Духовність Чорний Потік

Наше маленьке, мальовниче село Чорний Потік славиться тим, що має дві церкви. Це архітектурні споруди різного часу.
Першою спорудою є Михайлівська православна церква. Вона розташована на пагорбі, з якого видно майже чверть села. Біля церкви знаходиться кладовище. Будівництво цієї церкви розпочалося в 1896 році. Церкву будували громада села з головою села Гавриліцою та тодішнім священником Георгієм Тахним. План церкви було складено архітектором зі Львова. За планом кожна сім’я повинна була обтесати певну кількість каменю. Каміння збирали на пагорбах інші завозили з Онутського кар’єру. Каміння тесали двох видів: квадратні і прямокутні. Спочатку клали два ряди прямо кутного каміння на цементі, в який добавляли яйці, потім квадратні один ряд.

Будівництво церкви було закінчено у 1903 році. Церкві була надана грамота православним митрополитом Буковинським Далмацієм.
За час існування церкви тут служило ряд священників. Одним із них був Кінзірський з Дорошівців родом. Проживав у селі, мав двох дітей. Відправу вів на старослов’янській мові.
Приблизно до 1938 року правив священник Корнило з Онута. Священник мав поле 6 шнурів, тримав худобу.
Після Корнила ще були священники які служили не довго. Нажаль про них у нас відомостей немає.
До 1952 року служив Луговий з Горішніх Ширівців.
Приблизно 1958 року в село прийшов новий священник Сірман Григорій з Погорілівки. Мав сім’ю, 3 дітей. Жили в селі, жінка працювала у колгоспі. Був дуже хворий, лежав 1 рік у гіпсі. Згодом помер, похований у рідному селі. А його дружина та один син і досі проживають у селі.
Замість нього правив Селецький Дмитро на прізвище Паньків. Він і хоронив Сірмана. Сам Дмитро жив у Погорілівці. Кожної неділі приїхав на службу.
У 1980 роках служив Ротар. Він у селі не жив, тільки приїхав служити.
Довгий час у нас у церкві служить отець Михайло з Тернопільщини. Він є настоятелем церкви у Добринівцях.
До святкування 100-річного ювілею було зроблено ремонт церкви в середині,та перекрито новою бляхою.
Другою спорудою є церква Бзового. Вона була збудована у 1937 році, місцевим паном. Пан проживав на іншому боці села, тому і побудував собі церву. Церкву освячував старий монах з Хрещатика. Згодом він правив в даній церкві .Ще пізніше сюди приїхала багато монашок з Хрещатика. Пані Бзова віддала одну хату монахам, щоб мали де жити, а пан – невеликий наділ поля, щоб обробляли його і жили з нього. Ці монахи, як всі люди, працювали на полі і по господарству. Були тут і монашки з нашого села – Параска Геньга, Василина Кіндрат. Її розповідь: Пішла я в найми з шести років. Була ще мала і виконувала таку роботу: вівці пасла, вовну скубла, а коли виросла, то пряла, тісто місила, пекла хліб…Їла і робила те, що всі наймички. Залишила найменувати тільки тоді, коли вийшла заміж. Працювала на пана 11 років. Пан постарішав, захворів, а згодом помер. Зробили у його монастирі склеп і поховали там. Невдовзі померла і його дружина, яку поховали у тім же склепі. Нового хазяїна забрали на війну. Там він був убитий, а його дружина переїхала у своє село Брідок. Там і померла.
І залишився цей монастир без господарів. Монахи порозходилися, а землю, ферму і все майно забрали від них. Тільки храм залишився як пам’ятка про Бзового та його родину. З 1948 року там ніхто не живе. Після організації колгоспу в церкві і житлових приміщеннях розмістили склади, на місці монастирських будов звели пилораму, кузню.
Треба згадати, що пан дав багато грошей на будівництво церкви в селі Онут. За його кошти було замовлено і виготовлено головні ікони та образи до Михайлівської церкви, які і сьогодні знаходяться там. У 2007 році родина Білоусів поклала дерев’янний хрест та капличку при в’їзді в село.