Традиції Товтри

Товтрівське весілля

“Просили вас тато, мама
і я файно прошу, аби ви
мали волю й ласку прийти
до мене до вінка і на весілє”

Так майже у кожну хату заходять молодий чи молода і запрошують усю свою родину на весілля.
А яке воно – весілля у Товтрах?
За два-три місяці приходять до дівчини сватичі. Зговорюються, “п’ють слово”. В цей день і призначають день весілля.
Якщо весілля роблять у суботу і неділю, то його розпочинають у середу.
У вівторок, вечором, приходять кухарка, котра робить розчину на калачі.
Цілий день у середу печуть калачі батьківські і звичайні – менші, а також калач для барвінку.
У четвер ріжуть кури, качки, гуси, свині.
У п’ятницю печуть м’ясні страви.
У суботу раненько дівчатка йдуть рвати барвінок для вінків молодим.
Мама дає калач з диркою і посилає дівчаток рвати барвінок до людей, що живуть у мирі, злагоді й достатку.
Дружки ставлять калач на барвінок і ножницями зрізають три кущики барвінку для вінка молодому і три для вінка молодої.
Приносять барвінок додому, полощуть його джерельною водою і ставлять сушити.
В обід, чи рідні сестри, чи двоюрідні, чи ще інші жінки з родини, несуть барвінок до молодого.
У суботу, вечором, розпочинається жваве, веселе весілля.
Староста іде з калачами за маткою і просить, щоб вона прийшла пошити вінок молодим:
“Просили вас молодих тато, мама
молоді і я вас файно прошу,
аби ви мали волю, ласку і прийшли
пошити своїм фінам вінки”.
Матка дякує приймає калачі і іде шити вінок молодому, в відтак молоді.
Прийшовши до молодого, матка віддає калачі татові і мамі приказуючи:
“Най Бог даст щісливо і весело
У щісливу годину весілє зачєти,
а ще у щіслившу скінчити
від  найстаршого до найменшого
дітей подружити”.
Староста запрошує матку за стіл. Вона готується до шиття вінка. Мама в цей час підсаджує до матки ще жінок обов’язково з покритими головами.
Староста каже: “Матко ви готові шити вінок?”
Матка: “Готова, готова!
Маю гарне, довге, солом’яне плетиво, щоб життя було у молодих
довге, золоте.
Маю зелений барвінок, щоб молоді були гарними і молодими довгі
роки, а довга червона нитка, щоб скріпила їх на все життя, золота
позлітка скрасить його і було солодке як цей мід.
На самий початок кладу жито – на гарне, багате життя, калину – на
щастя і долю, васильок – це квіти самого Господа Ісуса Христа”.
Староста: “Тату, мамо підходіт ближче, будем шити вінок”.
–    Матка дає голку татові, котрий робить перший шов у вінку.
А свашки-молодиці співають:
Та най Господь помагає,
Та ний Господь помагає.
Тато вінок зачинає
Біленькими рученьками
Біленькими рученьками
Дрібненькими сльозоньками.

Та в щасливу годиночку
Та в щасливу годиночку
Та на свою дитиночку.
Так він шиє три рази і три рази жінки співають.
А відтак мама продовжує шити вінок.
Мамі співають:
“Та най Господь помагає
Та ний Господь помагає.
Мама вінок зачинає
Біленькими рученьками
Біленькими рученьками
Дрібненькими сльозоньками.

