Духовність Горішні Шерівці

Історія   храму

                   Історія будівництва храму сягає в позаминуле століття. Документів не збереглося, та за свідченням старожилів – церква почала діяти 1880 року. Отже, їй 126 років. Та будівництво храму розпочалось   десь біля 1850-го року. Адже є свідчення, що будували 30 років.

Храм споруджувався на місці старої церкви. Позаду зберігся камінь, що був престолом у старій церкві. На будівництво   збиралися   кошти. Половину грошей   на церкву дав пан   Задурович. Це був дуже багатий господар.

Тимирівський Миколай Миколайович, житель села Горішні Шерівці, народився В 1910 році, а помер   в 2000 році,  розповів вчительці зарубіжної літератури Гаврилюк Марині Василівні у 1999 році, яка записала його слова і допомогла нам у пошуковій роботі. Розповідь   Миколи Миколайовича: „ Мій мошул возив дідича   Задуровича двадцять п’єть років чвуртков. Фест багатий пан був. Усі лани його аж за греблю. І лісу мав багато. Задурович поклав церкву. Коли зачиналиси австрійська війна, він почув, що має бути. Продав маєток Горовцу. Той тажи продав, купив Люстир. Була война і в   1914 році   вони утікли. 8 років по війні Люстир си вирнув. А як учули, що прийшли румуни повтікали”.

Четверту частину грошей вклав Дутка Іван, житель села, який прислуговував у церкві. А останню четвертину зібрано з жителів села. Іконостас був придбаний також паном Задуровичем. А Бойко Іван на свої кошти придбав Євангеліє.

Будівництво храму велося колективно. Церква побудована з каменю, який били на городищі ( у лісі у пана) і возили волами.

Борденюк   Вероня   Олексіївна , 1908 року   народження   розповідала: „ Казали, що каміння возили з городища, але не кіньми, а волами, бо воли май моцні були ”.

Лише одна дзвіниця надбудована з цегли. Були свідчення про те, що Дутка  Іван, який дав четвертину грошей, будував на цвинтарі капличку. Він завіз цеглу, але обміняв її на камінь з будівництва церкви. Тому дзвіниця цегляна. На цвинтарі капличку Дутка   побудовав над гробницею, в якій зараз лежить 6 покійників. Гробницю Дутка зробив для себе і своєї дружини, але в них була дочка, яка вийшла заміж за Безбородька, тому там поставили ще її, її чоловіка Безбородька та двох людей з її родини. Згадує Костенюк Дмитро Васильович 1919 року народження: „ Коли мині було 16 років я біг попри цвинтар, а там шос робили коло каплички, перемудровували стіну у долині. Я забіг в сиридину, уздрів, що майстри дес відійшли, хап за трунви Дутки і єго жінки. Мой які файні, з блєхі, як нової, а замки на них такі жовті, блискучі. Я порухав трунвов, а там ніби каміні. Ше одна там бала трунва дерив’єна, то з ниї лиш постоли стирчали, чисто розпаласі. Як надійшли майстри, то на мене накричєли і я втік ”

Не збереглося даних про майстрів, які будували храм. Скоріш за все це були місцеві будівельники.

У дзвіниці чотири дзвони. На великому дзвоні викарбуване ім’я Онуфрійчук Дмитро . Напевно це був один із будівельників або чоловік, який придбав дзвін за свій рахунок.

Цікавий і той факт, що поблизу церкви ( біля 150м ) знаходився польський костьол. В селі були   польські поселення, потомки яких живуть і донині ( Глов’яки, Горожінські ). З приходом радянської влади, організацією колгоспів костьол приладнали до зернового складу. А з часом його розібрали.

На території церкви є два хрести. Один на честь 1000-ліття хрещення Русі, а другий – на честь 2000-ліття   народження   Ісуса Христа.

Позаду храму, як уже сказано вище, є престол старої церкви   та дві могили з хрестами. Тут похоронені два перших священники. На одному з хрестів видно сліди надпису. Але від часу вони стали нерозбірливими. Підставою до того, що це є могили священників, є свідчення старожилів.

Тимирівський М. М, говорив, що за цеквою перший панотець похований.

