Освіта Горішні Шерівці

Освіта на селі в період австрійської окупації

У перші роки прилучення Буковини до Австрії, в умовах освіченого абсолютизму Марії-Терези та Йосифа ІІ, робляться спроби покращити стан освіти в краї. На Буковину поширено закон про обов’язкове навчання, починають відкриватися нові школи. І в селі Горішні Шерівці також відкривається школа. Навчання велося українською мовою. Спочатку вчили дітей у звичайній сільській хаті, а 1873 році  пан   Задурович збудував школу, в якій діти провчилися до 1967 року. Це був дуже багатий господар.

Дані про школу села , коли Буковина була під Австро-Угорщиною зберігаються в державному архіві Чернівецької області в книзі «Schematismus der Volksschulen und Lehrer in der Bukowina, 1912» (Ксерокопії додаються)

Румунська школа в селі Горішні Шерівці

5 листопада 1918 року Королівський уряд Румунії окупував Північну Буковину. В краї проводилась румунізація . навчання в школі проводилось румунською мовою. В Горішніх Шерівцях вчили вчителі румунською мовою. Дисципліна була дуже суворою. Діти в сім’ях розмовляли українською мовою,, а приходили до школи і нічого не розуміли. Вчитися було дуже важко. Школа була семирічна, навчання було обов’язковим. В школу діти йшли в 7 років. Навчання було двозмінним. Молодші вчилися зранку, а старші після обіду. До школи старші і молодші ходили в одній одежі.

Згадує Шульман Олена Василівна, 1922року народження: «У 7 років я пішла до школи. Директором тоді був Ілля Вершигора. Вчили нас на румунській мові. З книжок був буквар і арифметика. Вчили табличку множення. Я три роки вчилася у першому класі, аж третій рік скінчила на відмінно, аж книжечку дали за файне навчання , на четвертий рік мене вже не пустили до школи». Про жорстокість вчителів розказує Олена Василівна: «А йшла я з школи, та й хотіла посовгатися, а там ше був один хлопец, а я його набила. Він на другий день прийшов до школи бореї пожалувався директорові. Я лиш до школи, директор каже: «Унде фосту м’єлуле», що означає, де ходила ягничко і каже мені по-румунські ставай на коліна, всі сижут на лавках, а я перед ними на колінах сиділа пів години, а тоги запитав мене табличку множення і посадив. А ше пригадую один раз на перерві бігла послідна, шо вже продзвонив дзвінок, вийшов вчитель з другого класу затяг мене до свого класу і перед учнями того класу п’ять буків по задниці. А ше за підказку на уроці 5 буків на долоню».

Всі роки навчання в школі вчив один вчитель. Були довгі лавки по чотири учні за лавками, окремо хлопці, окремо дівчата. Писали чорнилом .

Згадує Гамалюк Марія Дмитрівна, 1929 року народження : «в класах було по двадцять учнів, були парти з ямками, де ставили чорнильниці, писали в зошитах. Було три книжки: буквар, арифметика і читанка, а також історія Румунії. В школі вчилася 7 років»

Розказує про своє навчання в школі Лугова Фрозина Леонтіївна, 1930 року народження: «В школу пішла в сім років, до школи не дуже хотіли пускати, бо дома було багато роботи, але мусіли. В школі мене вчителі не любили, бо мій неньо був двірником(як голова сільради). Зошитів я не мала писала на квитанціях, які були дома. Один рік вчилася за румунів, один за рускіх, а потім ще рік за румунів. Директором була Бананова, її чоловік – вахмайстером (так як міліціонер)»

Козьменко Петро Ілліч, 1919 року народження згадує, що також пішов у школу також, як і всі учні, у сім років. Вчився у румунській   школі шість   років.

Вчителем у нього був Проданюк (сам українець, а вчив по-румунські). Директором школи на той час був Вершигора (так само, українець, а вчив по-румунськи). Петро Ілліч розповідає: «Я вчився   в одному класі з сином священника Курчака, що з Драчинець. Він називався Денисом. Я не знав «Отче наш…», бо тікав з школи у цвинтар. А потім приходив до школи за те, що не знав «Отче наш…» священник клав на коліна   і руки догори, поки не вивчив по-румунськи ».

