Культура Кострижівка

10. Культура, спорт, туризм
В давні часи культура сіл Лука і Кострижівка базувалися на церковних та народних святах, традиціях та звичаях. Не тільки молодь, але й люди старші прагнули повеселитися, потан-цювати. Найчастіше такі імпро-візовані розваги і танці відбу-валися після толоки (клаки), на вечорницях, на хрестинах і весіллях, на храмові свята. Пра-во виводити данець мав галфа – найавторитетніший і найстар-ший парубок.
З початку ХХ ст. в моло-дих хлопців, дівчат та газдів прокидається інтерес до істо-ричного минулого України, до козацьких часів, до літературних творів Т. Шев-ченка, І. Франка, Л. Українки, до драматичних творів. Більш активною й прогресивною виявилася луківська молодь, яка в 1905 році на громадські кошти звела Народний дім, що став центром культурного дозвілля. Тут обговорювали крайові й місцеві новини, співали різних пісень, вголос читали газети, декламували вірші, готували вистави українських авторів. Молоді люди знаходили собі заняття для душі й одночасно підвищували свою національну самосвідомість. Важливо те, що в цю духовну сферу сільського життя австрійська влада не втручалася й не чинила перепон.
Перша світова війна перервала культурний розвиток, а з початком румунської окупації він дещо згас. Причиною цього, зокрема, стало те, що румунська адміністрація вилучила приміщення Народного дому для своїх потреб – тут розмістився прикордонний пост. Але бажання розвиватися, прилучатися до мистецтва не зникло. Свою діяльність жителі села не припинили, але стали приховувати від жандармів та офіційних осіб. Тепер збиралися у визначених хатах, у стодолах, де продовжували готувати п’єси, обговорювати важливі справи та події. Навіть в 30-х роках, коли Румунія посилила тиск на українське слово та пісню, молодь всілякими способами чинила опір.
Після Другої світової війни духовна сфера селища розвивалася досить своєрідно, зовсім не так, як в багатьох селах району. По-перше, село Лука мало свій клуб, переобладнаний з Народного дому, де проводили дозвілля (дивилися кінофільми, ставили вистави, готували концерти) також жителі Кострижівки. З кінця 50-х років селище не мало свого Будинку культури, де могли б розвиватися різні жанри мис-тецтва. Відповідно селищна ра-да не мала штатних працівник-ків культури, які могли б пра-цювати з населенням, залучати людей до хорового співу чи народних танців тощо. Штатна одиниця відповідального за роз-виток культури в селищі зай-малася, здебільшого, паперо-творчістю. Повноцінна куль-турна діяльність відбувалася за місцем роботи кострижівчан – в цукрозаводі «Хрещатик» та Комбінаті будівельних матеріалів, які мали власні клуби. Обидва заводські клуби мали власні стаціонарні кіноустановки, де майже щодня демонструвалися кінофільми для дорослих та дітей. Клуби також стали центрами культури, де розвивалися хоровий та естрадний спів, естрадні та народні танці, театральна справа, вокально-інструментальні та духові оркестри, декламувалися вірші, готувалися агітбригади, концерти, вечори відпочинку тощо.
Із року в рік прибутки цукрозаводу й комбінату будматеріалів зростали, відповідно збільшувалися відрахування на розвиток культури, спорту і туризм. До 1991 р. в цукрозаводі діяв один з кращих в районі колективів художньої самодіяльності. Постійними учасниками районних та обласних оглядів художньої самодіяльності були хоровий, танцювальний колективи, вокальний ансамбль «Троянда», вокально-інструментальний ансамбль і духовий оркестр. В 1989 році весь творчий колектив відвідав з концертом м. Корабліно Рязанської області. В 60-х роках при заводському клубі працював самодіяльний драматичний колектив, яким керував великий ентузіаст театральної справи Богдан І.В. З виставами «Фараони», «Украдене щастя», «Наталка Полтавка», «Титарівна», «Анжело – тиран Падуанський», «Наймичка» та іншими об’їздили всі навколишні села. Відданими театральній справі були Фантух Іван, Гончарова Зоя, Возний Петро, Токарчук Іван, Зборовський Василь, Піцик Олена, Пло-щанський Петро, Арсенчук Григорій та багато інших.
