладу і набув  назви скіфський.

 

Знаряддя праці із каменю, які знайдені біля нашого села і зберегаються в історичному куточку школи, є свідками давньої історії нашої місцевості і свідчить, що починаючи з раннього та середнього палеоліту ( 30 тис.- 40 тис. р. тому) місцевість навколо нашого села поступово заселювалася.

 

До періоду перших писемних згадок про слов’ян відносяться зарубинецька ( ІІ до н. е. – ІІ ст. н. е.) і Черняхівська (ІІ ст. – У ст. н. е.) культури. Пам’яки цих культур на території Кельменецького району досліджені в селі Комарів та Оселівка. В цей період виникають і в нас два поселення в урочищах «Гертопи» та «Корчики». Вони проіснували досить тривалий час. В «Корчиках» знайдені залишки будівель з каменю, цегли, керамічні вироби, жіночі прикраси. Зникли ці поселення в перідо набігів монголо-татар та турецького панування.

 

Князі Київської Русі а потім Галицько- Волинської держави вживали енергійних заходів для заселення краю та встановлення контролю над Дністровським водним шляхом. В цей період виникли поселення в урочищі «Могили». У 1359 році на наших землях влада Молдавського князівства, яке з середини ХУ ст.  потрапляє у васальну залежність до турецького султана. Період турецького панування тривав майже три століття. Турки творили краї неймовірні безчинства. Каравани з награбованим добром тяглись до Туреччини. На них часто нападали народні месники. За легендою на  місці нашого села була поставлена варта, в обов’язок якої входило охороняти, супроводжувати каравани. Слово «варта» і сричинило виникнення назви Вартиківці. В писемних джерелах наше село вперше згадується у 1771 році.

 

У Х-ХІІ ст.. територія, де стоїть село входило до складу Київської Русі. У середині ХІІ ст.. територія міжріччя Дністра та Пруту була відрізана від Русі половцями. Русічі, що жили по Дністру (нащадки уличів і тиверців) пішли в ліси кодрової зони Молдови і Хотинської лісової зони . У ХІІ-ХІІІ ст. територія нинішнього села перебувала майже на самому кордоні Галицько-Волинського князівства. Кордон проходив у хутора Галиця (нині – Сокирянський район) і чи входила територія, яку на цей час займає село, у Галицько-Волинське князівство – не відомо, як не відомо і те, чи взагалі існувало саме в ті часи поселення на місці Вартиківців. Галицько-Волинське князівство згодом підпало під владу Золотої Орди. В 1345 р., коли угорські війська здолали татар і вигнали їх з правобережжя Дністра, територія відійшла до Угорщини, з середини XIV ст. – до складу Молдовської держави.

 

У 1768 році спалахнула чергова російсько-турецька війна, яка тривала до 1774 року. Територію від турків у 1769-му році звільняла російська армія під командуванням генерал-фельдмаршала князя А.А.Прозоровського. Безпосередньо в селі та поряд з ним боїв не було. Бойові зіткнення відбувалися на території сучасного Кельменецького району. Достеменно відомо, що 16 квітня 1769 року значна частина армії разом з князем зупинялася на постой в селі Романківці. 17 квітня армія перейшла в табір під селом Новоселиця, а ввечері перейшла під село Нелипівці. О 6-й год. ранку 18 квітня князь отримав рапорт від підполковника Жандра, що неприятель на 30-ти конях наближається до форпостів, а за півмилі ще видко деяку кількість ворогів. Підполковник Жандра свої полки донських козаків поставив під горою і оманливо відступаючи фланкерами, заманив супротивника, яка згодом відрізала сотня козаків. Але їм заважало болото, через яке перебралося лише декілька козаків. Незважаючи на це, ці декілька воїнів напали на турків, відразу вбили трьох, решта османів почали тікати. Прапорщик Ставицкий гнав їх до основних турецьких сил, вбив ще п’ять турецьких вояків. Турки ретирувалися до Хотина. З російського боку було поранено 2 козаків і 1 кінь.