В 1932 – 1933 роках директором була Гарчинська Марія Іванівна.

Дружина Петра Ілліча Козьменко Вероня Василівна, 1929 року народження розказувала, що у румунській школі вчили і українську мову, один урок на тиждень,т як іноземну мову. Вчилася так як і Лугова Фрозина   три роки у румунській школі, у 4 клас у 1940 році пішла за руських, а п’ятий і шостий також за румунів. У румунській школі священник мав два уроки на тиждень, вчив релігії. Згадує Вероня Василівна: « Одного разу мене вчитель Флорій питає: «Вероніка, кукаре націоналіта?». Я відповідаю: «Кату єсть українянка» Він питає, звідки знаю. А я відповідаю: «Мама м’я аут карнит, а коло скріє , мама єште українянка, ші є в тот сунд українянка (в мами в документі написано українка, тому і я українка)». Він відповідає: «Нуй воє (не можна так казати)»».

Дані про школу села під час румунської окупації зберігаються в державному архіві Чернівецької області в книзі «Anuarul invatamantulviprimar din regiunea XIV cernauti pe anul 1929» (Ксерокопії додаються)

Навчання в роки Великої Вітчизняної війни

Зразу з приходом Червоної Армії на територію краю у 1940 році почали створювати нові органи влади. В селі зразу відкрилась українська школа. Вчителі були одні і ті самі, що і в українській школі, і в румунській. На українській мові навчання велося лише один рік. Тому, що з початком Великої Вітчизняної війни, німці почали наступати на територію Буковини, Червона Армія почала відступати і на територію краю знову прийшли румуни і відновили румунську школу в 1941 році. У воєнні роки навчання в школі не припинялося, бо на території села військових дій не було. Вебер Василина Григорівна, 1928 року народження, розповідала, вони жили бідно, книжок для навчання не було. Коли вчилася в школі, то мала один зошит. В 1941-1943 роках вона не ходила до школи. Дітей села, які не мали змоги ходити до школи заставляли ходити в ліс заготовляти дрова для школи, а 1942 році збирали таких дітей і йшли в Лужани очищати поле для аеродрому. Приходилось Василині Григорівні і йти у найми, щоб заробити поле. В 1944 році пішла у п’ятий клас. В класі вчилися різновікові учні, бо якщо рік чи два не ходив до школи, то вже йдеш з меншими дітьми. В школі дуже часто залишали на провторний рік. Бувало, що діти вчилися по три роки в одному класі.

«А 25 березня 1944 року у село прийшли рускі», згадує Козьменко Вероня Василівна. 3 1944-1945 навчального року навчання в школі велося українською мовою. Директором школи був Ткачук Дмитро Григорович. Про життя і творчість свого батька розповідає дочка, Ткачук Вікторія Дмитрівна, в минулому вителька української мови та літератури та бібліотекар нашої школи:

«Ткачук Дмитро Григорович народився у 1898 році в селі Долішні Шерівців селянській сім’ї. В молоді роки працював в інженера Морошіця на будівництві державних мостів. А пізніше вчився заочно у Чернівецькому педагогічному училищі. В 1944 – 1946 роках працював директором школи села Горішні Ширівц. Це були важкі роки для життя і розвитку освіти. Була запроваджена карточна система нна продукти харчування, одяг, тканини.Зошитів і підручників не було. Писали діти на старих румунських книгах(на бокових чистих полях0. Чорнило робили з ягід бузини і рідко з хімічного олівця.

В 1947 році   працював в селі Шерівці Долішні класоводом 1 класу. В класі не було ні одного «Букваря». Букви писав на карточках і з них читали. Було обов’язковим чотирирічне навчання.

У 1948 році працював військовим керівником у Сад гірській середній школі. А потім працював у різних сеоах району, а саме: Арборенах, Васловівцях. В 1950 році знову працював класоводом і вчителем трудового навчання в Горішніх Шерівцях. Дмитро Григорович любив музику, гарно грав на скрипці. Добре знав столярну справу, дома розвів пасіку. Пішов на заслужений відпочиноу у 1961 році.»

