Традиції Хрещатик

 

Село Хрещатик славиться не тільки своєю дивовижною природою, працьовитими людьми, а й незрівнянно багате воно святами, обрядами, звичаями, які передаються з покоління в покоління, від батька до сина, від матері до дочки. Та з плином часу багато чого забулося, стерлося в пам’яті людей, а те, що дійшло до нас вже змінене й доповнене новими поколіннями.

Село пережило австрійську, румунську, радянську владу. Кожен період був важким. Перебути ті важкі часи допомогла згуртованість людей, які жили дружно, допомагали одні одним, ділили і радість, і горе. Село нагадувало одну велику родину, на відміну від інших – зберегло свої традиції, звичаї, обряди.

Різдво Христове – одне з найвеличніших свят православної церкви. У цей день усі люди: від малого до старого йдуть колядувати, прославляючи новонародженого Христа. У нашому селі вже стало доброю традицією розпочинати коляду із господи священика. Спочатку колядують чоловіки (газди), а за ними – жінки (газдині). Потім усі люди йдуть у монастир Івана Богослова, щоб привітати братію з Різдвом Христовим і заколядувати.

Не менш величним є і Йорданський «празник». Йорданська вода має велику чудодійну силу. Особливо вода, набрана з цілющого джерела та освячена в монастирі.

З давніх-давен у селі була традиція: освячувати домівки йорданською водою. У радянський час вона була заборонена. У наші дні ця традиція відновилася з новою силою. Люди зустрічають священика з «трійцями» в руках і благоговінням у серці, запрошуючи освятити будинок. Церковний хор разом із сільською громадою супроводжує священика величальними Йорданськими піснеспівами від хати до хати. У цей день у селі багатолюдно. Панує святковий піднесений настрій. Люди вірять, що Благодать Господня буде їх оберігати цілий рік, а в їхніх освячених оселях буде панувати мир, радість, злагода, добробут і любов.

На території села знаходиться чоловічий монастир Святого Іоанна Богослова. Саме до цього місця щороку боголюбиві паломники йдуть хресним ходом. Хресні ходи до монастиря проводилися ще в ХІХ столітті. За радянського часу вони були заборонені. А з 1992 року Владика Онуфрій відродив цю традицію на Буковині.

На Великдень біля церкви у нашому селі проводиться «Вербова дощечка». Участь у цьому дійстві беруть молоді хлопці та дівчата. Вони співають веснянки, водять веселі хороводи, вибирають «жука» (це маленька дівчинка) і несуть додому. На Вербову дощечку приходять дивитися всі люди села. Цей звичай має віковічну історію.

З давніх-давен жіночим оберегом на Україні був віночок, який служив не тільки окрасою голови дівчини, він був “знахарем душі”, бо в ньому є велика сила: і біль знімає, і волосся береже.

Вінок є неповторним народним символом України, свідченням його високої культури, запорукою дівочої цноти й чистоти. Саме плетіння вінка   у нашому селі є невід’ємною частиною весілля. Вінок плетуть і молоді, і молодому, і дружкам, і дружбам. Цей обряд у нас уже існує більше ста років. Він ніколи не втрачав своєї актуальності, а передавався від покоління до покоління. У селі були і є справжні майстрині вінкоплетення (Калинюк Марія Іванівна, 1919р.н., Градова Фрозина, 1929 р.н., Чухрій Степанія, 1932р.н., Димка Ганна Василівна, 1957 р.н., Карайван Галина Дмитрівна, 1960 р.н., Мороз Ольга Дмитрівна, 1964 р.н., Тимчук Ольга Василівна, 1970 р.н.). Весільні вінки відрізнялися один від одного. Це залежало від майстрині, яка плела вінок, а також від матеріалів, що використовувалися. Але кожен вінок був особливий, неповторний, двох однакових не було.

