Духовність Ржавинці

Християнство на території села. Історія церкви (православної) Московського патріархату

Християнство принесло на землі України культуру, на основі якого формувалась духовність народу, саме християнству українці завдячують прилученню до цивілізації. В християнські часи збереглося багато з обрядовості, хоч воно зазнало певних змін. Це – свят-вечір, відзначення Нового року, Водохреща, колядки, щедрівки, Великдень, храмові святкування, сімейні звичаї та обряди (весілля, родини, поминальна обрядовість). Усе це є нашими рідними звичаями, воно освячене віками, є доказом і славою високої культури наших предків, свідченням давності нашої історії.

Формування духовного світу і молоді, духовності як провідної якості – велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги учителів, батьків, вихователів.

Серед дітей і молоді панує духовність. Засоби масової інформації дедалі більше впливають на суспільство, пропагують насилля, зброю, силу. На на противагу цьому.

Традиційними рисами українського ідеалу людини є віра в Бога, в Боже Провидіння, пошана до старших, лагідна вдача, щирість, гостинність, працелюбність, гуманне ставлення до ворогів, перевага духовного над фізіологічним в родинному житті, любов до Батьківщини і народу.

Злій силі важко побороти тих людей, які з любов’ю творять багато добрих справ. Добрими справами можна досягти дуже багато.

І тому жителі нашого села Ржавинці, разом із прийняттям незалежності України взялися відроджувати, відбудовувати святі місця на території села.

Із свідчень жителів села Ржавинці Міська Михайла Матвійовича та Пістрюги Надії.

До 1914 року в селі була кам’яна церква і дзвіниця. Потім у цьому приміщенні була конюшня – тримали німецьких коней. Під час Першої Світової війни церкву повністю зруйнували, – залишилась тільки дзвіниця.

Після закінчення війни, у 1917-1918рр. люди почали будувати нову церкву – дерев’яну.  Церква була збудована на тому місці, де тепер стоїть пам’ятник загиблим односельчанам під час Другої Світової війни. Називалася церква – Михайлівська.

За час панування румунських бояр у церкві велася служба на двох мовах: українською і румунською. Настоятелем церкви на той час (30-ті роки) був Рикаловський або Околовський (за різними свфідченнями) – румун.

Після війни (1945 року) у церкві вже вів службу Шілін Федір. Він був настоятелем церкви до 1961 року, коли настала заборона правити служби у церкві. Тож тоді церкву закрили і почали робити ремонт, переобладнувати її під сільський клуб. На той час цьому сприяли комсомольці села та інші.

У неділю, 14 грудня, мали вже відкривати клуб, а вночі хтось з односельчан підпалив церкву, щоб не порочити святиню. Вона дуже скоро згоріла, так як була дерев’яна, і майже за годину згоріла від верху до низу. Люди намагалися погасити вогонь, але їм це не вдалося. Тим часом Місько Матвій Аксентійович взяв таємно дзвін, який залишився після пожару і закопав на городі, неподалік згорілої церкви. Про це ніхто не знав, а пізніше він розкопав його і переніс до себе на подвір’я, знову заховавши. Перед смертю він зізнався своїй дочці Любі, де захований цей дзвін. Він сказав: «Цей дзвін ще вам пригодиться, бо в нашому селі ще буде нова церква». Так і помер у серпні (1984р).

Після того, як згоріла дерев’яна церква (1961 року), ніхто не брався за будівництво нової. До 1990 року односельчани ходили молитися до церкви у сусіднє село Баламутівку.

