Традиції Прилипче

СОРОЧКО МОЯ ШЛЮБНА…

 

Збирають мене до шлюбочку,

Вбирають мене в біленьку сорочку,

В білу сорочечку коциком вишиту,

Чорнобривими барвами вкриту.

                  (З народної творчості)

 

Шлюбна сорочка була особливою, мала велике значення в житті людини. З давніх-давен на Буковині жіночою сорочкою вважалася сорочка-плечики. Ця дивовижна, делікатна річ була основою одягу жінки-буковинки.

На вибіленому домотканому полотні вишивалися узори геометричної форми (ромби, трикутники, розетки) з найрізноманітними за формою контурами та внутрішньою розробкою. Вони щільно вкладалися в горизонтальні або скісні смуги. Вишивалися спеціальними нитками – коциком та волічкою. Характерною ознакою цих чудових виробів були кольори – чорні та червоні, тому їх у народі називають чорнобривими (чорнобривками), зрідка їх вишивали червоними та жовтими нитками. Найбільш поширеною технікою вишивання в нашому селі вважається «хрестик», тому ці сорочки вишивались дуже дрібненьким хрестиком, який щільно прилягав один до одного.

Цікавими є елементи крою сорочки-плечиків, їх назву пам’ятають лише старі жінки, власниці цих сорочок. Дана сорочка має обшивку, яка зібрана в морщинку, пазуху з вущанками, станок вишитий біля пазухи, підтачки, яка вицятковувалася білими нитками та рукавів вишитих майже повністю. Спочатку йшов великий прямокутник близько 18-20 см, який ділився на кілька маленьких, в кожному з них вишивався характерний узір. Він доходив майже до ліктя, а потім вишивалися скісні лінії. Рукав закінчувався дудою, яка була зібрана в морщинку теж. Такі сорочки-плечики вишивались з середини XVІІІ до початку ХХ століть.

У нашому селі їх налічується близько 20. Власницями цих цінних й давніх виробів є:  П. П. Савчук, В. П. Радик, В. П. Бурковська, М. Д. Лобач, Г. А. Лобач,        Д. І. Соколик, О. І. Лобач, Г. Д. Радик, М. В. Винник та інші.

 

Особливою характерністю є те, що всі ці сорочки є шлюбними і те, що власниці вишивали їх самі. Полотно для них виготовили теж жінки.

Якщо прослідкувати за хронологією, то вишивались вони близько 1910-1937 рр. Таких гарних чорнобривих сорочок, як у нашому селі, майже не знайдеш, бо в кожному краї є відмінності й у техніці вишивання, і в гамі кольорів, і у покрої самої сорочки.

Із розповідей старожилів дізналася, що ці сорочки вони бережуть «як зіницю ока», бо їх у них мають поховати. У народі кажуть: «Поховайте мене у шлюбній сорочці, то там на тому світі зустрінусь зі своєю парою». А може й справді так, адже шлюб – велике святе таїнство, воно має велику магічну силу, наші предки надавали йому великого значення.

Вишиванка – це мистецтво високої естетичної наснаги, простого і водночас мудрого декоративного мистецтва. У ній, як і в народній пісні, наші майстрині відбивали свої заповітні мрії про краще майбутнє, своє споконвічне прагнення до вічного. Тому наші прабабусі, бабусі та й матері поєднували у своїх узорах червоні та чорні нитки, й викладали ними на білому полотні своє життя. Й промовляє до нас із буковинського шитва глибина людських почуттів: «червоне – то любов, а чорне – то журба».

Хотілося б, щоб ці сімейні берегині-реліквії передавалися з покоління в покоління, щоб сорочка-плечики збереглася й у подальші часи.

Сучасний стан нашого суспільства характеризується зростанням етнічної свідомості народу, посиленням його інтересу до вітчизняної  історії  та культури, до усвідомлення необхідності збереження традиційного народного мистецтва як генофонду його духовності, втрата якого загрожує існуванню самого народу.