Історія школи села Горішні Шерівці

з 1945 року по сьогоднішній день.

                     3 1945 року   в селі Горішні Шерівці працювало дві школи денна масова Горішньоширівецька семирічна школа Садгірського району Чернівецької області та вечірня школа сільської молоді. У 1945- 1946 роках директором був Ткачук Дмитро Григорович.

В архіві школи збереглися книга наказів та книга протоколів з 1947 року. З 1947 року школа носила назву: Ширівці-Горішнянська семирічна школа Садгірський відділ народної освіти Чернівецької області і накази підписані не директор школи , а завідуючий школою. З 14 червня 1947 року по серпень 1950 року директором школи був Матейчук Дмитро Іванович. З 1949 року керівник школи вже звався директором.

Розповідь Дуплей (Цибуляк) Василини 1942 року народження:

«Часом буває так, що прожиті юні роки не зовсім веселі та життєрадісні. Моє життя було стрімким і надто небезпечним. Нарродилась я під час Великої світової війни. До школи пішла у 7 років. Запам’яталось мені, що почали нам викладати англійську 3-4 дні і раптом змінили на німецьку. Класів було 7 і 8 вечірній. Шкільної форми не було, за партами сиділи по двоє: хлопчик і дівчинка. Першою моєю вчителькою була Юзефа Іванівна Веполовська. На місці тутешньої крамниці для школярів показували шкільні фільми. А на місці суботнього дому молитви був клуб, кути йшла молодь дивитись фільми. Столової в школі на той час не було, сумок теж. Книжки носили зав’язані у вузлик хустині.

Після закінчення школи, в 1956 році пішла на важку роботу, на будування нового приміщення школи. Директором на той час був Фурс, а потім Гармидер.»

 

У 1950 році було 12 класів:

• початкова ланка : І-А, І-Б, ІІ-А, ІІ-Б, ІІІ-А, ІІІ-Б, ІV-A, IV-Б;
• середня ланка: V-А, V-Б, VІ, VІІ.

Вивчалися такі предмети: українська мова і література, російська мова і

література, арифметика, алгебра, геометрія, історія, Конституція, фізкультура, географія, ботаніка, зоологія, хімія .

Директором школи був Горобець Іван Тодорович з серпня 1950 по вересень 1952 року.

З 1952 року двозмінне навчання, а саме:

• І зміна: І-А, ІІІ-А, V-А, V-Б, VІ, VІІ;
• ІІ зміна: І-Б, ІІ-А, ІІ-Б, ІІІ-Б, ІV-A, IV-Б

У 1951 році учні школи здавали такі екзамени: арифметика – 5 , 6, 7класи; алгебра, фізика, геометрія – 7 клас; українська мова і література , читання – 5, 6, 7 класи; Російська мова і література – 5, 6, 7 класи; Конституція, історія – 7 клас; географія – 7 клас. Вже в школі було два паралельні 6-і класи.

З травня 1953 директором школи був вчитель історії Фурс Олексій Лук’янович. Вже 1955-1956 навчальному році директор школи і зауч мали по 12 годин.

З 1956 року по 1958 року в школі вже було 14 класів.

Перший випускний вечір проведений в 1958 році до цього ніяких свят не було.

З 1958 року директором школи стає Пушко Ганна Єгоргіївна – вчителька української мови та літератури. Розповідь колишньої вчительки Ткачук Вікторії Дмитрівни: «Коли після Фурса О.Л. директором школи була призначена Пушко Г.Є., то Завгородня Т.І. виконувала обов’язки завуча школи, зараз проживає в селі Журавка Чернігівської області. Школа на той час була семирічна. Фурс Лєна Василівна (вч. укр. Мови і трудового навчання), ФурсО.Л.( історик), Басараба Володимир Григорович (фізрук), Басараба Віра Петрівна(вчитель російської мови і літератури, дівоче прізвище Пирч), Векслер Дора Іллічна (математик, фізик), я Ткачук Вікторія Дмитрівна(вчитель української мови і літератури у вечірній школі, а в семирічній – секретар і бібліотекар), Ліщук Дмитро Миколайович(старший піонервожатий, зараз проживає в с. Лохвиця Полтавської області)» У 1960 році школа стає восьмирічною. З кінця 1960 року директором вечірньої  школи був Ліфіренко Демид Корнійович – вчитель хімії, а його дружина Пушко Г.Є. директор денної  школи.