Перед церквою є плита, що нагадує гробницю.

В храмі   збереглися стародруки. Серед них „ АПОСТОЛ ”. Книга видана   у Києві 1879 року. В книзі рік   позначення старослов’янськими літерами áωЗΔ.

             Ще одним стародруком є книга „ П’ятидесятниця”. Книга видана у Відні в 1865 році.

          Старовинним є також і Євангеліє. В 1989 році воно було відновлено. Вище говорилось, що придбав його Бойко Іван, житель села. На звороті є витіснені слова : „ Бойко Іван. 1907 рік ”. рік видання невідомий. Так само як невідома й де видана книга.

 

Опис храму

                      Свято-Успенський храм розташований   в центрі села Горішні Шерівці Заставнівського району Чернівецької області.

Церква побудована у формі хреста. Загальна довжина храму – 26   м, ширина – 17 м. ширина всередині – 16 м. висота церкви з дзвіницею – 15 м, без дзвіниці – 9 м. загальна площа   церкви – 208 м² ( притвор – 50 м², середня частина – 120 м² , вівтар – 38 м² ).

Храм орієнтується вівтарем на Схід. Стеля закінчується куполом, який символізує небо. Купол вінчає глава з хрестом. Хрест означає, що храм християнський, що в храмі прославляється розіп’ятий на хресті Христос.

Церква розділяється три частини: вівтар власне храм і притвор. Паперть розташована перед входом до храму. В середній частині храму люди моляться. Жінки стоять ліворуч, а чоловіки праворуч.

Вівтарна частина храму на підвищені. Перед вівтарем вздовж всього іконостасу виступає Солія – припідняте місце. По ній ходять лише священник та церковні служителі. Амвон має напівкруглу форму, ледь виступає всередину храму. На амвоні знаходяться півчі. Праворуч і ліворуч солії стоять хоругви ( в селі їх називають – процесія ) . Це ікони, що намальовані на тканині і закріплені на високих древках. Середня частина храму відокремлюється від вівтаря іконостасом.

Назва „ іконостас ” походить від грецьких слів „Іконос ” – ікона., подоба і „ статіс ” – представляю . Іконостас являє собою дощану стіну, прикрашену святими іконами. В нашій церкві іконостас був встановлений   під час її будівництва. За свідчень старожилів був куплений паном Задуровичем.

Іконостас традиційний, складається з п’яти рядів. Перший ряд – місцевий . в нього входять троє дверей, що ведуть до вівтаря.   Центральні з них – Царські врата. Через них мають право ходити лише священнослужителі і лише у встановлені моменти богослужіння. Двері ці двійчасті. На зовнішній стороні Царських врат знаходяться ікони, на яких зображені Благовіщення ( Архангел Гавриїл та Матір Божа ) і чотири Євангелісти – Марк, Матвій, Лука та Іоан Богослов. Праворуч від Царських врат розташована ікона Спасителя. Ліворуч – ікона Божої Матері. Вона є храмовою іконою, оскільки церква освячена на честь Марії Богородиці.

З боку правого ряду іконостасу знаходяться одностулкові двері. Це північні вратниці. Вони ведуть до жертовника, через них вносять Святе Євангеліє, Святі дари, Святу Плащаницю, Животворний Хрест. Південні вратниці – праворуч від царських врат. На бокових дверях знаходиться зображення Архангелів. Над царськими вратами знаходиться ікона із зображенням таємної вечері.

 

Наступний ряд іконостасу – Святковий. В ньому розташовується 12 ікон із зображенням дванадцяти головних свят у році. Це Різдво Пресвятої Богородиці, Введення в храм Пресвятої Богородиці, Благовіщення, Різдво Христове, Хрещення Господнє, Стрітення Господнє, Преображеніє, Вхід Господинь до Єрусалиму (Вербна неділя), Вознесіння Господнє, День Святої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці, Воздвиження Чесного Животворящого Хреста.

В третьому ряду іконостасу 6 ікон. Цей ряд називають пророчим. Тут зображені пророки, що передвіщали пришестя в світ Спасителя, пророцтвували Боговтілення.