З початком 1988 року жителі села зібралися на громадські збори і вирішили будувати нову церкву. Ініціатором будівництва був Пістрюга Микола Петрович, допомагали: Корнілов Володимир Фокович, Страшний Володимир Єфремович, Гаврилюк Володимир Степанович, Ринжук Василь Єфремович, Середюк Іван Кирилович, Садовий Володимир Максимович, Петрушко Василь Єфремович, Столяр Леонтій, Колодрівський Василь Анакатійович, Дудчак Василь Георгійович. Ці чоловіки неодноразово оббивали пороги до партійного керівництва району (керував тоді в районі Палевич Панас Григорович), їздили в Київ, поки одержали дозвіл на будівництво. Спочатку архітектором було зроблено макет. Кошти збирали усім селом, з кожного двору хто скільки побажав дати. Церква будувалася за подібним проектом, що в селі Чорнівка Новоселицького району. Будували її чотири роки. До будівництва і оформлення церкви свої знання і майстерність приклали також Ринжук Василь Степанович, Вакареско Павло Васильович, Кирильчук Федір Васильович, Бородач Сергій Васильович, Рябой Степанида Федорівна, Грушовська Домка Миколаївна, Білоус Люба Павлівна.

19 грудня 1990 року (в день Святого Миколая, в середу), відкрилися двері нової святині села. Відправлялося перше богослужіння. Першим священником нової церкви був Деркач Дмитро Васильович. Освячення церкви відбулося на Зелені свята – Трійцю Митрополитом Чернівецьким і Буковинським Української православної церкви Московського патріархату Онуфрієм. Церква має назву – Свято-Троїцька.

Пізніше настоятелями церкви були: Керуцак В’ячеслав Миколайович – 1995-2002рр.; Твердохліб В’ячеслав – 2002-2003рр.; Артишевський Андрій – 2003-2007рр.

З 17.09.2007р. – Козак Сергій Дмитрович.

У 90-х роках за побажаннями жителів вул. Садової, Партизанської та з ініціативи Дудчака Василя Олексійовича, почали будівництво каплички на тому місці, де колись давно, зі спогадів старожилів, також була каплиця зламана (вул. Партизанська).  Задум побудувати каплицю виник тоді, коли син Василя Дудчака – Дудчак Володимир Васильович (голова обласної профспілки працівників освіти і науки) ще навчався в університеті. Одного разу прийшов додому і розказав сон. Каже: «Мамо, тату, недалеко від нас, як іти до баби була капличка? Бо мені приснився сон, що я ішов до баби і там на тому місці Матір Божа сиділа на колінах, плакала, і казала: «Тут була капличка, а тепер ходять пси і діти грають у карти. Вона просила, щоб збудувати нову капличку». Пройшов деякий час.

До Дудчака Василя – батька Володимира, прийшли Агатій І.Х., Балабушенко М.Г., Кирильчук В.Ф. порадилися і склали по 50 гривень. Але це було замало грошей і не було з ким починати будівництво. Потім таки вирішили привезти графій, каміння, і почали роботу. Літо було сухе, не було дощу, а коли залили фундамент – пішов дощ.

В основному будівельні роботи здійснювали Дудчак Василь Олексійович, Ринжук Василь Степанович, Кирильчук Федір Васильович за кошти, які пожертвували жителі цих вулиць. Гладиборода Микола зробив хрест на капличку, Верешко Володимир Нестерович – вкривав дах. Внутрішні роботи проводила Колодрівська Люба. Оформлення Бородач Сергій Васильович.

Впорядкування, догляд за капличкою проводила сім’я Дудчака В.О. На Петра (1994 року) каплицю освятили. Освячував настоятель Керуцак В’ячеслав. Капличка зветься Петро-Павлівською.

Щорічно на свято Петра і Павла з церкви після Божої служби хресним ходом ідуть прихожани, щоб помолитися за здоров’я і упокій своїх рідних, освятити воду.

Останнім часом за капличкою доглядають Столяр Зіна, Агатій Ліда Михайлівна, Мельник Люба Феодосіївна.

На території села побудована ще одна капличка, на місці старої зруйнованої, майже на окраїні села, біля дороги, що веде на Блищадь Хотинського району. Цю капличку будувала родина Пістрюги Федора – це два його сини Пістрюга Василь Федорович та Пістрюга Іван Федорович. Задум відновити історію каплиці виник у них ще в 2001 році, при житті брата Віктора, але за різних обставин вони не розпочали будівництво.

