Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Спорт Кострижівка
Говорити про розвиток спорту в селах Лука і Кострижівка до ХХ століття не приходиться, бо жителям тоді було не до спортивних розваг. З одного боку селяни важко працювали й часу на спорт бракувало, з іншого боку – ніхто й уявлення не мав про такі види спорту як футбол, волейбол, баскетбол тощо. Проте на толоці, на пасовиську діти зажди грали в ігри, які успадкували від своїх батьків, зокрема: у лапанку, у війни, у карти, у монети, у ґудзики, кички та інші. Футбол з’явився в Кострижівці з середини 20-х років минулого століття й невдовзі став найбільш популярним і масовим видом спорту. На другому місці виявилися карти, які мав у кишені кожен пастух. Грали у підкидного дурня, фербля на сірники (зрідка на дрібні гроші), дівчата на картах ворожили. Серед хлопчиків популярною була гра у ґудзики або на дрібні гроші. Гудзики чи копійки складали у стовпчик і з відстані 4-5 метрів кидали битою (велика й важка монета). Завдання полягало в тому, щоб битою збити стовпчик, а потім нею ж перевернути ґудзик чи копійку. Першим починав бити той, бита якого лежала ближче до стовпчика. Від постійного биття ребром битої по копійці вона перетворювалася на шматочок нікому не потрібного металу, бо ознака номіналу на монеті вже не проглядалася. Іншим різновидом такої гри було биття монети (битої) до стінки чи муру. Монету треба було вдарити до стінки так, щоб вона лягла якомога ближче до монет суперників. Якщо з допомогою двох пальців руки гравець дотягувався від своєї битої до монети суперника, то вона ставала його трофеєм. Багато грошей чи ґудзиків ніхто не вигравав, але час летів незмірно швидко. Інколи так захоплювалися грою, що худоба, кози та гуси, полишені самі на себе, часто опинялися в городах.
Хлопці часто влаштовували також давню народну гру «Кичка». Створювалися дві команди по 5-6 учасників, з яких одна била кичку, інша ловила та кидала у круг. Переможцем ставала команда, яка першою заробляла визначену суму, наприклад, 2 тисячі очок. Для гри вирізали міцну палицю довжиною 60-70 см і маленьку дерев’яну «кичку» – довжиною 10-12 см, діаметром 4-5 см. Учасник гри ставав у круг діаметром 2-2,5 м, підкидав «кичку» і бив по ній палицею. Команда суперників намагалася зловити «кичку» двома руками, одною рукою, колінами і цим заробляли собі бонусні очки. Якщо зловити не вдавалося, то «кичку» кидали в круг. Учасник у крузі намагався «кичку» відбити якомога далі, щоб заробити більше очок. Палицею відміряли відстань від круга до відбитої «кички» і ця кількість складала зароблені очки. Якщо гравець у крузі не міг влучити в «кичку» і вона вдарялася в площу круга, то він вибував з гри. Гру продовжували по черзі наступні гравці. Якщо з гри вибував останній гравець круга, то команди мінялися місцями. Гра цікава, захоплююча, але водночас, в якійсь мірі, небезпечна. Відбита «кичка» летіла з великою швидкістю і якщо потрапляла в когось з гравців, то йому можна було тільки поспівчувати.
Мали в своєму арсеналі і небезпечні ігри: хто найдальше нирне з каменем і без нього, хто довше затримає дихання під водою, хто дальше кине каменя, хто швидше видряпається на вербу, хто швидше добіжить до потоку чи іншого якогось знаку. Хто програвав – півдня мав стерегти худобу, аби вона не чинила шкоди в городах. Грали також маленькими камінцями (їх було 5 штук), кишеньковим ножиком. Кидали ніж з ліктя, з плеча, з голови, з коліна – при цьому він обов’язково мав забитися вістрям у землю. Часто грали війни: як на пасовищі, так і на вулицях біля своїх хат. Здебільшого, гарячі баталії розгорталися в час сутінків, коли худобу заганяли в стайні.
Найбільш любимою й захоплюючою грою хлопчаків і дорослих з 20-х років став футбол, правила якого привезли студенти з Європи. Родоначальниками футболу стали англійці, де вперше у 1863 році були вироблені правила гри. На західноукраїнських землях футбол вперше з’явився у Львові, де у 1908 році професор Іван Боберський організував «Спортовий Кружок гри ніжної пилки», який самі гімназисти називали «футбалевий клюб». Дуже часто в Західній України до цієї гри вживали назву «копаний м’яч». Вважають, що запровадив футбольну гру у Кострижівці студент Паладій Ярослав який навчався у Бухаресті. Він привіз також із собою справжній футбольний шкіряний м’яч.