В останньому ряду 12 ікон із зображенням праотців Вітхозавітної Церкви від Адама до Мойсея.

Домінуючим в іконостасі є зображення Спасителя, оскільки він є Главою церкви.

Перед іконостасом на стрічках висить   Почаївська ікона Божої Матері Марії. Вона може підніматися та опускатися. ЇЇ опускають для всіх прихожан на свято Почаївської ікони Божої Матері Марії, а в інші свята лише для молодих пар, які вінчаються. Вона придбана у   1996 році за кошти прихожан церкви та допомогу селянської спілки продуктами. Згоджували цю ікону   Онуфрійчук Деонізій Васильович та Велущак Володимир Леонтійович. Про цю ікону розповідає Похольський Тодор Васильович 1934 року народження, який працював у місцевій церкві паламарем 16 років. Його слова: „ Ікону до церкви піднесли на машині. У ворота церкви   ікону заносили Дізьо Онуфрійчук та Ільо Луговий і несли до церкви. я собі надумав іти дзвонити в двони. Подививсі у вікно дзвіниці і уздрів таке видіння. Наперед ікони я бачу живу Матір Божу в голубому вбранні. Я про себе казав іде, що іде Матір Божа жива до нашої церкви. вона йшла аж поки не занесли її до порога храму. А ще   я одного разу входжу сам до церкви і бачив як Матір Божа   на нашій іконі   плакала”

Іконостас – це все, що залишилося від старовинної церкви. Решта оздоблення храму носить атрибут сучасності.

У 1992 році було проведено зовнішній ремонт. Зовнішній фасад надзвичайно простий, відсутні елементи оздоблення.

У 1980 та 2002 – 2003 роках робили внутрішні ремонти, де від попереднього ремонту залишився лише іконостас, який тільки підмалювали яскравішими фарбами.

Внутрішня реставрація церкви

( 2002 – 2003 )

                   У   2002 році церковний комітет церкви вирішив   зробити повну внутрішню реставрацію церкви, маючи в касі церкви 16 152 грн. А на реставрацію витратили 140 000 грн. , в  тому числі на фарби та   шпаклівку –

35 000 грн., за художню роботу заплатили 65 000 грн., за вікна, двері, світильники, афон – 39 700 грн. Решту грошей пожертвували жителі села.

Найбільш активними були: Года Іван, Поляк Юрій, Подарунок Орися, Малик Ольга, Сологуб Павло, Коропецький Віталій, Бешлей Ярослав та багато інших.

Ремонт проводився художниками-реставраторами Кіореску Дмитром Михайловичем та Калмиковим Сергієм Анатолійовичем.

Кіореску Дмитро Михайлович народився в 1957 році в селі Рокитне Новоселиць кого району Чернівецької області. Дмитро Михайлович художник, який з дитинства дуже любив малювати. В школі малював класні стінгазети та був головою редколегії. Його роботи були дуже гарні і цікаві. Малюнки представлялися на районні конкурси. Але на превеликий жаль не навчався в художній школі. Хоча це не завадило йому продовжувати малювати. В юні роки йому подобалося займатися живописом, особливо писати портрети. Після

військової служби навчався заочно в Народному університеті мистецтв в Москві.

Калмиков Сергій Анатолійович народився в 1958 році в місті Чернівці. В дитячі роки батьки побачили в Сергія здібності до малювання. Коли йому було 11 років його віддали в художню школу, де він навчався і ріс як художник. Хист до малювання картин хлопчик успадкував від дядька. Згодом закінчив художнє училище   в місті Вижниця. Потім доля звела Сергія Анатолійовича та Дмитра Михайловича разом.

Майстри надали внутрішній частині храму чудесного вигляду на стелі храму   по кутах зобразили 4 євангелівсти з тваринами, що є їхніми символами. На чотирьох стінах купола розташували 4 великі ікони : Різдво

Христове, Хрещення Господнє, Нагірна проповідь і Ісус Христос. На стінах храму вісім великих ікон. Праворуч: Розп’яття Спасителя, Несіння хреста Спасителем, Ісус Христос перед Пілатом та Моління про чашу. Ліворуч: Різдво Богородиці, Введення в храм Пресвятої Богородиці, Благовіщення та Покрова Пресвятої Богородиці.

