Духовність Прилипче

На Буковині у кожному селі є чудовий витвір душі народної церква – Божий Храм. Вражає дивосвіт художнього й архітектурного оздоблення кожної з них.

На чудовому зеленому березі Дністра розташоване невеличке село Прилипче. З давніх часів тут жили слов’яни – прилипченці. Воно гостинно привітає всіх, хто загостить сюди, зачарує своєю природою, своїми добрими людьми, а також старовинними архітектурними пам’ятками.
У селі Прилипче є прекрасні пам’ятники архітектури – це цвинтар, якому налічується вже понад 300 років, та велична споруда, яка збудована в 1912 році.
Історія кожного села пов’язана з будовою церкви та школи. Була у нашому селі й стара церква, нажаль, вона не збереглася.
І тоді наші прадіди вирішили побудувати нову церкву в центрі села, на високому місці. У село були запрошені монахи для того, щоб вибрати місце для будування Храму Божого. Так у 1908 році весною, коли матінка-земля звільнилась від снігів у село приїхав Владика з монахами. Вони вибрали гарне, рівне місце, освятили його, відправили службу Божу й благословили людей на добру справу.
Двірником села Лобачем Миколою були зібрані кошти на будову церкви. У село настоятелем прилипченської парафії Калинюком Григорієм був запрошений архітектор з Чернівців, який зробив забудови. Під його керівництвом прилип ченці споруджували святиню – окрасу свого села.

Камінь за каменем, метр за метром будувався Храм Божий. Нелегко приходилось нашим прадідам тоді, але люди працювали, не покладаючи рук. Чотири довгих роки продовжувалось будівництво. Храм будувався із білого каменю. Із нього вміло витісувалися плитки за формами ромбу, прямокутника, квадрата. Кожна з них вишліфовувалася й мала гладеньку поверхню,  кожний камінець мав своє призначення. Ромбами викладалися стіни до карнізів, кути-квадрати, під карнізами були прямокутники, у них зубилом вирізувалися півкруглі отвори, вони придавали стінам гарного оформлення. Карнизи під виступами викладалися тоненькими прямокутними плиточками і мали вигляд маленьких східців. Стіни закінчувалися чотирма виступами чотирикутної форми. Далі йшла покрівля із бляхи, потім знову невисокі стіни викладені прямокутними плитками. Будова закінчувалася великими банями із залізним позолоченим хрестиком, вставленим у кулю, яка нагадує форму землі.
Баня має 9 маленьких вікон, всі вони закінчуються півкруглим верхом, на кожному з них, викладений невеличкий орнамент з кам’яних трикутників. Шибки у вікнах вставлені з кольорового скла у формі кола.
На великих бокових двох виступах є по три вікна, над ними подвійний кам’яний орнамент, середнє вікно вище від бокових. На затиллю виступи мають лише по одному вікну. Вхід до церкви прикрашається колонадою з невеликим орнаментом. Колони витесані теж з білого каменю. Над колонами розміщено троє високих вікон, під вікнами витесаний хрест.
Храм побудований у візантійському стилі, його ще називають спрощеним (імператорським). Ця прекрасна споруда має 18 м висоти. З якого боку б не заїжджали в село, Храм Успенія Пресвятої Богородиці видно звідусіль. Він виблискує своїми величними банями і під літнім сонцем, й серед золотого осіннього покрову. Всі дороги приводять людей до Божого Храму. У кожної людини є про що в молитві попросити Бога, всі просять для себе найголовнішого: здоров’я, врожаю, успіхів у праці, навчанні, добра, миру, щастя, долі.
Кожний християнин з вірою в душі йде до церкви, знайти тут духовний скарб, скарб – який «не їсть ні міль, ні черв’як, який не тускніє ні від морозів, ні від дощів».
Біля нашого Храму збудована чудова дзвіниця заввишки 10 м, а в середині площа займає 16 м2. Є чотири дзвони, один великий, а три менші, їх встановили ще в 1926 році газди М. Лобач та С. Данилюк. Вона вимурувана з білого каменю, має вікна-голосниці, через які звуки дзвону линуть понад селом у небесну вись.
Характерною рисою церковного дзвону є його звучність і співучість. У середині дзвону розміщений язик. А хіба ми не зрівнюємо його з мелодійним, живим, чистим благовійним голосом. І воістину, яким другим іменням, як не говорящими виступами, можна назвати церковний дзвін. Бо хіба не він сповіщає з високої дзвіниці про святу Божу неділеньку, хіба не він відкриває у Храмі двері й кличе нас на Службу Господню!
Заходячи у Свято-Успенський храм, відразу потрапляєш під владу чудової атмосфери, духовного перевтілення, захоплюєшся творінням людського розуму.

Над райськими дверима – ікона Тайної Вечері Христа з апостолами, закінчується центральна частина іконостасу Нерукотворною Іконою Ісуса Христа та Райськими (царськими) дверима.
На третьому ряду іконостасу талановитий художник відтворив на іконах двадцять великих релігійних свят. Тут майстер показав усю історію християнської релігії, починаючи з Введення Пресвятої Богородиці до Храму і до Вознесіння Ісуса на небеса. У цьому ряді є двоє бокових дверей. Через них мають право ходити до вівтаря інші церковні служителі. Далі на іконостасі ми бачимо великі ікони святого Миколая Чудотворця – заступника християн, Матір Божу – нашу спасительку й молитвеницю, Ісуса Христа та ікону Успення Божої Матері. На останньому ряду іконостасу великий майстер пензля відтворив уривки євангельських притч. Під самим склепінням у вівтарі написана ікона Святого Духа.
Формування духовності тісно пов’язане з релігійними виховними традиціями. Відомо, що кожна релігія більшою чи меншою мірою взаємодіє з культурою відповідного етносу.
Церква виховувала повагу молоді до старших, патріотичні милосердя, регламентувала доброзичливі норми стосунків між людьми, тривалий час залишалися духовною  скарбницею народу.
У наш час треба об’єднати й узгодити дії державних, громадських, релігійних інституцій, спрямованих на розбудову незалежної України, вихованням молоді.
Багато втратило наше суспільство за роки, коли молодь була майже остаточно відірвана від релігії, від Храму Божого. Люди були досить довго віддалені від доброти, милосердя, від скарбів духовного.
Божий Храм є велике святе місце, де з особливою милістю, невидимо, знаходиться сам Господь Бог, тому ми входимо в храм з молитвою. І дійсно, коли переступаєш поріг Храму Божого, тоді душу наповнює надія, віра, любов, милосердя. Хочеться бути кращим, ніж ти є.
Стоїш у нашій святій церкві, через кольорові шибки падає сонячне проміння й відбивається на святих іконах, й ніби душа випромінюється, здається, переходиш у якийсь новий, незвіданий світ.