Home / Заставнівський район / Прилипче / Культура Прилипче

Культура Прилипче

Золотокоса осінь ступила на землю й владно господарює всюди. З давніх-давен осінь – пора весіль. Весілля – це чудовий обряд, який дає початок сімейного життя двом молодим людям.
У прекрасні вересневі дні в Києві відкрився фестиваль «Весільний Київ» (осінній цикл весільних обрядів). На цьому святі був показаний весільний фрагмент буковинського весілля «Шийся, віночку, гладко».
І знову наші жінки-прилипченки чарували своїм співом золотоверхий Київ. Дипломанти Міжнародного фестивалю «Берегиня» показували обряди, звичаї, культуру буковинського краю.
Проходив фестиваль на мальовничих наддніпрянських пагорбах, де відчувається подих Київської Русі, на краю прадавнього Голосіївського лісу, поблизу села Пирогів, у музеї народної архітектури та побуту України. Невипадково у цьому чарівному куточку землі Київської відбулося це свято. Тут чудова природа, зібрані унікальні експонати і виставлено понад 300 пам’яток народного зодчества XVI – XX століть з основних регіонів України.
Серед такої краси й лунали весільні обрядові пісні до вікна й деревця: «Вийся, віночку, гладко
Як тотеє винне ябко…»
Особливого колориту цьому обрядові надає й буковинська музика: цимбали, бубон, скрипка, трубка, сопілка. Музиканти приграють, а жінки плетуть весільний вінок для молодої. Більше вона вже не вбере дівочий вінок і не піде на вулицю з дівчатами.
До кожного обряду на весіллі є своя народна пісня. При шитті вінка вона також виконується:
Віддавала мати дочку,
Та й на чужу стороночку,
А як віддавала,
Та й наказувала…
Дуже сподобалася ця пісня гостям та учасникам фестивалю. Наші прилипченки познайомились з відомим фольклористом-народознавцем І.С. Ященко.
Тут зібрались люди, які люблять свою землю, культуру, історію, мову – істинні знавці української пісні.
Залишиться у пам’яті жінок і давня дерев’яна церква. Тут відбуваються свята, Літургія, вінчання молодят, хрещення дітей-немовлят, святкуються релігійні календарні дні.
З найбільшим захопленням прилипченки розповідали про експозиції відділу «Народна творчість в архітектурі сільського житла».
Вони побували в багатьох будівлях-хатах з різних регіонів України.
Хоча вже не раз на сторінках «Голосу краю» добрим словом згадувалося про співачок колективу «Прилипченочка», хочеться знову привітати їх із перемогою, побажати творчого злету, міцного здоров’я, легкого співу, щоб їхні пісні вічно жили в пам’яті народу.

Таланти твої, село моє
«Берегиня, сину мій, це все, що ми маємо споконвіків від предків наших: вишиваний рушник на стіні, дідусева казка, мамина колискова, давнє-прадавнє намисто та намітка у скрині і чудова народна українська пісня…»
Василь Скуратівський
(«Берегиня»)