Після трагічної смерті брата Віктора, Іван з Василем вирішили втілити мрію загиблого брата в життя.

Навесні 2004 року зібрали сусідів на місце де колись була каплиця. Обговорили задумане. Громада одностайно підтримала задум, більше того, почали приносити кошти, хто скільки міг. Гроші приносили до Лучик Аліни Борисівни. Було зібрано біля п’яти тисяч гривень, в тому числі і з допомогою Ілащука Миколи.

1 травня 2004 року було закладено перший камінь в фундамент майбутньої споруди і освячено місце будівництва священником Андрієм. Основними спонсорами будівництва каплиці були Пістрюга Василь Федорович та Пістрюга Іван Федорович. Було розроблено проект майбутньої каплиці, але в зв’язку з тим, будова була складною, було вирішено будувати по ескізам Івана Федоровича Пістрюги.

Посильну допомогу при будівництві зробили всі сусіди: Бородач В.В., Рябой І.О., Лучик В.А., Лучик Б.В., Пістрюга В.В., Меленчук В.І., Бабин Я.І., Рябой І.М., Рябой І.І., Рябой І.В., Садовий Б.І., Колесник В.Є., Лучик І.В., Грушовський М.П., Пістрюга В.П., Скоролітний В.В., Ілащук В.І., Столяр В.А., Дудчак І.В. із сином Василем, Рябой І.І. із сином Русланом, Коржос В.М. із синами Михайлом та Анатолієм, Жуковський А. з сином Олександром, Агатій І., Коржос В., Якобчук М.М. з дружиною Лідою, Кирильчук І.В., Лучик А.Б., Меленчук Л., Ковалюк Г., Грушовська З., Лучик Г., Лучик О.

Каплиця зроблена в більш сучасних архітектурних формах (ніби маленька церква). Внутрішнє оформлення Лучик В.В., Пістрюга І.Ф. Частина ікон куплена спонсорами і за гроші громади.

Пістрюга І.Ф., Лучик В.А., Пістрюга В.В. були на будівництві каплиці з часу закладання першого каменя в фундамент і до самого завершення будівництва.

Освячено каплицю на честь св.. Великомученика Віктора – було в грудні 2004 року.

Урочисту соборну літургію відправило найвище священство краю на чолі з митрополитом чернівецьким та Буковинським Онуфрієм.

Про освячення цієї каплиці була публікація у газеті «Буковина» за 2004 рік.

Крім православної церкви та двох каплиць, які відбудовані на місцях, колись знищених комуністичним режимом, у селі побудовано і діють за часи незалежності два молитовних будинки: один побудували віруючі Адвентисти сьомого дня (АСД) у 1988 році. Просвітерами були: Цуркан Тимофій Михайлович, Петрушко Михайло Євсевійович, Маляр Микола Афанасійович, Роїк Микола Дмитрович. На даний час пастором церкви АСД є Паламарчук Микола Васильович.

Другий будинок побудували Євангельські християн-баптисти (ЄХБ) у 2001 році, на будівництво якого гроші передала сім’я Колодрівського Зиновія Романовича, що проживає в Америці. Пресвітером зібрання є Воронюк Анатолій Михайлович.

Молитовний дім Євангельських Християн Баптистів

Ще два будинки у 2004 і 2005 роках викуплено і відремонтовано прихожанами конфесій АСД та ЄХБ для зручності зібрань на «Громівці» і в центрі села, бо два попередні молитовні будинки збудовані на «Горі». Територія села велика, і основна кількість віруючих прихожан живе в цій частині села. Згідно церковного внутрішнього порядку громада може мати два молитовних будинки, якщо кількість прихожан перевищує 150 чоловік.

У 2001 році громадою адвентистів сьомого дня – реформістів (у селі членів цієї конфесії небагато, всього п’ять-шість сімей) куплено будинок, зроблено капітальний ремонт і щосуботи відбуваються зібрання віруючих.

Молитовний дім Адвентистів сьомого дня