Не відставали від цукровиків і учасники художньої самодіяльності комбінату будматеріалів. У другій половині 70-х років на всю область став відомий ансамбль «Дністрові кручі» (кер. Федорак В.О.). Ансамбль неодноразово ставав учасником урочистих концертів в районі та області, знімався на телебаченні. Вокально-інструментальний ансамбль «Дністер» у складі Карабейника Сергія, Зимбовича Миколи, Гайдея Іллі, Гайдея Григорія, Єжелєва Петра в 1976 р. став дипломантом VІ республіканського конкурсу комсомольської пісні в Новій Каховці. Варто відзначити, що обидва підприємства мали чудові власні духові оркестри, які ставали окрасою буль-якого урочистого заходу. Велику увагу розвитку художньої самодіяльності приділяли директори Гончаров Г.В. та Карабейник В.А.
Жителів селища обслуговували 2 бібліотеки: сільська (завідуюча Мікула М.М.) на 15 тисяч і цукрового заводу (завідуюча Піцик О.Т.) на 20 тисяч книг. Цукрозавод мав також специфічну бібліотеку, якою завідувала Гончарова З.С. Користувалися цією технічною літературою, здебільшого, інженерно-технічні працівники.
В 1985 р. з ініціативи парткому підприємства (парторг Вірт В.Б.) був створений музей цукрозаводу «Хрещатик», але проіснував він всього 5 років. Директор Селітбовський В.А. невдовзі знищив його, щоб звільнені приміщення переобладнати під офіс.
Наприкінці 70-х років ро-бітник цукрозаводу Омахіль Ярослав створив один з кра-щих в області клубів важкої атлетики. Тут знайшла себе не тільки заводська молодь, а й багато старшокласників місце-вої школи. Члени клубу неод-норазово займали призові міс-ця на районних та обласних змаганнях, але найголовніше – стали міцними й здоровими.
З давніх-давен розважаль-ним центром для молоді була толока, де відбувалися народні свята, ігри, танці, різні урочистості. У 20-х роках створюється сільська футбольна команда, яка грає свої матчі на облаштованому на толоці стадіоні. Якщо в 20-30-х роках футболом займалися ентузіасти, то після війни спортивний розвиток взяли під свою опіку селищна рада, промислові підприємства й, зокрема, шко-ла. Футболісти з роками змі-нювалися, а клуб «Дністер» нез-мінно готував нових спортс-менів й ставав учасником районних та обласних чемпіо-натів. Великими ентузіастами футбольної справи в селищі були Одайський Федір, Ільчук Василь, Сірант Василь.
Крім стадіону на толоці облаштовуються також спортивні майданчики для волейболу, баскетболу, гандболу, ями для стрибків у висоту і довжину, якими опікується місцева школа. Наприкінці 50-х років вчитель фізкультури Проданик Михайло Дмитрович, надзвичайно віддана спорту і дітям людина, разом із старшокласниками Кизимою Богданом, Калинюком Василем, Яценюком Петром, Купцем Ярославом, Дубковецьким Петром та багатьма іншими організували завезення для цих майданчиків піску. Для цього возили його із сільського кар’єру, розташованого біля Кутянського яру. Вантажили цілий віз піску, а потім одні впрягалися замість коней, інші підштовхували воза й таким чином завезли 5 возів цього так потрібного мінералу.
У липні 1984 р. при профспілковому комітеті цукрозаводу «Хрещатик» утворився туристсько-спелеологічний клуб «Каскад», засновником якого став інженер-електрик Площанський Петро Павлович. Клуб визначив для себе основні напрями діяльності:
– Дослідження печер Зас-тавнівського району Чернівець-кої області, Заліщицького райо-ну Тернопільської області, Горо-денківського району Івано-Фран-ківської області.
