Історія Горошівці

Село Горошівці, Заставнівського району, Чернівецької області, згадується в писемних джерелах 1617 року. Воно знаходиться в північно-західній частині України. По природних умовах територія належить до горбистої зони. Село розміщене 18 км від районного центру м. Заставни, 45 км від обласного центру м. Чернівці.

Основну частину земель займають чорноземи, опідзолені на щільних грунтах.

Горошівці межують з такими населеними пунктами: на схід з Добринівцями, на південному сході з Чорнівкою, Новоселицького району, на заході з Боянчуком, на півночі – з Баламутівкою.

Село Горошівці (як і інші села Заставнівського району) – слов’янське поселення, яке було складовою частиною давньоруської держави, а в ХІІ-ХІІІ ст., коли Русь пережила період феодальної роздрібленості, входило до складу Галицько-Волинського князівства.

У збірнику документів Т. Балана «Documente bukovine», Чернівці, 1933, том І зберігаються відомості про Горошівці в Акті господаря Молдови Раду від 15 січня 1617 року, яким він підтверджує право власності сім’і Дімітрія Лєнци на кілька сіл, в тому числі на Горошівці. В документі від 3 червня 1640 року йдеться про розподіл права власності на села, що належали Думітрашко Лєнци між його родичами, знову згадують Горошівці.

Переклад копії документа про розподіл права власності на села, що належали Думітрашко Лєнци

Сучава 1640 рік 3 червня.

Ончул Юрашкович та його родичі ділять майно: Горошівці, Юрківці, Бабин, Боянчук, Дорошівці, Василів, Степанівку і Костівці.

(Переведено на румунську з німецької копії)

Я, Ончул Юрашкович, Ісак Кокоранул та Ілігуца,Зяті Лєнци разом з Думітрашко, внуком Лєнци, ставимо до відома та доводимо цим нашим листом, що ми добровільно між собою поділили майно залишене нам Ленцею та його дружиною, а саме: село Горошівці, з якого половина перейшла до Ончула та Думітрашко ( внук Лєнци), а половина до Ісака Кокоранула та Ілігуци з ставом звідти, половина села Юрківці зі ставом перейшла до Ончула та Думітрашко і четверта частина села Бабина перейшла до Ончула, а частина майна – Боянчук та Дорошівці – до Думітрашко, половина села Василів була передана Ісаку Кокоранулу та Ілігуці, четверту частину Степанівки отримав Ілігуца, а четверту частину Костівців – Ісак Кокоранул, і ось так добровільно це відбулося при свідках: Косте Лукавец, Глігорія Лукавец, Тоадер і Петрашко, сини Гояна із Жадови, ще Василь Ропчан та його брат Тоадер, Петрашко Цінте. А Ісар Грама написав.

Сучава, 3 червня 1748.

Тоадер Ропчан, Василь Ропчан.

 

Інші переклади з сербських листів.

До Грозавії перейшла: четверта частина Горошівців, потім четверту частину Василева і четверту частину Степанівки.

До Магди перейшла четверта частина четвертої частини села Дорошівці, потім частина Юрківців, яка їй належить від Лєнци разом з ставом.

До Мірона перейшла четверта частина Горошівців, четверта частина Юрківців, згодом четверта частина Бабина.

А до Марікуци – Четверта частина Горошівців, четверта частина Костівців і четверта частина Василева.

Є свідчення, що було переведено і переписано без помилок молдавську копію, як і сербські листи.

4 липня1778р. в Чернівцях.

Державний архів Чернівців, пакет Горошівці, де знаходиться німецька копія. Румунський переклад був опублікований в нашій (…..): сім’я Ончул, сторінка 37-39 №31.

Магда була другою дружиною Ончул Юрашкевича.

4 червня 1643 року ( сім’я Ончул ст.. 39) Думітрашко Лєнца, син Мирона, продав Ісаку Кокоранулу 1\4 Горошівців за 160 лей.

