Духовність Добринівці

У 1826 році пан Котя (так його називали селяни) — пан Добровольський починає будувати в селі Добринівцях кам’яну церкву, до того в селі була дерев’яна церква. Цікавим і загадковим є те, що після цього пан взяв собі прізвище Добровольський і охрестився. Можливо, й через це Миколаївська церква за своєю будовою зовсім не схожа на православні храми. Читаються в ній різні архітектурні стилі: костьолу, синагоги, навіть мотиви стародавніх фортець. На стінах всередині будови є елементи грецьких орнаментів, а також портрети пана та пані Добровольських пензля невідомого художника. Багато що змінилося за 185 років з часу будівництва храму, багато було втрачено під час його реставрацій, але сама будова, іконостас та вівтар залишилися у своєму первісному вигляді.
Костянтина Добровольського зображено з трьома колосками на одному стеблі в одній руці та точною мініатюрною копією Миколаївської церкви — в другій.
Церква будувалася за Київським архі-тектурним планом в готичному стилі. Каміння для будів-ництва видобували в Прут- Дністровсь-кому межиріччі, де-рево – в панських лісах. На її будівництво наймали людей із сусідніх сіл. У 1827 році 22 травня в день Миколая церкву відкрили,тому й назвали Миколаївською. Похований Костянтин Добровольський з дружиною біля церкви.

Після смерті старого пана, його син починає будувати нове госпо-дарство, яке було розташоване недалеко церкви.
Достовірно відомо, що на кошти цих заможних панів у селі збудована чудова за своєю красою й архітектурним стилем церква. Її почали будувати у 1823 році. Камін¬ня добували й привозили з Дністра. В панському лісі заготовляли дерево для вікон, дверей, іконостасу. Із Чернівців привозили цемент та інші необхідні матеріали.
Якось після дощу побачив пан Ісидор Бухенталь, як їздовий батогом бив волів, що тягнули віз із камінням для побудови церкви й ніяк не могли вилізти з болота, в якому застрягли. Розсердився пан, але не сварив їздового, а лише сказав:
– Я з тобою розрахуюся за сьогоднішній день, йди додому й займайся своїми справами.
– А чому ви, пане, не дозволяєте мені більше працювати?
– Якщо ти не здогадався, то скажу. Я будую церкву й хочу, щоб ні одна людина, ні жодна тварина не постраждали від цього.
Церква стала окрасою всієї округи. У 1827 році єпископ Буковини освятив церк¬ву. В одному з літописів він зазначив: «Цей Божий куток на землі».
З будівництвом церкви існує ще легенда «Про три колоски на одному стеблі пшениці».
Перед тим, як будувати церкву, пан засіяв лан і сказав: «Урожай цього поля піде на побудову церкви». Урожай пшениці того року виявився небаченим. На кожному стеблі пшениці з’явилося по три колоски, повні зерен. У приміщенні церкви є пор¬
трет засновника Божого храму, який у лівій руці тримає макет церкви на небесах, а в правій – стебла пшениці; на протилежній стіні церкви – портрет його дружини.
Господарі й замовники церкви фон Бухенталі по¬мерли у 1828 році. Біля церкви є три склепи, де похована вся родина у цинкових гробах.
У 1847 році церква з невідомих причин згоріла, але вже в 1853 році була відновлена на кошти Миколая ри¬царя фон Бухенталя та сільської громади. На дзвіниці церкви були чудові дзвони з неповторною мелодією, але під час війни вони загадково зникли. Виявляється, щоб їх зберегти – жителі вночі дзвони зняли, вивезли й прикопали в полі. Закінчилася війна, змінилася влада в краї, змінилися господарі, проте дзвонів уже ніхто не зміг знайти. Добринівчани замовили нові дзвони, один привезли аж із Воронезької області (Росія).
Церква сьогодні є окрасою села. Щодо архітектур¬ного стилю, то він є неоромантичний. Інтер’єр церкви вражає своєю красою. Не в кожній церкві є амвонія – місце, де на великі свята священик виголошує проповідь.
Церква завжди була діючою, навіть в атеїстичний період. Вона названа Свято-Миколаївською, бо була освячена 22 травня – в день весняного Святого Миколая.