 

Того ж дня російська армія розташувалася правим флангом до с. Вартиківці. Саме там відбулася одна з битв з турецьким військом під командуванням Алі-Паши. По флангах російського війська розташувалися козаки підполковника Жандри і отамана Поздєєва. По центру – гусари. Війська ще витягувалися по фронту, коли був помічений неприятель: турки – до десяти тисяч вояків йшли по хотинскій дорозі до Дністра без будь якого строю. Турки атакували першими в бік гусар, прямо так – кучами. Козаки отамана Поздєєва мали їх атакувати, але вони зупинилися і почали відступати, не зважаючи на присутність князя. Але як раз підійшли п’ять ескадронів Угорських і Ахтирських гусар, та князь атакував ними ворога. В той самий час, в іншу наступаючу кучу турків на лівому фланзі з одинорогів вистрілили гранатами та турки трохи розсіялися. Отаман Поздєєв атакував неприятеля. Гусари бригадира Текелія за підтримки полковника Чорби з тремя харковськими ескадронами та з тремя Ахтырскими ескадронами розігнали обидві кучи і ті почали втікати по дорозі до Хотина побежали. Козаки з 11-тью ескадронами гусар кололи, рубали і гнали їх з півтори милі аж за село Мошанець. Острогожський полк і Чорний ескадрон під командою полковника Сатіна прикрывал з правого боку цю атаку. На лівому фланзі прикриття здійснювали бригадир Текели з Сербським полком. За ними йшли декілька гармат з єгерями. У неприятеля було відбито чотири прапори, два бубни (цей значний символ турецької армії), вбито більш як 300 вояків, відбито 200 коней.

 

Російські війська понесли значно менші втрати. Були вбиті: 3 гусар, полковник козачий Пушкарьов, 1 осавул, 13 козаків, 4 лошаді. Поранені: 1 вахмистр, 1 капрал, 1 трубач, 7 гусар, полковник козачий Федотов, який на другій день від рани помер, 4 осавулів, 5 хорунжих, 1 сотник, 1 п’ятидесятник, 19 козаків.

 

Після завершення цієї війни Вартиківці (як і вся Бессарабія) входять до складу Російської імперії. Точніше, формально на той час це була нейтральна територія, яка не підлягала заселенню ні турецькою, ні російською сторонами, але фактично вона перебувала під контролем Росії.

 

М.І.Кутузов, який був призначений головнокомандуючим Дунайскої армії, у квітні 1811 року запропонував тим, хто побажає оселитися у Бесарабії, вільні землі, які вони самі оберуть, пообіцяв захист від місцевих поміщиків, звільнення на декілька років від податей та повинностей. Щоправда, це більше стосувалося іноземних переселенців, наприклад болгар, німців, греків. Після того, к 1812 р. кількість переселенців у Бессарабію зросла з 4 тиc. у 1809 р. до 25 тис. Але з від’їздом Кутузова з Бесарабії через війну з Наполеоном, управління у краї стало здійснюватися за місцевими законами і звичаями. Переселенців позбавили прав на особливе становище і відновили його лише у 1818-му році, коли про порушення узнав імператор Олександр І.

 

По Бухарестському мирному договору 1812 р., укладеному між Туреччиною і Росією ця територія остаточно була приєднана до Росії. Село стало волостним центром Хотинського повіту Бесарабської губернії. Адміністративним центром губернії став Кишинів – колишнє монастирське володіння.

 

Перша половина ХХ-го сторіччя (до 1944 р.)

 

Після жовтневої революції 1917 року, а саме наприкінці лютого 1918 р. австро-німецькі війська захопили Вартиківці. Після розпаду Австро-Угорщини у листопаді 1918 року село загарбала боярська Румунія. Розпочалися кривавий терор, нещадне пограбування, примусові реквізиції. Спалахнуло Хотинське повстання.

 

Тривалий час з початку румунської окупації на території всього Хотинського повіту діяла гайдамацька група Поліщука і Буди, які зухвало грабували поміщиків, представників румунської влади і євреїв, які прислуговувалися окупантам. Майже все награбоване Поліщук і Буда роздавали селянам. Про них народ складав легенди, та навіть пісню молдовською мовою.

