ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ СЕЛА

Село Чуньків розташоване на правому березі Дністра, за 10 км на північ від районного і за 36 км від обласного центрів. До найближчої залізничної станції Заставна – 10 км. За 4 км від села проходить шосе, що з’єднує Чернівці з Тернополем. Сільській раді підпорядкований хутір Одая.

Вперше Чуньків згадується в історичних джерелах у 1546 році. За свідченням купчої грамоти, що зберігається в Чернівецькому обласному архіві, один пан продав іншому село Звенячин, яке знаходиться недалеко від села Чінькеу (так тоді називалося село) за 800 татарських злотих. Ця грамота дає підстави вважати, що в середині ХVІ століття село Чуньків було вже відоме на Буковині. Назва села походить, ймовірно, від прізвища власника молдавської національності, бо в цей період Буковинський край перебував під владою молдавського господаря.

Народні перекази дають і другу версію походження назви села.

«…Одного разу на село напали вороги, які вирізали всіх жителів. Хитрощами врятувалася лише одна родина. Господар цього трагічного дня різав теля. Він вимазав себе і всіх хатніх кров’ю теляти, прикинулися мертвими і так уникли жорстокої долі. Звали цього чоловіка Чунько. Він разом з родиною заснував нове село замість спаленого.»

Сучасне село ділиться на 6 невеликих частин, що значаться словом «кут». Це – Осередок, Джусівка, Чупрунівка, Долинки, Горянка і Луг. Здебільшого такі назви дають точну характеристику місцевості. Осередок – центр села, Долинки – низинна місцевісь, Горянка – горішня частина села, Луг – знаходилося пасовище і сіножаті, Чупрунівка – походить від прізвища «Чупрун» (чупер, чуприна – означає  волосся). І сьогодні є багато жителів з таким прізвищем, що проживають на цьому куті.

Близько 6 тисяч років тому, як свідчать археологічні дані, в урочищі Бовки знаходилося поселення трипільської культури, яке ще не знало заліза. В основному вони використовували глиняні вироби, кремінні та кістяні знаряддя.

В І столітті до н. е. на хуторі Одая проживали племена так званого раннього залізного віку. Це підтверджують розкопки, проведені науковцями Московського інституту археології.

Ця місцевість входила до складу Київської Русі, яка у 1240 році зазнала жорстокої навали монголо-татарів. Через два роки було спалене і зруйноване село Чуньків. Про напад монголо-татарів свідчить напис на хресті, що знайдений на старому цвинтарі села Василів. На хресті є дата – 1242 рік.

Майже сто років панували татари на Буковині. Лише в 1345 році, після розгрому азіатських завойовників угорськими військами, татари забралися, де панували всього десять років. Вже в 1359 році самі попали в залежність від молдавського господаря.

У 1502 році молдавське князівство, в т. ч. Чуньків, потрапило у васальну залежність від Османської імперії. Період турецького панування тривав майже 300 років, аж до 1774 року. Скориставшись тим, що російські війська перемогли Туреччину, австрійці зуміли залишити  Буковинський край за собою. В цей час на Буковині не було жодної школи, лікарні чи аптеки, навіть священики не завжди вміли читати і писати.

Із року в рік австрійські землевласники посилювали політику експлуатації селян. Кількість податків на користь держави і землевласника невпинно зростала. Збільшувалась також кількість панщинних днів і різного роду повинностей. Тільки в 1848 році, після скасування кріпацтва і панщини, простим людям стало трохи легше. Проте більшість земель все одно залишилася у володінні місцевого дідича і заможних селян.

Близько 6 тис. років тому, як свідчать археологічні дані, в урочищі Бовки та урочищі Толока було поселення трипільської культури – назва походить від села Трипілля на Київщині, де вперше в 1898 році археологом Хвойко була відкрита дана культура, вірніше поселення даної культури. Поселенці ще не знали заліза. В основному використовували глиняні вироби, кремінні та кістяні знаряддя.

