Культура Хрещатик

Культура – це все те, що створюють люди в процесі своєї діяльності.

У 70-х роках у селі налічувалося 160-180 жилих домів. Село було невелике, але життя в ньому вирувало дуже цікаве, веселе. У селі був магазин, який знаходився на подвір’ї Ковальчук Віри. У цей період життя людей значно покращилося. У колгоспі люди вже почали отримувати зарплату грішми.

У 1964 році почали закладати фундамент нового магазину у центрі села. Як виявилося потім, місцева влада помилилася, бо цей магазин мав бути збудований у смт. Кострижівка, але, щоб не   викликати незадоволення в людей, будівництво продовжувалося. Так у селі був збудований магазин з двома відділами і буфетом.

Люди жили бідно, але дружно і весело. Допомагали одні одним, робили клаки: дерли пір’я, лупили кукурудзу, вишивали сорочки, рушники. Кожної неділі і у великі свята на толоці після обіду біля клубу проводили сільські гуляння – танець. На танцях грали троїсті музики, а у великі свята запрошували сільський духовий оркестр. Кожного року серед старших хлопців вибирали калфу, який мав бути веселим, забавним, організатором сільських забав. Гуляння починалися танцем “Аркан”, який виконували всі хлопці і молоді чоловіки.   На кожен танець калфа вигукував   ім’я і прізвище дівчини, яка підходила до групи хлопців і один із них починав з нею танець. На танці йшли всі жителі села – від старого до малого. За тиждень до танців дівчата   вибілювали долівку глиною “глеєм”, а після того засівали насінням з конопель для того, щоб долівка мала блискучий вигляд “глянц”.

Три рази на рік проводився урочистий вечерок. Священик давав завдання одній із молодиць виготовити гарний букет квітів, який називався “Квітка”. В той час даскалом у церкві працював чоловік з с. Чуньків на прізвище Маник, який мав духовну освіту. На вечерку він організовував продаж-аукціон “квітки”. У цьому дійстві брали участь усі бажаючі. Початкова ціна була 20 леїв.

Перед заходом сонця танець закінчувався. Дівчата розходились по домівках. А хлопці йшли додому до дівчат і просили батьків пустити дівчину на вечерок, після закінчення якого хлопець проводжав її додому.   Як тільки смеркало у кожному куті села збиралися хлопці і співали українські народні пісні.

З 1932 року по сьогоднішній день у селі діє клуб, де молоді люди проводять своє дозвілля.

Священик Емануїл Горгіца зібрав громаду села на схід і запропонував побудувати хату-читальню. Було близько 10 бригад людей в каменоломнях, які добували камінь і кожна з них мала дати певну кількість “латрів” каменю. Вивезти його з каменоломні мали заможні люди. Хлопці й дівчата викопали фундамент. Мулярі приступили до роботи, молодь працювала на підсобних роботах. Дерево для даху і стелинок закупили за кошти знесені з села. Верх робили: Голянич Семен, Руснак Василь, Кустрин Петро. Потім фірмани привезли з глинниці жовтої глини для   встелення поду. Заможні газди дали житної соломи і бочками завезли від болота воду. Хлопці й дівчата зробили заміс і вкидали стелю. Стельмахи виготовили вікна і двері. Потім   молодь змастила стіни і долівку.

У 1932 році хату-читальню було відкрито. Цією читальнею завідував Блауш Михайло. Тут збиралися всім селом, читали «Кобзар» Тараса Григоровича Шевченка, історію України, ставили п’єси. Там збиралися всі, хто хотів почути українське слово, читали вголос. Люди цінували книги, з особливою шаною ставилися до творчості Т.Г.Шевченка.

У 1939 році румунська влада заборонила читати й розмовляти українською мовою. Людей чекали тривожні дні війни. Першим бібліотекарем післявоєнного періоду був Георгій Пендюр. Він ходив від хати до хати, розносив людям книги, газети. Дітей також заохочував до читання (клав у книгу один карбованець) хто її брав мусив прочитати, бо бібліотекар цікавився змістом прочитаної книги. За всі роки історії бібліотеки в ній працювали ентузіасти своєї справи, які цінували книгу, шанували своїх читачів, навчали їх любити українську мову, пісню, слово, завжди за порадою звертатися до книги.

У 60-х роках на посаду завідувача бібліотеки прийшов Орест Тарновецький. Він багато років присвятив улюбленій професії. У 1967 році бібліотеці присвоїли звання «установа відмінної роботи».

Орест Йосипович сумлінно ставився до своєї праці. Бібліотека була одна з кращих у районі. Читачі його поважали. Тут організовували різні масові заходи, працював і драматичний гурток.

Час вносить свої корективи, нового змісту набула діяльність бібліотеки у 1978 році, коли посаду завідувача обійняла Одарка Дмитрівна Завацька. Вона продовжила добру справу своїх попередників. Це була не просто жінка, а бібліотекар від Бога. Вмілий організатор, активний учасник художньої самодіяльності, лідер і керівник сільського театру. Любов до книги, до читання передавала своїм читачам. Особливу увагу приділяла дітям. У бібліотеці був створений ляльковий театр «Колобок». Ставились інсценізації українських народних казок. Досвід роботи лялькового театру вивчався у всіх бібліотеках району. Для маленьких читачів були створені всі умови, оформлена дитяча кімната.

Одарка Дмитрівна Завацька не раз обиралась депутатом сільської ради, поєднуючи громадську роботу й бібліотечне життя.

Поряд з бібліотекою дозвілля молоді проходило в сільському клубі, завідуючим якого був Олинчук Василь Михайлович. При клубі був створений жіночий фольклорний колектив і молодіжна танцювальна група, які неодноразово брали участь у районних конкурсах та фестивалях. У 1987 році, як переможці районного конкурсу, брали участь у фестивалі і виступали в музеї під відкритим небом у Києві. Ці виступи супроводжувалися троїстими музиками, що складалися з скрипки, труби і цимбалів (Гаврилюк Ілля Васильович – скрипка, Козарійчук Іван Михайлович – цимбали, Олинчук Михайло Іванович – труба, Олинчук Василь Михайлович – баян).

У 90-х роках під керівництвом Калинюк Тетяни Федорівни був створених сільський хор.

У 1993 році у селі відкрито нову школу. Центр культурного життя переміщується до школи. Саме у школі проводяться святкові концерти, урочисті вечори, вечорниці, вистави, цікаві зустрічі, дискотеки.

З 2010 року на посаду бібліотекаря призначено Костенко Галину Ярославівну. У 2012 році приміщення бібліотеки газифіковано і проведено капітальний ремонт.

У селі розміщена телевежа. Будинок телевежі споруджено 1965 року влітку, тоді ж встановлено вишку і завезено апаратуру. Будівництво проводилося цукрозаводом “Хрещатик”. З часом силами робітників телевишки добудували апаратний зал і дизельну. Першим працівником вишки був Любимов, потім прийшов Кочман Богдан Петрович і Гаврилюк Дмитро Іванович. Мета роботи вишки ретранслювати телепередачі радіусом 20км. Основне завдання працівників слідкувати за роботою апаратури.

За матеріалами вчителя історії Бортник Г. В.