У 1963 році школа називається Горішньоширівецька восьмирічна загальноосвітня трудова політехнічна школа Кіцманського району Чернівецької області.

8 липня 1963 року директором школи призначено вчителя російської мови та літератури Коцюруба Бориса Степановича. Згідно книги обліку учнів Горішньоширівецької середньої школи сільської молоді Кіцманського району у вечірній школі 1963 – 1964 навчального року навчалося 200 учнів. Було 9 класів , а саме від 5-ого по 11 клас. 1965 -1967 роки учні вчилися з 8-ого класу по 11 клас

26 травня 1965 року школа стає називатися Горішньоширівецька восьмирічна загальноосвітня трудова політехнічна школа Заставнівського району Чернівецької області.

15 вересня 1966 року школа стає середньою. В ІХ клас набрано 30 учнів. В 1968 році перший випуск середньої школи. 20 учнів одержали атестати. Назва школи: Горішньошерівецька середня школа. На печатці написано на двох мовах : російською і українською.

З 1968 року по 1988 рік директором школи був вчитель географії Латковський Іван Васильович.

Згадує, в минулому вчителька школи, Ткачук В.Д.: « фізрук Соваж Ігор Володимирович обладнав стадіон, заасфальтував площадки, дістав для школи старий автобус, в якому зберігав спортінвентар, дістав для школи піаніно»

З 1988 року по 1991 рік і з 2002 року по сьогоднішній день директором школи є вчитель історії Брус Тетяна Семенівна.

З 1991 по 2002 рік директором школи був Луговий Василь Ілліч.

За період з 1968року по 2007 рік в школі видано 967 атестатів.З них 44 учні нагороджені золотою медаллю , 22 учні срібною медаллю.

У 1990 році при Горішньошерівецькій ЗОШ І –ІІІ ступенів відкрилася вечірні класи . За цей період 135 учнів 12 вечірнього класу одержали атестати.

В шкільному архіві збереглися документи (книги наказів, педрад, видача документів) з 1945 року. Ксерокопії деяких документів подані в додатку.

Початкова освіта у селі

Початкова освіта у селі   була чотирьохрічною як в період панування Королівської Румунії так і зараз за незалежної України, тільки в період Радянської влади деяку частину років була трирічною. Про початкову освіту в селі в п5еріод з 1965 року розповідає моя бабуся,   вчителька початкових класів Василатій Ганна Іванівна: «Початкова ланка освіти – фундамент шкільного навчання, адже саме тут закладається основа для формування особистості майбутнього громадянина. Це істина, яку ніхто не заперечував, не заперечує і не буде заперечувати.

Якою ж була освіта в початкових класах 40 років тому в Горішньошерівецькій школі?

За 6-денним робочим тижнем для учнів початкових класів рекомендувалось проводити 6 уроків математики, 9 уроків української мови та читання?, 4 уроки російської мови, 2 – природознавства , 2 – фізичної культури, і по одному уроку з музики, трудового та образотворчого навчання.

Зарахування до 1 класу підлягали діти 7-річного віку до 5 вересня, яким виповнилось 7 років на безконкурсній основі. Гранична наповнюваність у класі не могла перевищувати 45 учнів.

Для учнів початкових класів, особливо для першокласників, були створені групи продовженого дня з граничною наповнюваністю 30 учнів не менше. Велика увага приділялась виховній роботі, а саме в першому класі – вступ в жовтенята, в 3 класі – в піонери. Це були великі свята для дітей. Кожен учень знав на пам’ять правила та закони жовтенят і піонерів, втілював їх в своє життя. Ці два великі свята в початкових класах були стимулом до навчання та поведінки дітей. Гордістю для дітей була жовтенятська зірочка та піонерський галстук, які діти щоденно носили в школу. Учнівська форма була єдина і обов’язкова. Це були коричневі костюми для хлопчиків і коричневі плаття з чорним щоденним та білим святковим фартушками для дівчаток. Обов’язковими також були білі комірці та манжети на шкільній одежі.