 

Боротьба трудового селянства проти румуно-боярського гніту, за возз’єднання з Радянською Україною, не припинялася аж до 28 червня 1940 року.

 

За радянських часів

 

У березні 1944 р. війська 2-го Українського фронту під командуванням генерала армії Конєва І.С. (який тільки прийняв командування фронтом після загибелі генерала армії Ватутіна М.Ф.), у взаємодії з військами 1-го Українського фронту (під командуванням маршала Жукова Г.К.), провели одну з найважчих військових операцій цієї війни — Умансько-Ботошанську наступальну операцію. Радянським військам протистояла німецька група армій «Південь» під командуванням генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна. У смузі 2-го Українського фронту оборонялися німецькі 8-а армія (під командуванням генерала пехоти Отто Велера) і частина сил 6-й армії (під командуванням генерал-полковника Карла Холлідта), які налічували 20 дивізій, в тому числі 4 танкові и 2 моторизовані. Війська 2-го Українського фронту розгромили німецьку 8-у армію и частину сил 6-ої танкової армії, розсікли смугу оборони німецької групи армій «Південь», звільнили значну частину Правобережної України і Молдовської РСР, зокрема і с. Вартиківці, та увійшли на територію Румунії.

 

Підтримку військам з повітря надавала 5-а повітряна армія (командуючий генерал-лейтенант авіації Горюнов С. К.). Радянська 40-ва армія під командуванням генерал-лейтенанта Ф. Ф. Жмаченка, рухаючись вздовж Дністра, зуміла відрізати шлях до відступу 1-ої танковій армії німців, якою командував генерал-полковник Ганс Хубе.

 

Після закінчення Другої світової війни у центрі села було встановлено пам’ятник загиблим воїнам-визволителям, медсестрам та односельцям.

 

Пам’ятник воїнам-визволителям, медсестрам та односельцям, що загинули в роки Другої світової війни в с. Вартиківці Кельменецького району на Буковині

 

До кінця 1947 року на території Вартиковецької сільської ради була створена колективізація. Було створено колгоспи: в с.Вартиківці – колгосп ім. Карла Маркса (голова Швець Н.В.), на хуторі Гайдейська Слобода – ім. Жукова ( голова Софранчук П.В.,), на хуторі Верхня Слобода – колгосп ім. Мікояна (голова Паламарчук В.Ю.). Громадська колективізація закінчилась в нашому селі в кінці 1948 року. Село відроджувалися.

 

Сільське весілля (1948 р.)

 

Навчання в місцевій школі було впроваджено лише в 1948 році. Школа була маленька, в ній працював лише один читель. Перша вчителька Вартиковецької школи, вона ж і перший директор – Кобиш Надія Семенівна. Другою вчителькою школи була Паламарчук Поліна Іванівна, яка відпрацювала 35 років. В даний час знаходиться на заслуженому відпочинку.

 

Стара школа в с. Вартиківці (20 травня 1952 р.)

 

В 1961 році у Вартиківцях була відкрита нова простора школа, яку 37 років беззмінно очолював Добровольський Віктор Васильович.

 

Приміщення нової школи у с. Вартиківці

 

В 1973 році в с.Вартиківці для жителів села було відкрито новий Будинок культури на 450 місць, нова, простора бібліотека загальною площею 116 м.к.

 

Приміщення сільського будинку культури

 

В 1975 році побудовано новий адмінбудинок, де розміщені: сільська рада, контора агрофірми «Весна», відділення зв’язку та відділення ощадбанку.

 

Вартиковецький адмінбудинок

 

Новий фельдшерсько-акушерський пункт у с.Вартиківці був відкритий в 1994 році. Працює в селі дитячий навчальний заклад, не обходиться без магазинів.

 

В 1989 році була реконструйована та відбудована нова Церква Покрови Божої Матері.

 

Церква Покрови Божої Матері

 

За даними всеукраїнського перепису населення, який проходив в грудні 2001 року, населення с. Вартиківці становило – 1082 чол., а разом з хуторами – 1888 чол.