Культура Митків

В листопаді 1918 року Буковину, в тому числі Митків, окупували румунські війська. Буковинське населення зустрічало румунів, як окупантів. У багатьох селах краю озброєні народні загони чинили опір завойовникам. Були такі і в Миткові, що не бажали підкорятися чужинцям і знищували лінії зв’язку. Проте ні в краї, ні в окремих населених пунктах не було кому організувати збройну відсіч румунським окупантам.

 

Митків виявився на самому кордоні з Польщею, тому тут були встановлені жан­дармський і прикордонний пости. Прикордонники патрулювали берегову лінію Дністра, рибу ловити в річці категорично заборонялося. Факт ловлі риби розцінювався як пору­шення державного кордону, що давало право стріляти в порушника або заарештовувати.

 

Жандарми патрулювали вулиці села, дивилися за порядком. Ніхто не мав пра­ва на вулиці тримати глину чи камінь, випускати на вулицю сечівку із стайні. За це штрафували і били буками або нагайками. Забороняли співати українських народ­них пісень, данець у вербах був під жандармським контролем. Навіть дорослі не мали права перебувати на вулиці пізніше дев’ятої години вечора.

 

Румунська влада дозволила збудувати в селі школу, бо зруйновану під час ві­йни відновити виявилося складно. Громада будувала її за власні кошти і спільними зусиллями. Нове приміщення школи являло собою велику глинобитну хату на дві класні кімнати. З кінця 20-х років навчання в школі вже велося румунською мовою. За незнання мови вчителі карали буками і дітей. «За те, що не зміг розповісти румун­ською мовою арифметичну дію, на кожну руку отримав по чотири буки», – згадував Михайлюк Дмитро Никифорович. Серед вчителів були і добрі люди, які дітей ніколи не карали, зокрема, українець Бурак Василь і румун Сальчияну Петро.

 

До 1935 року богослужіння в церкві ще велося українською мовою, потім два роки – румунською і українською. З 1937 року – тільки румунською.

 

Румунська влада не дбала за простий народ, а намагалася зміцнити поміщицьке зем­лекористування. Це було зроблено з допомогою аграрної реформи, проведеної на Буко­вині в 1922-1927 роках. Згідно з реформою, частина землі підлягала розподілу серед селян за високий викуп. Одержана селянами земля могла перейти у їхню власність після сплати викупних платежів, але якщо селянин затримував останні піврічні внески, то земля у ньо­го відбиралась. Через відсутність грошей селяни просто не могли отримати землю. Тому аграрна реформа у Миткові фактично нічого не змінила у землекористуванні. Більшість земель належала багатіям Бзовому, Ласковецькому та євреям братам Шніцерам.

 

Були і заможні люди. На річці Митків стояли три млини: Гордіци Манолія, Бзового і братів Баланів. Останні замість води використовували дизельні двигуни.

 

Кар’єром, де добували кварцовий пісок, керував Фіщук. Він продавав пісок на Качинський скловиробний завод у Румунії. Пісок добували вручну, вантажили на під­води і везли на залізничну станцію до Вікна. Звідти вагонами пісок доправлявся у Ру­мунію.

 

Мали добрі заробітки кушнір Гордіца Дмитро, стельмахи Бужняк Микола та його син Георгій, столяр Антонюк Дмитро.

 

Майже поголовна бідність простих людей змусила їх покидати свої родини і зно­ву їхати на заробітки за кордон. Окремі з селян відправлялися на американський континент уже вдруге.

 

Великою повагою користувався серед жителів села поштмейстер Копичанський Георгій Гаврилович, який знав чотири мови – польську, німецьку, румунську, укра­їнську. Він читав «Кобзар» Т. Шевченка, твори    О. Кобилянської, передплачував на­ціоналістичну газету «Час».

Митківчани ненавиділи румунів, але окремі зуміли знайти з окупантами спільну мову. Зокрема, двірник Бейко Георгій довгий час був на цій посаді, бо міг вгодити румунам. У 1940 році він виїхав у Румунію, де трагічно загинув. Там Бейко працював у багатого пана сторожем на баштанному полі. Одного разу на баштан заявилися два німецькі офіцери, аби вибрати собі по кавуну. Але Бейко, як сторожовий пес, був проти цього. Тоді один з офіцерів вийняв шаблю і відрізав сторожу голову. Перед приходом більшовиків двірником села став Гордіца Манолій, розумний і заможний господар.