Хлопчаки шукали більш-менш придатну площадку, де ганяли м’яча зробленого із туго скручених ганчірок. Дорослі футболісти купляли м’яча в складчину, якого на замовлення привозили власники склепів – євреї. Сільська футбольна команда невдовзі стала грозою для навколишніх сіл. М’яч та форму шили на замовлення за власні кошти. Тоді футбольні першості не проводилися, але у двобоях сходилися команди сіл Звенячин, Кадубівці, Прилипче, Бабин, Репужинці, Лука та Кострижівка за попередньою домовленістю. Їздили на возах або ходили пішки, після гри, інколи, команда-господар поля за традицією приймала (накривала стіл) гостей.
Перша сільська футбольна команда була створена у 1931 році й називалася «Дністер», оскільки с. Лука розташоване прямо на березі Дністра. Перший стадіон футболісти облаштували власними силами на громадській толоці, який існував на цьому місці аж до початку 60-х років. Ярослав спеціально в Чернівцях замовляв для місцевих футболістів форму, яка відображала кольори укра-їнського прапора: труси жовті, а футболка синя. Здавалося б дрібниця, але в умовах румунської окупації це був ризикований вияв національної свідомості й патріотичного духу. Напевно, Ярослав усвідомлював, що його витівка могла закінчитися застінками румунської сигуранци. Проте в молодечому серці юнака почуття національної гідності українця взяли верх. Жандарми (в селі їх називали шандарі), які часто бували на футбольних матчах, не звертали уваги на поєднання кольорів.
Тут пізніше відбувалися значні сільські заходи (День молоді, обжинки), спортивні змагання дорослих і школярів.
У важкі сорокові роки футбол відійшов на другий план, бо на першому виявилися події Другої світової війни, національно-визвольний рух, голодомор та колективізація. Залишки старої, довоєнної команди наприкінці 40-х років відроджують у селі любиму гру футбол. Спортивний інвентар (бутси, м’яч, форму) приходилося купляти за власні гроші, бо ні колгосп, ні сільська рада цими проблемами не переймалися. Труси і футболки замовляли кравцям, а бутси мала лише половина команди. Якщо в 20-30-х роках футболом займалися ентузіасти, то після війни спортивний розвиток взяли під свою опіку селищна рада, промислові підприємства й, зокрема, школа. Футболісти з роками змінювалися, а клуб «Дністер» незмінно готував нових спортсменів й ставав учасником районних та обласних чемпіонатів. Великими ентузіастами футбольної справи в селищі були Одайський Федір, Ільчук Василь, Сірант Василь.
Крім стадіону на толоці облаштовуються також спортивні майданчики для волейболу, баскетболу, гандболу, ями для стрибків у висоту і довжину, якими опікується місцева школа. Наприкінці 50-х років вчитель фізкультури Проданик Михайло Дмитрович, надзвичайно віддана спорту і дітям людина, разом із старшокласниками Кизимою Богданом, Калинюком Василем, Яценюком Петром, Купцем Ярославом, Дубковецьким Петром та багатьма іншими організували завезення для цих майданчиків піску. Для цього возили його із сільського кар’єру, розташованого біля Кутянського яру. Вантажили цілий віз піску, а потім одні впрягалися замість коней, інші підштовхували воза й таким чином завезли 5 возів цього так потрібного мінералу.
Наприкінці 70-х років робітник цукрозаводу Омахіль Ярослав створив один з кращих в області клубів важкої атлетики. Тут знайшла себе не тільки заводська молодь, а й багато старшокласників місцевої школи. Члени клубу неодноразово займали призові місця на районних та обласних змаганнях, але найголовніше – стали міцними й здоровими.
У липні 1984 р. при профспілковому комітеті цукрозаводу «Хрещатик» утворився туристсько-спелеологічний клуб «Каскад», засновником якого став інженер-електрик Площанський Петро Павлович. Клуб визначив для себе основні напрями діяльності:
– Дослідження печер Заставнівського району Чернівецької області, Заліщицького району Тернопільської області, Горо-денківського району Івано-Франківської області.
– Дослідження печер Дніст-ровського каньйону.
– Проведення дослідницьких, пізнавальних та спортивних піших, велосипедних, водних, лижних та комплексних походів в межах довкілля, в Карпатах та Дністровським каньйоном.
– Дослідження печери Гострі Говди (Скитська).
Варто відзначити, що найбільших успіхів клуб «Каскад» досягнув при дослідженні місцевої печери Гострі Говди. На даний час визначена її максимальна протяжність, складена детальна карта коридорів та залів, описані мінеральні утворення та нечисленні представники тваринного світу. Робітнича та учнівська молодь щорічно здійснювала екскурсії по великих містах України, туристські походи в Карпати, на плотах по Дністру, велопоходи.
В роки незалежності України спортивний розвиток має місце в основному в стінах Кострижівської школи, де культивуються різні види спорту: футбол, баскетбол, настільний теніс, гандбол, шахи, шашки. На рівні селища ще функціонує футбольна команда, а на розвиток інших видів спорту бракує коштів.