В дітей було бажання вчитися, слухати, виконувати і поважати. Поведінка дітей і дисципліна в школі була зразковою.

Цінним було те, що всі учні багато читали. Брати книги в бібліотеці було обов’язком. Діти любили бути в бібліотеці, в піонерській кімнаті, де ст.піонер.вожаті зацікавлювали їх різними цікавими заняттями, іграми, навчальними, корисними справами.

Учні початкових класів, крім першого, майже завжди навчалися в другу зміну, в різних приміщеннях(сільська амбулаторія, квартира директора школи, приміщення майстерні і т. д.). Приміщення для навчання були великими, адже наповнюваність класів була до 30 – 38 учнів. А в 1967р. був початковий клас з 45 учнями, яких навчала Романія Михайлівна.

Моїм першим класом в житті, в 19 років, в 1965р. був клас з наповнюваністю 39 учнів.Після 1965р. постійно навчалось по 2 перші класи.

В 1968р. початкові класи перейшли з різних приміщень в нову школу, яку збудували, як 8-річну, але стала середньою.

В 1969 – 70р. в поч. школі, мій перший клас, працював за новою експериментальною програмою М О України.

Великі зміни після цього експерименту відбулися в початковій освіті, а саме: зміна програм, підручників, друкованих зошитів і т. д.Такий експеримент проводився тільки в окремих школах Заставнівського р-ну і проводити його доручали кращим вчителям.

Багато моїх вихованців зараз працюють в освіті, медицині і т. д.

Сорок два роки…Чималий проміжок часу…Чимало зроблено…Усе добре, сказане кимось з моїх учнів, батьків належить і мені, бо я стараюсь створити той ідеал людини, який конче необхідний нашому суспільству і нам самим.

Я щаслива людина, бо щоденно йду на роботу з радістю і повертаюся з добрим настроєм.»

Шкільні приміщення

      Першим шкільним приміщенням була звичайна хата на місці де зараз живе Яцько Василь, що над урочищем Брідок. Це у період, коли Буковина була під владою Австро-Угорщини.

В 1871 році пан Задурович збудував школу, в якій учні вчились до 1967 року. Оскільки кількість учнів збільшувалось з кожним роком старого приміщення школи не вистачало, тому учням приходило вчитися в різних приміщеннях села.

Розповідає Шульман Ярослав, 1954 року народження:

« В школу пішов у 7 років. Перший клас вчився у хаті, де жила баба Безбородьчиха, тепер у цьому будинку живе Литвинюк Наталія. 2 клас у приміщенні, якого вже на час не має, де тепер знаходиться трибуна на стадіоні.3 клас у приміщенні сільської ради, де зараз знаходиться зерновий склад Коропець кого Івана. 4 клас у приміщенні сучасної крамниці. 5-6 класи у приміщенні старої школи, зараз торговий комплекс «Корона». 7-8 клас у приміщенні нової збудованої школи.»

Будівництво нової школи почалося у 1961 році. На будівництві працювало дві бригади. Перша бригада була на чолі з Кушніриком Дмитром. В новій школі учні навчаються з 1967 року по сьогоднішній день, яка розрахована на 250 учнів, а навчається 400. були роки, що і вчилося 500. Додається додаток із фотографіями різних приміщень школи.

Шкільні династії

Династія Лугових

Дружина: Лугова Марія Іллівна народилась 1949 року . Закінчила 7 класів Горішньошерівецької школи, а 8-й клас училася у школі № 23 м. Чернівці, яку закінчила у 1964 році і в цьому ж році поступила на навчання у Чернівецьке педагогічне училище. Після закінчення педучилища у 1968 році працює вчителем початкових класів в селі Горішні Шерівці. Попрацювавши один рік стає студенткою хімічного факультету Чернівецького держуніверситету. Вчилася стаціонарно. З 1974 року вчитель Горішньошерівецької ЗОШ (спочатку класовод (1974 – 1978 ); організатор позакласної та позашкільної роботи (1978-1981); вчитель математики (1978 – 2005) і вчитель хімії (3 1991 рокі по даний час)).Вчитель вищої категорії, відмінник освіти України, ветеран праці, грамоти райво, облво, Міністерства Освіти України.

