Традиції Ржавинці

Хорошою традицією нашого села є свято зустрічі з випускниками різних поколінь. Це можливість випускникам зустрітися,згадати приємні миттєвості свого шкільного життя.

Невід’ємною традицією в селі є проведення храмового свята на Зелену Неділю. Кожного року організовуються танці в супроводі духової та естрадної музики. Храмове свято в селі Ржавинці святкують 2-3 дні. Серед молоді обирається калфа ( керівник музичного дійства ), саме на нього покладена відповідальність за музичний супровід свята і порядок його проведення. На храмове свято з’їжджаються друзі, родичі,знайомі навколишніх сіл та міст.

Вшанування померлих на Провідну Неділю є однією з традицій нашого села. Родичі відвідують могили своїх рідних, вшановуючи цим їхню пам’ять. Також кожного року 9-го травня біля пам’ятника загиблим воїнам у Великій Вітчизняній війні відбувається вшанування односельчан, які загинули за визволення Батьківщини.

Весілля у селі

Мабуть немає в Україні красивішого й урочистішого свята, ніж весілля.

Скільки пісень, поезій, живописних полотен, книжок, фільмів присвячено цьому дійству! Наші односельчани до жодного іншого ритуалу не ставляться так відповідально, як до весілля. В українців є прикмета: як пройшло воно таким і буде родинне життя. Тому і справляють його як найпишніше, бо одружуються раз на все життя і від міцності шлюбу залежить доля людини.

Сватаються у вільний від роботи час. Особливо восени чути то на тому кутку, то на тому лунають пісні, музики, створюється нова сім’я, молодята стають на весільний рушник. Починається весілля заздалегідь. Спочатку відбувається сватання. У молодої печеться і вариться. Дівчина, із трепетом у серці, не раз біжить до воріт: чи не йдуть ще…

І ось нарешті почесні гості в хаті. Перше слово має старший поважний староста. Тут відбувається ритуальна розмова. У батьків нареченої не питають прямо згоди: говорять про куницю яку переслідує молодий мисливець, про теличку яку свати хотять купити. Батьки нареченої відповідають, що куниця вилетіла у відчинене вікно, а теличка ще молода, але може не вистачити паші і вони готові віддати хорошим газдам. Після того, як батьки прийняли хліб, дівчина йде звати молодого, який ховається у дворі. І заходять до хати після умовлянь дівчини жаркого поцілунку. Наречений просить руки доньки у батьків і дарує їй золоту каблучку. Батьки благословляють молодих. Наречена пов’язує старостів вишитими рушниками, молодого хусткою. Починається застілля із міцною чаркою та задушевною піснею. Далеко за північ старости, забравши із собою молоду йдуть до хати молодого, де їх з нетерпінням чекають жінки старостів та родичі, сусіди. Наречена має принести майбутній свекрусі подарунок і звернутися до неї із такими словами: «Прошу прийняти мене не як невістку, а як дочку. Буду послушною, поважатиму вас і хочу мати вас не за злу свекруху, а за хорошу маму». Свашки за всім спостерігають: як зайшла дівчина до хати, в чому вдягнена, що принесла майбутнім родичам, щоб розказати завтра всім цікавим, як все відбулося. На другий день батьки нареченої разом із родичами збираються у молодого щоб «пити слово», тобто домовитися про весілля: коли, де, які музики замовляти.

В п’ятницю рано молоді разом з дружками і весільними йдуть рвати барвінок. Нареченій на вінок, молодому на чічку. А рвуть його у саду у поважних хазяїв. Дівчина має серед барвінку знайти три листочки і зірвати через калач. Саме із них мама має починати шити вінок.

Звучить пісня:

А в п’ятницю наша молода весела

А в суботу йшла до шлюбу плакала…

Цим часом інші дружби їдуть у ліс по гілки ялини, якою прикрашають ворота молодої і молодого та вибирають шлюбне деревце – невеличку молоду ялинку. Це символ народження нової родини, якій бажали заможного і щасливого спільного життя. Дружки прикрашали ялинку стрічками, квітами, ставили на столі, де вона стояла протягом усього весілля. Цей, напрочуд красивий, обряд супроводжували лункими піснями:

А де теє деревце вилося?

Та вилося деревце в бору,

Та привезли весільні до двору.

Вийшли дружечки, узяли, у нову хатоньку внесли,

У нову хатоньку внесли, поставили ялиноньку на столі.

А пестливі суфікси додають ніжності, задушевності, тихої інтимності всьому дійству.

Ввечері сходяться родичі, запрошені гості, щоб пошити молодятам вінки: символ незайманості, дівочості. За столом сидить молодь, вінчальні батьки, наречена. Дівчина розв’язує хустку із барвінком, розсипає по столу.

Хто перший із дівчат знайде мічені три листочки, цих м’ясниць вийде заміж. Під слова пісні «Мій віночку, барвіночку» мама розпочинає роботу:

Ой дай, мамко, голку, голку,

Ще й ниточку шовку.

Будем, мамко, Вас просити,

Щоб почати вінок шити,

З трьох листочків барвіночку

Та й на мою головочку,

А листочки зелененькі,

Я дівчина молоденька.

Задушевна пісня «Ой куди ж ти моя доню, ходила, що вже твоя голівонька зацвіла» доводить до сліз маму молодої, адже скоро її донька піде до хати на «чужий хліб» до свекрухи, яка «рано встане не розбудить, лише піде до сусіди та й обсудить». Вінок після мами дошиває жінка, яка щаслива в шлюбі, поважна на селі. Нарешті вінок готовий, і всі з нетерпінням чекають молодого із весільними. Коли він із хлопцями появляється у дверях, лунає пісня:

Краєм Дунаєм там Ваня конем грає

На правій руці золотий перстень має

Прийшли три купці той перстень купувати

Він не продає, бо для Галі тримає.