Та в щасливу годиночку
Та в щасливу годиночку
Та на свою дитиночку”.
Мама віддає голку матці. Матка продовжує шити вінок, молоді. Жінки роблять китички, шиють ружки матці і світилкам. Шиючи вінок, матка три рази міряє його до голови молоді, а свашки співають (додаток № 7).
Коли матка пошила вінок, вона ставить його на пару калачів і віддає його татові і мамі, примовляючи такі слова:
“Прошу вас на цей дарець, на золотий вінець”.
Тато і мама відказують:
“Дякуєм, дякуєм!
Аби ви були гречні та величні, як ці калачі пшеничні”.
Свашки співають:
Вгортай тату кожушину,
Вгортай тату кожушину,
Клади вінок на дитину.
Біленькими рученьками,
Біленькими рученьками,
Дрібненькими сльозоньками.
Тато і мама сідають на лавку, тримаючи у руках по два калачі і сіль з вінком і двома стрічками (додаток №8).
Староста просить прощі у гостей:
“Панове гості!
Припало це дитя перед вами,
Як свічі перед образами
І склонило свій вінець
Перед тисовий столець
Перед тисовим столом
Перед Божим даром
Перед Господом Богом
Перед Ісусом Христом
Перед ясним світом
Перед красним цвітом.
Ясностив сіяє, і всіх гостей благає.
У свого татка, у свої мамки,
У свого дідика, у свої бабки,
У своїх батьків і маток,
У своїх вуйків і нанайок,
У сусідів близьких і далеких.
Проси аби ви простили
І у щасливу годину благословили.”
Гості відповідають: “Най Бог благословить”
Тато і мама приклоняють до голови молодої чи молодого калачі.
І так все повторюється тричі.
За кожним разом жінки співають:
Благослови Боже, Боже
І отець і мати
Молодий чи молода цілують батьків у руки і ноги.
Молода цілується з гостями, котрі шили вінок і  співали.
Вони їй бажають щастя, гарного життя.
А дівчата тим часом співають:
“Ой під калиною трава зеленая
там стоїть дівчина тай  засмученая
Кохала милого, кохала довгий час,
Прийшла неділичка весіллячко у нас”.
Музика грає веселого танцю.
Молода танцює з татом, мамою, дідом, бабкою, з маткою і всією родиною.    Весілля продовжується. Гості сідають за столи, вечеряють, а молоді йдуть у гості один до одного з вінками, але не можна їм зустрічатися по дорозі.
Йдучи дорогою дівчата та хлопці співають:
“Йо вийду я на ту гору,
Подивлюсь на долину
Долина широка, калина висока
Аж до долу гілля гнеться
А під тою калиною
Стоїть милий з розвідною
Розвідниця плаче, сльози проливає
Свою долю проклинає.
Йо вийду я на ту гору,
Подивлюсь на долину,
Долина широка, калина висока
А я стою одинока”.
А також таку пісню:
“Ой у вишневому саду
Там соловейко щебетав,
Додому я просилася
Він мене все не пускав
Доню моя не в тому річ
Де ти гуляла цілу ніч
Чому розплетена коса”    }3р.
А на очах бринить сльоза
Коса розплетена тому
ЇЇ подружка розплела,
А на очах бринить сльоза   }3р.
Була любов тепер нема.
Молода спішить щоб обов’язково застати молодого дома.

У неділю весілля продовжується.
Раненько молоді йдуть до церкви, до шлюбу.
Прийшовши від шлюбу, на воротях молодих два хлопчики переливають водою. За що одержують заплату.
Староста заводить молодих, дружбів чи дружок, хлопців і дівчат, усіх гостей за столи.
Свашки співають:
По столу, по столу голубка скаче
В червоних чобітках козачка пляше
Не їсть, не п’є, часу не має
На скрипочку виграє,
Все гостей припрошує
Все гостей припрошує
Ви гості мої, вельможні пани
Просим, ваше ці, зажиїте з нами
Пшеничний хліб, солодкий мід
Зелене вино, столом ся покотило, столом ся покотило.
Гості обідають, веселяться.
А під кінець обіду ідуть музиканти грати батькам, молодим і гостям.
Свашки продовжують співати батькам:
Пливе качур по Дунаю біленько-перистий
А наш батько такий файний,    Файний гонористий   }2р.

Пливе качка по Дунаю, біленько-периста
Наша матка така файна, файна гонориста   }2р.

Ой виросла калинонька
Від долу до стелі,
Пийте батьку горівочку
Тай будьте веселі.
Ото дуб, ото дуб
Ото зелененький
Ото батько, ото файний
Файний молоденький.
Ото сосна, ото сосна
Ото зелененька.
Ото матка, ото файна
Файна молоденька.
Ой не літай воробелю
Не літай, не літай,
Маєш батьку свою матку
на чужих не кліпай.

