Духовність Репужинці

У 1791 році в селі збудовано кам’яну церкву, відкрито двокласну школу, яка з 1850 року стає шестирічною.
У листопаді 1918 року на зміну австрійцям прийшла королівська Румунія. Укра¬їнська мова була заборонена, навчання в школі, відправа в церкві велися тільки ру¬мунською. Але репужинчани, в першу чергу молодь, не хотіли миритися з таким ста¬ном справ.
Значну роль у процесі національного відродження відіграла православна церк¬ва. На території села діють українська православна церква святої Покрови Москов¬ського патріархату та церква християн Віри Євангельської – п’ятидесятників.
Православна церква, яка будувалася з 1778 по 1791 рік, є найдавнішою архітек¬турною пам’яткою Репу-жинців. Власник села Василь Марко, будучи у неприязних стосунках з братом, відігнав того і визнав себе фун-датором та меценатом Божого храму. Це підтверджується настінним портретом його і дружини-румунки та похо¬ванням усередині церкви.
Будували церкву селяни-кріпаки з місцевого матеріалу. Трикупольна споруда у вигляді продовгу¬ватого корабля тридільна: жіночник, чоловічник, ві¬втар та ризниця. На правій стіні, всередині церкви, зберігся фрагмент первинного розпису. Тут видно портрет пана Марка, який, за розповідями старожи¬лів, будував церкву. Він ніби йде до вівтаря і несе ма¬леньку модель церкви. Тут же, на трохи пошкодже¬ному малюнку, видно дочку (або внучку) Параску (1793-1863 рр.) з великою свічкою у руках. У Марка була дружина Марія (1747-1803 рр.) і син (або внук) Іван (1786-1846 рр.).
Поруч з церквою є каплиця зі склепом, яку будувала родина поміщика Табора. Такої уваги землевласник заслужив у церковної влади і сільської громади за добре ставлення до людей, дітей-сиріт, за постійне і щире меценатство.
Розпочали будівництво у 1890 році італійські майстри, запрошені поміщиком з Італії. Батько встиг закласти тільки фундамент і помер. Його поховали перед входом до церкви, у склепі. Закінчували будівництво каплиці дружина і син Янек. Камінь добували в місцевому кар’єрі. Там же його обробляли, шліфували і привозили вже у готовому вигляді. Каплиця зі склепом виконані у готичному стилі, що суттєво від¬різняються від інших споруд, які тяжіли до візантійського напряму.
З часом Янек частину свого маєтку програв, а частину продав місцевому корч¬марю Бауману. Потім купив будинок у Чернівцях, де доживав віку разом з родиною. Але у 40-х роках минулого століття прах Янека перепоховали на подвір’ї Репужин¬ської церкви, поставивши хрест, а на початку 50-х ще раз перепоховали у родинному склепі. Так жителі села виявили свою повагу до добродійників, які прислужилися Репужинцям.
Протягом усього існування церква не зазнавала особливих змін, перероблявся лише інтер’єр. Після Першої світової війни ікони у підрамниках, яким було 60-70 років, замінили на нові. У 80-х рр. зняли і ті, знову перемалювавши настінні розписи та замінивши образи у підрамниках.
У 1996 році спеціалісти зі Львова зауважили, що конструкція бань змінена і у первісному варіанті вони були рівновеликі. На початку 90-х років минулого століття на церкві поміняно бляху, знято гонту з барабана та ліхтаря, але залишено на дзві¬ниці, яка датується 1791 роком. Мідним дзвонам уже більше ста років, і вони через тріщини потребують переплавки.
Незважаючи на те, що село перебувало під владою Австро-Угорщини, Румунії та Радянського Союзу, церква діяла завжди. Була спроба бунтівного священика Каплу¬на, який не подобався парафіянам, у середині 50-х років минулого століття закрити церкву, аби нашкодити неслухняній пастві. Спроба виявилася невдалою, бо вища духовна влада усунула його з парафії і перевела в інше місце.