– Дослідження печер Дніст-ровського каньйону.
– Проведення дослідниць-ких, пізнавальних та спортив-них піших, велосипедних, вод-них, лижних та комплексних походів в межах довкілля, в Карпатах та Дністровським каньйоном.
– Дослідження печери Гострі Говди (Скитська).
Варто відзначити, що найбільших успіхів клуб «Каскад» досягнув при дослідженні місцевої печери Гострі Говди. На даний час визначена її максимальна протяжність, складена детальна карта коридорів та залів, описані мінеральні утворення та нечисленні представники тваринного світу. Робітнича та учнівська молодь щорічно здійснювала екскурсії по великих містах України, туристські походи в Карпати, на плотах по Дністру, велопоходи.
Велику популярність у селищі і за його межами завоював фольклорний колектив «Василиха». Спочатку це була жіноча вокальна група, яка із року в рік чисельно зростала, зокрема, жінками старшого віку. У 1998 році з ініціативи директора Будинку культури Христенко Л.В. на основі вокальної групи утворився фольклорний колектив, з яким став працювати Попович Василь Іванович. Назву «Василиха» придумали самі учасники у 2000-му році.
Майстерне виконання на-родних, історичних, соціально-побутових, обрядових пісень добре сприймалося слухачами. Невдовзі вони стали постійни-ми учасниками місцевих і ре-гіональних фестивалів, святко-вих концертів. У 2004 р. дер-жавна кваліфікаційна комісія фольклорному колективу «Ва-силиха» присвоює високе зван-ня «Народного».
З 2005 р. музичним керівником «Василихи» стає досвідчений музикант Матійчук Ярослав Ярославович. З його приходом виконавська майстерність фольклорного колективу значно зросла, бо всі пісні жінки стали виконувати у три голоси. Артистичні й вокальні здібності колективу проявилися на традиційному Міжнародному фестивалі «Буковинські зустрічі» (м.Чернівці), в Румунії – м. Кимполунг, Угорщині – м. Боньхад, в Польщі – м. Дестров’є, Піла, Конін, Мирославець. Виступи колективу завжди мають великий успіх. Це зумовлено також красою народних костюмів, колоритом та виконавською майстерністю. Колектив «Василихи» нагороджений численними подяками, грамотами, дипломами й цінними подарунками.

11. Історія бібліотечної справи
Грамотних людей в часи Австро-Угорської імперії та королівської Румунії було не так багато. Початкові школи в селах Лука і Кострижівка охоп-лювали незначний відсоток дітей шкільного віку. З одного боку, селянські діти переваж-но з весни до пізньої осені допомагали батькам в полі та по господарству, а взимку не мали що взути чи одягнути. З другого боку, за австрійської, а згодом і за румунської влади доступ для отримання середньої чи вищої освіти дітям з бідних родин був практично закритий. Але, навіть, та незначна кількість грамотних людей тягнулася до книжного слова, якого дуже бракувало.
Перша невелика бібліотека була започаткована у 1905 році й містилася вона в приміщенні щойно збудованого Народного дому. Формували її заможні газди, які за власні кошти купували або виписували книжки в Чернівцях. Проте існувала ця бібліотека недовго, бо вже у 1918 році румунська влада діяльність Народного дому закрила. Протягом румунського періоду, у 20-30-х роках, книги передавалися із рук в руки, бо для бібліотеки приміщення не знаходилося.
З початком більшовицької окупації в червні 1940 року в приміщенні Народного дому розмістилася Луківська сільська рада, клуб і бібліотека. Але розпочалася війна (1941-1945 рр.) і культурний розвиток занепав, бо румунська влада жорстоко присікала будь-які спроби народних зібрань. Бібліотека відновила свою роботу аж в 1952 році в тому ж приміщенні Народного дому. Кількість читачів тоді становила 100 чол., а бібліотечний фонд налічував кілька сот примірників. Тодішній голова сільської ради Галяревич Андрій Григорович з розумінням відносився до потреб бібліотеки й створював належні умови для її роботи. Деякий час тут працювала Тютюнник-Кошмарик Вероніка Василівна, яка не мала достатніх вмінь і навичок для роботи з читачами. Її замінила Хамчук Сіманія, родом із Східної України. Але при першій нагоді молода жінка виїжджає додому, а бібліотечний фонд у 1959 році передає Михайлюк Софії Дмитрівні, яка приїхала в Кострижівку за направленням як спеціаліст бібліотечної справи.