Ой не літай воробелю
По під білу стелю
Тай не сміти нашим гостям
На їхню вечерю.
Свашки плещуть і співають пісню усім гостям:
Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене,
Зеленеє жито женці жнуть,
Хорошії гості в хату йдуть.
Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене,
Зеленеє жито за селом,
Хорошії гості за столом.
Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене,
Зеленеє жито при межі
Хорошії гості від душі
Ой зелене жито, зелене,
Хорошії гості у мене,
Зеленеє жито ще й овес
Тут зібрався рід наш увесь.
Дівчата співають:
Віводи нас дружко з хати,  }2р.
На подвір’ячко гуляти.
Після того як поспівали свашки молодим і гостям усі виходять на подвір’я танцювати. Танцюють веселої польки, молдавського “Гора”, Товтрівської “Сірби”. Так весілля продовжується аж до вечора.
Вечором тато  і мама, близька родина витають молодих.
Свашки співають:
“Станьте татку проти мене } 2р.
напийтися тай до мене,
Тай з повного повнечкого}2р.
Тай з доброю волечкою.
Станьте мамко протів мене } 2р.
Напийтися тай до мене
Тай з повного повнечкого } 2р.
Тай з добрю волечкою.”
Тато і мама приказують такі побажання:
“Зичу тобі хліба – соли,
Всякого добра,
Чого в Господа Бога нема
А би ти була здорова як зима,
Файна, як весна,
Добра як літо,
А багата як осінь,
Аби ви гроші міряли мисков а діти колисков”
Так співають батькові, матці, дідикові, бабці, вуйкам, вуйнам, тіткам, а для братів співають іншу пісню:
Ой садом, садом
Зозуля кує.
Братчик сестричку
Злотом дарує.
Мені яблучко тобі зернятко
Це тобі сестричко на здоров’ячко.
Бим ся любили, бим ся сходили
Бим всі у згоді і мирі жили.
Після того, як  молоду повитали, свашки збирали дари і танцювали танець співаючи:
Ой на хаті на вершечку
Молотили хлопці гречку.
Ані гречки ні полови
Бо в дівчини чорні брови.
Файно мамка доньку вчила,
Шо віночка доносила,
Шо віночка доносила,
Своїй мамці личко вмила.
Молодий приходить за молодою разом з батьками вінчальними, з дружбами, світилками, хлопцями і дівчатами співаючи:

“Ой чий то кінь стоїть?
Що біла гривонька?
Сподобала собі, сподобала собі
Тая дівчинонька!
Не так та дівчина,
Як біле личенько
Подай ми дівчини, подай ми гарная
На коня рученьку.
Дівчина підійшла,
Рученьку подала
Бодай би я була, бодай би була
Кохання не знала.
Кохання, кохання
Звечора до рання
Нім сонечко зійде, нім сонечко зійде
Кохання відійде”
Старости запрошують молодого, батьків, світивок, дружбів до хати.
Молодий купує молоду у брата молодої. Потім матка покриває молоду.
Гостей пригощають.
Просять прощі молоді і відходять до дому молодого.

Проща
Панови гості!
Господь Бог сотворив світ із ніщого. Лишень сказав своїм сильним словом і світ сотворився.
Першого дня сотворив світло. Другого дня Бог сотворив твердь. Третього дня Бог відділив воду від землі і наказав, щоб земля поросла всякими рослинами. Чітвертого дня Бог сотворив Сонце, Місяць і Звізди. П’ятого дня Бог сотворив Птиці і риби морскі. Шестого дня Бог сотворив Звірі земські і на кінець Чоловіка. Назвав його Адамом і поблагословив бути безсмертним. Передав йому всі скарби земскі, всі Звірі, всі Птиці всяке первородне жилище.
Молив та хвалив Адам Бога за все, що він сотворив на світі но одно, прискорбним був, споглядаючи на всі Звірі, всі Птиці, шо кожди з них пару має. А я, погадав собі нещасний, появився на цей світ без тата, без мами, без сестри, без брата ским би  міг розважитися і осолодити своє життя.
Вислухав Господь його щирий і правдивий приклад. Зіслав на Адама солодкий, твердий сон. Коли Адам заснув, з’явився з неба ангел і створив йому з лівого ребра помічницю-дружину. Коли прибудивси і побачив з лівої сторони свого ближнього приятеля – дружину, припав на коліна молящи та хвалячи Бога.
Ни врадувавси Адам так цілим світом, як тим щирим приятилим – дружинов.
Не брав Господь костей від голови, аби не був чоловік старший від жини, не брав Господь костей від ноги, аби не був чоловік менший від жини, али взяв костий з лівого ребра, з під самого серця, щоби були одно одному милі та щирі як одно.
Як по звичаю нашому припали сі новобрані діти наші перед вам, як свічі перед образами і склонили свій вінець перед срібний стілець, перед ясним світом, перед красним світом, ясностив сіяют і всіх гостей благают, і просє благословенства у Господа Бога, Ісуса Христа, Матир Божої і всіх угодників Божих. У свого тата, у свої мами, у свого батька, у свої матки, у свого дідика, у свої бабки, у своїх братів і сестер, у вуйків і вуйнів, у батьків і нанайок, у кумів, сусідв близьких і дилеких, абисти простили, благословили і в щасливу дорогу віпроважєли.