Чоловік: Луговий Василь Ілліч народився 3 липня 1947 року. 1968 – 1976 роки навчався: у Чернівецькому державному університеті на загально технічному факультеті; у 1969 – 1971 роках служив у рядах Радянської Армії; 1976 рік – закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. 1988 – 1990 роки вчиться заочно на історичному факультеті ЧДУ. Його педагогічна робота: 1986 – 1990 – вчитель історії Задубрівської НСШ , 1990 – 2002 роки директор Горішньошерівецької середньої школи.

Дочка:   Мінтянська Аліна Василівна народилась 20 грудня 1976 року. Вчилася в Горішньошерівецькій середній школі і в 1994 році закінчила школу із золотою медаллю. 1994 – 1999 – роки навчання в Чернівецькому національному університеті на філологічному факультеті. З 1998 року працює вчителем української мови та літератури нашої школи.

Брат: Дідичук Василь Ілліч народився 8 лютого 1947 року. Закінчив Хмельницький технічний інститут, куди поступив у1971 році. У 1972 призначений керівником військової підготовки в школі села Горішні Шерівці. З 1977року по 1986 рік вчитель трудового навчання в школі. З 1986 по 2007 рік вчитель фізики. З 2007 року вчитель фізики у вечірніх класах.

Династія Василатіїв

Мати: Василатій Ганна Іванівна народилась 15 квітня1946 року. У 1963 році закінчила Комарівську середню школуу Галицькому районі Івано-Франківської області. Одержала середню освіту у Чернівецькому педагогічному училищі, яке закінчила у 1965 році. Вчитель початкових класів в Горішньошерівецькій школі з серпня 1965 року. Звання «Старший вчитель» Педагогічний стаж – 42 роки.

Дочка: Парайко Алла Крізантівна народилась 9 жовтня 1972 року. Закінчила 8 клас Горішньошерівецької середньої школи і 1988 році поступила у Чернівецьке педагогічне училище, яке закінчила у 1992 році і з серпня цього ж року працює вчителем початкових класів нашої школи. У 2004 році поступила в Чернівецький національний університет на педагогічний факультет. Зараз навчається в магістратурі. Стаж роботи 15 років.

Невістка: Василатій Ірина Василівна народилась 2 грудня 1970 року. Закінчила Добриновецьку середню школу і всупила у Чернівецьке педагогічне училище на спеціальність «Вихователь дошкільного закладу». Працювала вихователем Горішньошерівецької дошкільної установи по 1998     рік. У 1990 році поступила на філологічний факультет Чернівецького державного університету і в 1996 році закінчила. У цьому ж році закінчила Київську художню школу за спеціальністю декламатор, учитель образотворчого мистецтва. В Горішньошерівецькій школі працює з 1998 року вчителем української мови та літератури. Педагогічний стаж роботи 17 років.

Династія Гамалюк Марії Миколаївни

Мати: Гамалюк Марія Миколаївна народилася 1958 року у селі Ланчин Надвірнянського району Івано-Франківської області. Після закінчення 8 класу Ланчинської середньої школи у 1974 році поступила в Івано-Франківський технікум фізичної культури. У 1977 по направленні пішла працювати вчителем фізичної культури в Горішньошерівецьку ЗОШ, де працює по сьогоднішній день.

Дочка: Дроник Тетяна Іванівна народилась 1978 року . В 1985 році пішла у перший клас Горішньошерівецької ЗОШ . Після закінчення неповної школи, яку закінчила з відзнакою в 1993 році, поступила в Івано-Франківський технікум фізичного виховання, який закінчила з червоним дипломом у 1996 році. З того часу працює у Горішньошерівецькій ЗОШ педагогом організатором і вчителем фізичного виховання.