В червні 1963 року бібліотеку прийняла Мікула Марія Мирославівна, яка за час своєї діяльності підняла роботу цього культурного закладу на високий рівень. Вона пропрацювала у селищній бібліотеці 35 років, вміла знаходити спільну мову з дорослими й дітьми, брала активну участь в громадському житті селища, налагодила тісні зв’язки з трудовими колективами.
У 1964 році приміщення селищної ради продається під житло, а бібліотеці виділяють одну кімнату в старій школі (в минулому резиденція священика Луківської Свято-Миколаївської церкви). В цьому ж році будівельники здають в експлуатацію нову школу на 350 місць, тому звільняється приміщення, де навчалися старшокласники (колишня Луківська громадська школа). Саме це приміщення з 1965 року після косметичного ремонту служить бібліотеці довгих тридцять п’ять років (до 2000 р.).
У липні 1978 року Застав-нівський відділ культури відк-риває ще одну ставку бібліо-текаря і її отримує випускниця бібліотечного відділення Чер-нівецького культосвітнього учи-лища, уродженка с. Прилипче, Куцак Ганна Іванівна. Марія Мирославівна і Ганна Іванівна працювали у злагоді та взаємо-розумінні аж до 1994 року. В зв’язку з переходом Куцак Г.І. на роботу в с. Прилипче в цьому ж році на її місце призначається Пилип’юк (Грушевська) Наталія Іванівна. Проте вона довго тут не затрималася і через три роки на її місце приходить Гулейчук (Арсенчук) Леся Григорівна. Життєрадісна й комунікабельна, вона швидко знаходить спільну мову із завідуючою і, що важливо, з учнями місцевої школи. Саме на базі школи вона проводить масові бібліотечні заходи: конкури, літературні ранки, вікторини тощо. Через рік, після того як Мікула М.М. виходить на пенсію (1998 р.), Леся Григорівна очолює бібліотеку. А ще через рік (1999 р.) на другу ставку бібліотекаря призначається Байдюк Людмила Миколаївна. Молоді й енергійні дівчата намагаються охопити бібліотекою більшу кількість населення, забезпечують книгами на дому як хворих так і здорових людей, не забувають за організацію масових заходів. Проте виникли складнощі з приміщенням, тому що будинок, зведений у 1908 році, не відповідав технічним умовам для подальшої експлуатації. Грибок на стінах, прогресуючі тріщини на стелі змусили шукати нове «житло для книг». Така нагода трапилася в двохтисячному році, коли поштове відділення з адміністративного будинку переселилося в новозбудоване приміщення телефонної станції. Після зробленого ремонту бібліотечний фонд у кількості 18 тисяч екземплярів «переселився» в нове приміщення, де зусиллями бібліотекарів та сприянні селищної ради були створені добрі умови для роботи з читачами.
У 2005 році Гулейчук Л.Г. звільняється й завідувачем бібліотеки призначається Байдюк Л.М., яка вже в парі з призначеною на роботу Лобач (Калинюк) Оксаною Василівною намагається загальмувати падіння кількості читачів. Але зусилля їхні виявилися марними, бо значна частина жителів селища, зокрема молодь, виїжджають на заробітки за кордон. Станом на січень 2015 року бібліотека обслуговує 1065 користувачів книжного фонду, але кількість активних читачів значно менша. Із-за відсутності коштів та наявністю кризових явищ в країні значно погіршилося централізоване постачання новою літературою. Бібліотечний фонд з 18 тисяч екземплярів за п’ятнадцять років скоротився до 14, бо іделогічно старі й зношені книги списувалися, а нові не надходили.