 

СВЯТ-ВЕЧІР

З давніх-давен у нас на Буковині словом і ділом, словесним твором і магічним актом, всією обстановою люди створюють у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі.
Ще вдосвіта, як тільки день синім проблиском заглянув у хату крізь замерзлі шибки, господиня приступала до праці. Першою магічною дією було добування нового вогню. Газдиня діставала із покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять днів лежали під образами. Вона хреститься тричі і ставши обличчям до схід сонця, викрешувала “новий вогонь”. Цим вогнем вона розпалювала у печі дванадцять полін, що їх припасала та сушила дванадцять днів останнього місяця. Через кілька хвилин палали сухі дрова, весело потріскуючи і ніби своїми вогняними язиками облизували челюста у печі.
Господиня пов’язувалася хусткою, засукувала рукава і заходилася готувати дванадцять святвечірніх страв: пшеницю, квасолю, біб, гриби, голубці, капусту смажену, картоплю, вареники з вишнями і капустою, пампушки, вар із сушених фруктів, яблука, хліб. Бо в Ісуса було дванадцять учнів-апостолів.
В усьому їй допомагали діти, а найбільше старша дочка.
В цій багатій але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році.
В той час, коли господиня поралася коло печі, господар нагодував худобу свіжим пахучим сіном, напоїв її, та підстелив свіжої соломи. Потім він відкидав сніг від хати, розчищав стежки, уважно оглядав усе господарство. Все живе і мертве, що є у господарстві, повинно зустріти урочисту хвилину Свят-Вечора на своєму місці. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом, у чужих руках – позичене чи десь забуте. Всі члени родини теж повинні бути вдома.
“Боже сохрани, – каже бабуся Ганасія – дес. заночувати у цю ніч цілий рік будеш блукати по світі, Боронь Боже і сваритися цеї днини! Добре помиритися з ворогами, яби у новому році було  мирно і в хаті і поза хатов.”
Та не завжди газдиня знала своїх ворогів, а щоб не помилитися чи когось забути, вона заворожувала всіх разом. Для цього затикала клоччям усі дірки в лавках та ослонах і заклинала:
“Ни дєрки затикаю, а роти моїм ворогам, аби їх пасть ни ловила мине цалий рік”.
Та цього ще мало. Завзята господиня вела далі свою боротьбу з ворогами, вона зав’язувала гудзи на мотузку – скільки гудзів, скільки має ворогів, а коли сідала вечеряти, то клала той мотузок під себе промовляючи: ”Аби так мої вороги мовчєли, як ці мотузки мовчє”.

Щоб увесь рік жити багато…

І так у турботах проходив день. В той день не снідали і обходилися без обіду. Хіба дітям, що не могли терпіти голоду мати дозволяла дещо з’їсти, та й то лише в обідній час.
Коли вже сонце хилилося до заходу, починалося готування домашнього вівтаря з найважливішого домашнього знаряддя і снопа жита – символи врожаю.
Господар вносив сніп жита – “дідуха”. Переступаючи поріг, він скидав шапку і вітався з господинею, ніби вперше входив до хати:
–    Дай, Боже здоров’я!
–    Помагай, Боже – відповідала господиня – а що несеш?
–    Злато, аби цілий рік жили багато!
Тут він хрестився і, звертаючись до родини, вінчував:
–    Вінчую вас з щістєм, здоров’єм, з цим Світим Вечіром, аби ви у щістю і здоров’ю ці свєта провили і других дочикали.
Провінчувавши, господар підносив “дідуха” високо над столом і ставив на покутті під образами. Далі він пов’язував “дідуха” залізним ланцюгом і клав біля цього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня діставала із скрині нову білу скатерку і все це накривала.