На даний час у нашому селі найчастіше вінки плете Маренич Ольга Михайлівна, 1948 р.н. На її рахунку близько трьохсот вінків. Ольгу Михайлівну запрошують плести весільні вінки не тільки в нашому, але й у навколишніх селах. Майстриня розповідала, що колись вінки плели різні. Для молодої, яка брала шлюб у вінку, плели так звану «шапку», тобто вся голова була уквітчана. Нареченій, котра вінчалася у фаті, плели звичайний вінок. Дівчині, яку вперше запрошували у дружки, теж плели вінок. Дружці можна було плести вінок тільки два рази, а третій – мав бути весільний.

Не всі вінки плетуться однаково. Якщо вінок плететься легко, швидко, то й життя молодих буде щасливим. А якщо рвалася нитка, або вінок плівся дуже важко, то й життя нелегке.

Вінкоплетення починається у п’ятницю. Приблизно до 1980 року дружки зранку йшли на цвинтар рвати барвінку на вінок. Зривали той барвінок, який ріс на окопі, а не на могилах. Приносили додому, полоскали його, просушували. Перед вечором мама молодої запрошувала родину, сусідів до вінка. Запрошені приходили з приносами (зерном, цукром, куркою), які були прикрашені зеленню, гілочками мірти, аспарагусу. За жінкою, яка плела вінок, ґаздиня йшла з двома калачами й сіллю.

Першою до вінка приходила майстриня, промовляючи такі слова:

Дай Боже щасливо, здорово, весело!

Як Бог поміг почати, щоб Бог поміг опровадити.

Від найстаршого до найменшого подружити,

Внуків, правнуків дочекати і їх благословити.

З таким віншуванням приходили всі запрошені. Сідали за стіл і співали (три рази):

Ми з п’ятниці на суботу

Дайте, мамко, нам роботу.

Та най гості не гуляють

Най віночок зачинають.

Батьки виносять велику миску, яка заздалегідь була підготовлена. У ній було: калач – символ достатку, багато цукерків, цоклики цукру, щоб молодим солодко жилося, гроші – на багатство, калина – символ краси, жито – символ життя, червоні нитки (обов’язково міцні, щоб не рвалися) – символ любов, зелень – символ злагоди, квіти та сім стрічок, ножиці, клоччя, на якому плетуть вінок.

Мати промовляє:

– Добрий вечір, пані ґаздині, прошу вас на цю роботу. Най вам Бог помагає нашій дитині вінок сплести.

Мама перевертає миску догори дном так, щоб зверху був калач. Поки майстриня плете косичку з клоччя для вінка, жінки плетуть вінок з барвінку на образ Божої Матері, вплітаючи квіти з кольорового паперу.   Цей вінок кладуть у великій хаті на образ і він має там бути, поки не народиться дитина.

Майстриня запрошує батьків розпочати плести вінок для їхньої дитини. У той час гості співають обрядову пісню:

Благослови, Боже, і отець, і мати,

Своєму дитяти віночок зачинати. (2 рази)

Першим розпочинає вінок батько, потім мама, бабуся, матка. Вплітають гроші, калину, жито, обмотуючи ниткою три рази. Майстриня плете вінок, а жінки, співаючи обрядові пісні, жартуючи, роблять заготовки для вінка.

Ой вийся, віночку, гладко,

Як червоненьке ябко.

Підем з тобов межи люди,

Чи не сором же нам буде.

Підем з тобов на сторону,

Не завдавай нам сорому.

*************

На моєму подвір’ячку

Хлопців дуже много.

Не дають ми доносити

Вінка зеленого.

Ой доносиш, моя доню,

Вінка зеленого.

Він до тебе заговорить,

Не смійся до нього.

Я до нього не сміюся,

Дивлюся в долину.

А він мені показує

На горі калину.

Як ти знала, що я бакір,

Що я бакірочок.

Було зо мнов не ходити

В вишневий садочок.

Було зо мнов не ходити

В вишневий садочок.

Було собі шанувати

Зелений віночок.

А я його шанувала,

В папір завивала.

Прийшла така неділечка,

Що-м го змарнувала.

Прийшла така неділечка,

Ще й така година.

Заплакала дівчинонька

Вся її родина.

**********

Прийшов кум до куми

Та й приніс когута

Гой-я, гой-я-я, та й приніс когута.