На стелі вівтаря зображена Святая Трійця . на стінах дві великі ікони: Преображеніє Господнє та Зійдення Святого Духа.

Над аналоєм церкви на всій стелі намальована велика ікона Успеніє Пресвятої Богородиці, тому що це храм Успенії Пресвятої Богородиці.

Крім названих ікон у храмі ще намальовано 25 малих ікон і 6 більших, на яких зображені пророк Ілля на вогненній колісниці, Миколай-чудотворець, святі люди, які постраждали за Христову віру.

 

Священнослужителі Божого храму села Горішні Шерівці

 

Про перших священників   мало відомо. До 1919 священником був Грабовський.

З 1919 року по 1945 рік в храмі служив отець Іван .

Отець Курчак Іван служив з 1919 року.

Старожилка села Костенюк Марія Георгіївна   1914 року народження говорить : „ Він жив в хаті панотця. В него було три сини:

старший   Одзьо ( Володимир),    середущий Дізьо ( Деонізій),         менший Фільо ( Пилип ). Служив він до війни і у війну”.

Старожитель Костенюк Дмитро Васильович   1919 року народження каже: „ Курчак учив дітей у школі „Отче наш” і Біблію. Після війни пішов у Чернівці, бо там він мав хату,  у Миколаївську церкву і служив позаштатним священником ”.  Ще Костинюк Дмитро Васильович згадує, що в період служіння Курчака сам Отець хотів переміняти свята на новий стиль, більшість людей села були проти і не пускали його до церкви, насипали піску в замок. Аж коваль відкрив церкву. Свята залишились так як були.

Згадує Серотюк Іван Петрович 1923 року народження, який працював даскалом при церкві 42 роки до 1993 року: „ Діти його пішли в Чернівці , жінка померла, тому він пішов у Чернівці , був старий , там йому було легше. Але ще два роки приходив служити в село, то прийде, то ні”

Бешлей ( Шульман) Їлена Василівна розповідає: „ Він мав 7 га поля, була кухарка Борденюк Марія Іванівна десь біля 1908 року народження. Панотець мав фіру і наймита фірмана. Жив у церковній хаті 24 роки. Був файний панотець, високий, грубий ”.

З   1946 року по 1948 рік     в храмі служив   отець Бусиль.

Згадує Гамалюк Марія Дмитрівна 1929 року народження : „ Здаєси його звали Василем, у 1947 хрестив мою дочку Ольгу ”

Згадує Серотюк Іван Петрович: „ Бусиль був   з Львівської області , у панотцеві хаті не жив. Жив у Дідичука Іллі. Служив коло двох років”

З   1948 року по 1952 рік   в   храмі   служив   отець Олексій.

Згадує Серотюк Іван Петрович: „ Називався Коцюба Олексій, родом також з Волині, служив біля   4 років. Житель села Когут Олексій служив з Коцюбою. Ми були на храму у Чорному Потоці, там служив священником Луговий Ілля, він хотів служити в нашому селі, хоч Владика Олексій Миколаївського Собору говорив, що сільський, то не пастир. А Коцюба якраз проштрафивси: йому давали город та він його не хотів. Він почив копати подвір’я церкви, щоб посадити бараболю. Люди були проти. Він ще був дуже злий і не хотів слухати людий. Вони попросили мине написати рапорт Владиці. Я написав. Підписалось 28 людий і я підписався також. Владика викликав церковний комітет до себе і сказав їм, що сільський, то не пастир, але як ви просите, то я вам даю Лугового, але, щоб ви ніколи на него не скаржились. А Коцюбу дали на Рогізну ( зараз   це вже місто Чернівці ). Коцюба жив у Бойка Василя Григоровича, а потім у Лугового Василя коло потоку . Я був псаломщиком при Коцюбі два роки. Потім якос Коцюба мене уздрів у   Владики і був дуже злий на мене за рапорт, але Владика єго вигнов ”

З 1953 року по 1985 рік в храмі служив протоієрей Ілля.