Від злої сили…

Господар знову виходив з хати і вносив оберемок соломи та сіна. Солому він розстелював по долівці, а сіно ділив на дві нерівні частини. Меншу клав на покутті в бік столу, а з більшої робив копичку під столом. Зверху на копитці сіна ставив черепок з жевріючим вогником, де курився ладан, наповнюючи хату святочними пахощами. Збоку коло сіна, під столом, господар клав ще “заліззя” – леміш від плуга, истик, та сокиру. Діти по кілька разів торкалися тих речей босоніж, – “щоб ноги були тверді, як залізо, аби не було набоїв”.
В цей “таємничий” вечір магічними діями і “заліззям” господарі захищали свою господу від “злої сили”, щоб позбутися її не тільки на цей вечір, а й на весь господарський рік.
Господар і господиня з новоспеченим “святочним” хлібом, медом та маком обходили двір, комори та обкурюють все це ладаном. Навколо подвір’я господиня посипала насінням дикого маку – “щоб відьми його визбируючи не могли доступитися до худоби”.
У хаті господиня клала під скатерку на чотири кути столу по голівці часнику – “щоб злу силу відігнати”.
На сіно, що поміщене на покутньому кінці столу, “невинна душа” (дитина до семи років) клала три хліби або калачі, грудку солі і велику свічку. Мати виставляла полумиски з вечерею на стіл, а на сіно, що на покутті біля вівтаря, ставила горщик з “кутею та узваром” у нас називали з “пшеницею та варом”.
Хоч діти вже були дуже голодні, все ж вони не відважувалися просити у матері їсти – терпіли і крізь вікно дивилися на небо: чи не зійшла ще вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо – народження Сина Божого!

Свята Вечеря

До хати входить батько і урочисто сповіщав родині, що Святий Вечір уже почався, бо на небі засяяла зоря. Але перш ніж приступити до вечері, йому треба було нагодувати худобу і “запросити гостей”. Господар брав миску, підходив до столу і набирав по кілька ложок кожної страви. Господиня давала йому порізану хлібину. Тримаючи у руках усі ці “дари”, в кожусі, але без шапки батько виходив з хати і давав худобі вечеряти. Усю свою живність господар ділив грінкою хліба і другими стравами. Бо казали, що худоба, котра споживала вечері, вночі розмовляє людською мовою.
В цю ніч всяка німина розмовляє з Богом. Якщо господар її не б’є, а добре годує, вона похвалить його перед Богом, а коли б худоба голодна була і заплакала, то нехай той господар бережеться, щоб у нього було усе добре з худобою у цьому році. Людям слухати цю розмову не можна, бо Господь пошле їм смерть.
Після цього господар, якщо мав пасіку відвідував бджіл і давав їм сити. Господиня тим часом відвідувала курей, качок, гусей і всіх їх нагодовувала вареною пшеницею – “кутею”.
Повертаючись від худоби, господар знову набирав в чисту миску по ложці всіх свят-вечірніх страв, зверху ставив кухоль з медом та склянку з водою і клав калач, кілька горіхів і яблуко.
Все це брав у ліву руку, а праву озброював бичем, виходив без шапки за поріг і ставав під дверима. Господиня замикала за ним двері на засуву, гасила в хаті світло і наказувала дітям сидіти тихо, не ворушитися. У хаті напружений настрій. Кожний відчував, що там-за замкненими дверима, на дворі має відбутися щось таємниче.
Тим часом господар надворі з вечерею в руках та бичем, викручувався “за сонцем” вдивлявся в безкраю далечінь зоряного неба і тричі робленим басом гукав:
–    Морози, морози, чорні бурі та злі вітри, сірий вовчи! Ідіт до нас кутю їсти!
–    Морози, морози, чорні бурі та злі вітри, сірий вовчи! Ідіт до нас на вечерю!
–    Морози, морози, чорні бурі та злі вітри, сірий вовчи! Прийдіт до нас на Світу Вечерю!
–    Типер не прийдити на дари Божі, на страви ситі, на напитки славні, ни приходіт до нас на жито-пшеницю, усяку пашницу. Ідіт ліпши на мори, на ліси на круті гори, а нам шкоди ни робіт ні в зимі, ні в літі, ніколи на світі.
–    А ти вовчи як ни ідеш, то ни бири у нас ні тилєт, ні ягнєт, ні малих пацєт!
Господар заходив до хати, брав зі столу миску з кутею, ставив на шматок полотна, запалював свічку, ліпив її до миски (до макітри). Брав миску з свічкою, обходив три рази навколо столу за сонцем. Потім ставив миску на стіл, сам ставав на коліна перед образами і молився за померлі душі. Жінка і діти наслідували приклад батька і всі разом молилися вголос:
“Просимо тибе Боже, шоб і ті душі до вичері допустив, шо ми за них низнаємо, шо в лісі заблудилиси, у водах утопилиси, в темних нетрєх задушилиси. Молимоси тобі Божи, за тих, шо про них ніхто низнає, лігаючи і встаючи, і дорогов ідучи ніхто низгадає. А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувают і цего Світого Вечіра чикают. Від нас у цей вечір молитви йдут і мертві душі спом’єнут!”
Уся сім’я просила до вечері і Матір Божу і усіх Угодників Божих, усіх померлих своєї родини поіменно.
Відтак, після молитви, усі сідали за стіл.
Батько перший набирав у ложку пшениці, підкидав до стелі промовляючи:
–   Аби так ягнєта скакали, як цє пшеничка скачи.
–    Аби так тилєтка рикали, як це зерно скачи від землі до стелі.
–    Аби нам файно бджоли роїлиси.
Потім усі їли кутю, а відтак, вареники, квасолю, біб, голубці, картоплю, капусту – все, що готувалось, а запивали “варом” – компотом із сухофруктів.
Під час вечері виходити з-за столу не годилося, розмовляти багато – теж не добре.   Не можна було під час вечері пити багато води, бо в жнива буде тобі велика спрага.
Усі мали знати: хто витримає спрагу за Святою Вечерею – ніякі походи не страшні.
Якщо син під час вечері пчихне, – батько дарує йому лоша, бо це знак, що козаком буде. Якщо ж дівчина пчихне, то це знак, що вона у господині збирається. І батько їй дарує теля “на щастя”.
По вечері починалися забави. Малі діти бігали по долівці, тішилися, залазили під стіл і там квокали. Мати підкидала їм у сіно горішків чи цукерок.
Поступово все затихало і наступала святовечірня тиша. Малі діти набавившись, лягали спати, а старші несли вечерю до діда і баби. Батько та мати в панів темряві, при мигтючому вогнику свічки, схилялися над столом і тихим голосом співали “Бог Предвічний народився…”

