Видатні особистості Самушин

Спринжинат Крисантій Якович (1900-1918 рр.) – учасник бою під Крутами
29 січня 1918 року, захищаючи Центральну Раду і Україну від російського поневолення під Крутами, загинув житель Са¬мушина Кри-сантій Якович Сприн-жинат, що на той час перебу¬вав у Києві. Його прізвище викарбувано золотими літерами на постаменті меморіального комплексу, встановленого в знак ге¬роїчної смерті і високої самопожертви юних патріотів України.
Народився Крисантій 23 травня 1900 року, про що зберігся відповідний запис у церковній книзі. Після закінчення сіль¬ської школи продовжив навчання у Чернівецькій гімназії. Відомо, що в 1917 р. хлоп¬ця мобілізували до австрійської армії і служив він на офіцерській посаді військовим перекладачем. Крисантій був освіченою людиною, знав українську і німецьку мови.
Факт перебування його в Києві залишається поки що загадкою. Або він потра¬пив у російський полон, або, ймовірно, добровільно покинув австрійську армію, щоб брати участь у захисті Української Народної республіки. Такий вибір Крисантія мож¬на зрозуміти, оскільки походив з національно свідомої родини.

Микитович Іван Костянтинович (1846-1889 рр.) – вчитель, просвітитель
Народився 8 березня 1846 р. в с. Самушин у родині бідного господаря. Батько, незважаючи на бідність, віддав трьох своїх дітей – Тодора, Івана, Костянтина – на на¬вчання у Бучацьку школу в Галичині. Важка праця й нестатки звели батька в могилу. Мама вдруге вийшла заміж за дідича Івана Дашкевича з галицького села Кудринці. Він допоміг пасинкам здобути освіту.
Після закінчення народної школи, шести латинських класів у Чернівцях і руської (української) учительської семінарії у Львові Іван працював учителем руської, поль¬ської та німецької мов.
З 1867 по 1869 рік працював у руській жіночій взірцевій школі у Львові. У 1869-1872 рр. – у чотирикласній школі м. Чернівці, а з 1873 по 1889 рік – старшим учителем і управителем чотирикласної народної школи в Кіцмані.
Іван Микитович разом з Григорієм Купчанком написали «Пам’ятну книгу» і ви¬дали її русинською (українською) мовою. У ній йдеться про історію народних шкіл Бу¬ковини. Він також написав повчальні книжки «Слово до народу», «Про школу і шкіль¬ний примус» та інші. Дуже багато друкував статей у наукових педагогічних часописах.
Плідно працював разом з інспектором шкіл Омеляном Поповичем над випуском шкільних підручників.
Помер Іван Микитович 2 березня 1889 року, похований у Кіцмані.
Паленчук Степан Ілліч (1898 – 30 рр. ХХ ст.) – науковець, професор
Народився в с. Самушин у селянській родині. У тодіш¬ній Румунії не міг отримати бажану освіту і роботу, а тому перебрався до СРСР (м. Київ). Одружився з дівчиною-галичанкою, родом з с. Горошова на Тернопіллі. Із розпові¬ді його сина Богдана, який після смерті батька приїжджав до Самушина, відомо, що до Степана Ілліча на початку 30-х років прийшли вночі, зробили обшук, забрали всі до¬кументи і його самого. Відтоді Паленчука Степана ніхто не бачив.
Онуки Степана Ілліча, Олена й Тетяна, привезли в Самушин документи, які отримали разом із повідомленням про реабілітацію. Довідки свідчать, що реа¬білітований посмертно Степан Ілліч Паленчук був «дійсно аспірантом кафедри з 1927 р.» (науково-дослідна кафедра кооперації при Київському кооператив¬ному інституті ім. В. Я. Чубаря, 1930); працював у «Київській міській плановій комісії як заступник Голови Міськплану з 10 січня 1931 р. по 1 січня 1932 р.». Як науковий співробітник Київської філії Інституту марксизму-ленінізму, був відряджений до міст Сталіно та Макіївки в справах шефської роботи (1930); ви¬кладав суспільствознавство (1926), був лектором Київської об’єднаної окррад¬партшколи, науковим співробітником (Всеукраїнська Академія Наук, 1934), професором, завідувачем кафедри теоретичної економії та директором Київ¬ського фінансово-економічного інституту в період з 1930 по травень 1931 р., коли інститут було переведено в м. Харків. Та, очевидно, насамперед букови¬нець Степан Ілліч Паленчук був українцем, за що його й репресували.
Ковалюк Степан Васильович (1935 р.) – митець
Народився 15 червня 1935 р. у с. Самушин. З 1955 по 1960 рік навчається у Ви¬жницькому училищі декоративно-прикладного мистецтва на відділенні художньої обробки металу. З 1960 року живе в Чернівцях, де працює у галузі художньої об¬робки металу та різьблення по дереву. Одночасно займається обробкою шкіри, гра¬віруванням латуні, інкрустацією, точінням. Учасник всеукраїнських, всесоюзних та закордонних виставок.