Звернення до життєдайних джерел народного мистецтва, до збереження та оновлення всіх його видів – це усвідомлення свого родоводу, духовних традицій, відродження культури українського народу.

Витоки народного мистецтва сягають сивої давнини. Зберігаючи тісний зв’язок з традиціями народної творчості минулого, народне мистецтво набуває нового змісту, нових якостей і рис сьогодення. Вічнозелене дерево народної творчості збагачується новими паростками в наш час.

У розмаїтті українського декоративного мистецтва художнє вишивання посідає одне з провідних місць. Це улюблений і здавна поширений різновид народної творчості. Адже для вишивання не потрібно складних пристосувань. Колись за кількістю і довершеністю вишитих рушників, сорочок, скатерок, які дівчина підготувала до свого весілля, судили про її працелюбність. Уміння серцем відчувати навколишню красу й відтворювати її в узорах кожна дівчина змалечку вчилась у своєї матері, бабусі.

Вишивка в Україні — світ краси і фантазії, поетичного осмислення навколишньої природи, схвильована розповідь про думки й почуття людини, світ натхненних образів, що сягають давньої міфології, звичаїв і уявлень наших предків.

У вишивці яскраво й повно розкрилася душа народу, споконвічне прагнення до прекрасного, високорозвинене почуття ритму, композиційної міри в побудові орнаменту, гармонії кольорових поєднань. Це давнє I вічно молоде мистецтво. Секрет його молодості в єдності людини з природою, в умінні протягом століть зберігати і примножувати красу, дарувати людям радість зустрічі з прекрасним.

Уважно придивіться до узорів вишивки й ви побачите, що це мистецтво високої естетичної наснаги, мистецтво простого й разом із тим мудрого декоративного мислення. Розглядаючи орнаменти вишивки, ви відчуєте в гармонії кольорових сполучень, у ритмі ліній узору їхню глибоку змістовність. Адже у вишивці, як і в народній пісні, відображалися заповітні мрії на краще майбутнє, прагнення до краси.

В небі сонця золотий клубочок

Розсипає нитки промінні,

Їх збирають рученьки дівочі

І гаптують цвіт на полотні.

                                 Максим Рильський

В узорах вишивки жінки  розповідали про свої думки й почуття, сподівання і страждання. Тому є вишивки сумні й замріяні, а є радісні й веселі, в яких барви й узори бринять, як жартівлива співаночка.

Споконвіку в народі бриніла нестримна радість краси, не зникав потяг до всього прекрасного в житті й побуті. Людина намагалася прикрасити своє нужденне життя, зробити радісною важку щоденну працю. За допомогою лише голки й нитки на простому полотні народжувалися неперевершені узори вишивок. Людині важливо було не просто мати білу сорочку, шкіряний кептарик чи шматок полотна для витирання рук. Кожну річ майстрині оздоблювали, роблячи з неї високомистецький витвір завдяки прекрасним вишивкам.

Для того, щоб оволодіти всіма «секретами» української вишивки й навчитися виконувати узори так, як це вміють робити уславлені майстрині, вам необхідно уважно прочитати описи технік вишивання. З клаптиком тканини й голкою в руках ви поступово засвоїте технічні прийоми виконання – від простих до складніших. Знання окремих технік виконання дасть вам змогу вміло поєднувати їх, а також створювати власні цікаві композиції узорів. Саме завдяки цьому ви не лише оволодієте вишивкою, а й зможете прикрасити свій одяг або речі для оздоблення вашої оселі – доріжки, серветки, рушники, скатерки.

Сьогодні, у зв’язку з відродженням храмів, відбудовою нашої духовності, виникла велика потреба в опорядженні нових і відновлених церков. Створення літургійного одягу і предметів богослужіння потребує певних знань з іконографії, виконання технік шитва золотом і сріблом, опанування давніми прийомами гаптування.

Розгортаю життя,

як сувій полотна:

ось мережка гріхів

і низинка падінь.

Верховинка жадань,

яворівка притаємних прагнень.

Далі – хрестики чорні

страждань і терпінь

та червона стебнівка

палкого кохання.