Христос ся рождає

Надворі різдвяний ранок. Гілки дерев ніби поодягали свої волохаті інеєві шубки, які виблискують від місячного сяйва, а він, місяць, ніби усміхається до всього земного людства, радіє, що Син Божий на Землі народився.
Товтрівчани спішили до церкви. Від морозу сніг під ногами аж порипував.
У  церкві людно, весело.
Співається різдвяний тропар:
“Рождество твоє Христе
Боже наш,
Возсия мирови свет разума
В нем бо звезда служащих звездою чахуся
Тебе кланятися солнцу правди
и тебя видети с висоти востока
Господи, слава тебе”.
Всі християни прийшли до церкви, щоб віддати шану Богу, шану тому, що прийшов на Землю, “щоб спасти люд увесь і утішився…”
Після закінчення літургії усі люди разом з хором колядували, а відтак розходилися по домівках. Обходили худобу, обідали уже скоромні страви: холодець, бабу, капусту, їли завиванці, медівники з варом або з робленим молоком.
В обід діти ішли колядувати, а братство з церкви – після обіду. Ходили колядувати хлопці до дівчат вечором, бо в день танцювали на толоці.

Це були найлюбиміші зимові свята, як у молодих так і старих жителів нашого села.

Згадують старожили
Протягом першого семестру учні нашої школи працювали навколо двох колективних творчих справ. Одна із них “Без коріння сохне все живе…”. Ми працювали за завданнями по вивченню традицій та обрядів нашого села. Кожному факультету були доведені завдання над якими вони працювали протягом вересня – листопада. Ми мали дізнатися у старожилів нашого села як колись проводили Святвечір, Різдво та колядування.
Ми побували у найстаршої жительки нашого села Красуляк Ганасії 1912 р. народження. Бабуся дуже зраділа, що до неї прийшли учні, а за одне переживала, що не пам’ятає всіх колядок. Коли ми запитали бабусю як готувалися колись люди до такого урочистого вечора, вона розказала, що всі люди постили цілий день, лиш хворі і маленькі діти щось пісне вживали. На стіл ставили три калачі,  бо приходили три празники в гості “Клали сіно на стів і під стів, – каже бабуся – у сіно втирали ноги, аби ни боліли. Діти кувокали під столом аби неслися кури і велиси кувочки.”
Бабуся розказувала, що на стіл клали часник на чотири роги, аби зла сила не могла прийти до хати, клали пшеницю з маком і горіхами, квасолю, біб, голубці, гриби, вареники з картоплею, капустою, вареники з кукурудзяною мукою, пампушки і обов’язково – вар з сушених фруктів. Усі дуже раділи, що наставали свята, бо було багато їжі і ходили колядувати.
Дуже любили іти колядувати до священика, бо там давали “медівники” і гроші. А в інших хатах давали пампушки, горіхи, зрідка яблуко. “Ми приносили додому по цілі торбинці пампушків” – розказує бабуся Ганасія.
Довгожителька заколядувала кілька колядок, гарно провінчувала і пообіцяла ще весною прийти до школи на зустріч з учнями. Ми бабусі подарували різдвяні гостинці і побажали ще довго прожити.
Саме на Різдво ми завітали до Дмитра Миколайовича Бугайчука, нашого товтрівського скарбника, шанувальника народної мудрості, українського слова і бабусиної пісні (1933 року народження).
Після того, як ми проколядували колядку “Добрий вечір тобі, пане господарю”, Дмитро Миколайович вийшов нам подякувати за те, що ми не обминули його хати, привітали з Різдвом Христовим. Ще він нас похвалив за гарне виконання колядки, що ми не спішили, виразно вимовляли слова та ще й гарно вінчували. Тоді у нас зав’язалася бесіда. Ми запитали Дмитра Миколайовича, хто його вчив колядувати? Відповідь: “Моя мама, бабуся і вся родина”. Господар запросив нас до хати і тут завелася цікава задушевна розмова.
Спершу Дмитро Миколайович заколядував нам колядки, якої навчила його бабуся Бойчук Ганна Василівна,1882 року народження. Це – “Винна яблінь”, у якій розказується, що яблуня зародила лише одне яблуко, а кохана Марічка його берегла лише для свого милого.  Це є великий скарб у моєму фольклорі, бо це залишилась пам’ять про мою любиму бабусю.
При запитанні: “Які ви ще знаєте колядки?”- наш колядник відповів: “Десятків зо два”. Він нам розказав, що у колядках народ відобразив своє життя.
У них люди прославляють народження Спасителя людства – Ісуса Христа, у колядках оспівується велич і велику шану пшениці. Бо коли “за Ісусом Христом за матір Божов погін ся пігнав”, Марія з Йосифом та маленьким Ісусом з Єрусалиму тікали до Єгипту. По дорозі зустріли на полі чоловіка, що готував поле для сівби пшениці.