Син: Гамалюк Ілля Ілліч закінчив школу із золотою медаллю у 2001 році і поступив на навчання на спеціальність «Математика» факультету «Прикладна математика», який закінчив у 2006 році.

Династія Бешлей

Мати: Бешлей Світлана Володимирівна народилась 1964 року . У 1981 році закінчила Горішньошерівецьку ЗОШ і поступила на факультет іноземних мов Івано-Франківського педінституту, який закінчила у 1986 році. Навчаючись на на 5 курсі інституту, пішла на роботу у Горішньошерівецьку ЗОШ. У 1987 році перевелася у Задубрівську НСШ на посаду вчителя англійської мови, де попрацювала 17 років. У 2002 році знову повернулась до рідної школи, де працює і сьогодні.

Дочка: Бешлей Марина Ярославівна народилась 1986 року. Після закінчення школи із золотою медаллю у 2003 році поступила на факультет іноземних мов Чернівецького національного університету. Зараз навчається на 5 курсі в магістратурі і працює вчителем англійської мови у Горішньошерівецькій ЗОШ

Династія Басарабів

Батько: Басараба Володимир Григорович народився 1929 року, а помер 2007 року. Після закінчення Горішеньошерівецької школи у 1942 році пішов навчатися у гімназію міста Чернівці. З приходом Радянської влади пішов вчитися у технікум і у 1949 році пішов на курси в педучилище. З 1950року по 1953 рік служив в армії. З 1953 року по 1962 рік вчитель фізкультури школи с. Горішні Шерівці. У 1962 році закінчив біологічний факультет Кам‘янець-Подільського педінституту. З 1962 року по 1970 рік – директор вечірньої школи. З 1971 по 1983 – голова сільської Ради. З 1983 року по 1990 рік директор Задубрівської школи, яку побудував за 9 місяців

Мати: Басараба Віра Петрівна працювала вчителем російської мови 41 рік в школі села Горішні Шерівці. 1947 -1949 роки навчання у Чернівецькому вчительському інституті. 1962 – 1965 роки навчання у Кам‘янець-Подільському педінституті.

Дочка: Басараба Світлана Володимирівна закінчила Горішньошерівецьку ЗОШ із золотою медаллю у 1971 році. Працювала директором Садгірської вечірньої школи. На даний час працює директором школи №5 міста Чернівці.

Династія Гаврилюків

Гаврилюк Світлана Дмитрівна народилася 27 січня 1934 року на Північному Кавказі в місті Грозному (Чечня). В 1941 р. тут же пішла в І клас. В м.Нальчик закінчила 4 класи і разом з матір’ю Золотарьовою Євгенією Федорівною та братом переїхала в 1945 році на Буковину.Спочатку вчилася у Хотині (школа № 5), потім у Вижниці (школа №2).Закінчила 7 класів у м. Вижниця і поступила в Чернівецьке педагогічне училище. В 1954р. поїхала працювати за направленням у с. Добринівці Заставнівського району. Одразу за наказом облво викладала російську мову та літературу. З 1955 р. по 1962р. вчиться на заочному відділенні філологічного факультету ЧДУ на спеціальності “Російська мова та література”.   З 1962   по 1973р.   працює на посаді завуча в Добринівській СШ. В 1974 році разом з сім’єю переїжджає в с. Горішні Шерівці. Спочатку працює вчителем російської мови та літератури, а згодом – зарубіжної літератури.

Неодноразово нагороджувалася грамотами райво, облво, МО України. За особливі успіхи у навчанні та вихованні підростаючого покоління в 1989 році була нагороджена знаком “Відмінник народної освіти” та в цьому ж році було присвоєно звання “Вчитель-методист.