Зупиніться над синьо плинним Дністром, на високому березі якого розташоване мальовниче, чудове, невеличке село Прилипче.
Кожного, хто загостить сюди, воно зустріне його добром і ласкою, поведе у глибину віків. Вас тут гостинно привітають хлібом-сіллю на вишитому рушникові, лагідною усмішкою працьовитих людей, чудовою українською народною піснею…
І ось у цьому прекрасному куточку зеленого буковинського краю народився фольклорний колектив «Прилипченочка».
Ще з давніх часів прилип ченці люблять українську народну пісню, бо в ній оспівано тяжкий історичний шлях нашої страдниці-землі, вічне, лебедине, невмируще, ніжне кохання, тяжку жіночу долю, козацьку славу.
Вона передавалась від покоління до покоління як найцінніший скарб культури Буковини.
Хочеться написати про те, як створювався цей чудовий співочий жіночий колектив. Започаткував він своє існування у 1986 році. Першим великим виступом перед залом глядачів було «Буковинське весілля» у цьому ж таки році. Колектив брав активну участь у творчих звітах художньої самодіяльності. «Прилипченочка» виступала і на сцені районного Палацу культури. Також співачки мали можливість вийти в ефір на телебачення з піснями «Брала вдова льон дрібненький», «Гречаники». Були вони й активними учасницями фестивалю «Золота осінь» у Борщеві. Запрошували їх і на обласний конкурс у музей просто неба в м. Чернівці. Там мали змогу потрапити із своїми прадавніми костюмами до книги «Зразки буковинського національного костюма» Ярослави Кожелянко.
Цього року колектив «Прилипченочка» був учасником районного огляду хорових, вокальних колективів у с. Веренчанка. Тут наші жінки виконували такі пісні як «Вівці мої, вівці», «Ой ти, дубе, дубе». Їхній виступ був високо оцінений журі (з області). Заступник начальника управління культури та мистецтв облдержадміністрації так сказав про співачок: «Я дуже радий. Ви співаєте гарно, й чудові у вас костюми. Запрошую «Прилипченочку» взяти участь в обласному огляді».
На обласному огляді колективів наші жінки виконували веснянки «Чорнушко-душко», «Пан Жельман», «Огірочки-пуп’яночки». Також у їхній програмі звучали українські народні пісні «Вівці мої, вівці», «Ой ти, дубе, дубе». Учасниці відтворили живу побутову сценку «Біля криниці» й показали весільний обряд зачинай ницю, або коровай (увивання деревця). Прилипченкам випала честь виявити свої таланти й бути представниками від зеленої Буковини на Міжнародному фестивалі фольклорно-етнографічних колективів «Берегиня» у м. Луцьку. Вони виступили з тією ж програмою, що й на обласному. Побували співачки тут три дні. Побачили багато різних колективів, зустрічалися з народною артисткою України Ніною Матвієнко. Вона їх подарувала книжку з автографом та сфотографувалася на площі Лесі Українки. Ніна Матвієнко високо оцінила їхній талант: «Я дякую долі, що зуміла почути диво-пісні Буковини у такому чудовому виконанні».
Зустрілися вони також з народним артистом України Василем Зінкевичем.
Із розповідей учасниць цього колективу ми дізнались, що побували наші чудові жінки-прилипченки на Міжнародному святі літератури та мистецтв «Лесині джерела» (двічі) у Новгороді-Волинському, в місті Луцьку – на міжнародному фестивалі «Берегиня» (дипломати цього фестивалю), неодноразово були учасниками творчого звіту майстрів мистецтв та художніх колективів у Національному Палаці «України».
Розповідають наші співачки й про музей народної архітектури та побуту в м. Києві та про співоче поле, також про славне місто Хотин.
Мали честь побувати й презентувати українську народну пісню наші землячки на «Буковинських зустрічах» (двічі в Польщі) та Румунії.
Вони здобули високу нагороду за свої чудові пісні – стали учасниками Міжнародної Асоціації братніх слов’янських культур.
На землю спадає легенький сизий туманець високо в небі мерехтять перші зорі, пролітає запізніла пташка до свого гнізда, надворі тихо-тихо. Тільки раптом чути дзвінкі жіночі голоси, то співають наші прилипченочки:
Сонечко низенько, а вечір близенько,
Чому не приходиш ти, моє серденько?!
То ж завітайте на прилипченську землю та послухайте пісні у виконанні Народного фольклорного колективу «Прилипченочка».

