Видатні особистості Кулівці

ГОРДІСТЬ СЕЛА

Рудейчук Павло Андрійович (1912-1984 рр.) – голова колгоспу

Павло Андрійович Рудейчук народився 25 травня 1912 року в багатодітній (6 дітей) селянській родині. Хата стояла на окраїні села (над горою), землі було мало і вирощеного не завжди вистачало до нового урожаю. Змалку Павло допомагав бать­кам у полі і по господарству.

Успішно закінчив чотири класи початкової школи. Директор школи Моцок Кор­нелій рекомендував віддати хлопця до гімназії в м. Чернівці, але бідність і злидні не дали можливості продовжити навчання. Замість навчання пішов у найми до сіль­ського священика Бачинського.

У 1928 році сім’ю спіткало горе – раптово помирає батько, і весь тягар важкої пра­ці лягає на плечі шістнадцятирічного хлопця. У 18 років юнака забирають на військову службу у румунську армію, де бачить несправедливе ставлення офіцерів до буковинців. За найменшу провину українців били, принижували людську і національну гідність. Бу­дучи фізично здоровим і високого зросту, Павло завжди ставав на захист своїх земляків.

Навесні 1944 року його мобілізувала на фронт уже радянська влада. В цей час майже одночасно помирають його мати і дружина, четверо дітей залишилися сиро­тами. Звістка застала його у військовому госпіталі під Кенігсбергом. Командування комісує Павла і той повертається додому.

Спочатку влаштувався на роботу у сільпо, а в 1947 році організовує колективне господарство імені Богдана Хмельницького. На посаді голови правління колгоспу незмінно працював 15 років. Відкрив у селі бібліотеку, посадив сад, розбудовував колгосп, допомагав будувати нові житлові будинки односельчанам. Дбав про село, про людей, завжди був взірцем у праці і в ставленні до праці, не терпів ледарів. Жи­телька Глинська Сафонія Онуфріївна, 1928 року народження, відзначає: «Павло Ан­дрійович не цурався ніякої роботи в колгоспі. Коли будували корівник, то разом з усіма місив глину ногами і допомагав зводити стіни».

Соболь Петро Васильович, 1924 року народження, згадує: «Рудейчук був розум­ним і дбайливим господарем. Він на ферму провів воду, запровадив вирощування городніх культур: капусти, баклажанів, перцю, помідор, і кавунів тощо. За нього кол­госп став мільйонером».

«Павло Андрійович добре ставився до людей, любив жартувати, був доброзич­ливим і водночас вимогливим, – згадує колишня колгоспниця Гаркот Василина Кос­тянтинівна. – Одного разу за високий урожай картоплі колгосп преміювали легко­вою машиною «Побєда». Але невдовзі Павло Андрійович обміняв її на нову вантажну машину-самоскид, від якої в колгоспі було більше користі. Він говорив: «Навіщо мені та «Побєда», я як добре розбіжуся, то ті 510 га перескочу. Доста мені і на конях їздити».

       Пізніше так само Павло Андрійович сумлінно працював на інших колгоспних роботах: завідуючим фермою, бригадиром городньої бригади, завідуючим током.

Давно вже пішов у вічність Рудейчук Павло Андрійович, перестав існувати ство­рений ним колгосп, а односельчани продовжують шанувати пам’ять працьовитої і доброї людини. Бо їхнє життя і благополуччя, життя села тісно пов’язане з діяльніс­тю Павла Андрійовича. Він чесно і гідно прожив своє життя, дбаючи в першу чергу про людей, серед яких жив і задля яких працював.

                          

             ВОНИ НАРОДИЛИСЯ В КУЛІВЦЯХ

Візнюк Василь Григорович – генеральний директор Чернівецького хімзаводу.

Візнюк Петро Миколайович – прокурор Генеральної прокуратури України.

Ткачук Валентина Іванівна – завідуюча кабінетом ІУВ м. Санкт-Петербург (Росія).

Візнюк Марія Михайлівна – завідуюча неврологічним відділенням обласної лі­карні м. Миколаїв.

Кавтиш Омелян Ярославович – начальник медслужби ВПС України Прикар­патського військового округу.

Грунтей Василь Васильович – інженер-програміст, начальник відділу заводу «ЗІЛ» м. Рязань (Росія).

Петровський Василь Григорович – військовий, підполковник.

Мижинський Ярослав Никифорович – о. Веніамін, архімандрит, настоятель Кулівецького Свято-Успенського чоловічого монастиря.

Рудейчук Павло Андрійович – перший голова колгоспу.

                                                                    

                                                                    За матеріалами вчителя історії

                                                                         Гаркот Світлани Тодорівни

                                                         За матеріалами книги Миколи Черешнюка

                                                                         «Історія сіл Заставнівщини»