Господар на полі лише орав, а Матір Божа з маленьким Ісусом та старим Йосипом його так поблагословили, що сказали: “Нині виореш, нині засієш, завтра будеш жати”.
Коли лютий царевич запитав у людей чи не йшла сюди з Хрестом Божа мати. Господар відповів: “Ой ішли ж вони. Ой ішли ж вони, буйний вітер віяв. Я на цім полі, я на цім полі пшениченьку сіяв”. Роздумуючи царевич подумав, що це вже було давно, бо господар уже пшеницю жне, а коли йшла мати з Христом то він лише сіяв. Це пройшов час і йому не вдасться їх наздогнати. Тоді “завернув коня лютий царевич, додому пігнав, своєму сину наймилішому голівку зрубав”.
У колядках народ відобразив свій гарний добробут, достаток у родинах. Наприклад у колядці “Добрий вечір тобі, пане господарю” є такі слова: “Застеляйте столи та все скатерками,
Та кладіть калачі з ярої пшениці.
Радуйся, ой радуйся земле,
Син божий народився”.
Але були часи, коли люди не показували Свято-вечірньої свічки у вікні. Вікна щільно закривали веретами, подушками, щоб не дай Бог не просвітився вогник.
“Так-так, ви здогадалися – каже Дмитро Миколайович – це була війна”. Не можна було світити світло бо міг надлетіти німецький літак, побачити його і збомбити усе село.
Проте, товтрівчани колядували без світла. У своїх колядках прославляли Бога, прославляли його велич і красу, а разом з тим просили відвернути війну , закінчити її.
А 1947 року, коли у нас, на Україні, був великий голод. Та не одним хлібом жили люди. Вони складали колядки, а діти йшли колядувати:
“Сіли до вечері мати з діточками,
Та замість вечері вмилися сльозами”.
У колодках оспівується щасливе і не щасливе кохання.
Товтрівчани колядували і жартівливих колядок:
“За цу колядку горівки бочку.
Я в вині, я в вині, в вині,
Я в зелененькім дубі… ”
У колядках відображена чудова природа нашого краю, яку оспівують наші односельчани:
“В панскім огроді росла лилія,
Хто ж її садив? – панна Марія.
Як садила, так садила,
Всю лилію розсадила. Гей, коліда!”
Ми з великим захопленням слухали Дмитра Миколайовича і незчулися як на дворі стемніло. З неба нам ніби усміхався веселий, яскравий Місяць, а ясна Зоря нагадувала, що Христос народився.
З ученицею восьмого класу, Катериною Спіжавко, ми загостили до її дідуся Бочулинського Михайла Григоровича (1927р. народження). Він дуже любить співати українські народні пісні, знає багато колядок та щедрівок. Дідусь нам із задоволенням колядував. А коли ми попросили його заколядувати ту колядку, яку він колядував у дитинстві, будучи таким, як ми зараз.
Михайло Григорович заплакав, не міг нам зразу відповісти. Згодом ми дізналися, що він дуже жаліє за своїми дитячими роками. Малим хлопчиком колядував цих колядок, що і нам: “Нова радість стала”, “Я в вині”, “По цілім світі”, “В нашого брата, брата Василя”, але не мав змоги багато колядувати, обійти хоч пів-села, бо не мав що взути, було ще дві сестри і треба було ділитися чоботами. А відтак підріс і шістнадцятирічним юнаком пішов на війну, колядки його закінчилися.
А вже у після воєнний час ходив колядувати з молодими хлопцями такими як він. Ми щиро дякували дідусю Михайлу за його гарні колядки.
Василь Колотайло, учень 9-го класу мав нагоду зустрітися із старожилом нашого села Бочулинським Іваном Степановичем (1930 року народження). Він розказав, що дуже любив колядувати. З дитинства навчився багато колядок від свого дідуся. Завдячуючи хорошій пам’яті, пам’ятає їх зараз.
Іван Степанович розказує, що мав доброго товариша з котрим ходили колядувати – це Василь Дідух. Обох Господь обдарував гарним голосом. Це дуже їм допомагало.
Люди у селі жили бідно (1938-1940рр.), то за коляду давали хто  коржик, хто пампушок, дуже рідко горіхи або яблука. Гроші давали лиш заможні.
“Ми прийшли колідувати до жида, він тут жив, де зари жия Титєна Грималючка – згадує Іван Степанович – і за коліду вініс нам по лейови, о то втіхи було а втіхи”
Відтак, він розказував, що пішли колядувати до його батька – Шкварчук Матея, заможного товтрівчанина. Там запросили їх до хати. У хаті колядували. “Від сходу сонця”, “дали нам їсти та ще й по два леї”. Отак я колідував, і зари люблю колідувати.
Дякуючи дідусю, Василь побажав йому ще багато років прожити і славити Ісуса Христа.