Вирішили піти стежиною матері троє її дітей. Сини Леонід та Олександр після закінчення із золотими медалями в 1972   р. Добринівської СШ поступили відповідно на географічний та історичний факультети ЧДУ, а згодом вчителювали у Заставнівському районі. Гаврилюк Леонід Васильович після закінчення університету працював вчителем географії в селах Бабино та Шубранець Заставнівського району. З 1980 року став офіцером. У 2003 році пішов у відставку й став вчителювати в м.Славута Хмельницької області, де й працює по сьогоднішній день. Олександр Васильович після закінчення університету працював вчителем історії та військової підготовки в Горішньошерівецькій школі. Після служби в армії з 1996 року продовжив педагогічну діяльність в Делятинській ЗОШ Надвірнянського району Івано-Франківської області. Його дочка Ірина, онука Світлани Дмитрівни, в даний момент є студенткою ІУ курсу ЧНУ факультету іноземних мов. В майбутньому планує стати викладачем німецької мови. Дочка Марина також після закінчення університету працює вчителем зарубіжної літератури у Горішньошерівецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Гаврилюк Марина Василівна народилася 01 січня 1972 року у с. Добринівці Заставнівського району Чернівецької області. У 1989 році закінчила школу із золотою медаллю та поступила на філологічний факультет Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича. В 1994 р. Марину Василівну призначено на посаду заступника директора з виховної роботи, а в 2002р. – заступника директора з навчально-виховної роботи Горішньошерівецької ЗОШ І-ІІІ ступенів. В 2001 році розробила авторську програму спецкурсу із зарубіжної літератури для 10 класу “Зарубіжна література ХІХ ст., межі ХІХ-ХХ ст. та світове мистецтво”, в   2003р. – адаптовану програму для поглибленого вивчення зарубіжної літератури в 9 класі.

У 2004 р. брала участь у Всеукраїнському конкурсі “Вчитель року” в номінації “Зарубіжна література”. Стала переможницею обласного етапу, а згодом гідно представила Чернівеччину в м.Херсоні, де проходив заключний етап конкурсу, ставши його лауреатом, увійшовши в п’ятірку кращих вчителів України. Марина Василівна є   вчителем-методистом, відмінником освіти України. Постійно публікується у фахових виданнях , є позаштатним методистом-кореспондентом ЧОІППО, проводить відкриті уроки для слухачів курсів підвищення кваліфікації. В травні 2005 р. проводила відкритий урок на базі Вижницької ЗОШ І-ІІІ ст.   під час Всеукраїнського науково-практичного семінару методистів зарубіжної літератури обласних (міських) інститутів післядипломної освіти.

Шкільні подружжя

Подружжя Латковських

Латковький Іван Васильович (1938 – 2003) закінчив Чернівецький університет і став учителем географії. Два роки працював вчителем у місті Заставна, а потім направлений директором у Горішні Шерівці. Пропрацював директором 20 років по 1988 рік. Потім працював вчителем географії в даній школі. У 2001 році нагороджений знаком «Відмінник Освіти України»

Латковська Тамара Василівна (1938р.) закінчила Чернігівський педагогічний інститут. Була направлена на роботу у Західну Україну. Працювала вчителем математики та фізики в Тернопільській області, а потім переїхала в м. Заставну Чернівецької області. В 1968 році переїхала у село Шерівці і тут пропрацювала 22 роки вчителем математики. Загальний стаж 29 років. В 1983 році присвоєно звання «Старший вчитель» в даний час на заслуженому відпочинку.

Подружжя Брусів

Після закінчення Чернівецького державного університету у 1984 році молоде подружжя Брусів було призначене на посаду вчителів у Горішньошерівецьку ЗОШ І -ІІІ ступенів: Тетяну Семенівну на посаду вчителя історії і суспільствознавства, а Івана Івановича на посаду вчителя фізичної культури, оскільки він ще продовжував навчання на заочному факультеті за спеціальністю історія (закінчив у 1988 році). Дане подружжя вже 24 роки працює в даній школі. Іван Іванович з 1988 року вчитель історії, а Тетяна Семенівна з 1988 року по даний час на посаді директора школи, а з 1992 по 2002 на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи. Тетяна Семенівна викладає суспільствознавство, правознавство та етику. Обом вчителям присвоєно кваліфікаційну категорія «Вчитель вищої категорії». Тетяні Семенівні у 2003 році присвоєно звання старший вчитель.

Історія записана  вчителем математики Барабас М.В. та учнівською державою “Первоцвіт” в 2007 році.

Детальніше про сьогодення школи можна дізнатись на шкільному сайті.