Луговий Ілля Миколайович народився в 1911 році.  4 класи вчився в місцевій школі, а потім   ще три класи у місті Чернівці. Мав закінчених сім класів. Змалку ходив до церкви, співав у хорі. В 1932 році одружився. Він розказував своєму синові Луговому Деонізію Іллічу 1938 року народженя, що півтора року він служив у Румунській Армії, тому що Буковина була під Румунією. Ілля Миколайович служив до початку війни. Коли почалась війна, то їх румуни розпустили. Пішки вони йшли від міста Флоєшти до Чернівців. Пробувши дома місяць і пішов на війну у 1944 році, де пробув до кінця війни. На початку 1945 року прийшло повідомлення, що пропав безвісті. Після війни він повернувся, бо був прикиданий в землянці землею , там був травмований, а командир армії подумав, що він загинув.   Там його кантужило, коли він ви здоровів , то пообіцяв собі служити в церкві все своє життя. Сидівши в окопах до контузії , він писав листи і просив Бога за своє здоров’є і здоров’є

сім’ї. Одержували по 30 листів. В червні 1945 року повернувся додому . Займається сільським господарством і ходить до церкви, де працював даскалом при Бурчакові та Бусилі. Працюючи даскалом, він вчився в  Чернівцях при

Чернівецькій єпархії на священника. В 1949 році Владика Андрії висвячує його на священника. З 1949 року по 1953 рік служив священником при церкві Архистратига Михаїла села Чорний Потік  Заставнівського району. Він мав ще два села Онут і Самушино. В 1953 року направлений в село Горішні Шерівці і служив ще в селі Задубрівка . В 1968 році був висвячений на протоієрея.   Прослужив   до 25.08. 1985 року він помер. За участь у Великій Вітчизняній війні нагороджений орденами і медалями.

З 1985 року по 1994 рік в храмі служив протоієрей Богдан.

Богдан Дмитрович Попович народився 19.03. 1949 року. В 1956 році вступив в перший клас Семаківської восьмирічної школи Городенківського району Івано-Франківської області, а в 1964 році закінчив. З 1964 року по 1966 рік вчився в Городенківській середній школі. Тут здобув середню освіту. Потім з 1966 року по 1968 рік вчився в Дрогобицькому споживчому кооперативному технікумі по спеціальності ревізор. Два рази ряди Радянської Армії 1968 – 1970 роки, 1972 – 1974 роки. З 1970 року по 1972 вчився в Ленінградській духовній семінарії. В 1974 році став на роботу у Миколаївський Собор міста Чернівці на посаду різничого ( завгоспа). В   21.05. 1978 року єпископом Варлаамом висвячений у священники і направлений священником у чотири села Новоселецького району . А саме: Щербинці, Воросна, Должок, Жидівка. Там він служив до 1984 року.   В 1984 році стає священником Божого храму нашого села ( Горішні Шерівці ) і одночасно касиром єпархіального управління. Служив у храмі по 1994 рік. Зараз священник Руської православної церкви.

З 13.12.1994 року по цей час в храмі служить протоієрей Іван.

Іван Омелянович Лучак   народився 23 червня 1967 року. Вчився в Карапчівській середній школі з 1974 року по 1984 рік. Після закінчення середньої школи пішов вчитися в училище №3 при заводі „ Гравітон ” і одночасно прислужував біля владики Антонії Миколаївської церкви міста Чернівці. Потім 2 роки служив в рядах Радянської Армії. З 1988 року по 1990 рік знову прислуговував при владиці Антонії. В 1990 році одружився і в 1990

році його висвятили в диякони і зразу в священники. З 1990 року по 1994 рік служив священником у церкві Різдва Богородиці, що в селі Звинячин Заставнівського району.

З 1992 року по 1996 рік вчився заочно в Київській Духовній семінарії, а з 2000 року по 2002 вчився в Чернівецькому Богословському інституті. В 1998 році став протоієреєм. В нашій церкві служить з 13.12. 1994 року і по цей час.

Історія написана вчителем математики Барабас М.В. з використанням опису іконостасу вчителя зарубіжної літератури Гаврилюк М.В.