 

Багато століть Буковина перебувала під соціальним і національним гнітом. Топтали і грабували Буковину татарські хани, турецькі яничари, австралійські феодали, румунські бояри. Вони прагнули перетворити буковинців на своїх рабів. Але ніколи населення Буковини не схиляло голови перед загарбниками, а вело вперту боротьбу за соціальне і національне визволення. Особливо посилилась ця боротьба під впливом революції 1905-1907 років, яка мала вплив і на жителів с. Горошівці. Землероби села самовільно збирали урожай з поміщицьких земель, рубали поміщицький ліс. Траплялися випадки, коли спалахували поміщицькі скирди хліба і сіна. В період польових робіт селяни відмовлялися виходити на роботу до поміщиків. Утворився селянський комітет, який керував повстанським рухом.

Після придушення революції в Росії, придушені були і селянські заворушення на Буковині. Земля, як і раніше, залишалась в руках поміщиків. Але селяни добилися, що тепер вони працювали на за 15, а за 10 сніп. Бідняки розуміють, що їх визволення лише в боротьбі.

Багато лиха принесла жителям села Перша світова війна. Більше двох років проходила лінія фронту через село Горошівці. Війна залишила після себе купу згарищ. Земля в прифронтовій полосі не оброблялась, люди вмирали з голоду.

28 червня 1940 року румунський уряд прийняв пропозицію уряду Радянського союзу про негайне повернення Бессарабії та Північної Буковини. Дізнавшись про це, селяни Буковини активно почали виступати проти румунських окупантів, знищуючи румунську владу на місцях. В Горошівцях селянам – біднякам було передано безплатно 350 га поміщицької землі, понад 160 га кукурудзяних земель. Вчорашні батраки, які не мали клаптика землі: Савчук В., Мельничук Г, Муравецький В. і багато інших, тепер одержали землю. Адже, тяжко жилося селянам за часів панування чужоземних загарбників. Найкращі землі в селі належали поміщику. Безземельні селяни вимушені були йти в найми до тих, хто володів кращими землями, продаючи їм за безцінь свою робочу силу.

Селяни мріяли про землю, вмирали за неї, а вона, наче зачарована, не давалась їм в руки. Багато бідняків подалося в Канаду.

Але що чекало їх на чужині? Важка виснажлива праця, мізерні заробітки. «Тяжка була праця за океаном, – розповідав житель села Горошівці Пресахарчук М., – їхав у Канаду, щоб роздобути грошей, а повернувся через 6 років без грошей, без здоров’я». Частина заробітчан повернулась, а частина залишилась за океаном. Нині родичі підтримують зв’язки з діаспорою.

У 1940 році в Заставнівському районі було створено Веренчанську МТС, машини якої обслуговували і поля селян с. Горошівці. В селі ж було створено біля 35 супряг, які допомагали обробляти землю безкінним селянським господарствам. В селі була створена також сільська кузня, де працювали Грумеза М., Ковалюк Г., Грумеза К.

З великою радістю збирали селяни урожай у 1940 році, радісно проводили осінню сівбу. Весняна сівба 1941 року при допомозі Веренчанської МТС, супряжних груп та завдяки допомозі насінних фондів була проведена в селі за короткий строк.

Невдовзі селяни села Горошівці подали пропозиції про об’єднання своїх господарств в колективне соціалістичне господарство. Та війна перервала мирну працю щасливих людей. Німецько-фашистські загарбники і їх румунські підручні 1941 року вторглися на Буковину. Окупанти встановили ще тяжче рабство, ніж було раніше, в часи панування румунських бояр. Поміщики знову захопили землі, а селян прирекли на голод.

За час румунсько-німецької окупації з Чернівців було вивезено 30 тисяч чоловік на німецьку каторгу, 40 тисяч чоловік відправлено в концентраційні табори, 5 тисяч розстріляно. Поховання розстріляних знаходиться в с. Боянчук під лісом, називається в народі «Жидівська могила».

Враховуючи наміри гітлерівців, заступник губернатора Буковини Маринеску заявив у вересні 1941 року: «Я заспокоюсь лише тоді, коли буду знати, що в Чернівцях залишились лише румуни та німці».

Війна принесла немало горя горошівчанам.