Крім трипільської культури було виявлено поселення комарівської і давньоруської культур в урочищі Горянка, яка припадає на XV – XIVст.. до н.е.

В III – IV столітті нашої ери на Одаї жили люди так званої черняхівської культури. Це підтверджують розкопки, проведені працівниками Московського інституту археології. Даних поселенців вважають попередниками слов’ян.

Черняхівська культура – археологічна культура II – VI ст. В Україні відомо близько 2 тисяч пам’яток черняхівської культури, переважно поселень. Вони різні за розмірами, неукріплені. Залежно від території переважають наземні та заглиблені в землю житла. Населення черняхівської культури вело осілий спосіб життя, основними заняттями були обробіток землі з допомогою рала і тяглової сили тварин, скотарство.

Матеріальна культура населення цього періоду представлена ліпним посудом місцевого виробництва та привізним гончарним, виготовленим на крузі за римською технологією. Поширені посудини зі скла, різноманітні вироби із заліза (ножі, сокири, вістря, наральники та ін.). На поселеннях і особливо в похованнях часто трапляються різноманітні шпильки (фібули), пряжки, намисто. Саме ці речі були знайдені під час розкопок могильника на хуторі Одая.

На основі матеріалів, представлених Московським інститутом археології, учні дійшли до висновку, що в той час наші предки вірили у потойбічне життя. Тому поховання супроводжувалося горщиками і мисками з їжею, прикрасами , кістяними гребінцями.

Нещодавно учнями Чуньківського НВК були знайдені матеріали, які засвідчують про те, що в 1989 році Середньо-Дністровська археологічна експедиція інституту археології АН СРСР з 1 червня по 22 серпня проводила розкопки на хуторі Одая, який знаходиться на території с.Чуньків. Тут були проведені археологічні дослідження могильника черняхівської культури.

Могильник розміщений на лівому березі потоку, який тече із заходу на схід і в районі с.Товтри впадає в притоку р. Дністер. Точні його координати: він знаходиться в 200-300 м на південний схід від панського будинку Одая. На північному схилі долини потоку розмішувалося поселення, жителі якого залишили могильник. Давнє кладовище знаходиться близько 100-150 метрів від верхньої межі поселення на найвищій ділянці даної місцевості.

Треба відмітити, що місцевість, яка була зайнята черняхівським поселенням, заселялася людьми ще в давніший період. Речі, які були знайдені археологами, засвідчують, що тут ще у ХІ-ІХ ст. до н.е. розміщувалося поселення культури голігради.

Під час розкопок було знайдено 13 захоронень черняхівської культури і одна господарська яма, з якої вилучено експонати культури голігради. Могильник черняхівської культури представлений різними видами захоронення, які відомі для цієї культури: 9 захоронень здійснено за обрядом трупозахоронення, 4 могили – трупоспалення. Серед трупоспалення – 3 могили можна віднести до урнових захоронень і одну – до безурнових.

Захоронения 5

Захоронения дитяче, не зруйноване. Глибина 1.37м. За даними особливостями передбачається, що яма копалась досить великих розмірів не менше 2-х метрів довжини і не менше 1.5 м ширини. На глибині 90-100 см від поверхні яма звужувалась і цим оформлялось заглиблення спеціально для дитини, про що засвідчують розміри дна ями. В південній частині дно ями заглиблене під розміри тіла дитини, а в північній частині залишено виступ, на якому був розміщений посуд. На дні ями лежав скелет дитини на глибині 1.33 -1.35 м. У могилі виявлено також різний інвентар для продуктів харчування: два гончарні горщики, гончарна миска. Також тут знайдено кістяний гребінь, кістки птахів та звірів. У могилі похована дитина віком до 5 років.

Захоронения 6

По розміщенню кісток, які знайшли в могилі 6, можна стверджувати, що покійник лежав на спині у витягнутому положенні. Права рука витягнута вздовж тіла. Кістки лівої руки зміщені зі свого місця. Тіло покійника було розміщене головою на північ. Інших речей в могилі не виявлено. Археологи дійшли до висновку, що у могилі 6 захоронено чоловіка віком більше 45 років.