Ось гладинка жіночої ласки,

перетиканка пестощів з ніжністю…

Ці нитки, ці голки,

незаручені пальці в наперстках.

Все життя у шитті

і шиття, як життя.

                               

Ірина Сеник

 

 

                                                                             Вступ

 

Буковина – край цілющих джерел, Божого спокою карпатських печер, неповторного фольклору, самобутньої краси, якою чарує ледь не кожен господарський двір, якою щедро розповилися степові бессарабські рівнини, гірські плаї та вершини, швидкоплинні ріки й потоки. Тут сходяться перехресні шляхи Центральної, Південної і Східної Європи.

Давня історія Буковини, збережена народною пам’яттю як заповіт предків, матеріалізувалась і відкрилась нащадкам мудрою добро творчою полі культурною спадщиною. Вона втілена у фольклорі, піснях, переказах, літописах, легендах… Цю багатющу скарбницю ось уже понад три століття зацікавлено вивчають дослідники із різних країн, найперше тих, у складі яких перебували свого часу прикордонні землі буковинського краю.

Завітайте у цей мальовничий куточок української землі. Закосичена водограєм білопінного Черемошу, бистриною Пруту і тихим плином Дністра, на смерекових вітрах карпатського синьогір’я бринить вона срібною струною. Ви знайдете тут щирих друзів, талановитих і працьовитих людей, закоханий у свій край, широкий простір для добрих справ.

Час біжить невпинно, багато чого відходить у минуле і дуже шкода, бо дещо вже втрачене.

Зупиніться над синьо плинним Дністром, на високому березі якого розташоване мальовниче, чудове, невеличке село Прилипче.

Кожного, хто загостить сюди, воно зустріне його добром і ласкою, поведе у глибину віків. Вас тут гостинно привітають хлібом-сіллю на вишитому рушникові, лагідною усмішкою працьовитих людей, чудовою українською народною піснею та незбагненною прекрасною вишивкою.

За умовами даного конкурсу в дослідницькій роботі мають бути легенди, то ми пропонуємо слідуючі легенди: «Легенду про село біля вікових лип, й легенду про вишиту Буковину».

Збираючи матеріал для дослідницької роботи, наші учасниці записали слідуючу легенду про наше село. Ще дуже давно, десь приблизно, на початку XVII ст. на нашу територію прибули багаті люди. Їм сподобалися чудові краєвиди, синьо плинний Дністер, чисте, глибоке озеро Безденне (Безденне Прилипче), рівнинні поля й вирішили вони поселитися в нашому Буковинському краї. Почали зводити свою оселю біля гарних, високих, пахучих та міцних лип. Побудували гарний, великий будинок, посадили садок, викопали криницю, а коли народився в сім’ї маленький син, то мати виносила його й колихала його в маленькій люлечці при липах. Ось і звідси пішла назва нашого села Прилипче, тобто «при липах».

Цю легенду записали від найстаршого жителя села Савчука Дмитра Миколайовича (87 років).

 

Легенда про вишиту милу, зелену Буковину

                                     

«Ой зелена Буковино,

Мила серцю сторона…»

 

Буковино, мила моєму серцю, зелена Буковино! Оспівана ти в піснях, описана в поезіях, змальована в художніх полотнах, а також вишита червоними та чорними нитками у легендах, переказах та художніх творах.

Жила на території букового краю гарна з лиця, струнка за станом, талантом наділена від Бога молода дівчина Анастасія. Вміла дуже гарно співати, а ще краще вишивати, не цуралась праці тяжкої, любила своїх батьків, сестер та братів, та найбільше вона любила свій Буковий край.