Після її закінчення селяни продовжували займатися хліборобством. Для більш практичного показу переваг колективного господарства Чернівецька обласна партійна організація влаштувала екскурсії в східні області України . Так 1947 року з села Горошівці в колгоспах Черкаської та Київської областей побувало більше 30 селян, серед них організатори колгоспу в селі в майбутньому: Житарюк В.Г.,

Івасюк М., Шершенюк М., Кирилюк В., Сербинчук В. Були організовані екскурсії в села сусідніх районів. Під час цих екскурсій селяни-одноосібники особисто ознайомились з тим, як треба будувати і вести колективне господарство.

Екскурсії справили велике враження на селян-одноосібників села Горошівці. А створення супряг ще більше їх переконувало в необхідності організації колективного господарства.

В серпні 1947 року актив села: Кирилюк В.І., Чікир В., Житарюк В., Шершенюк М., Івасюк І., Сербинчук Г. і інші висловили бажання господарювати колективно, і в селі була створена ініціативна група. Почали надходити заяви і від інших селян. Ось, що писав у заяві до ініціативної групи одноосібник-селянин Житарюк І.Д.: «Зрозумівши перевагу колгоспного господарства над одноосібним, прошу прийняти мене і мою сім’ю в сільськогосподарську артіль с. Горошівці. Всі обов’язки члена артілі буду виконувати чесно і добросовісно». До вересня подали заяви 74 господарства. 21 вересня 1947 року в Горошівцях утворився колгосп імені Калініна (пізніше його було перейменовано в колгосп імені Жданова. Після проголошення незалежності України колгосп було реорганізовано у товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба», яке було ліквідоване у 2002 році).

Страшний голод 1947 року забрав життя багатьох людей. Але незважаючи на всі катаклізми, село жило, зберігало пам’ять віків, національні святині: звичаї, обряди, пісні, мову. Все те, що робить людей народом.

Історія села древня. Перекази свідчать, що Горошівці засновані ще в XIX ст.. На пагорбі, де на даний час розташована православна церква, збудували невеличку швейну майстерню. Так і пішло: „гора шевців”. Пізніше село почало розростатись по діаметру і цей вислів почав широко використовуватись не тільки в цій місцевості, а і в сусідніх селах. Назва „гора шевців” пройшла шлях вдосконалення і перетворилась на Горошівці. Ця назва збереглась до сьогодні. Це тільки одна версія виникнення села, але є ще й такі:

1. 1.Розповідають старожили, що назва походить від слова „груша”. Колись, у далеку давнину, перший житель збудував свою оселю біля великої груші. Тому на початку село називалось Грушівці, згодом – Горошівці.
2. 2.На полях сіяли багато гороху, а людей, які сторожили поля від дикого звіра (диких свиней, зайців, козуль) називали Горошанами. Ці люди будували хати під самим лісом.

З гори Кочуби, яка знаходиться у лісі, бере початок невеличкий рівчак Горошівчик. З нього утворився великий яр. Швидкість води незначна, ширина -близько трьох листів, глибина – 0,9 метрів. Весною, під час дощів, лісові води та притоки наповнюють рівчак і він набирає особливого вигляду. Там влітку, 28 липня 1991 року, великі зливи завдали шкоди народному господарству та людям (коли вода розлилась з берегів, загинуло багато людей). Село Горошівці здобуло назву завдяки рівчаку Горошівчик.

Село ділиться на кілька кутів:

1. 1.Фундоя – „фунд”- сіно, „доя”- два. На пагорбах та горбах сіно косили два рази у рік, румуни забороняли поселятись там людям.
2. 2.Гуцули – за переказами старожилів прийшла сім’я гуцулів, яка потерпіла від стихійного лиха і поселилась у цій частині села. На тому куті і по сьогоднішній час проживає багато сімей по прізвищу Гуцул.
3. 3.Максими – після скасування кріпосного права поселився чоловік, який до цього часу переховувався у лісі через те, що вбив свого хазяїна. Цього чоловіка звали Максимом.
4. 4.Помірки – на цій території села у неділю, у святкові дні збиралися хлопці, щоб помірятися силою.
5. 5.Вовча долина – ця назва кута є своєрідним жаргоном.