Завершується це дійство щедрим частуванням та запальними танцями. У неділю рано мати розчісує косу своїй донечці під вінець. Дівчата співають:

А в суботу йшла до шлюбочку плакала,

А в неділю русую косу чесала…

Разом із татом мама надіває вінок із зеленого барвінку молодій на голову, а молодому чічку на груди:

Іди, іди, моя Галю, за мною,

Бо я маю розмовочку з тобою.

Батьки, пригостивши наречених, весільних і дружок, встеляють дорогу зеленим барвінком, посипаючи житом та пшеницею, скроплюючи свяченою водою, проводжають наречених до церкви.

Церковний шлюб став одним із найважливіших етапів весільного обряду. Перед ним молоді просили в батьків благословіння і дякували за науку. У церкві молоді присягалися перед Богом бути разом і в горі і в радості, обмінювалися каблучками і просили божого благословіння для своєї сім’ї. Розірвати церковний шлюб донині надзвичайно складно: церква наполягає на непорушності союзу, на відповідальності людей за рішення, яке вони прийняли.

Доки молодих нема, накриваються святкові столи. Перед молодими має бути шлюбне прикрашене деревце, щоб життя було таким гарним, насиченим, як ялинка, міцним і довгим, пара калачів, щоб завжди були у парі, келихи, шампанське, щоб жили солодко…

Чується марш, і всі виходять на вулицю вітати молодих. Батьки зустрічають їх хлібом і сіллю. Тричі низенько вклоняючись, наречені цілують калачі і руку, дякуючи батькам за все те добре, що вони зробили для них.

Зійшлися гості, і всі сідають за святкові столи. Чільне місце біля наречених займають вінчальні батьки. Лунають тости, пісні, звучить «Гірко» нарешті в залі затихають, роздаються оплески, запальна музика: кухарка виносить на таці прикрашену курку, за яку вінчальні батьки добре заплатять і почастують за смачно приготовлені страви.

Тепер до роботи приступають свашки. Цілу годину вони будуть співати батькам, «робити їм гонор», а ті їм за це чарочку і ласий шматок курки:

Журилися люди, що батьків не буде,

А в нас батьки красні, як зірниці ясні,

Батько файний, матка нє,

Бо горівки не дає!

Після того, як батьки роздали курку, всі виходять із-за святкових столів до танцю. Далеко за північ звучить особлива мелодія, староста запрошує всіх гостей, родичів до «чести», тобто обдарування молодих. Перші дарують тато з мамою:

Мамо моя, мамо, я твоя дитина,

З тебе ся належить пухова перина.

Тату, ти мій тату, я твоя дитина,

З тебе ся належить «Ферарі» машина.

Коли всі гості подарували, чекають молодого. Він приїжджає зі своїм весільним поїздом, його зустрічають веселими піснями, жартами; брат або старший весільний «продають молоду». Коли все залагодили, до роботи беруться весільні молодого. Під веселу музику вони виносять із хати дзестру – посах молодої: подушки, налавники, ковдри. На останок хлопці пляшуть у молодої. Це означає, що вже більше ніколи до батьків не прийде чата, якщо немає меншої сестри.

Опис плясу

Починаючи з дохристиянського періоду на території Румунії, Буковини, Бессарабії існувало таке плем’я – даки. За часів правління їхнього царя Децибала, в культурі появився військовий звичай у вигляді танцю. Його танцювали перед боєм і після бою на честь загиблих у бою, даки (вовки). Цей танець також танцювали юнаки у віці приблизно від 16-19 років, які відчували, що стають зрілими мужчинами. Доказом її зрілості було те, що вони голими руками або за допомогою каміння чи палиці вбивали вовка. Римський імператор не наважувався з ними (даками) боротися, хоч вони декілька разів нападали і розбивали римські легіони.

Саме на нашу територію припадає центр їхнього поселення. Цей танець зберігся і до нашого часу і танцюють його тільки на території нашого села. Його танцюють на різдвяні свята та на весіллях.

Особливе місце на весіллі посідає обряд прощання молодої з батьками та родичами. Свашки співають «Ой заграйте, труби, вдарте, барабани, бо я від’їжджаю від рідної мами», молода підходить до батьків із подякую і низьким поклоном:

Заграйте, музики, ще й мідяні труби,

Бувайте здорові всі мої подруги.

Першого дня весілля закінчилося.

Ранком другого дня мама нареченої відправляє до сватів своїх родичів із сніданком для своєї дитини. Чується селом весела пісня. Місія свашок переконатися в тому, що дівчина прийшла до молодого, так «як треба». Свекруха мітить червоною квіткою на знак того, що невістка прийшла до неї незаймана, і платить старшій свашці гроші. Повертаючись додому, вони дорогою пригощають всіх, хто їм зустрінеться:

Ми не їли і не пили,

Бо до свахи ми ходили.

Не копали, не сапали

Талір грошей ми придбали.

Весілля продовжується. Знову сходяться гості. Молоду жінки приймають у молодиці, молодого у чоловіки. Тут обов’язково буде вертеп, тобто переодягання: новий молодий, молода, вінчальні батьки, сміх, жарти, пісні.

А вечором батьки знімають із дітей зелені вінки.

На цьому весілля закінчується. Створилася нова сім’я, яка буде жити тут, у селі, бо тут їхнє коріння, батьки, друзі, родичі.

Так хоче сам Бог, і так буде…