Захоронения 7

Трупорозміщення не зруйноване. Глибина ями 1,45 метра. На дні ями знаходився скелет покійника, який лежав на спині у витягнутому стані. Ноги витягнуті паралельно, руки складені на животі. Захоронения оснащено супроводжуючим інвентарем: посудою, залишками їжі, а також речами особистого користування і одягом. На грудях виявлено бронзову фібулу. В області поясу знаходились дві бронзові пряжки. Справа від черепа на дні ями лежав гребінь кістяний. Із посуди було виявлено горщики різних розмірів, миска із залишками кісток тварин Поховання належало чоловікові віком біля 40-45 років.

Захоронення 8

Глибина 1,25 м. Могила мала форму вузького прямокутника розмірами 2,15 X 0,70 метра. На глибині 1 метр вдовж східної стіни ями виділяється широка сходинка шириною до 40 см. На дні ями знаходився скелет людини, яка лежала на спині у витягнутому стані. Біля шиї виявлено декілька скляних бусинок та фібула бронзова. На поясі знаходилася бронзова пряжка. Окрім цих речей було виявлено гончарні горщики та миски. У могилі похована жінка 35-40 років.

Захоронення 10

Глибина 1 метр. Трупорозміщення дитяче, не зруйноване. Скелет засвідчує, що труп дитина лежав на спині, ноги витягнуті. Над правою ногою були залишені два маленькі горщики. Біля шиї знаходилась низка скляних бусів. У могилі похована дитина віком до 6 місяців.

Захоронення 11

Сплачення в урні. Глибина 0,31 метра. Залишки урни виявленні зразу під покровом орної землі. Знайдено дно горщика, який був заповнений дрібними кальцинірованими кісточками. Трубчасті кістки і кістки черепа знаходились на дні урни. За доказами археологів, кістки належать дорослій людині. Речей у могилі не виявлено.

Захоронення 12

Глибина 1,6 метра. Розмір дна ями – 1,70 х 0,45 метра. На дні знаходився скелет у повному анатомічному вигляді. Поховання належить жінці віком 25-35 років.

На лівій руці виявлено бронзову обручку із зв’язаними кінцями. Справа від голови покійної знаходився гончарний горщик.

Захоронення 13

Трупоспалення безурнове. Глибина 35-30 см. Від поверхні. Виявлено накопичення кальцинірованих кісток. Речей у могилі не знайдено.

Захоронення 14

У могилі було поховано жінку віком 60-65 років. Трупорозміщення зруйноване у давнину. Ніяких речей не виявлено.

Опис виконаних робіт під час археологічних розкопок 1989 року та підтверджуючі фотографії передані у Музей Історії Села Чуньків. Рештки тіл, виявлені у могилах, та речі, з якими супроводжували поховання, знаходяться у Інституті археології Академії наук м.Москви.

Керівник археологічної експедиції Г.Ф. Нікітіна.

ЗНАЧНІ ДЛЯ СЕЛА ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ

У 1884 році, в результаті просвітницької діяльності товтрівського товариства «Руська бесіда», в Чунькові була відкрита хата-читальня. Тут селяни отримували перші відомості про творчість великих українських письменників, грамотні люди могли брати книжки для читання додому.

Православна церква в Чунькові існувала з давніх пір, але ніхто не знає, коли був збудований перший, дерев’яний храм Божий. Старожили розповідають, що стара церква згоріла перед самим Великоднем 1906 року. Причиною пожежі стали дитячі ігри із самопалами, від іскри яких загорілися дерев’яні стіни.

Цього ж року на кошти громади розпочалося будівництво нового, кам’яного храму, яке продовжувалося до 1912 року. Частину коштів дали місцевий дідич і священик Іван Жулинський (народився у 1881 р.), який був настоятелем церкви до 1908 року. Він фактично керував будівельними роботами.