Труднощі, що виникли в останні два десятиліття, не вибили з колії енергійних працівників бібліотеки Байдюк Л.М., а з 2009 року й Калинюк Людмилу Петрівну. Спочатку вони працювали на дві ставки, згодом на півтори, а в останні роки – на одну. Але й в умовах тотального безгрошів’я, гострого дефіциту тепла й електрики бібліотека продовжує працювати на високому рівні. Часто організовуються святкові акції, літературні години, народознавчі гуляння, удосконалюється виставкова робота. В останні роки популярним став конкурс «Найкращий читач року», який проходить в кілька турів. Юні читачі неодноразово ставали переможцями аналогічного районного конкурсу, а також брали участь в обласному. Традиційно щороку бібліотека відзначає «Тиждень дитячої книги», до проведення якого залучаються дитячі установи селища: школа, дитсадок, музична школа. Програма тижня пропонує своїм читачам цікаві заходи: книжкові ілюстровані виставки, театралізоване свято «Посвята в читачі учнів першого класу», вікторини, конкурси, загадки, ігри.
Не зважаючи на те, що фінансове становище працівників бібліотеки з року в рік погіршується, відчувається не завжди чуйне ставлення районного керівництва до потреб сільської бібліотеки – кострижівський храм мудрості і слова живе й продовжує свою важливу місію – доносити чарівне книжне слово до свідомості читачів.

12. Історія Кострижівської музичної школи
Найвищого свого соціально-економічного й культурного розвитку Кострижівка досягла в 70-80-х роках минулого століття. В цей час промислові підприємства (цукрозавод «Хрещатик», Комбінат будматеріалів, Автомобільне підприємство) мали достатньо високі прибутки, із року в рік покращувалась селищна інфраструктура, жваво працювала мережа торових закладів, невпинно зростали доходи робітників, інженерно-технічних працівників та службовців соціальних установ. Наявність великої кількості робочих місць та можливість отримувати стабільні заробітки приваблювали сюди жителів навколишніх сіл та приїжджих спеціалістів. А, відповідно, інтенсивне зростання населення сприяло збільшенню кількості дітей, які виховувалися в дитячій дошкільній установі та навчалися в місцевій середній школі. На початок 70-х років дітей шкільного віку налічувалося більше 500, які окрім отримання середньої освіти прагнули розвивати також свої творчі здібності. В 50-х роках незначна кількість дітей навчалася музики та художнього мистецтва в Заліщиках, але в 60-х постала гостра потреба мати власний навчальний заклад.
Першого вересня 1966 ро-ку в селищі відкрилася філія Заставнівської музичної школи у невеликому фінському буди-ночку, який виділила Костри-жівська селищна рада. Перший набір учнів здійснили виклада-чі Репін О.В., Береговський Є.А. (клас фортепіано), Савчук О.В. (клас балалайки). У 1967 р. був направлений на роботу молодий баяніст Гливка В.К., який, окрім свого предмета, також виконував обов’язки завідувача філії. Кількість музичних дисциплін збільшилася й одночасно прийшли нові викладачі: Антонович Н.Г. (клас фортепіано), Душинський (клас скрипки), Бондаренко З.І. і Басараба С.М. (викладачі музично-теоретичних предметів).
З 1 вересня 1989 р. Заставнівський відділ культури Кострижівську філію реорганізував у самостійну музичну школу, яку очолив досвідчений спеціаліст Гливка В.К. Одночасно до створеної музичної школи приєднали філії в селах Бабин і Репужинці. Навчальний процес забезпечував вже достатньо великий педколектив: Гливка В.К., Чоп’юк Н.С. (клас баяна), Кизима О.Б., Собашко І.М. (клас фортепіано), Гуйван В.Я., Григоришин Н.Р. (клас скрипки), Бесіда О.М. (клас бандури), Баранецький І.Ф., Чоп’юк В.П. (клас духових інструментів), Кукунова І.М., Касьян О.Г. (клас музично-теоретичних предметів).