Навіть атеїстична радянська вла¬да визнала церкву архітектурною пам’яткою ХVІІІ ст., що потребує охо¬рони держави. Серед цінних експо-натів, що є в церкві, можна побачити унікальні предмети і книги: Єванге¬ліє, якому понад сто років, написане церковнослов’янською мовою; книга «Закони церковні», яка належить до другої половини ХІХ ст.; церковні кни-ги, в яких записи велися німецькою і румунською мовами. У вівтарі зберігається Євангеліє, видане 1546 року латинською мовою. Тут же зберігається Плащаниця, якій понад 70 років.
На території церковного подвір’я є десяток хрестів, які дбайливо доглянуті. Вони вказують на місця поховань священиків і дяків, які в різний час прислужилися церкві. Серед них отець Ілля Гаврош і дяк Непіт, колишній війт села Влада, отець Бачинський, який брав участь у складанні викупних угод між селянами і паном після скасування кріпосного права 1848 року. Про цю історичну подію нагадує високий хрест, який спочатку стояв на околиці села. В атеїстичні радянські часи віруючі пере¬несли хрест на церковне подвір’я, аби комуністичні варвари його не знищили.
Отець Юрійчук Дмитро Михайлович в архівах Чернівецько-Коломийської право¬славної єпархії Московського патріархату віднайшов перелік церковних служителів, які посідали парафії села Репужинці. У другій половині ХІХ ст. довгий час служив о. Жуковський, який похований на церковній території. Згадується тут о. Мойсюк, який у 1883 році виїхав у Канаду, де трагічно загинув. Більш системний перелік подається з 1947 року від о. Бачинського. Короткий час служби Божі відправляли монахи Хре-щатицького Іоанно-Богословського монастиря. У 50-60-х роках на парафії були о. Ни¬кодим, пізніше митрополит Харківський і Богодухівський, о. Антоній – митрополит Чернігівський і Ніжинський, о. Дмитро – архімандрит Почаївського монастиря.
Після бунтівного Каплуна тут служили отці Кондра, Барбаза, Євсевій Лайт, Та¬рас Сальський, Артемон, Іоан Кузь, Георгій Головач. Нині парафію очолює випускник Ленінградської духовної семінарії о. Юрійчук Дмитро Михайлович.
Покровська церква є унікальною пам’яткою архітектури, яка має глибокі першо¬витоки, що підкреслюють дуже раннє проникнення православ’я на терени Буковини.
Церква християн Віри Євангельської зародилася в селі у 1922 році. Її привіз, по¬вернувшись із російського полону, Франц Ревуцький. Згодом до нього приєдналися брат і сестра Фецик Іван Миколайович та Фецик Василина Миколаївна. Румунські окупаційні власті, а потім радянська влада переслідували віруючих християн. Перші віруючі були гнані, биті, штрафовані. Чухрія Михайла, Фецика Івана і Ревуцького Якова румунські жандарми привели на постерунок, де застосували до них фізичні тортури (у Ревуцького з голови виривали волосся). У 1948 році радянська влада за брехливими наклепами засудила пресвітера Чухрія Михайла Івановича до 5 років тюрми та 3 років висилки. Тільки у 1972 році було офіційно дозволено проводити відкриті зібрання, які відбувалися в домі у В. І. Фецика. У 1989 році після багато¬річних клопотань влада дала згоду на купівлю будинку з правом його реконструкції під дім молитви. Воно розпочалося 2 травня 1990 року, а завершилося 23 серпня 1992 року. Тривалий час, з 1960 по 1997 рік, пресвітером був Бабій Петро Васильович. З 1997 року пресвітерами церкви служать Бардашевський Василь Васильович та Бабій Василь Петрович. У різні періоди кількість членів церкви коливалась у межах 200-220 чоловік, нині – 160-180 чоловік.