Та й приніс когута,

Що сліпий на очі

Гой-я, гой-я-я, що сліпий на очі.

Вивів кури на город,

А сам ся кокоче.

Гой-я, гой-я-я, а сам ся кокоче.

Ой вийду я на город

На городі кури

Гой-я, гой-я-я, на городі кури.

Якби мені чоловік

До мої натури.

Гой-я, гой-я-я, до мої натури.

Щоб не пив, не курив

Тютюну не нюхав

Гой-я, гой-я-я, тютюну не нюхав.

Чужих жінок не любив

Мене одну слухав

Гой-я, гой-я-я, мене одну слухав.

***********

Плила качка плила,

Качка сороката

Я тобі казала,

Що я не багата.

Ти багацький сину,

Я бідна дівчина.

Ти в садочку лежав,

Я в полі робила.

Ти в садочку лежав

Звечора до ночі.

Мені роса виїдала

Роса карі очі.

Не так карі очі,

Як русую косу

Кажуть люди, Йванку,

Вінка недоношу.

У цей час кілька жінок плели вінки старостам. Ці вінки були особливими: у них вплітали цибулю, часник, моркву, перцюгу, кришки, кропиву. Старости викуповували вінки могоричем.

Якщо у молодого чи молодої були молодші брат чи сестра, їм складали букет.

Коли вінок молодої готовий, в нього вплітають сім стрічок, кожна з яких має своє значення.

Червона – символ багатства, любові.

Голуба – символ неба і води, що дають силу і здоров’я.

Зелена – символ життя, краси, юності.

Жовта – символ сонця.

Коричнева – символ землі-матінки.

Оранжева – символ хліба.

Біла – символ чистоти

Стрічки берегли   волосся нареченої від чужих очей. Вони мають бути рівними з підтічкою.

Готовий вінок кладуть на посадські калачі і співають:

Ой упала звізда з неба    2 рази

Аж тепер нам тата треба.

Беріть, тату, кожушину   2 рази

Кладіть вінок на дитину.

Ой упала звізда з неба     2 рази

Аж тепер нам мами треба.

Беріть, мамо, кожушину   2 рази

Кладіть вінок на дитину.

Майстриня з маткою благословляють батьків вінком, проказуючи три рази:

Даруємо Вас щастям, здоров’ям,

Та й цими калачами, та й цим вінком,

Та й довгим віком.

Щоб були красні, як весна,

Багаті, як осінь.

Щоб не жадали ніколи

Ні хліба, ні солі.

До хліба, до солі, що Бог поможе.

Батьки беруть кожушину, стелять на землю. Молоді вклякають на коліна перед батьками, які благословляють їх калачами й вінком, промовляючи тричі:

Даруємо Вас щастям, здоров’ям,

Та й цими калачами, та й цим вінком,

Та й довгим віком.

Щоб були красні, як весна,

Багаті, як осінь.

Щоб не жадали ніколи

Ні хліба, ні солі.

До хліба, до солі, що Бог поможе.

Молоді цілують калачі, батьків у руки. Мама кладе вінок нареченій на голову. У цей час вона дуже щаслива, бо все життя просила Бога, щоб допоміг дочекатися благословити дитину вінком. Молода дякує майстрині, матці і всім гостям.

Молодий вручає складений букет молодшому братові, віншуючи його:

Дарую тобі цю червону квітку нівроку,

Щоб ти женився до року.

Після всіх обрядів залишки зелені зі столу збирали у миску і ними устеляли дорогу молодим до шлюбу.

А ми в церкву йдемо,

Молодих ведемо.

Молода, як ягода,

Червона, як калина.

Батьки молодих накривали святковий стіл, дякували всім за послугу.

Гості співали, жартували, збавлялись.

Отже, вінок у нашому селі завжди був оберегом, який передавався з покоління в покоління. У давнину виготовляли спеціальну скриньку зі склом для весільного вінка і клали на видне місце.

Наше завдання – зберігати, відновлювати, примножувати звичаї та обряди наших предків, передавати їх своїм дітям та онукам.

За матеріалами вчителя історії Бортник Г. В.