О пісне вкраїнська!
Дзвінка, невмируща,
Ти мука і радість, ти гнів і любов.
Наснага твоя, чарівна і живуща,
Ввійшла в нашу душу,
Ввійшла в нашу кров.
Пісня – душа людини, незмінна її супутниця. Споконвіку в Україні її співали – у горі і радості, на сімейних і народних святах, в церкві і в школі. Пісня супроводжувала людину протягом усього її життя, допомагала у праці й прикрашала побут.
Пісня – це чудове поєднання слова і музики, вона є духовним обличчям нації, її своєрідною візитною карткою.
«Покажіть мені народ, у якого би було більше пісень, ніж в українців», – так писав М. В. Гоголь.
Так, народна пісня завжди лине високо-високо в піднебесся, переливається срібними голосами прилип ченців, її відголос ся чується далеко за межами неньки – України.
В цю маленьку книжку входить всього лише 13 пісень. Це лише найменша частинка пісенного надбання українського народу. На нашу думку, у збірці вміщені найкращі пісні, пісні, які співають у нашому селі.
Досить цікавий фрагмент цієї роботи в тому, що коли слухаєш й записуєш слова пісні від виконавця твору, то зразу ж впізнаєш й душу цієї людини.
Пісні ці досить давні, мабуть, ніхто не зможе визначити час їх виникнення, бо вони давні, як сама історія нашого народу. Вони передавалися від покоління до покоління. Їх співали у всі часи, їх любили й берегли у людській пам’яті.
І ось тому ми вирішили записувати ці прекрасні шедеври пісенного мистецтва нашого народу, щоб не згубити цієї золотої нитки любові до народної української пісні.
Дуже давно кимось було сказано: «Якщо хочеш зрозуміти поета – іди в його країну. Якщо хочеш зрозуміти душу народу, її потаємні глибини, неповторну індивідуальність – вивчай народні пісні».
І, дійсно, кожна пісня має свою неповторну історію, свій неповторний характер і колорит.
В піснях і труд, і даль походу,
І жаль, і успіх, і любов,
І гнів великого народу,
І за народ пролита кров.
«За горою, за лугами» – народна пісня записана в 1992 році в с. Прилипче від старожила Савчука А. М. (1909р.)
«Чорна гора, виорана» – народна пісня – теж записана від цього ж виконавця. В цих піснях розповідається про важку долю жовнярів (солдатів) та сирітство їхніх дітей й важку долю матерів та дружин. В цих піснях – вся історія боротьби українського народу за краще майбутнє.
«Чи ви, люди, спите, спите,
Чи ви, люди, не чуєте…
Турки села грабували,
Дві сестрички рідні вкрали»
записана в 1974 році від Скакун М. В. (1878р. народження).
Слухаючи цю пісню, цю тужливу мелодію, зразу ж у пам’яті виникає жахлива картина знущання хижих завойовників над українським народом.
Багато пісень ми записали й від учасниць народного хору «Прилипченочка». Вони є дуже частими гостями нашої школи. Ці чудові жінки допомагають нам фольклорні огляди, свята художньої самодіяльності, уроки з українознавства. А пісень вони знають дуже багато й співають їх чудово, бо ж недарма їм присвоїли звання Народного колективу. Найбільше жінки люблять співати про кохання. Кілька їхніх пісень ми вмістили у свій збірник.
«Калинко моя, де ж ти виросла?»
«Ой на ставу, на ставочку»
«Ой сяду я край стола»
«Ой ти, дубе, дубе»
«Кедрино, кедрино» – всі ці прекрасні пісні про кохання, про найкраще почуття людське. Слухаючи ці пісенні перлини на душі стає легко, серце тремтить, хочеться обійняти весь світ.
Коли пісні мойого краю
Пливуть у різних голосах,
Мені здається, що збираю
Цілющі трави я в лугах.
Також у нашій збірочці вміщені пісні, які відображають родинні стосунки, записані також від учасниць Народного колективу «Прилипченочка».
«Вівці мої, каже, вівці»
«Ой Сербане, Сербаночку»
З цих пісень ми дізнались про те, що не завжди батьки поступали з своїми дітьми правильно при розподілі майна, а також про те, як жорстока сестра отруїла свого молодого брата.
Ми продовжуємо й далі збирати народні давні пісні, записуючи їх від старожилів, маємо надію випустити ще один збірничок цих чудових творів-перлів, а також записати пісні у виконанні на касету.

Легенда про Довбуша.

Олекса Довбуш своїми діями проти панів сподобався не тільки галичанам, але і буковинцям, в тому числі і прилип ченцям. З уст в уста, від покоління до покоління, прилип ченці передавали легенду про Довбуша. Зміст її такий . « Олекса Довбуш прийшов до прилипченського пана(поміщика), забрав в нього гроші, а після того, йдучи гостинцем, розкидав їх по дорозі. Бідні селяни кланялися сміливому меснику,збирали гроші і дякували йому».

Легенда «Про добру царицю».

Селянські повстання на Буковині привели до того , що 17 квітня 1848 року австрійський імператор Фердінанд І підписав указ про скасування кріпосного права. По-різному на Буковині пани трактували цей цісарський акт. В Прилипче з цього приводу була розповсюджена легенда(міф) про «Добру царицю». Ось її зміст :

« Цариця їхала в кареті польовою дорогою. Це було в жнива. Припікало сонце. Під’їхавши до крислатого дерева, цариця наказала фірманові(кучеру) зупинитися, щоб вона в холодку під деревом відпочивала. В цей час на полі селяни жали жито. Побачивши карету, панський наглядач почав кричати і бити селян, примушуючи краще працювати. Від ударів нагайкою молода селянка почала голосно плакати. Від цього плачу в цариці розболілося серце. Приїхавши у Відень,»добросердечна цариця» випросила у чоловіка-цісаря волю для селян».

Розповіла про легенду Радик Анастасія Петрівна Гороховському В.П. в травні 1986 р.

Легенда про озеро Безденне.

На південь від села Прилипче було і є озеро, яке називають «Безденне». Приблизно через сорок – п’ятдесять років з нього витікає вода . Давні жителі Прилипча вважали, що озеро без дна. Того і називають «Безденне». В 2011 році з нього «втекла» вода і ще до цього часу озеро не наповнилось. Втекла вода разом з рибою, яка десь в підземних лабіринтах, напевно, загинула.