Камінь добували на території села місцеві жителі, які працювали на будові підсобними робітниками. Церкву будували запрошені майстри, яких люди називали «німці», бо вони спілкувалися між собою німецькою мовою. Як для того часу, то робота виконана майстерно. Ця прекрасна споруда має вигляд хреста. Поряд з церквою зведена і дзвіниця.

Гарно оформлена церква і всередині, де стіни покриті чудовими іконами і образами. Цінним у храмі є іконостас, який до церкви привезли вже готовим.

На день Святої Трійці 1912 року церкву освятили. Про цю подію у церкві зберігається спеціальна грамота за підписом Володимира, православного архієпископа і митрополита Буковини і Далмації. В ній відзначається, що церква забезпечена всім необхідним для відправки богослужінь. Освятив її архієпископ Мелентій на Святу Трійцю у 1912 році.

Настоятелем нової церкви став Іван Станкевич, який за Івана Жулинського служив дяком.

Від дня свого заснування церква ніколи не закривалася. Лише в радянські часи доступ до неї був обмежений. В цей час дуже довго в ній працював священиком Іван Мотрюк.

Тепер у церкві зроблено внутрішній і зовнішній ремонт, проведено електричне освітлення, здійснено газифікацію, зроблено європідлогу. Настоятелем Божого храму в даний час є о. Сливчук Михайло Іванович, який одночасно являється благочинним району.

Революція 1905 року знайшла свій відгук і в чуньківських селян. У цьому ж році в селі відбувся страйк, з допомогою якого селяни вимагали у місцевого пана вищої заробітної плати. Ця подія згадується у донесенні крайового президента Буковини міністру внутрішніх справ про страйки сільськогосподарських робітників у селах Василеві й Чунькові Кіцманського повіту від 16 червня 1905 року:

«Слідом  за  моїм  донесенням  від 8  червня  б.  р.  за № 3055 маю честь представити вашій  ексцеленції на підставі одержаних рапортів начальника Кіцманського повітового управління такий звіт про страйковий рух серед сільськогосподарських робітників Кіцманського адміністративного повіту.

У згаданому повіті в останній час серед сільськогоспо­дарських робітників вибухнуло два страйки, а саме: 6 червня б. р. у Василеві й 7 червня б. р. у сусідньому з цією громадою селі Чунькові.

Число страйкарів становить у Чунькові близько 200, а у Василеві – близько 100 сільськогосподарських ро­бітників. Причиною страйку вважають надто низьку пла­ту кількох роботодавців сільськогосподарським робітни­кам (50—60 г. у день). Страйкарі вимагають поденної заробітної плати 1 к. 40 г.

10 червня б. р. начальник Кіцманського повітового управління на прохання страйкового комітету особисто втрутився в хід переговорів на території, охопленій страйком, щоб досягти угоди, але це не дало результа­тів через опір деяких роботодавців, про яких йшла мова. Вони були настільки озлоблені на страйкарів, що напе­ред відкидали будь-яку спробу угоди. Згаданий началь­ник повітового управління має, однак, цілковиту на­дію, що під час наступного перебування на території, охопленій страйком, яке передбачається в найближчих днях, йому вдасться довести до згоди і відповідно улад­нати страйк. Оскільки страйкарі в обох селах пово­дяться спокійно, порядок і спокій досі не порушено. Згідно зі звітом начальника повітового управління, мож­на напевне сподіватися, що згадані страйки й надалі відбуватимуться спокійно.

У зв’язку з страйковим рухом, який посилився в біжучому році серед сільськогосподарських робітників нашо­го краю і який тісно зв’язаний з питанням заробітної плати, та зважаючи на стурбованість, що панує серед сільських господарів нашого краю щодо нових страй­ків під час недалеких жнив, я своїм розпорядженням від 9 червня 1905 року за № 3121, що додається в копії до всіх начальників повітових управлінь, прийняв від­повідні превентивні заходи для того, щоб запобігти в майбутньому виникненню страйків сільськогосподар­ських робітників і серйозних ускладнень.