А як святкують товтрівчани різдвяні свята сьогодні?

Дуже рано, о п’ятій годині усі люди спішать до церкви. Спішать, щоб віддати шану Богу, шану тому, хто більше двох тисяч років тому у Вифлиємі, в бідній стаєнці на сіні, народився.
Прихожани вітають один одного з народженням Сина Божого, бажають щастя, здоров’я багато років життя.
Починається літургія Різдвяним тропарем:
”Рождество твоє Христе
Боже наш,
Возсия мирови свет разума
В нем бо звезда служащих звездою чахуся
Тебе кланятися солнцу правди
и тебя видети с висоти востока
Господи, слава тебе”.
Під час літургії люди славлять Господа, його велич і могутність, просять Бога за здоров’я, за сьогоднішній день, за весь народ і всю Україну. Церковний хор, та багато людей, що прийшли до храму Божого колядують. Після всього розходяться по домівках. Приймають гостей, йдуть у гості, колядують.
Діти також з великою радістю від хати до хати йдуть колядувати.
Колядує церковне братство, вітаючи односельчан з Різдвом Христовим.
З Різдвяними колядками фольклорний колектив ”Товтряни” у Чернівцях, біля Новорічної ялинки, колядували, де зайняли І місце в області.
А учні нашої школи відтворили інсценізацію проведення Святвечора та Коляди.
Завдячуючи нашим односельчанам, старожилам села, зокрема Д. М. Бугайчуку, М. Г. Бочулинському, Г. В. Красуляк дізнаємося про прекрасне минуле наших предків, які нам зберегли гарні колядки, задушевні вінчування, сердечні побажання:
”Бажаєм вам веселих свят,
Всій вашій родині.
Нехай радість завітає
В вашій хаті нині.
Всі прикрощі і терпіння
Хай ваш дім минають.
Радуйтеся, веселіться
Христос ся рождає”.

Проща, записана у жителя села Товтри Барабаша Івана
Степановича, 1935р. народження.