Майже все сільське населення залишалося неписьменним. Тільки у 1922 р. у Ржавинцях на настійливі прохання громади румунська адміністрація дозволила відкрити початкову школу на дві класні кімнати. Але вже через два роки українська мова була заборонена і навчання велося румунською мовою.
У 1928 р. чотири класи закінчило лише 14 дітей, з них 3 дівчини. На 1929 р. у селі налічувалося 665 дітей шкільного віку, однак до школи записалися тільки 171, а відвідували лише 15. Про душі селян піклувалися священики, а культуру «підносили» 3 корчми. Директором школи в цей час був Попович, учителями – Бринза, Хамкевич, Зовловський.
З села четверо чоловік навчалося в Хотинській гімназії: сестри Антоніна Мойсеївна та Марія Мойсеївна Болбочан і брати Арсеній Юстинович та Андрій Юстинович Бойчуки. Бойчук Андрій, навчаючись у Хотинській гімназії, включився в національно-визвольну боротьбу, за що його переслідували румунські власті. У 1939 році він тікає за Дністер, на територію СРСР, де його заарештували і запроторили в сталінські концтабори.
У червні 1940 р. Сталін вводить радянські війська на територію Північної Буковини. Румуни забралися, а в село прийшли так звані «червоні визволителі». У селі замайорів червоний прапор, створено сільську раду, яку очолив К. Лучик. Селяни отримали від нової влади землю, конфіскований у панів сільськогосподарський реманент. У школі навчання дітей велося виключно українською мовою. Директором школи був Бабак Б. В., завучем – Митрохіна Поліна Іллівна, вчителями – Мотуляк Дмитро, Панко В. Відкрилися медичний пункт, яким завідував Болбочан Мойсей, і сільська бібліотека.
Наприкінці березня 1944 р. село було звільнено від ворога і відразу розпочалися процеси радянізації. Відновлено роботу сільської ради, медпункту, бібліотеки, школи.
У 1964 р. колгосп своїм коштом збудував нове приміщення середньої школи.
Гордістю та окрасою села стала велика школа з від-критим басей-ном, спортив-ними майдан-чиками, яку ко-лгосп збудував для сільських дітей у 1985 р.
За матеріалами вчителя історії
Ілащука Андрія Івановича
За матеріалами книги Миколи Черешнюка
«Історія сіл Заставнівщини»