Далі дозволяю собі довести до відома вашої ексцеленції, що начальник Кіцманського повітового управ­ління, в повіті якого в основному відбулися в цьому ро­ці страйки сільськогосподарських робітників, призначив на 14 червня б. р. збори, на які запросив усіх власників і орендарів маєтків Кіцманського повіту і на яких док­ладно обговорювалися питання оплати сільськогосподар­ських робіт, урегулювання розміру заробітної плати сільськогосподарських робітників Кіцманського повіту, щоб таким чином усунути основну причину цих страй­ків. Про результати обговорення подам звіт пізніше.

В кінці дозволяю собі довести до високого відома, що я постарався вплинути на провідних рутенських (укра­їнських) депутатів таким чином, щоб вони за­спокійливо впливали на населення. Вони обіцяли мені, що в б. р. до серйознішого страйкового руху не дійде.

   Донесення   склали   службовці   кра­йового  управління Кешман, Недвед».

У листопаді 1918 роком селом заволоділи румуни. На українську мову вони наклали табу, заборонили нею користуватися. За співання пісень рідною мовою накладали великі штрафи. Ще важче випало на долю дітей, яких змушували навчатися на чужій для них мові. Часто румунські вчителі били дітей різками по руках за неналежне вивчення румунської мови.

Місцеві уродженці В.Т.Страдецький і П.С.Томюк брали участь у повстанні 113-го піхотного полку в Чернівцях у листопаді 1919 року. Після придушення повстання вони повернулися в село, маючи при собі гвинтівки, і агітували селян, щоб ті не корилися румунським окупантам.

У 1929 році в селі створено осередок партії «Визволення» (М.Г.Гніданник, Г.П.Драбюк, В.В.Філіпчук, І.І.Бабич, А.В.Кивирига, В.Г.Гуцул). В цьому ж році жандармерія заарештувала 19 селян, звинувачених в комуністичній пропаганді. У них було конфісковано брошуру «Боротьба проти безробіття», «Бюлетень» ЦК КП Румунії.

У червні 1940 року Радянський Союз на чолі з Й. Сталіним забрав у Румунії буковинські землі і приєднав їх до Радянської України. Сам факт мав прогресивне значення, бо зумів об’єднати в одній державі українців разом з їх землями. Але розпочаті новою владою «соціалістичні» перетворення завершити не вдалося. 22 червня 1941 року Гітлер напав на СРСР, розв’язавши радянсько-німецьку війну. В липні знову у Чуньків повернулися румуни і почалася, так звана у народі, «друга Румунія». Проте в кінці березня 1944 року під натиском наступаючих військових підрозділів Червоної армії румуни змушені були забратися з села. В селі надовго встановилася радянська влада.

Протягом 1947-1948 років в селі вдалося організувати відразу два колгоспи: «Радянська Буковина» (голова К.П.Драб’юк) та імені Хрущова (голова Бабич), які згодом злилися в один – імені Мічуріна. Організація колективного господарства на перших порах мала прогресивне значення. Швидко розвивався колгосп, а з ним і соціальна інфраструктура села, зростав добробут його жителів. Щороку колгоспники будували для себе нове, добротне житло, мали можливість придбати побутову техніку, красивий одяг, поліпшилося харчування. Село за короткий час радіо- і електрифікували. Колгосп за власні кошти збудував загальноосвітню школу, клуб, бібліотеку, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, ряд магазинів тощо.

У 1975 році колгоспи імені Мічуріна, К. Маркса і «Росія» об’єдналися в один під назвою «Росія», який спеціалізувався на виробництві зерна та м’ясо-молочної продукції. Незабаром він став одним з найбагатших господарств району. Довгий час успішно керував колгоспом Василь Євгенович Северин.

В 1951 році в селі створено первинну партійну організацію більшовиків, куди першими вступили М.Г.Гулько і К.П.Драбюк.

В Чунькові, у родині сільського вчителя, народилася Є.І Ярошинська – українська письменниця, громадська діячка, фольклорист, етнограф і педагог.

За матеріалами учнів та вчителів Чуньківського НВК