То не чорна хмара виступила із-за гір Карпат, то не плоти спускали по біло пінному, шумовитому Черемоші, то орди татарські чорним вороном на швидких степових конях летіли й топтали землю буковинську. Захопили злі вороги й село молодої Анастасії. Люди поховалися в лісах, у нетрях, у вертепах, а дівчина трішки запізнилася, бо вишивала судженому своєму хустину. Побачили її лихі ординці ген-ген за селом й почали доганяти. Бачить дівчина, що вже її ось-ось вхопить за косу ворожа жорстока, чорна рука. Тоді Анастасія заспівала, але як заспівала, заспівала так, що й пташки слухали пісню її, дерева й вода у річках. Пісня дівчини ніби зачарувала ворогів на деякий час. Вона все співала й бігла, бігла. Але сили в неї вже не було, вона спіткнулася й впала. Тут ординець не вдарив дівчину, а наказав замовкнути. Горда буковинка продовжувала співати, тоді її кинули у високу башню замку, щоб не було чути співу її. Дівчина попросила голуба, який прилітав до її віконця принести їй полотно, голку й нитки. Дівчина сиділа у в’язниці й вишивала, а вишивала вона свою зелену Буковину. Межі, які відділяли нашу землю від інших, Анастасія вишивала червоними нитками, букові ліси – зеленими, голубі озера та гірські ріки – синіми, гори – коричневими, пшеничні лани – жовтими, матінку землю – чорним. Це була прекрасна, чудова вишивка. Через деякий час, голуб привів до замку загін юних козаків, які визволили Анастасію та й інших бранців з неволі, а вишита Буковина має місце на карті України.

Символіка вишивання

 

Дуб                              Ой ти дубе, дубе,

                                                 Чом на тобі дубе

                                                 Два голуби гули,

                                                 Голуб гуде, а голубка туркоче…

 

           Виноград                            Троянди й виноград –

                                                 Красиве і корисне…

 

           Мак                             Червоний мак серед жита й

                                                 пшениці розцвів,

                                                 Нам про давні-давні

                                                 бої розповів…

 

           Калина                       Калинко моя, де ж ти виросла

                                                 така гіркая

                                                 В саду я виросла,

                                                 весною розпустилася,

                                                 дівчині у вікно нахилилася.

 

           Хміль                          Ой хмелю ж мій хмелю,

                                                 Де ж ти хмелю зиму зимував,

                                                 зиму зимував, що не розвивався…

 

           Ружа                            Ой зірву я ружу,

                                                 Ружу червону та й пущу на воду,

                                                 Ружа буде плисти за водою…

           Барвінок                    Що ж то за зіллячко

                                                 Бог нам дав таке,

                                                 Що весною голубіє,

                                                 Літом не всихає,

                                                 Зимою під снігом зеленіє…

 

           Берегиня                    Берегиня, сину мій, це все, що ми

                                                 Маємо споконвіків від предків наших.

                                                 Вишиваний рушник на стіні,

 дідусева казка, мамина колискова,

давнє-давнє намисто та намітка у скрині,

і чудова народна українська пісня.

 

Данилюк Надія Володимирівна, учениця Прелипченського НВК, Заставнівського району, Чернівецької області. Активна учасниця гуртка «Вишиванка» – виконавець дослідницької роботи.

Надія вишиває, в’яже, виготовляє вироби з бісеру, малює, любить музику. Гарно грає на бандурі (учениця 5 класу музичної школи, клас «Бандура»). Вона нагороджена дипломом київського екологічного центру за роботу з українознавства «І вічне життя». Фотографії, які вміщені в дослідницькій роботі, зроблені нею. Зразки вишивок зібрані нею у майстринь-вишивальниць Щітко В.М.,  Смеричанської М.В., Радик М.І. На зразках вишито ті техніки вишивання, які відображені на карті нашого Заставнівського району.

Бальон Оксана Вікторівна, учениця Прилипченського НВК, Заставнівського району, Чернівецької області. Активна учасниця гуртка «Вишиванка». Дівчина гарно співає, пише вірші, багато читає, активна учасниця районних олімпіад та різних конкурсів. Оксана збирала матеріали до даної роботи, зразки техніки вишивання, допомагала вишивати карту.

Керівник даної дослідницької роботи Савчук Марія Дмитрівна – вчитель українознавства, у школі працює 21 рік. Її вихованці неодноразово ставали переможцями районних та обласних олімпіад та конкурсів.