На території села є горби : Штефанів горб , Червоний горб -там перепалена земля , де напевно були печі в яких виливали якийсь метал. Геологами виявлені речі, які доказують на місці цього горба знаходження кузні.

Також на території села є гора, яка носить назву Коцюба Існує така легенда, що на цій горі знаходиться один із виходів до підземних лабіринтів Олекси Довбуша.

Жителі селі Горошівці черпають сили з таких джерел як : Маковійка, Рауска криниця, Дзюркач, Воронюкова криниця, Побігушкова криниця у Коропові. Джерело Маковійки забезпечувало водою все село навіть у велику посуху.

Про цю криницю є дві легенди :

– заслабла вдова, вона мала малу дівчинку, дитина принесла води від Маковійки , мати пила три дні воду і одужала .

– син з козаками ішов у похід і на прощання посадив плодове дерево біля кринички і сказав матері: «Як буде тяжко з’їж плода, і стане легше».

Населення Горошівців – українці. На користь їх слов’янського походження свідчить в першу чергу мова, що в діалектній формі зберегла залишки давньоруської. І фольклор, і звичаї та обряди, і одяг, і побут є спільними з найдавнішим слов’янським.

З уст і уста передаються правдиві зразки усної народної творчості, в яких зафіксована не лише історія народу, а і його мудрість.

 

На сьогоднішній день Горошівці є одним з найпромисловіших і найрозвинутіших сіл у Заставнівському районі. В селі є кахельний завод, пекарня, свиноферма, підприємство з виготовлення вінків, шість магазинів. До послуг жителів села ощадна каса, поштове відділення, аптека, сільська амбулаторія, сільська рада. В селі діє Будинок культури, при якому є бібліотека.

Горошівці – співуче село. Старожили пам’ятають багато дуже давніх пісень. Частину з них доносить до слухачів народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Горошівчанка», лауреат багатьох фестивалів і конкурсів.

В Горошівцях ретельно дотримуються календарно-обрядових і релігійних свят, як і сто років тому, за тим же ритуалом проводять весілля чи хрестини, храм.

 

З ростом матеріального рівня колгоспника, зростав і його культурний рівень. В селі працював клуб, бібліотека. Навчання в школі велося українською мовою.

 

Навчальні    класи   1947-1948 1948-1949 1949-1950 1950-1951 1951-1952 1952-1953	Кількість класів			Навчалось дітей   124 169 208 233 238 216	Працювало вчителів   4 10 11 14 14 12
	1-4   4 4 4 4 4 4	5-7   – 3 4 5 5 4	8-10   – – – – – –

 

В школі був добре обладнаний фізичний і біологічний кабінети, обладнаний спортивний майданчик. Різка зміна кількості учнів 1949-1952 рр. пояснюється тим, що в ці роки ходили учні 5-7 класів з сусідніх сіл Боянчука і Добринівців, в яких школи були початкові.

Крім навчання дітей в школі, учителі займалися ліквідацією неписьменності і малописьменності в селі. Був зроблений облік неписьменних і малописьменних, які потім закріплювались за вчителями для навчання. До цієї справи також залучались культармійці, які працювали з малописьменними під керівництвом учителів.

В результаті наполегливої роботи вчителів неписьменність в селі зменшувалась з кожним роком і в 1952 році становила: неписьменних 52 чоловіки, малописьменних 63; А в 1953 році неписьменних було 43 чоловік, малописьменних 46 чоловік.

На кінець 1958 року повністю була ліквідована в селі мало писемність і неписьменність. Селяни могли продовжувати здобувати освіту у вечірній школі сільської молоді, де навчання було організовано за програмою 6-7 класів.

Значно покращилась робота денної школи. В школі було 2 майстерні: слюсарна і столярна. Поповнились цінним наочним приладдям фізичний і біологічний кабінети. В 1957-1958 навчальному році в школі навчалось 183 учні. Склад учителів поповнювався новими кадрами. З вищою освітою було 3 вчителів.

У середніх школах з села Горошівці продовжувало навчатись у 1958 році 18 учнів, у вищих учбових закладах – 4, у технікумах – 6.