У 2000-2002 рр. директором музичної школи працював Николайчук І.І., який спрямовував свої зусилля на виконання найважливішої проблеми: охоплення максимальної кількості дітей музичною освітою в селищі Кострижівка та селах Репужинці, Бабин, Прилипче.
В лютому 2002 р. музичну школу очолив талановитий організатор, відомий у музично-педагогічній справі фахівець, громадський діяч Блажевський В.Ф. Завдяки його наполегливості й при підтримці педагогічного колективу та громадськості селища приміщення колишньої бібліотеки цукрозаводу «Хрещатик» у 2003 р. передають музичній школі. У реконструйованому приміщенні були створені комфортні умови для якісного навчання учнів: невеличкі класи для індивідуальних занять, актовий зал для хорового співу та сольфеджіо. Невдовзі у приміщенні школи встановили автономне опалення, що забезпечило належний температурний режим в зимовий період.
З 1 червня 2006 р. директором музичної школи призначена Грумеза-Пітик Н.Я., яка стала приділяти більше уваги якості навчального процесу та підбору педагогічних кадрів. За короткий проміжок часу значно поліпшився стан навчального процесу і в дочірніх філіях. Тепер музична школа має філії в селах Репужинці і Бабин та музичні класи в селах Звенячин, Хрещатик та Прилипче, які охоплюють навчанням 87 дітей. Навчальний процес забезпечують досвідчені спеціалісти-музиканти, які ведуть чотири відділи: фортепіанний, народний, духовий і теоретичний.
За останні сім років учні та викладачі музичної школи показують добрі і стабільні результати на районних та обласних музичних конкурсах, що вивело навчальний заклад в число кращих. В 2012 р. призерами обласного конкурсу стали: Лучик Уляна (бандура) – І місце, Попович Наталія (баян) – ІІІ місце; 2013 рік: Малярик Євгенія (музична література) – ІІ місце, Олійнич Надія, Трепета Іванка (музична література) – ІІІ місце, Маренич Вікторія (бандура) – ІІІ місце, Пелепюк Тетяна (фортепіано) – ІІІ місце, фольклорне свято «Ой, на Івана, ой на Купала» (кер. Грумеза Н.Я.) – ІІ місце; 2014 рік: Олянський віталій (труба) – І місце, Бойко Христина (фортепіано) – ІІ місце, хор середніх класів (кер. Баранецька М.М.) – ІІ місце, ансамбль бандуристів (кер. Стопуряк С.М.) – ІІІ місце; 2015 рік: Вівчар Марія, Рудейчук Інна, Пелепюк Тетяна (музична література) – І місце, Пилипюк Василь (музична література) – ІІ місце, Лучик Уляна (бандура) – ІІ місце, хор середніх класів (кер. Калинюк Л.М.) – ІІ місце, ансамбль піаністів у складі Пелепюк Тетяни та Пилипюка Василя (кер. Саска Н.І. та Ребрик М.М.).
Кращими випускниками музичної школи стали: Кирилюк Микола, який закінчив Київську консерваторію по класу скрипки й працює по контракту в Єгипті, Ковальчук Дмитро – закінчив Київську консерваторію по класу труби й працює в укрдержконцерті, Марусик Іван – закінчив Чернівецьке музучилище по класу баяна й працює художнім керівником Будинку офіцерів в Ізмаїлі, Спинул Ірина – закінчила Чернівецьке музучилище по класу фортепіано й викладає у Вижницькій музичній школі, Токарчук Микола (труба) – викладає у Кострижівській музичній школі, Пітик Наталія (фортепіано) – директор Кострижівської музичної школи.
В останні роки, коли Українська держава переживає глибоку економічну кризу, а на Сході країни українські солдати відстоюють цілісність та державний суверенітет України в боротьбі з сепаратистами та російськими найманцями, батькам стає все важче оплачувати навчання дітей. Але навіть в такий важкий час потяг у дітей до музичного мистецтва, до прекрасного лише посилюється і це дає підстави надіятися на краще майбутнє як для держави, так і всього українського народу.