Викарбуваний ним на мідній пластинці барельєф І. Ю. Репіна експонувався на виставці у Києві. До 100-річчя від дня народження Ольги Кобилянської він створив настінне латунне посріблене блюдо з портретом письменниці, яке експонувалося на обласній виставці в Коломийському музеї «Гуцульщина». До 150-річчя від дня на¬родження Т. Г. Шевченка майстер створив дві гравюри на латуні: портрет великого
Кобзаря і «Т. Г. Шевченка везуть на заслання». Ці роботи експонуються у Чернівець¬кому державному краєзнавчому музеї.
Член Спілки художників України з 1989 р. Його твори (декоративні тарілі, бакла¬ги, топірці тощо) зберігаються у Чернівецькому художньому музеї та музеях України.
Руснак Іван Костянтинович (1925 р.) – науковець, кандидат хімічних наук.
Народився у 1925 році в с. Самушин. З 1947 по 1952 рік навчався на хімічному факультеті Чернівецького університету за спеціальністю «хімік-неорганік». У 1959 році йому присуджено науковий ступінь кандидата хімічних наук, працював доцен¬том на кафедрі біохімії Чернівецького медінституту.
Лучик Василь Іванович (1930 р.) – лікар, кандидат медичних наук
Народився 1930 р. у с. Самушин. У 1947 р. вступає до Кіцманського сільськогоспо¬дарського технікуму, який успішно закінчує у 1950 р. за спеціальністю «ветеринарія».
З 1955 по 1961 рік навчається у Чернівецькому медичному інституті за спеціаль¬ністю «лікар-лікувальник». У 1968 р. Василю Лучику присуджується науковий ступінь кандидата медичних наук. Дисертація була захищена за спеціальністю «очні хвороби» і присвячена дослідженню чуттєвості рогової оболонки у здорових осіб та хворих глау¬комою. Уся його лікарська практика та наукова діяльність пов’язані з офтальмологією. У цій галузі медицини йому належать 19 раціоналізаторських пропозицій, 4 винаходи, які запатентовані (1991 рік – пристрій для видалення субкон’юнктивіального мікро¬шва, 1992 рік – спосіб лікування глаукоми та інші). Працював на кафедрі факультет¬ської хірургії, очних і лор хвороб Буковинської державної медичної академії.
Василь Іванович написав підручник для студентів «Очні хвороби» (1999 р.), довід¬ник для практикуючих лікарів «Перша лікарська допомога та невідкладне лікування при гострих захворюваннях і травмах органа зору» (2000 р.), посібник для практичних занять студентів «Офтальмологічні маніпуляції» (2001 р.) та багато інших.
Руснак Орест Костянтинович (1942 р.) – лікар
Народився 18 вересня 1942 р. у Самушині. З 1964 по 1971 рік навчається у Черні¬вецькому медичному інституті за спеціальністю «лікар-лікувальник». Працює голо¬вним лікарем Чернівецького обласного клінічного ендокринологічного диспансеру та виконує обов’язки обласного позаштатного ендокринолога.
Іваницький Василь Миколайович (1960 р.) – поет-пісняр
Народився 27 червня 1960 р. в с. Самушин у багатодітній сім’ї. Початкову освіту здобув у місцевій школі. Згодом навчається у школі-інтернаті № 4 м. Чернівці.
У 1979 р. Іваницький вступає у Київське вище інженерно-танкове училище. Піс¬ля закінчення навчання спочатку служив у Польщі, потім у Білгород-Дністровському. Останні роки служби перебував на посаді командира однієї з військових частин м. Києва. На пенсію вийшов у званні підполковника.
Пише вірші з юних літ, але лише у 2001 р. виходить його перша поетична збірка «Нагадай мені дорогу…», передмову до якої написав знаний на Буковині композитор Мар’ян Гаденко.
Розмаїття тематики поетичної творчості Василя Іваницького приваблює бага¬тьох співаків та композиторів. Особливо плідна співпраця пов’язує його з такими композиторами, як О. Бурмицький, Ю. Васильківський, М. Гаденко. Пісні на слова В. Іваницького звучать у виконанні Надії Крутової-Шестак («Ой, у лузі»), Лілії Сан¬дулеси («Самота»), Алли Кудлай («Спасибо за любовь»), Валентини Степової («Про¬стой паренек»), Віктора Кавуна («Валентина»), Олександра Василенка («О, тиха осені печаль») та інших.
Залишили помітний слід в історії нашого краю:
Войновський Петро – командир Буковинського куреня, що брав участь у по¬хідних групах ОУН.
Ковалюк Захарій Манолійович – майор міліції у відставці, поет-пісняр.

За матеріалами вчителя історії 
Моргач Оксани Михайлівни
За матеріалами книги Миколи Черешнюка
«Історія сіл Заставнівщини»